Вісім блаженств

Люди, котрі суворо дотримуються Божих заповідей, щасливі вже на землі. Тому Христос називає таких людей блаженними (Мат. 5, 3-Ю).

Блаженні убогі духом, бо їх царство небесне.

Це означає: блаженні ті, які не надають великого значення своєму багатству, славі, здоров'ю, знанням і т. д., розуміючи, що, незважаючи на все це, вони є убогими перед Богом. Вони блаженні, бо вже на землі мають небесний спокій, а після смерті безперечно досягнуть вічного щастя.

Отже, убозтво духа — це покора, а не дурниця. Убогі духом — наче діти. Багаті духом — це гордовиті люди, котрі надто високої думки про себе і про те, що мають. Багатий може бути убогим духом тоді, коли зрозуміє, що багатство сам по собі не має перед Богом жодної вартості. Тоді він стає схожим на аптекаря, котрий має отруту, але не труїться нею (св. Франц Сал.).

Убогий може бути багатий духом, якщо є занадто зарозумілим і пихатим. Однак, у житті складається так, що найчастіше багаті духом заможні, а убогі духом бідні.

Убогі духом уже тепер утішаються небесним спокоєм; тому Христос говорить, що їх є Царство небесне. Убогі духом здаються своїм ближнім позбавленими усяких радощів, однак вони відчувають таке задоволення, про яке світські люди навіть поняття не мають. Убогі духом після смерті досягають вічного щастя. Убогим духом належить небо так само, як перли належать тому, хто заплатив за них велику суму, бо убогі духом зреклися усяких земних речей, віддали за небо все, що мають (Родр.).

Блаженні лагідні, бо вони опанують землю.

Блаженні ті, що, незважаючи на заподіяні їм кривди, збе­рігають душевний спокій (не обурюються), бо вони заволодіють ближніми (завоюють їх серця), а після смерті досягнуть неба.

Блаженні плачущі, бо вони будуть утішені.

Блаженні ті, котрих засмучує втрата вічних речей, бо Бог уже тепер пошле їм радість, щоб забули про скорботи, а після смерті обдарує їх вічною радістю.

Тут не йде мова про тих, кого засмучує втрата земних речей, напр., коли обмине їх якась розкіш. Такий смуток є доказом того, що серце людини ще не відірвалося від земних справ; і ця печаль не допоможе людині. Смуток — це лише ліки гріха (Дрекселій). Він (смуток) не допомагає, якщо стосується земних речей, але стає корисним, якщо стосується гріха (св. Авг.). Смуток навіть шкодить людині, як міль одягу, або хробак дереву (Прип. 25, 20). Смуток для душі є тим, чим сильний холод для тіла. Скорботи світу призводять до смерті (II Кор. 7, 10), Похмурий настрій — найкраща пора для диявола, щоб зваблювати і знищувати (Родр.) Тому часто нагадує нам св. Письмо про радощі серця, бо "радості серця — то життя людини" (Сир. ЗО, 22). — Та є також смуток, приємний Богові (II Кор. 7, 10), а саме смуток із приводу власних гріхів і гріхів наших ближніх. Такий смуток збуджує радість і втіху. Блудний син оплакував свої гріхи, але зрадів, коли повернувся до батьків­ського дому (Лук. 15). Розбійник на хресті після скорботи зазнав великої радості, коли Христос обіцяв йому рай (Лук. 23). Те саме було з Марією Магдалиною, коли Христос похвалив її велику любов і пробачив її гріхи (Лук. 7). Давид відмовив у великій журбі покаянний псалом (Пс. 50), і Бог через пророка Натана відразу об'явив йому відпущення гріхів (II Цар. 12,13). Св. Моніка слізно молилася протягом 18 років про навернення свого сина і діждалася тієї радості наприкінці свого життя. Смуток, причиною якого є гріх, не є правдивим смутком, бо з ним зв'язана внутрішня радість. Той, хто розкаюється, завжди є засмученим, але цей смуток приносить йому радість (св. Франц Сал.). Св. Єронім говорить: "Незважаючи на усі сльози покаяння і тривоги, часом відчуваю таку радість, що здається мені, ніби я живу серед ангельських ликів".

Також можна бути засмученим із приводу страждань, які нам посилає Боже Провидіння; такий смуток також веде до радощів і утіх. Так сумував Христос на горі Оливній, коли бачив наближення своїх страждань, до Нього зійшов Ангел, щоб утішити Його. Сумувала і плакала удова з Наш, коли відпроваджувала свого одинака до гробу; але відразу утішилася, бо Христос воскресив його. Сумували Апостоли після вознесіння Ісуса Христа, але з'явилися два Ангели й утішили їх. Бог звичайно чинить так, що перед утіхою посилає нам страждання, бо хоче, щоб ми в покорі іще з більшою вдячністю прийняли Його дари. Таким чином Бог хоче збільшити нашу радість. "Бо радість після смутку завжди приємніша" (св. Берн.). Плачущі будуть утішені в майбутньому житті. "І витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше" (Одкр. 21, 4). Хто сіє із сльозами, той збере з піснями (Пс. 126, 5). Короткий тимчасовий плач здобуває нам вічні радощі (св. Петро Дам.).

Блаженні голодні і прагнучі справедливості, бо вони наситяться.

Блаженні, котрі щиро прагнуть справедливості або мораль­ної досконалості; вони досягнуть цього без сумніву, і на небі здобудуть спокій, оглядаючи Божество.

Бажаючий правди поганський сотник Корнилій не лише молився, але й постив і давав милостиню; врешті Бог послав до нього спочатку Ангела, а пізніше Петра, котрі оголосили йому правду (Діян, Ап. 10). Протестант граф Штольцберг протягом семи років шукав правдивої релігії і знайшов її (Мег. 6, 194).

