Характеристика основних теорiй виховання.

О.В.Сухомлинська (1997), аналlЗУЮЧИ Teopll виховання, видiляе:

Персоналiстичнi Teopiї (або гуманiстичнi, лiберальнi, недирективнi, органiчнi, пульсацiЙнi, вiльнi, вiдкритi). Вони спираються не на свободу й aBToHoMHicTb особ~lст~стi, а ~a усвiдомлення i розвиток: потреб, бажань, нахиЛlВ, IМПУЛЬСIВ тощо. Дитина сама Ma€ опанувати CBO€ виховання, використо­вуючи власнi вну:грiшнi потенцv.

Сьогоднi їх застосовують переважно у вищiй шкоЛl (наИВIДОМIШI представники ЦJ€I течii' - Фройд, Роджерс, Левiн, Маслоу,.Hей).

АкадеМiЧНi Teopii" (траДИЦlOналl~ТСЬК1, к~асичНI, загаЛЬНI) ко\щентрують свою увагу на процеСI передаЧI загальних знань через класичний змiст навчання i виховання, який не залежить вiд сьогоднiшнЬОi" культури й сучасних соцiальних структур. Цi концепцi"i мають на MeTi формування загальноi' культури, критичного й вiдкритого мислення, здатностi до адаптування.

Голов'не в цих теорiях - змiст навчання, що Ma€ об'€ктивну цiннiсть i не залежить вiд учителя та учня (учитель переда€ знання, учень асимілює(Блюм, Ален)).

СОцiаЛЬнi Teopii вiдштовхуються BIД тези, що виховання покликане розв'язувати соцiальнi, культурнi проблеми та проблеми довкiлля. Провiдне мiсце в цих теорiях ВIДВОДИться СУСПlльству (Jллiч, Бурдье, Тофлер).

Спiритуалiстичнi Teopii (метафiзичнi) зверНенi, з одного боку, у внутрiШНi~ cBiT ~ю~ини, аз iншого _ до YHiBepcyму. РеЛiГiя i схiдна фiлософiя та i'x цiнностi виступають основою виховання, головна увага зосереджуеться на дитинi, з якоi' треба ВИховати особистiсть, здаТНУj1.0 медитацii' та с;:wглядання (Фергюсон, Фотiнас, ГapTMaн).

Соцiокогнiтивнi Teopii' розглядають Положення про те, що соцiальнi й культурнi ЧИН ники е ОСновою формування психiчного здоров'я ДИтини i повиннi стати основою Teopii' навчання й виховання, Сюди належать Teopii', ЩО пропонують педагогiку спiвробiтництва й ВИсувають культуру та суспiль­ство (соцiум) як провiдний чин ник виховання (Брунер, Л, ВИГОТСЬКИЙ).

Психокогнiтивнi TeOp'tj' видiляють у розвитку процесу пiзнання в дит"ни TaKi його складовi, як мислення, аналiз, розв'язання проблем, формування Понять, уявлень, МИслитель­них образiв ТОЩО, В OCHOBi, цих теорiй лежать психологiчнi дослiдження процесу мислення (Пiаже, Башляр), цi Teopii' належать до проблем виховання.

ТеХНОЛОГiЧНi Teopij' (техносистемнi, системнi), якi в основному зосередженi на полiпшеннi технологiй, засобiв дiяльностi школя­piB, тобто на сучасному дидактичному, комунiкативному MaTepia­лi, а саме: комп'ютерi, телевiзорi, магнiтофонi, MarHiTocKoni, Вiдеодисках, Компактних дисках тощо. Розглядають ПРОблеми взаемодii' між комп’ютером i дитиною (Кароль, Гласер, CKiHHep).

CЬOГOдНl 1 в YKpalHI процес активюц Творчих пошу, набувае обрисiв рiзних пiдходiв до розв'язання проблем Виховання молодi, Першим серед антропологiчних, феноменологiчних

напрямiв слiд назвати той, що баз)'еться на етнопедагогiчних засадах, поширюе й пропагуе iдеi' народної педагогiки, iдеал народного життя як серцевинний для нацiонального вихован­ня.

