Психологiчнi основи навчання i виховання дошкiльникiв i молодших школярiв.

Перiод приблизно мiж 3 i 6-7 роками життя прийнято називати дошкiльпим або передшкiльним BiKOM. У тому вiцi дитина почина€ переносити свою прив'язанiсть вiд батькiв на сво!х ровесникiв. Вон а переста€ бути его'icтич­ною i почина€ цiкавитися забавами з iншими дiтьми. Процес усамостiйнення продоюку€ться, i дитина ставить багато питань, вимагаючи негайно! вiдповiдi. Мабуть, не все розумiючи, вона виявля€ впертiсть i злiсть, що У крайнiх випадках доводять до так званих "темпер тантрус". Слiд також пам'ятати, що спосiб мислення дi­тей у тому вiцi € цiлком конкретний, тому вони сприйма­ють вислови дорослих так, як чують. Дiти часто повто­рюють те, що чують вiд сво!х батькiв чи оточення. Батькичи вихователi повиннi завжди пам'ятати, що вониговорять У присутностi дiтей, бо Ti, чуючи протирiччя уРОЗМОВI дорослих, можуть посередньо навчитися говорити неправду. Дорослi не мають забувати, що у дошкiльному вiцi найкращим виховним засобом е добрий приклад.

Пiзне дитинство - BiK приблизно вiд 7 до 12 pOKiB життя. Згiдно з твердженням психологiв, цей BiK в iнтелектуальнiй площинi позначаеться завершенням i остаточним оформленням конкретного способу мислен­ня i поступовим переходом до символiчно-абстрактногоспособу мислення. У KOHTeKcTi психiчного розвиткуспостерiгаемо змiни у Hacтpoi', пов'язанi з фiзiологiчнимиперемiнами у дiвчат i хлопцiв. Деякi бiльш вразливi дiтичасом сумують, тужать, HaBiTb плачуть, на думкуцорослих, без жодноi' причини. Не завжди ненормальнаповедiнка пiдростаючоi' дитини е свiдченням недостат­нього виховання, впертостi чи нахабства. Часом такаповедiнка може бути виявом психiчного неспокою. Середпiдростаючих дiтей завважуемо також зростаючi сильнi почуття груповоi' приналежностi. Як у дошкiльному вiцi цiти прив'язанi дО CBOi'X батькiв, так у вiцi пiзнього дитинства вони намагаються творити сво! групи. Мiж членами rypTiB часто виникае сильна прив'язанiсть i взаемна лояльнiсть. Ця, в основному позитивна, тенденцiя вимагае правильного втручання батькiв i вихователiв, бо iCHye також небезпека, що деякi дiти можуть легко потрапити пiд небажаний вплив CBOi'X бiльш агресивних ровесникiв.

У вiцi пiзнього дитинства дiти поступово засвоюють звички, KOTpi е необхiдними, аби в пiзнiшому вiцi цiлеспрямовано дiяти або працювати. Тодi великий вплив на дитину чинить школа та пов'язанi з нею вимоги. Дуже часто вiд школи залежить, чи дитина будерости з почуттям меншовартостi, чи з почуттям задоволення вiд добре виконано'i працi.

Білет 23.

1.Характеристика сучасних зарубіжних теорій особистості.

Вiдповiдно до визначень ос06истостi BiдOMO багато i теорiй особистостi.

Теорія - це система взаемопов язаних ідей, п06удов і принципiв, якi пояснюють певнi спостереження над реальністю. ТеОріЯ не може 6ути "правильною" чи "неправильною, ОСКIЛЬКИ це ли­ше перевiренi умовиводи чи гiпотези про те, що являють собоЮ люди, як вони живуть i чому вони поводяться так, а не інакше.

Кожна теорiя включає в себе пеВНI компоненти.

