Зовнішня політика

Національно-соціалістичний режим від першого дня сво- го існування діяв, не беручи до уваги наявність інших держав. Перші неофіційні контакти представників повстанських кіл із союзниками відбулися ще в останніх числах жовтня. Першого офіційного листа Винниченка від імені Президії УНСоюзу було направлено до них лише на початку листопада. «Від половини листопада аж до появи антантських частин в Одесі зовнішня політика Директорії спочивала» 2, — зауважив з цього приводу Стахів. Пробудившись від сну, керманичі української зовнішньої політики направили першу згадку про себе державам Згоди лише 19 листопада. В документі, зокрема, йшлося: «Україна не потре­ бує помочі Держав Антанти, про яку благав гетьман усі держави. Директорія ввічливо прохає Держави Антанти мати на увазі згадану ситуацію: згідно з тим зробити рішення щодо приявнос­

1 Директорія... — Т. І. — С. 113, 114, 141, 146, 150, 158,166, 169, 176, 178, 179,

183, 197, 199, 200, 204, 259, 268, 277.

2 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т.4. — С. 111.

ти антантівських військ на українській території». Нота, що її підписали всі члени Директорії, містила також вимогу виведення військ союзників з території України1. Натомість 24 листопада французький експедиційний корпус висадився в Севастополі, а за два дні — в Одесі2.

У середині січня зовнішньополітичний курс УНР змінився на 180 градусів: Директорія раптово зрозуміла, що «без допомоги Антанти Україна не зможе втриматися проти переважаючих сил Совєтської Росії» 3. Розумним кроком у такій ситуації стали і переговори з представниками небільшовицьких режимів, які утворилися на південно-західних теренах колишньої Російської держави. Спільна декларація містила узгоджені позиції щодо форм державного устрою цих держав та щодо шляхів і методів

«придушення анархії та большевизму у всіх тих державах та частинах, на які розпалася Росія». Декларацію, крім Марголіна, підписали: від уряду України — Галіп, Бич — від Кубані, генерал Баханович — від Білорусі, від Дону — генерал Черячукін. Головна думка документа була сформульована так: «< ...> Ми, представ­ ники України, Білорусії, Дону та Кубані, дійшли до глибокого пере­ конання, що питання державного устрою цих чотирьох одиниць може дістати швидке та належне вирішення лише шляхом окре­ мого існування початків державності і порядку в кожній з них».

«Підписанти» закликали Антанту «надати посильну допомогу національним прагненням наших народів до зміцнення вже ство­ рених окремих утворень», питання державного устрою відповід- них країн вирішувати лише після «придушення більшовизму та анархії», використовувати в цій боротьбі «місцеве населення, як джерела живої сили» та надати останньому всіх можливих видів збройної та матеріальної допомоги4.

Лондон і Париж ці маневри обходили. Під час аудієнції де- легації УНР5 на Мировій конференції Клемансо сказав україн-

1 Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття.

2 Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. — М.,

1983. — С. 233. Українські чинники були схильні трактувати цю акцію як по- чаток війни Антанти проти УНР. Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т.4. — С. 47 та ін.

3 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 188, 189 та ін.

4 Цит. за: Марголин А. Украина и политика Антанты. — С. 114—118. Доклад- но про хід переговорів див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 5. — С. 108—120, 126—138.

5 Про діяльність української делегації в Парижі див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 6. — С. 11—47.

ським послам просто в очі: «Але я, старий політик, переконаний, що Франція мусить керуватися геополітичними міркуваннями, в цю війну геополітика змусила вас іти з німцями, а років через 10—20 знову німці нападуть на нас, а ви підете з німцями. Через це ми мусимо підтримувати відбудову великої могутньої Росії, яка буде нашим союзником» 1, — саме в таких словах прем’єр- міністр Франції виклав аксіому повоєнної зовнішньої політики

своєї країни. Українцям забракло півроку, аби зрозуміти просту річ: і французька, й англійська зовнішня політика була цілком зорієнтована на підтримку Денікіна та Колчака. Британці, при- гадував Марголін, вважали за доцільне з’єднання українських республіканських військ та Добровольчої армії. З точки зору лі- дерів Великобританії, «ідеалом державного устрою для України була федерація з Великоросією». Зустріч Марголіна з держсекре- тарем США справила на українського дипломата «приголомшу­ юче враження». Ще б пак: «Лансінг < ...> категорично наполягав на тому, щоби український уряд визнав Колчака вождем всіх протибільшовицьких армій» 2. «Взагалі прихильників незалежної України не чути ні серед фр[анцузьких], ні серед америка[нських] політиків, — читаємо в записниках відомого політичного діяча, військового міністра «першої» УНР Олександра Жуковсько- го, — коли не з любови до Росії, то з страху, коли відродиться, то пригадає всім, хто обстоював її роздроблення.... Америка взагалі не має самостійної політичної лінії і загальний настрій за Анг­

лією, — занотовує він далі. — У Вільсона одна ідея — здійснити Лігу народів і стати її головою, тому робить великі уступки, ні з ким не хоче зачіпатись в Українській справі + опозиція рес­ публіканців в Конгресі < ...>. Америка не хоче активної політики в Європі». Підсумок: «Счастливі союзники, що добре вискочили з війни і не хочуть встрявати в новий ризк. Концесії се друге діло

< ...>. Дипломатична справа України програна» 3.

Олії підлила місія делегації УНР на чолі з Семеном Мазурен- ком, яка їздила до Москви. Результат переговорів такий: «Ма­ зуренко погодився тоді на фактичну капітуляцію Директорії

1 Цит. за: Мартос Б. Чому Центральна Рада і Директорія УНР не змогли ви- бороти самостійності України? — С. 176—177.