Народна педагогiка (етнопедагогiка) як складова педагогiч­НОI науки сьогоднi ставить бiльше запитань, анiж дае вiдповiдi на них, аДже як наука про виховання, Вона, KpiM опису традицiйноi' педагогiчноi' культури рiзних народiв, мае втрутитися у сферу' взаемовпливiв та взаемозв'язкiв людино­, знаВЧ/1Х наук - психологii' й етнографii', фольклористики йлiтературознавства, екологii' й релiгi€Знавства, етики йестетики, аНтропологii' й історії.

Білет 26.

1.Поняття про темперамент. Історія розвитку вчення про темперамент.

Темперамент – (лат. temperamentum - належне спiввiдношення частuн). - це вродженi форми поведiнкu, якi вuявляються в дuнамiцi, mонyci та врiвноваженостi реакцiй на жuттевi вплuвu.

Темперамент являе собою динамiчну характеристику поведінки людини.

Вчення про темперамент започатковане славнозвicним дав­ньогрецьким лiкарем i фiлософом Гiппократом. BiH та його послiдовники обстоювали гумо­ральну теорiю (вiд лат. humor - рiдина, соки органiзму - кров, флегма, жовч), згiдно з якою темперамент спричинює перевага в органiзмi певної рiдини. На OCHOBi цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвiнiчний (вiд лат. san­guis - кров, перевага в органiзмi KpOBi), флегматичний (вiд грецьк. phlegma - слиз, перевага в органiзмi слизу), холеричний (вiд грецьк. chole - жовч, перевага в органiзмi жовчi) та меланхолiйний (вiд грецьк. melas - чорний. похмурий та chole - жовч, перевага в органiзмi чорно! жовчi). Сьогоднi це вчення цiкаве тiльки з iсторичного погляду. Але описанi Гiппократом харак­TepHi риси темпераменту досить точно визначають особливостi окремих типiв темпераменту. 1. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що генiальний спостерiгач людини ­Гiппократ - у класифiкацil темпераментiв пiдiйшов до iстининайближче.

Нiмецький фiлософ-iдеалicт 1. Кант, подiляючи погляди на темперамент представникiв гуморальної теорії, уперше дав сво€рiдну психологiчну характеристику темпераментiв. BiH вва­жав, що флегматикам браку€ моральних почуттiв, меланхолiки ­справжня доброчиннicть; у холерикiв найрозвиненiше почуття i, а у caHrBiHiKiB - почуття прекрасноrо.

Вiтчизняний вчений, лiкар i педагог П. Лесгафт пояснював тepaMeHT особливостями кровообiгу, якi залежать вiд дiамет­ра отвору та товщини й гнучкостi стінок судин. Калiбр судин i товщина їх стінок, зумовлюють швидкiсть їх кровообiгу, невеликому дiаметру судин вiдповiдає caнгвіїчний темперамент, а великому дiаметру та товстим cTiHKaM його судин - меланхолiйний; флегматичний темперамент зумов­люється великим дiаметром i тонкими стiнками судин.

Нiмецький психiатр обстоював залежнicть пси­хічного складу особистостi вiд будови тiла. Biн запропонував власну класифiкацiю типiв будови (пiкнiчний, ~нiчний, атлетичний, дисплатичний) i вважав, що кожному з властивий певний темпераменту.

2. Показники i критерiї вихованостi особистостi дитини.

Однi€ю зi складних проблем виховання залиша€ться пробле­ма критерii:в вихованостi. У pi3Hi часи прогресивнi дiячi намагали­ся сформулювати iдеал вихованої людини. Так, наприклад, А.П.Че­хов вважав, що вихованi люди повиннi вiдповiдати таким вимогам:

1) поважати людську особистiсть, а тому завжди мають бути мякими, ВВlчливими, поступливими;

2) спiвчувати не тiльки котам i же6ракам, а й тому, що непомiтиш простим оком;

3) поважати чужу власнicть, а тому вiддавати борги;

4) 6ути чистосердечними i боятися 6pexHi;

5) не принижувати се6е з метою викликати в iншого спiвчуття;

6) поважати свiй талант;

7) виховувати в c06i естетичнi погляди.