Той, хто щиро прагне святості, дійде до неї. Двадцятиоднорічний помічник пекаря Климентій Гофбавер (котрого називали "Апостолом Відня") мріяв стати священиком. Йому довелося подолати немалі труднощі, але він таки досяг своєї мети: ставши священиком, він невдовзі дійшов до високої святості (+1820). Кого мучить голод або спрага, той віддасть усе, щоб угамувати їх; так віддав Ісав право первородства за миску сочевиці. Подібно чинили і Святі; усі свої зусилля (молитви, пости, щоденну працю, нужду) вони спрямовували на вгамування душевного голоду. Якщо голод і спрага не дуже приємні речі, то жага зростати в пізнанні і святості поєднуєтся з радощами і зовсім не порушує спокою душі (св. Тер.). Щиро прагнучи справедливості, стаємо здатними прийняти Божу ласку. Прагнучі справедливості можуть надіятися на спасіння. "Хто прагне справедливості, ніколи не думає, що вже досягнув своєї мети, ніколи не скаже: "Досить!" Він постійно прямує до справедливості. Лише вічний голод заслуговує вічного підкріплення" (св. Верн.).

Блаженні милосердні, бо вони будуть помилувані.

Блаженні ті, котрі допомагають потребуючим ближнім, бо вони здобудуть у Бога прощення гріхів і матимуть у Його особі лагідного суддю.

Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.

Блаженні ті, котрі не прив'язують серця до земних речей, бо вони вже тепер краще пізнають Бога, а після смерті будуть оглядати Його обличчям до обличчя (І Кор. 13, 12).

Пихата, скупа, непоміркована людина не має чистого серця, бо її серце заполонили проминаючі речі — слава, гроші, вишукані страви. Чисте серце мають лише ті, котрі не здатні скоїти жодного гріха (св. Золот.). Чому св. Йоан Євангеліст так глибоко пізнав дух релігії і зрозумів тайни Божества? Чому те саме можна сказати про кожного святого, хоча ні один з них не був ученим?

Тілесна людина не розуміє того, що є Духа Божого (І Кор. 2, 14). Мудрість не притаманна лихій душі і не оселяється в тілі, відданому гріхам і порокам (Прем. 1, 4). Правда не являється нечистим душам, зате перед правдиво чистим серцем не може сховатися (св. Берн.). Нечистий дух ніколи не може володіти даром духовного знання (Касиян). Папір, на котрому хочемо писати, повинен бути чистим; так само і Бог через Св. Духа може впливати лише на таку душу, котра є вільною від тілесних похотей (Родр.). Лише в чистій воді відбивається сонце.

Блаженні, що творять спокій, бо названі будуть синами Божими.

Блаженні ті, котрі задля спокою охоче приносять жертви, бо вже тепер будуть утішатися особливою опікою Бога, а після смерті будуть нагороджені за те, що зуміли перебороти себе.

Блаженні переслідувані за справедливість, бо їх є Царство Небесне.

Блаженні ті, котрі вже тут, на землі, змушені страждати за свою віру або християнські чесноти. Вони вже тепер будуть сповнені внутрішньої радості, а після смерті досягнуть найви­щого ступеня щастя.

Яку невимовну радість відчував св. Стефан, коли його каменували: він бачив відчинене небо й Ісуса в Його славі (Діян. Ап. 7, 55). Св. Павло сказав: "Я — повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей" (II Кор. 7, 4). Як інакше могли б св. Мученики витерпіти з таким спокоєм страшні муки, якби не поєднувалася з ними небесна насолода? (св. Авг.). Велика радість — страждати задля Христа (св. Золот.). Христос сам говорить про переслідуваних задля Нього: "Нагорода ваша велика на небі" (Мат. 5, 12). Терпіння, пов'язані з переслідуванням — це дорогоцінні коштовності, які будуть колись прикрашати вінець Святих у небі (К, Гуго). Якщо хочеш ко­лись царювати з Христом, страждай із Ним тут (Євзев. К.). Страждати задля Бога — це найбільша честь на світі.

Послідовність вісьмох блаженств указує на те, що на нашому шляху до неба є три етапи. Перший етап — переборення в собі усього грішного через покору, лагідність і оплакування гріхів. Другий етап — освячення себе через милосердя. Третій етап — єднання з Богом через збереження чистоти серця, спокою і терпеливості.

Ряд блаженств починається і закінчується обітницею небесного Царства. Це означає, що й інші блаженства (проміжні) здобувають нам вічну нагороду на небі. Все, що обіцяно блаженним: убогим духом — небесне Царство, лагідним — земля, плачущим — утіха, голодним і прагнучим справедливос­ті — насичення, милосердним — помилування, чистим — споглядання Бога, миротворцям — Боже синівство, переслідуваним — небесне Царство несе в собі обіцянку вічного щастя в небі.

Світські люди вважають тих, котрих Христос називає блаженними, немудрими.

Світські люди керуються зовсім іншими принципами, а саме: найбільше щастя — це багатство» найбільше нещастя — убозтво. Вони вважають, що покірним, і щасливим є той, хто вільний від клопотів та скорбот; що треба прагнути якнайбільшого багатства; що лише їжа насичує людину; що треба користуватися благами світу, доки можна; що перед будь-якою кривдою треба захищатися; що щасливий той, хто не змушений страждати. Справедливо сказав св. Павло: "Мудрість цього світу — глупота в Бога" (І Кор,, 3, 19).

Третя частина

Дата добавления: 2015-08-21