1. Структура особистостi

2.Розвиток особистостi

3.Мотивацi

4.Психiчне здоров'

5.3MiHa особистостi

6.Психопатологія

Автори теорiй OC0биcтicHиX рнс РОЗГЛЯдАають особистicть як kомплекс якостей. що властивi певним категорiям ЛЮдей, або ж намагаються виявити TaKi риси особистостi, якi змушують одних ЛЮдей ПОВОдИТИСЯ бiльш чи менш Однаково в рiзних ситуацiях.

Бiхевiористичний пiдxiд (Б. CKiHHep та iн':) базуеться на ідеї впливу на людину її соцiального оточення. УСi форми СОЦlаЛЬНОI поведIНКИ є результатом спостережень за соцiальними МОделями (батька­ми, вчителями, дРУЗЯМИ, героями KiHO тощо). Особистiсть є результатом взаеМОдії iНдивiда (зi BciMa властивими йому ха­рактеристиками) i довкiлля, яке BiH прагне пiзнати, щоб прис­тосуватися дО нього.

Когнітивний підхід є спробою пояснити природу контролю людини над своїм існуванням.

Когнiтивний niдxiд не ПОЯСНЮє, чому OдHi люди схильнi ба­чити причини своєї поведiнки в собi, а iншi - в зовнiшнiх обста­винах. BiдпoBiдi на це запитання шукають iншi Teopii, зокремаПСИХодинамiчнi.

Психодинамічні пiДXOди преДСТавленi багатьма теорiями, зокрема психоаналiтичною теорiєю 3.ФРОЙда, аналiтичною психологiєю К. Юнга. iНдивiдуальною психологiею А. Адлера.

З.Фройд сформулював психоаналiтичну теорiю особис­TOCTi, де вiдправним пунктом е концепцiя підсвідомого, яке дае змогу зрозумiти складнiсть та неОднозначнiсть ЛЮАСЬКОГО життя. BiH вважав. що стiйкi особистiснi характеристики формуються. ЯК правило, дОСИТь рано, а пOTiM у рiзних BapiaHTax вiдТВОРЮЮТЬСЯ в дорослiй поведiнцi.

За К. Юнгом, кожен мае теНденцiю дО iНдивiдуацii. тобто До саморозвитку. IНдивiдуацiя - центральне поняття його аналiтичної психології. К. Юнг позначае цим TepMiHoM процес розвитку ЛЮдИНИ, який включае встановлення зв'язкiв мiж Его­-центром cBiдOMOCTi та Самiстю-центром душi загалом, ПОЕднуе cBiдoMe й HecBiдOMе.

Проблему особистiсного зростання РОЗГЛЯдає й А. Адлер, також преАставник глибинної психологii. CYTHicTь ЙОГО так зва­Ho"i iндивiдуальної психології полягае в розумiннi кожної людини як iHTeгpoBaHoї цiлiсностi в межах соцiальної системи.

Розвиток особистостi розглядаЕТЬСЯ не просто як досягнен­ня цiлiсностi для caMoї себе, а як процес, що має на MeTi ефективну взаЕмодiю з середовищем та максимальне вира­ження себе в ньому.

ГУМанiстичнний niдxiд найвиразнiше представлений у гештальттерапiї Ф. Перлса, теорiях самоактуалiзацii К. Роджерса й А.,Маслоу та Teopii iнтенцiональностi Ш. Бюлер.

Так, у межах гештальттерапiї Ф.Перлса психологiчне зрос­тання особистостi та 'ii зрiлiсть розглядаються як здатнiсть пе­рейти Biд опертя на середовище i регуляцiю середовища доопертя на себе та саМОРЕгуляцiю через piBHoBaгy в собi та мiжсобою й середовищем.

Шлях вiдкриття саморегулюваЛЬНОї здатностi людсьКОГО органiзму BiH вбачає в самоусвiдомленнi.

Стан оптимального психiчного здоров’я в гештальттерапії називаєТЬСЯ зрiлicтю, для досягнення якої індивід має подолати прагнення дiстати пiдтримКУ з навколишнього світу й знайти нові можливостi пiдтримки в самому собi.