Сучасна психологiчна наука пропонує TaKi критерil вихованостi:

1) вiдповiднicть поведiнки, ставлень, установок людини мо­ральним вимогам суспiльства;

2) гармонiйне по€днання ycix видiв виховання в поведiнцi, ставленнях, дiялыюстi;

3) ступiнь практичного прояву в ос06истостi почуття вiдповiдальностi, самостiйностi, активносri;

4) спiввiдношення в установках i поведiнцi люди ни колек­тивiзму - iндивiдуалiзму, алЬТРУїзму- еГОїЗМУ;

5) спiввiдношення внутрiшнього гуманiзму i зовнiШНЬОl ви­xOBaHocTi;

6) ос06ливостi поведiнки в ситуації безкарностi та поза при­мусом i контролем;

7) поведiнка в ситуації емоцiйного напруження, стресових, екстремальних ситуацiй;

8) ступiнь самоволодiння, орi€нтацiя, яснiсть мислення;

9) здатнicть творчо змiнювати поведiнку в нестандартних умовах.

Білет 27

1.Типи вищої нервової дільості як основа темпераменту. Психологічна характеристика типів темпераменту.

Наукове розв'язання питання основ темпераменту вперше дав Павлов у CBO€MY вченнi про типи нервової систе­ми твари н i людини. I. П. Павлов та його спiвробiтники, вивчаючиумовно-рефлекторнi реакцП собак, звертали увагу на iндивiдуальнi вiдмiнностi в 'iхнiй поведiнцi, якi виявляються передусiм у швид­KOCTi та точностi утворення умовних реакцiй - позитивних чигальмiвних, 'iхнiй iнтенсивностi, здатностi адекватно реагувати назмiни подразника, загальнiй поведiнцi в експериментальних ситу­ацiях.

За Павловим, темперамент € найголовнiшою характеристи­кою нервової системи людини, яка так чи iнакше познача€ться навсiй дiяльностi кожного iндивiда. Павлов розумiв тип нервової системи як природжений, BiдHOCHO слабо схильний до змiн пiд впливом оточення чи виховання. BiH називав його генотипом.

На oCHoвi кожного типу формуються рiзнi системи умовних нер­вових зВ'ЯЗКIВ. Сам процес їх формування залежить Biд типу нерво­вої системи. Тим самим тип нервової системи Haдa€ сво€рiдностi поведінці людини, наклада€ характерний вiдбиток на всю CYТHicTb ЛЮДИНИ. - визнача€ РУХЛИВіСТЬ ПСИХ1ЧНИХ процесiв, їx стiйкicть.

Павлов видiлив чотири типи нервової системи:

1) сильний, врiвноважений, рухливий тип - caиrBiHiK;

2) сильний, врiвноважений, iнертний тип - флегматик;

3) сильний, неврiвноважений тип - холерик;

4) слабкий тип _ меланхолiк..

Сангвiнiк характеризу€ться високою психiчною активнiстю, енергiйнiстю, працездатнiстю, швидкiстю pyxiB, рiзноманiттям тa бaгаTCтВOM мiмiки, швидким темпом мови. CaHrniHiK прагне частої зміни вражень, легко i швидко вiдзива€ться на подii, надзвичайно комунікаббельний. Для caнгвiнiкa xapaктepнi переважно позитивнi емоції, якi швидко виникають та швидко змiтоютьcя.

Флегматик характеризу€ться низьким piBHeM психiчноi активност вiльнiстю, невиразнiстю мiмiки. Флегматики з труднощами пере чаються з одного виду дiяльностi на iнший, а також пристосовуютьс до нових обставин, ситуацiй тощо. Настрiй у флегматика переважн спокiйний, рiвний.

При несприятливих умовах у флеrматик; можe розвинутися схильнiсть до одноманiтних дiй, невиразнiсть емоцій.

