Що таке жертва?

Слово "жертвувати" (офірувати) означає віддавати щось цінне комусь із любові або прив'язаності до нього чи відрікатися від чогось на користь іншого. Батько приносить жертву дітям, коли відмовляє собі в усьому, оплачуючи їх навчання. Воїн жертвує себе для Вітчизни, захищаючи її від ворога, віддаючи їй своє здоров'я або й життя.

Жертвою у більш вузькому значенні називаємо те, що віддаємо чи посвя­чуємо Богові. Убога вдова у святині віддала з любові до Бога останні гроші (Мар. 12, 43). Товит, перебуваючи у неволі, роздавав із любові до Бога убогим євреям гроші і, наражаючись на небезпеку для свого життя, займався похован­ням померлих земляків (Тов. 1). Жертву приносить кожний, хто дотримується Божих заповідей і виконує справи милосердя (Сир. 35, 2-4). Сутність цієї жертви полягає в тому, щоб віддати або зректися якоїсь цінної для нас речі в ім'я Бога. Жертвуючи, ми ніби наголошуємо, що Бог є нашим найвищим добром і нашим щастям, і тому ми готові віддати Йому найдорожче для нас.

Традиція вимагала знищувати річ, яку жертвували Богові. Таким чином люди підкреслювали своє зречення від тієї речі, бо, знищивши річ, більше не могли нею володіти. Знищення жертви означало також і те, що людина нічого не варта перед Богом. Жертвуваний дар у даному випадку заступав людину. Тому під час деяких жертвоприношень жертводавець клав руку на жертвувану тварину, а після здійснення жертвоприношення жертводавця скроплювали теплою паруючою кров'ю цієї тварини. Такі жертвоприношення виражали найвищу шану, тому вони були дійсними жертвоприношеннями. Такі пожертви приносили Авель, Каїн і Ной (Бут. 4, 8, 20).

Жертва — це добровільне віддання або знищення певної речі з метою звеличити Бога як найвищого Пана.

Розрізняємо криваві та безкровні жертви. Для пожертви виби­рали різні дари залежно від можливостей і обставин. Це бачимо вже із жертво­приношень Авеля і Каїна (Авель жертвував м'ясо тварин, Каїн — плоди землі). Отже, жертвували або тварин (воли, вівці, кози, голуби і т. п. — криваві жертви, бо під час їх приношення проливалася кров), або плоди рослин чи страви з них (борошно, паляниці, зерно і т. п.), а також напитки, напр. вино. Останні жертви були безкровними, бо під час їх приношення не було пролиття крові.

Тварин убивали, їх кров виливали перед вівтарем, м'ясо спалювали, частину м'яса споживали священики або жертводавці. Страви спалювали або споживали, вино виливали перед вівтарем.

Жертви приносяться з тим наміром, щоб возвеличити Бога, або подякувати Йому за щось чи попросити про щось, або з метою перепросити Бога за скоєний гріх.

Жертвоприношення є виявом почуттів людини.

Людина, яка належно пізнала Бога і знає, що Бог є всемогутнім Творцем, мудрим та добрим володарем світу, мусить пройнятися живим почуттям шани, вдячності, довір'я і жалю до Нього. Оскільки людина вже за своєю природою показує назовні, що хвилює її серце, то й це внутрішнє почуття шани, вдячності, довір'я або жалю виявляє назовні, коли віддає (зрікається, знищує) якусь цінну для неї річ. Цей внутрішній настрій є для жертвоприношення конче потрібним, — без нього жертва була б облудою. Тому іноді жертвою називаємо вже саму готовність до жалю і покути (Пс. 50, 19).

Жертви були практиковані у всіх народів від незапам'ятних часів.

Вже сини перших батьків Каїн і Авель складали жертви (Бут. 4). Жертви приносили і євреї, і погани. Євреї приносили жертви щодня — вранці і ввечері. Від імені народу робив це у святині архієрей. Спочатку складав жертву з кадила (Бут. ЗО, 7), далі безкровну жертву (вона складалася з муки, олії і кадила) (Левіт 6, 14), відтак криваву жертву (однорічне ягня), а також жертву страв і напитків (Числа 29, 38). У суботу, крім того, жертвувано двох однорічних ягнят, хліб і вино (Число 28, 9). Кожне свято мало свої приписи щодо якості та кількості жертвоприношень.

Погани також складали жертви, але в них це часто було пов'язане із певними збоченнями. Вони, напр., приносили в жертву людей, жертвували не правдивому Богові, а Ідолам. Тому св. Павло говорить: "... погани, коли щось жертвують, то жертвують бісам, не Богові" (І Кор. 10, 20). Фенікійці та інші народи Азії щорічно (часто це було пов'язане з якоюсь потребою) жертвували своєму кровожерному божкові Молохові малих дітей.

До жертвоприношення найсильніше спонукає людей усві­домлення ними своїх гріхів та бажання поєднатися з Богом; Бог сам давав не раз до зрозуміння, що схвалює жертви, бо інколи сам жадав їх.

Усвідомлення людьми їхніх гріхів було для них сильною спонукою до складання жертв, бо, як говорить св. Павло, "жертвами нагадуються щороку гріхи" (Євр. 10, 3), "без кровопролиття відпущення немає" (Євр. 9, 22). Бог не раз схвалював жертви: Він виявив своє задоволення з приводу жертви Авеля (Бут. 4, 4), Ноя (Бут. 8, 21), пророка Іллі (І Цар. 18, ЗО). Часто Бог виразно прагнув жертви, напр., жадав від Авраама, щоб той приніс у жертву свого сина Ісаака (Бут. 22). Саме Бог дав євреям через Мойсея докладні настанови щодо жертвоприношення (Левіт 1-7; 16; 22).

Жертвування пасхального ягняти і жертва в день примирен­ня у євреїв символізували майбутню жертву примирення Спасителя (Євр. 10, 1-9).

Жертви Старого Завіту були лише тінню хресної жертви Ісуса Христа (Кол. 2, 17). У Старому Завіті часто згадується кров. Ця кров є прообразом Крові Ісуса Христа, що мала очистити нас (Босве). Жертва в судний день відбувалася так: архієрей клав обидві руки на голову козла, якого мали жертвувати за гріхи усього народу, і одночасно визнавав ті гріхи, ніби переносячи ці гріхи на тварину, відтак козла виганяли в пустиню і він ніби забирав зі собою гріхи народу (Левіт 16).

Про пасхальне ягня згадувалось у І частині в розділі "Обітниця Спасителя". Кров пасхального ягняти, якою змазували двері, мала силу тільки тому, що вона була прообразом Крові Божественного Агнця, Ісуса Христа. Отже, єврейські жертви як прообрази жертви примирення Ісуса Христа повинні були відпасти, коли звершилась Христова жертва, як і передвіщали пророки (Дан 9, 27; Ос. З, 4). Бог вчинив з жертвами Старого Завіту так само, як митець із формою, яка служила для відлиття якоїсь речі, і стала вже непотрібною.

Поганські жертви також були лише пошуком справжньої жертви примирення: жертвували здорових звірят, малих дітей, тобто шукали цілком чистої жертви. Жертвуванню не було кінця, бо люди розуміли, що кров'ю тварин неможливо змити людські гріхи (Євр. 10. 11). Для цього була необхідною безцінна жертва.

Дата добавления: 2015-08-21