Особистiсне зростання можливе i є центральним для структfури органiзму - така основна iдея "терапії', центрованої на клiєнті", К. Роджерса. BiH вважав, що iCHYє фундаментальний аспект людської природи, який ЗМУШУє людину рухатися до бiльшої KOнгpyeHTHocTi (вiдповiднiсть мiж ТИМ, щО ВИСЛОВЛЮЕТЬ­ся, що перебува€ в полi дOCBiдy, i тим, що помiчаЕТЬСЯ) та до бiльш реалiстичного функцiонування.

На думку К. Роджерса, кожен з нас прагне компетентностi й розвитку здiбностей настiльки, наскiльки це можливо бiологiчно.

Актуалiзацiя cBoїx можливостей та здiбностей веде до розвитку, за висловом К. Роджерса, "повноцiнно функцiОНУЮЧОї людини". До цього iдеалу можна лише наближатися через пiзнання себе, свого внутрiшнього дocBiду.

Метою особистiсного зростання, повноцiнного функцiону­вання є, за висловом К. Роджерса, "хороше життя", яке озна­чає не життя, заповнене задоволеннями, не багатство чи вла­ду, не цiлковитий контроль над собою чи спокiй, а рух тим шляхом, який обрав сам органiзм. Людина, яка вiльно рухаЕТЬСЯ шляхом свого особистiсного зростання, є найповнiше функцiо­нуючою.

З проблематикою особистiсного зростання пов'язанi також yci психологiчнi дослiдження А. Маслоу, який, власне, й саму психологiю розглядаЕ як один iз засобiв, що СПрИЯЕ соцiально­му i психiчному благополуччю. Вчений запровадив поняття само­актуалiзації особистостi - це повне використанНЯ людиною своїх талантiв, здiбностей, можливостей тощо.

Позитивнi результати самоактуалiзацii матиме особистість iз наступними характеристиками:

.. ефективне сприймання реальностi та КОМфOртні відносини з нею;

.. прийняття (себе, iнших, природи);

.. спонтаннiсть, простота, природнiсть;

.. сконцентрованiсть на завданнi (на BiдMiHY Biд сконцентрова­HOCTi на собi);

.. деяка BiдcTopOHeHicть i потреба бути HacaMoTi

.. постiйна свiжiсть оцiнки;

.. мiстичнiсть та дOCBiд переживання вищих cTaHiB;

.. почуття EдHOCTi з iншими;

.. глибокi мiжособистiснi стосунки;

.. демократична структура характеру;

.. розрiзнення засобiв i мети, добра i зла;

.. почуття гумору;

.. самоактуалiзована творчicть;

BiH ОПИСУ BiciM шляхiв самоактуалiзацii: 1) повна вiддача переживанням, коли людина цiлком роз­криваЕ свою CYTHicTь; 2) BiдMoBa Biд загальноприйнято'i поведiнки, вмiння прислу­хатися до внутрiшнього голосу, голосу "самості"; 3) ЩОМИТТЕвi прогресивнi вибори, якi сприяють особистiс­ному зростанню; 4) чеснiсть, ВЗЯТТЯ вiдповiдальностi на себе; 5) rOTOBHicTb не подобатись iншим; 6) прагнення робити свою справу настiльки добре, наскiль­ки це можливо; 7) граничнi, вищi переживання, моменти екстазу; 8) виявлення iндивiдом того, що йому подобається, а що ні, що для нього добре, а що погано, куди BiH pyxaється й у чому полягає його мiсiя.

Ш. Бюлер розробила теорiю розвитку людини, виходячи з ідеї про те, що в OCHOBi людської при роди лежить HaMip (iнтенцiя). ІнтенцiональнicТь виявляється протягом життя у здiйснюваних виборах для досягнення мети, яку сама людина може I не УСВlдомлювати.

У зв'язку з формуванням i досягненням мети Ш. Бюлер вирiзняе: п'ять фаз життевого циклу.

Фаза 1 триває до 15-рiчного BiKY. Для неї характерна BiдCYTHicTь конкретної мети.