Холерик характеризу€ться надзвичайно високим pінeм психiчно активності, енергійністю дій, СТРlМК1СТЮ, силою PYXIВ, 1X ШВИДким темпом. Холерики схильнi до рiзних змiн настрою, нетерпимi, iнод бvвають агресивними; визначаються пiдвищеною збудливiстю. Ix вольові дії дуже поривасті.

Меланхолік характеризується низьким рівнем психічної активності, уповільненістю рухів, стриманістю моторики і мови. Меланхолiка вiдрiзняє глибина i стiйкicть емоцiй при слабкому їх зовнiшньому

вираженнi, при цьому характерними € саме негативнi емоцii. Меланхолiк дуже важко переживає змiни в життi, потрапляючи в HOBi умов и, дуже розгублю€ться.

У чистому виглядi перерахованi тиnи темпераменту рiдко зустрi­чаюТЬСЯ в життi. Переважна бiльшiсть людей характеризу€ться поєднанням рис рiзних темпераментiв, тобто визнача€ться «змiшаним» типом темпераменту. Риси темпераменту € вродженими, хоча особливостi прояву кожного типу змiнюються з BiKOM В процесi виховання.

2. Загальна характеристика педагогiчної дiяльностi вчителя (структура, стилi).

CTPYKTYPHi компоненти педагогiЧНОl дiяльностi:

- гностичний - дослiдницький, який передбачає постійне збiльшення знань, YMiHb, навичок. Це здатність досліджувати процес i результат влаСНОl працi. Ця сторона дiяль­HOCTi вчителя найбiльше цiну€ться старшокласниками.

- конструктивний - планування педагогiЧНОї дiяльностi та прогнозування результатiв. Ця сторона дiяльностi вчите­ля найбiльше цiну€ться пiдлiтками.

- проектувальний - проектування вiддалених, перспектив­них цiлей навчання та виховання, а також стратегiй та способiв lX досягнення.

- органiзаторський - органiзацiя навчально-виховного процесу.

- комунiкативний - встановлення вза€мовiдносин вчителя з iншими особами. Ця сторона дiяльностi вчителя найбiльше цiну€ться молодшими школярами.

PiBHi результативностi дiяльностi вчителя:

- репродуктивний piBeHb: учитель може i BMi€ розповicти iншим те, ЩО зна€ сам;

- адаптивний piBeHb: учитель BMi€ пристосувати CBO€ повiдомлення до особливостей аудиторії;

- локально-моделюючий piBeHb: учитель володi€ стра­тегiями научiння знанням, умiнням, наукам; уміє форму­лювати педагогiчну мету, передбачати результат i створю­вати систему включення учня в навчально-пiзнавальну дiяльнicть;.

- системно-моделюючий piBeHb: учитель володi€ стра­тегiями формування потрiбної системи знань, YMiHb i на­вичок учнiв зi свого предмета в цiлому;

- системно-моделюючий piBeHb дiяльностi i поведiнка: учи­тель володi€ стратегiями перетворення свого предмета взасiб формування особистостi учнiв, їх потреб у самовихо­BaHHi, caMoocBiTi та саморозвитку.

Iндивiдуальний стиль дiяльностi вчителя.

1. Змicтовнi характеристики стилю:

- орi€нтацiя вчителя: на процес навчання, результат навчан­ня та процес i результат навчання;

- адекватнicть (неадекватнicть) планування навчально- ви­ховного процесу;

- оперативнicть (консервативнicть) у використаннi засобiв i способiв педагогiЧНОl дiяльностi;

- рефлексивнicть - iНТУїТИВНicть.

2. Динамiчнi характеристики стилю:

- гнучкicть - традицiйнiсть;

- iмпульсивнicть - обережнicть;

- стiйкicть - нестiйкiсть ЩОДО ситуації, яка змiню€ться;

- стабiльне емоцiйно-позитивне ставлення до учнiв нестiйке емоцiйне ставлення;

- наявнiсть особистicНОl тривожностi - 11 вiдсутнicть;

- спрямованicть рефлексil на себе - на обставини - на iнших.