2 Марголин А. Украина и политика Антанты. — С. 155, 161; Докл. див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 4. — С. 133—136; Т. 6. — С. 55—56.

3 Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року // Український iсторик. — 1983. — № 2—4 (78—80). — С. 151—153.

перед совєтським ляльковим урядом у Харкові для припинення громадянської війни» 1. А ось і сучасний висновок: «Підписавши пакт щодо посередництва РСФРР у переговорах між двома ук­ раїнськими урядами, місія С. Мазуренка погодилася на фактич­ ну капітуляцію, якої Директорія не прийняла». Саме результат цієї місії спонукав Петлюру «змінити курс зовнішньої політики, шукати підтримки серед країн Антанти», хоча він «ніколи не залишав спроб порозумітися з Москвою, але через політику біль­ шовиків усі ці намагання були марними» 2.

Не залишався осторонь процесу і Петрушевич. Сепаратно від Петлюри та керівництва УНР він у червні вступив у перего- вори з уповноваженими представниками українських більшови- ків. Тема переговорів — військова підтримка більшовиків УГА на випадок бойових дій проти Дієвої армії в обмін на пропуск біль- шовицьких військ до Угорщини з метою допомоги тамтешнім червоним грабіжникам та вбивцям. Відомо також про контакти Франца Платтена, довіреної особи Леніна, з керівництвом УНР щодо укладання спільної з РРФСР угоди про збройну боротьбу проти Денікіна. Для проведення відповідних переговорів уряд УНР навіть призначив спеціальну делегацію, «але вона ніколи не поїхала до Москви» 3.

Усі ці ігри УНР допомагали мало, якщо зовсім точно — тільки шкодили. Насамперед відштовхували від України тих впливових діячів, які за інших обставин могли би підтримати українські до- магання. Навіть Ллойд Джордж, який до того часу «мав прямий, симпатичний підхід до емансипаційних змагань українського народу» 4, під час обговорення українських проблем 16 січня Найвищою Радою (Радою П’яти) сказав: «Щодо України, де, ми сподівалися, був установлений сильний уряд, що тепер якийсь авантюрист з кількома тисячами людей скинув його без велико­ го труду. Повстання мало більшовицький характер, і його успіх довів однозначно, що Україна не є заборолом проти большевизму, як це ми собі уявляли. Отож такий самий режим починається

в Україні, який довершився в Росії» 5.

Але повернімося до діяльності кабінету Чехівського.

1 Докл. див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 159—185.

2 Шамраєва В. М. Вказ. праця. — С. 9.

3 Див.: Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 219, 321.

4 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 4. — С. 204—248.

5 Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 227.

Гроші

Основним, як нам здалося, предметом професійної заці- кавленості членів уряду було роздавання грошей. Роздавали їх наліво, роздавали їх направо, роздавали всім, хто просив, роз- давали і тим, хто не просив. Роздавали без формального розпи- су державних видатків. Заради справедливості відзначмо, що 3 січня міністри «прийняли до відома» бюджет УНР, але його зміст нам не відомий. Невідомо також, хто і коли готував роз- пис державних надходжень та видатків — відповідних фахівців у лавах націонал-соціалістів ніколи не існувало. Але якщо уяви- ти неймовірне — що такі фахівці таки були, — негайно виникає інше, також цілком природне питання: а чи можна підготувати проект державного бюджету за тиждень — навіть якщо уявити, що уряд доручив розробити відповідний проект негайно після свого «призначення» ввечері 25 грудня? Відкритим залишається і питання про забезпечення наявної грошової маси золотом, іно- земною валютою, іншими активами. Відомо лише, що законом від 6 січня в обіг запровадили «державну українську грошову оди­ ницю — гривню». Тим самим законом з обігу «вивели» російські кредитні білети і знаки (так звані «керенки»), які, попри всі ці постанови, перебували в обігу аж до кінця 1920 р.

Наведімо лише декілька прикладів нічим не обґрунтованих, ніяк і ніким не контрольованих виплат: міністру продовольчих справ — 50 млн крб. «на заготовки для населення немонополізо­ ваних продуктів» (31 грудня), 50 млн крб. — міністру внутріш- ніх справ «для задоволення різних потреб, зв’язаних з евакуацією»

(2 лютого), 40 млн крб. — «для продовольчих операцій Галичини, Буковини та Холмщини» (18 січня), 37 млн 400 тис. крб. — «на допомогу українським видавничим організаціям» (12 лютого), 10 млн крб. — «в розпорядження краєвого комісара Холмщини О. Ф. Скоропис­Йолтуховського» (29 січня), 2 млн крб. — «для негайної допомоги єврейському населенню, яке постраждало від погромів» (20 січня). Перепала копійка і дипломатам: бюджет

дипмісії до США на 6 місяців ухвалили у сумі 1 471 400 крб. (6 січ- ня), 3-місячний бюджет дипмісії у Франції у сумі 3 228 340 крб. (6 січня) та 958 830 крб. (17 січня) і університету Св. Володими- ра, «на забудову» якого відпустили 1 млн. крб., а на ремонт — 87 500 крб. Аби в подальшому не розмінюватися на дрібниці, ухвалили заснувати «фонд для видавання грошових допомог»

при Директорії (9 лютого) та дозволили міністру фінансів «ви­ пустити грошових знаків» на суму 8 млрд грн. (12 лютого), хоча 27 грудня цей добродій уже дістав «право» емітувати папірців

«на суму 3 500 000 000 карбованців» 1.

Дата добавления: 2015-08-17