Музичний слух. Формування музично-слухових навичок

Музичний слух – здатність сприймати і відтворювати звуки різної висоти, їх гучності, тривалості, тембру. Формування музично-слухових уявлень пов’язане з усвідомленням учнями внутрішньозонного інтонаційного слуху іспособів його розвитку.

Зона – звуковисотна ділянка, у межах якої звуки і музичні інтервали за певних якісних змін (певних відхилень звучання у висхідному або низхідному русі) зберігають одну і ту ж якість, і відповідну назву. Вона характеризує висоту не темперованого звуку або певний інтервал (секунду, терцію, кварту тощо). Утворений співаком чи інструменталістом звук може виникати на верхньому (тенденція інтонування вгору) або нижньому (тенденція інтонування вниз) краю зони. Або ж інтервал, утворений двома звуками, може мати тенденцію інтонаційного розширення або звуження від будь-якого тону (верхнього чи нижнього або обопільно). Тоді звук чи інтервал мають певний звуковий відтінок (інтонацію).

Процес відтворення співацьким голосом звуків у межах верхнього і нижнього країв зони називається інтонуванням. Здатність виконавця чи суб’єкта виконання пісні запам’ятовувати, пізнавати (чути), відтворювати ці звуки і інтервали називається інтонаційним слухом.

Співаки, скрипалі, керівники співочих гуртів і хорів мусять мати високорозвинений інтонаційний слух, тому що у процесі виконання твору вони «творять» інтонацію, а не користуються готовою. Розвивається слух у процесі співу, систематичного слухового тренінгу, завдяки заняттям сольфеджіо, постійним аналізом музичних явищ.

Певні відхилення в інтонуванні вимірюються в центах. Темперований півтон має 100 центів. Вимірним інструментом є стробоскоп. Але у співочій практиці ним не користуються, оскільки зонне інтонування у співі має надзвичайне різноманіття. Воно визначається на слух (відчуття тенденції руху звуку вгору або вниз) і пов’язане з наступними чинниками:

· тенденція інтонування у співі залежить від ладових устоїв і тяжіння ступенів ладу до устоїв;

· індивідуальне відчуття виконавцем вокальних творів звуковисотних співвідношень інтервалів;

· психофізичний стан виконавців (настрою);

· чуттєво-емоційна активность в естетичному і художньо-образному контекстах.

У народному співі інтонування музичних текстів є надзвичайно розмаїтим і має велике драматургічне значення в розкритті художньо-образного змісту пісень. Часто в процесі співу (особливо балад) виконавці значно піднімають інтонацію вгору з поступовим завищеням на тон, або вище від початкового тону заспіву (тональності). Це відбувається внаслідок емоційного збудження від тексту пісні (сюжету) або ж хвилі естетичного піднесення. Інколи важко збагнути чинники, завдяки яким творяться надзвичайно проникливі інтонації.

Отже інтонування слід розрізняти на звуковисотне і художнє. Вони взаємопов’язані у процесі співу. Особливість художнього інтонування у співі полягає в характері виконання різних акцентів, штрихів, вставних складів (звуків), вигуків, звукових «ковзань», тембральних нюансів тощо.

Інтонаційний слух необхідний для визначення різних звукових параметрів, зокрема строю. Поняття строю є різним:

· висотне розташування і співвідношення ряду звуків в інтервальному або мелодичному русі;

· стрій інструмента (скрипки, бандури, кобзи);

· стрій хору, ансамблю;

· ступінь висотної відповідності звучання декількох інструментів, оркестру тощо;

Хороший слух характеризується відчуттям (вловлюванням) інтонації до 10 центів.

Тембровий слух є важливим компонентом у процесі інтерпретації виконання народних пісень. Це – здатність керівника вокального ансамблю (хору) розрізняти темброві барви голосів, музичних інструментів. Він має відчувати і творити тембральну палітру звучання пісні в залежності від характеру її змісту, уявляючи художнє осмислення її поетичного тексту, яке є підґрунтям для тембральної драматургії.

Піфагорів стрій – чистий дванадцятизвуковий, рівнотемперований.

Вивчаючи різних виконавців на смичкових інструментах заміри інтонування інтервалів різняться від 5 до 10 центів, що означає:

· стрій не є темперованим (ні чистим, ні піфагоровим) він є музичним, інакше кажучи зонним;

· кожне виконання певного твору є неповторним інтонаційним варіантом;

Проблема виховання інтонаційного слуху полягає у звуженні зони інтонування.

У народних співців інтонування відбувається більшою мірою несвідомо (спонтанно). Але вони, внаслідок успадкування співочої традиції і тривалої практики, належно відчувають звуковисотність опорних тонів. У проміжках між опорними тонами Їхнє інтонування часто важко вловлюване. Воно виявляється в імпровізаційому характері співу – звукових «ковзаннях», мелізмах тощо.

Гармонічний слух – здатність чути акорди з декількох звуків, (і чути себе в акорді під час співу), запам’ятовування і пізнавання гармонічних функцій, інтервалів і акордів.Слух керівника вокального колективу розвивається шляхом ідентифікації звучання голосу (партії) до певного еталону висоти (камертона), а ще до натурального тону певної висоти, заспів від якого є найкращим для даної пісні. Це стосується співу а капела (a capella).

Вокальний слух, за визначенням В.Ємельянова[19], – це складна навичка комплексного аналізу явищ голосоутворення на основі критеріїв еталонного співу. Специфіка його полягає у визначенні характеристик голосу, його природи, інтонування, характеру вібрато тощо; здатність керівника гурту (викладача) визначати якісні критерії звучання співацького голосу або групи голосів.

Комплексний музичний слух, за допомогою якого визначаються такі параметри:

· інтонування звуковисотних співвідношень (інтервалів, різних співзвуч);

· чуття природної вібрації голосу, рівномірності коливань у секунду, характеру вібрато;

· природність звучання голосних (і,е.а,о,у);

· ідентифікація манер співу (народної, академічної, регіональної тощо);

· відчуття регістрових тонів (грудного, головного, міксту);

· відчуття рівності голосу і його формант;

· відчуття вад звучання голосу;

· відчуття тембральної палітри партії, групи голосів;

· відчуття гармонічного поєднання голосів у в ансамблі;

· чуття верхніх і нижніх частот голосу (гармонік);

· характеризувати активний і пасивний звук;

· розрізняти природні редукції звуків у народному співі, що виникають внаслідок традиції звуковидобування.

Питання для самоперевірки

1. Назвати параметри музичного слуху.

2. Що означають поняття: «внутрішньо-зонний слух», «вокальний слух», «комплексний музичний слух»?

3. Дати визначення понять: «інтонація», «інтонаційний слух»;

4. В яких одиницях вимірюється інтонування?

5. Скільки центів має півтон?

6. Які є способи інтонування?

7. Назвати критерії культури співацького звуку.

Література

1. Асафьев Б. Речевая интонация. М.; Л., 1965.

2. МорозовВ. Вокальный слух и голос. К., 1965.

3. Гарбузов Н. Внутризонный интонационный слух. М., 1951\

4. Гарбузов Н.Зонная природа тембрального слуха. М., 1956.

5. Емельянов В. В. Развитие голоса. Координация и тренинг. СПб: Лань, 2000.

Дата добавления: 2015-10-13