3. Результативнi характеристики стилю:

- однорiднicть - неоднорiднiсть рiвня знань учнiв;

- стабiльнicть - нестiйкiсть в учнiв навичок учiння;

- високий - середнiй - низький piBeHb iHTepecy до предмета.

Білет 28.

1.Поняття про характер. Провідні риси характеру.

Характер – це сукупність стiйких рис осоБИСТОСТl, ЩО ВИЗначають ставлення людини до інших, до роботи, яку вона виконує. Характер виявляється в Д1ЯЛЬ­ності тобто в особливостях Д1ЯЛЬНОСТl, якими людина переважно займається, та спiлкуваннi - мaнepi поведiнки, способах реаryвання на дії і вчинки людей.

Найважливiшими моментами у фОРмyваннi характеру € ставленння до npироди, КУЛЬтурИ, суспiльства, CBo€ї справи, iншої людини та до самої себе. В xapaKTepi ЛЮДИНИ закладена програма типовоi поведiнки у тиnових обставинах. Тим часом характер - прижиТТ€ве надбання особистостi, її внутрiшнiй портрет, в якому вiдбива€ться суть особистості.

Сepeд основних рис особистостi, ЩО складають характер, видiляють такі:

1. властивостi особистостi, якi визначають вчинки ЛЮДИНИ у виборі мети ДlяльносТі (нanpиклад, рацiональнiсть).

2. Риси, ЩО вiдносяться до дiй, спрямованих на досягнення цiлей (наприклад, наполегливiсть, цiлеспрямованiсть ТОЩО).

3. Iнструментальнi риси, безпосереднъо пов' язанi з темпераментом (стриманість - IМпульсивнiсть, спокiйнiсть-тривожнiсть ТОЩО).

Характер – це компонент особистості, який має свою структуру, що в певний спосіб поєднує його риси. Рис характеру багато, їх кількість важко встановити. Характерологічна риса – це єдність мотиву і дії, мотиву і форми, зв’язок між якими не завжди однозначний. Це складні індивідуальні особливості, досить показові для людини, які дають змогу з певною вірогідністю передбачати її поведінку в тому чи іншому конкретному випадку.

За морально-психологічною природою, риси характеру поділяють на моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні.

У ситуаціях, які ставлять перед особистістю вимогу діяти згідно з суспільними ідеалами, нормами, правилами поведінки, на передній план виходять моральні якості поведінки.

В умовах, які спонукають до здійснення вольових дій проявляються вольові риси характеру.

Якщо ж особистості потрібно емоційно оцінити себе чи інших людей, то найбільш яскраво виявляються емоційні риси характеру.

За обставин, які вимагають від особистості насамперед чіткого усвідомленого сприймання навколишньої дійсності, виробничих та навчальних завдань, чітко виявляються інтелектуальні риси характеру.

Риси морального, вольового, емоційного та інтелектуального змісту є провідними в характері людини.

Формування структури характеру починається в дошкільному, продовжується й активізується в підлітковому та юнацькому віці. У зв’язку з цим у структурі характеру виділяють прості (первинні риси – почуття прихильності) і складні риси (опорні риси на прості – працелюбність).

В усталеному характері риси, що взаємопов’язані і залежать одна від одної утворюють групи, які називають симптомокомплексами. Б.М.Теплов запропонував класифікацію цих груп. За нею виділяють групи рис характеру особистості, що виражають:

1) ставлення до інших людей, яке виникає у міжособистісних контактах і зумовлюється спільними умовами життя, що складаються історично і розкриваються в колективі.

2) ставлення особистості до себе, яке залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру як, скромність, почуття власної гідності. Деяким людям властиві негативні риси – нескромність, гординя, самовпевненість тощо.

3) ставлення до праці, яке є однією з найтонших рис характеру людини. Важливі риси у ставленні до праці – акуратність, сумлінність, організованість, дисциплінованість.

4) ставлення до речей, яке виявляється в акуратному чи недбалому ставленні до одягу, книг тощо.

Дата добавления: 2015-08-21