Фаза 11 триває Biд 15 до 20 pOKiB i вiдповiдає пiдлiтковому та юнацькому BiKOBi. В цей перiод людина усвiдомлює свої потре­би, здiбностi та iнтереси.

Фаза 11I - Biд 25 до 40-45 pOKiB, перiод зрiлостi й розквiту. Це найбагатший перiод життя, бо людина досягає поставленої мети, стабiльностi як у професiйному, так i в ос0­бистому nланi.

Фаза IV триває Biд 45 до 65 pOKiB. У цей перiод людина пiдбиває пiдсумки своеї минулої дiяльностi, щось переглядає та переосмислює вiдповiдно до статусу, BiKY, фiзичних сил.

Фаза V починае:ться в похилому вiцi - У 65-70 pOKiB. У цей перiод людина не має перед собою мети, яку ставила в молодостi, бiльше уваги придiляе: вiдпочинку, здоров'ю.

Cиcтeмнo-дiяльнiсний, icтopиko-евоЛЮцiйний пiдxiд склав­ся у вiтчизнянiй психологiї. Властивостi людини як iндивiда розглядаються прихильниками цього пiдходу як безособовi передумови розвитку особистостi, якi в процесi життєвого шляху можуть стати продуктом цього розвитку.

Взаємовiдносини мiж iндивiдом як продуктом антропогенезу, особистiстю, яка зас­воїла суспiльно-iсторичний дOCBiд, i iндивiдуальнiстю, яка пере­творює cBiT, можуть бути переданi формулою: "Iндивiдом народ­жуються. Особистiстю стають. Iндивiдуальнiсть обстоюють".

Наприкiнцi 70-х pOKiB склався системний пiдхiд до вивчення проблем особистостi. В межах цього пiдходу особистicть розгля­дається як BiдHOCHO стiйка, структурована сукупнicть психiчних властивостей, як результат входження iндивiда у простiр мiж ­iнДивiдуальних зв'язкiв.

2.Психологiчнi основи навчання i виховання у середнiх i старших класах школи (пiдлiтковий вік, рання юнiсть).

У підліткоому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Вчителі та батьки більше апелюють до розуму дитини, ніж до почуттів. Продовжує інтенсивно розвиватись теоретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвивається здатність узагальнювати, ділити на рівні, порівнювати. Через інтелектуальний розвиток зявляється здатність до самоаналізу. Активно засвоюються процеси запам’ятовування, оволодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам'ять, внаслідок вповільнюється розвиток механічної памяті. Процес запам’ятовування відбувається через логічні зв’язки з матеріалом. Зв'язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику… В цей час емоційне життя підлітка розвивається бурхливо. Розвиаються комунікативні здібності учнів. Розвивається сфера пізнавальної самодіяльності. Незадоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти.

В ранній юності навчання передбачає перебудову змісту і методів навчання, максимальне врахування індивідуальних особливостей та інтересів учнів, що дає мажливість їхній розумовій і соціальній ініціативі. Розумовий розвиток полягає у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності.

У навчанні формуються загальні інтелектуальні здібності, понятійне теоретичне мислення. Юнацьке мислення характеризується схильністю до теоретизування, створення абстрактних узагальнень,захоплення філософськими побудовами. Абстрактна можливість здається старшокласнику більш цікавою і важливішою ніж дійсність. У мріях прораховують різні варіанти свого майбутнього життєвого шляху. Збільшується обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність і переключатися з одного предмета на інший. Юність психологічно більш рухлива і схильна до захоплень. Увага стає більше вибірковою, залежить від інтересів.

Білет 24.

1.Спрямованість особистості. Самосвідомість та Я-концепція особистості.

Спрямо­ванiсть явля€ собою сукупнiсть стiйких мотивiв, що opi€HTY­ють дiяльнicть особистостi.

