Що принципово могла протиставити світовій потузі націо- нал-соціалістична УНР, провідники якої підписали на початку року в Бересті зрадницький, з точки зору Антанти, мирний до- говір?
Єдино правильна відповідь на це риторичне запитання є та- кою: НІЧОГО.
Адже, згідно з рішенням лідерів країн Антанти, до участі в конференції було запрошено тільки ті держави, які воювали
1 Мартос Б. Чому Центральна Рада і Директорія УНР не змогли вибороти самостійності України? — С. 178. Див. також: Удовиченко О. Україна у війні за державність. — С. 90.
на боці країн Згоди. Україна, яка підписала угоду з німцями, суб’єктом конференції бути не могла за визначенням. «Саме тому українських дипломатів на світовому форумі ніхто не че кав, до того ж вони не мали належної фахової підготовки». Го- лова делегації Сидоренко, як і більшість його підлеглих, не знав іноземних мов. Всередині самої делегації було три течії — «само- стійників», «федералістів», «галицьких сепаратистів». Українці до того ж не змогли налагодити співпрацю навіть «із прихильни ками незалежної УНР з числа французьких громадськополітич них діячів, які були змушені працювати самостійно для справи визнання України Антантою» 1.
Дипломатія УНР могла хіба апелювати до вищих ідеалів справедливості, права націй на самовизначення тощо — жод- них практичних наслідків це мати не могло і не мало. Союзни- ки ні за яку ціну не стали б псувати відносини між собою через претензії українських націонал-соціалістів. Хіба 24 січня 1919 р. схвально відгукнулися на пропозицію американського прези- дента, ухваливши заяву про свою стурбованість «повідомлення ми про численні випадки застосування в Європі та на Сході зб ройної сили з метою оволодіння територією, хоча тільки мирова конференція повинна встановити, кому вона буде справедливо належати» 2. Але такі та їм подібні зауваження були нічого не вартими словами. Щоб нейтралізувати їхній теоретично мож- ливий ефект, Варшаві треба було лише час від часу нагадувати країнам-переможницям про Брестський мир, про більшовиць- кий характер УНР та про споконвічну належність Галичини до Речі Посполитої.
Але можна було обійтися і без цього. Українська сторона цілеспрямовано, наполегливо, напружено затягувала зашморг на власній шиї. А заразом і на шиях мільйонів мешканців то- гочасної України. Щоби переконатися в цьому, достатньо лише погортати сторінки протоколів офіційних урядових засідань. Збереглися вони, мабуть, не всі, але те, що є в розпорядженні дослідників, вражає. Візьмімо для прикладу діяльність першого директоріального уряду.
1 Шамраєва В. М. Міжнародні відносини УНР доби Директорії: Дис.... канд. іст. наук: Київський національний ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2003. — 20 с. — С. 11.
2 Ллойд Джордж Д. Правда о мирных договорах. — Т. 1. — С. 267—268.
X
Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 67 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Доктрина Вільсона: ставки зроблено | | | Уряд Чехівського. Внутрішня політика |