Вісь Польща — УНР: початок

Наскільки відомо сьогодні, офіційні контакти між УНР та Польщею відбувалися з січня 1919 р., коли до Варшави було на- правлено українське посольство на чолі з Прокоповичем. Пара- лельно переговори з польськими представниками в Одесі прова- див і міністр закордонних справ Мацієвич3. Ще одним центром дипломатичних контактів був Париж. «Сьогодні 4, — читаємо в «Щоденнику» Шаповала, — в газетах є телеграма з Станісла­ вова від 13 мая про те, що 12 мая в Парижі відбулось засідання

1 Богословія. — Рим. — 1993. — Т. 57. — С. 196.

2 Див.: Стахів М. Третя совєтська республіка в Україні. — С. 81, 91—93.

3 Докл. див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 7. — С. 149— 155.

4 Тобто 14 травня. — Д. Я.

польсько­української комісії про перемирря. З боку поляків: анг­ лійський генерал Бота, Дмовський і генерал Розвадовський, з ук­ раїнської: Панейко, Лозинський, Вітовський. Головував Бота, котрий запропонував демаркаційну лінію: від Північного Бугу до західної границі Дрогобицького повіту, цеб­то, що Львів зали­ шається в польській, а Дрогобицький повіт в українській окупа­ ційній зонах. Ця лінія не буде служити за вихідну при закріпленні державних границь...» 1.

А проте безпосередні контакти між Петлюрою та Пілсудсь- ким були встановлені, правдоподібно, не раніше травня 1919 р. і мали на цьому етапі конспіративний характер. Справі сприяв

«факт його (Петлюри. — Д. Я.) давнішнього знайомства і дружби з Пілсудським» 2. Зв’язківцями між двома провідниками висту- пали майор Заглоба-Мазуркевич та «полковник» Клим Павлюк (він же Закшевський). Події розгорталися за сценарієм баналь- ного детективу: Заглоба перейшов лінію фронту, дістався до Ра- дивилова, де перебував Петлюра зі штабом. Наслідок: 17 травня українська дипломатична місія під проводом чергового пол- ковника, цього разу на прізвище Левчук, звернулася — між іншим, за спиною Є. Петрушевича і уряду ЗОУНР — до поль- ського командування з пропозицією про перемир’я, а згодом і про мир3. 10—16 серпня 1919 р. в Дембліні відбувся черговий раунд переговорів, цього разу під проводом полковника Липки та генерала Тржаски-Дирського4.

Позиція української сторони на переговорах з поляками була заздалегідь програшною. Крім усього іншого, ще й тому, що орієнтація на підтримку Польщі добила рештки українсь­ кого націонал­соціалістичного табору. До першої групи увійшли УПСФ, більшість УСДРП, народно­республіканська партія,

«безпартійні» фахівці. Їхніми непримиренними опонентами виступала УПСР; окремі позиції в цьому питанні обстоювали галицька УСДП, УХДП, УПСС і т. д. Компроміс між фракціями був неможливий 5.

1 Шаповал М. Ляхоманія. — С. 22.

2 Марголин А. Украина и политика Антанты. — С. 191.

3 Докл. див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 7. — С. 165— 180.

4 Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 308—309.

5 Див.: Григоріїв Н. На політичні теми («Руїнники» й «будівничі») // Нова Ук- раїна. — 1926. — № 8. — С. 21.

Крім того, Петлюра мав справу з партнером, який представ- ляв консолідовану позицію, схвалену громадянами, всіма полі- тичними та суспільними силами і фактичними господарями повоєнної Європи. На порядку денному могли стояти хіба що питання: яким чином і за чий рахунок повинна бути відновлена державна незалежність Польщі? Очевидно, що будь-які спроби встановити кордони нової слов’янської держави на основі т. зв.

«етнічного принципу» відразу наштовхувалися, говорячи сло- вами Ллойда Джорджа, на «майже нездоланні труднощі». Не ос- танню роль відігравали й особисті якості польського лідера. Як зауважив британський прем’єр, «вислів “Немає гіршого шовініс­ та, ніж якобінець, що став шовіністом” цілком можна вжити до Пілсудського. З моменту досягнення влади, — писав Ллойд Джордж, — він віддавав усі сили свого розуму і волі політиці те­ риторіальної експансії за допомогою зброї. Він не звертав ніякої уваги на всі протести населення» 1.

Дата добавления: 2015-08-17