Мотuвu поведiикu i дiяльиостi. Мотиви - це пов'язанi iз задово­ленням певних потреб спонукання до дiяльностi. Вони вiдрiзняють­ся один Biд одного видом потреби, яка в НИХ виявля€ться, форма­ми, котрих вони набувають, широтою чи вузькicтю, конкретним змicтом дiяльностi, В якiЙ реалiзуються.Мотиви розрiзняють за їX УСВідомленістю. Неусвідомлюваними мотивами є установка і потяги, уСВідОМлюваними - iнтереси, переконання, прагнення.

Установка - це неусвiдОмлюваний особuстiстю стан готовності до певноі дiяльностї чu поведінки.

Потяг - це спонукання до дiяльностi, що є недuференцiйованою, недостатньо чiтко усвiдоленою потребою, невиразна потреба в чомусь.

Інтерес - це емоцiйнuй вuяв пізнавальнuх потреб особuстостi.

Сутт€вим мотивом поведiнки особистостi € її переконання. Переконання - це система знань, пропущенux через почуття. Пе­реконана та людина, в якої ідеї по€дналися з почуттям i волею. Во­на не здатна на вчинок, що суперечить ii принципам.

Усвiдомлюваним мотивом € також прагнення особuстостi, тобто мотиви поведiнкu, в якux вuявлена потреба в чомусь, що може бутu до­сягнуте вольовuмu зусuллямu. Оскiльки прагнення не задовольняють iнакше, нiж через спецiально органiзовану дiяльнicть, вони здатнi пiдтримувати активнicть особистостi протяroм тривалого часу.

Усвiдомлене ставлення людuнu до своi'х потреб i здiбностей, потягiв i мотuвiв поведiнкu, пережuвань i думок назuва­ють самосвiдомiстю особuстостi. В OCHOBi самосвiдомостi лежить здатнiсть вiдокремлювати себе вiд власної житт€дiяльностi. Ця здатнicть виника€ в спiлкуваннi при розвитку свiдомостi, мислення, розуміння.

Результатом процесiв caMoCBiдoMOCTi € "Я-концепцiя" особистостi.

«Я-концепцiя" - це динамiчна система уявлень людини про себе, яка включае усвiдомлення cBoix фiзичнux, iнтелектуальних та iншux особливОСтей; самооцiнку та суб'ективне сприймання зовнiшнiх фак­торів, яКl впливають на особистiсть.

"Я-концепцiя" € системою установок, яка включа€ три струкTYPHi елементи: 1) когнiтивний - образ "Я", який характеризу€ змiст уявлень про себе; 2) емоцiйно-оцiнний, афективний, що вiдобража€ ставлення до себе загалом чи до окремих аспектiв CBO€ї особистостi, дiяльностi й виявля€ться в системi самооцiнок; 3) поведiнковий, який характеризу€ вияви перших двох елеMeHTiB у поведiнцi.

3 погляду змiсту i характеру уявлень про себе видiляють "Я-минуле», «Я-теперіщшн» і «Я-майбутнє».

Централъним компонентом "Я-концепцi'i" € самооцiнка особис­TOCTi. Самооцiнка - це та цiннiсть, значущiсть, якої надае собi індивід загалом та oKpeMUМ сторонам своеї особистостi, дiяльностi, поведiнки.

Самооцiнку характеризують за такими параметрами:

. за piBHeM - висока, середня та низька;

. за спiввiднесенням з реальними успiхами - адекватна та неадек­ватна (завищена та занижена);

. за особливостями будови - конфлiктна та безконфлiктна.

Збереження сформовано!, звично! самооцiнки CTa€ для людини потребою, порушення i"i породжу€ такий самооцiнний феномен, як афект неадекватностi.

Афект неадекватностi - це стiйкий негативний емоцiйний стан, який виникае у зв 'язку з HeycпixoM у дiяльностi i вuявляеться в тому, що iндивiд або не усвiдомлюе, або не хоче визнати його.

Самосвiдомicть особистостi чутливо pe€CTpy€ за допомогою ме­ханiзму самооцiнки спiввiдношення власних домагань i реальних досягненъ. Важливим компонентом образу "Я" особистостi € само­повага.

Дата добавления: 2015-08-21