Середньовічне місто

У Римській імперії було багато великих і квітучих міст. Вони виконували, передусім, політичну, адміністративну і воєнну функції, тобто були осередками, де розміщувалися органи влади, війська та ін. Крім того, були центрами торгівлі та ремесла. Із занепадом Римської імперії згасло і міське життя. Майже 500 років у Західній Європі домінував сільський пейзаж. Тільки деякі міста Італії та півдня Франції зберегли свій ритм і рівень життя завдяки міжнародній торгівлі та резиденціям єпископів.

У Х-ХІ ст. почалося відродження деяких старих і виникнення нових місту Західній Європі, які, хоч і постали на основі старих римських, але суттєво відрізнялися від них. Насамперед вони були економічними центрами—осередками ремесла і торгівлі.З виникненням надлишку сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби зростає майстерність сільських ремісників, які з часом відокремилися від сільського господарства. Для збуту продукції вони зосереджувались у тих містах, де були значні скупчення людей: на перехрестях важливих шляхів, річкових переправах, під стінами замків, резиденцій єпископів і королів. Поступово в цих містах формувалися постійні поселення ремісників.Отже, на основі розвитку ремесла та його відокремлення від сільського господарства і виникло середньовічне європейське місто. Середньовічне місто — центр ремесел та торгівлі на відміну від села, мешканці якого займалися сільським господарством.

Найбільше міст було в Італії і Фландрії. Середньовічні міста були невеликими —2-3 тис. мешканців. Обов'язковими елементами, завдяки яким населений пункт міг вважатися містом, були оборонні стіни, цитаделі, кафедральний собор, ринкова площа. У містах могли також розташовуватись укріплені палаци-фортеці феодалів, монастирі. Плану забудови середньовічного міста не було. Вони розбудовувалися концентричними колами від центру — фортеці або ринкової площі. Вулиці були вузькими, не освітлювалися, тривалий час не мали бруківки та каналізації.Тривалий час міста зберігали сільський вигляд: біля будинків розташовувалися сади і городи, у дворі тримали худобу і птицю. Основну масу городян складали бюргери.Вони були повноправними мешканцями міст, жили з торгівлі і ремесла. Одні виробляли і торгували дрібничками, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи і продаючи великі партії товарів. Окрім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м'ясники, пекарі, себто ті, що були зайняті у сфері обслуговування. Сеньйорам та їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті, вони мали доступ до міської влади і разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші прошарки міського населення називалися плебеями. У різних містах плебеї складали від 20 до 70% населення.

Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів до пошуку способу виживання. Одним із них став розподіл ринку та усунення конкуренції. Благополуччя ремісника залежало від багатьох обставин. Будучи дрібним виробником, ремісник міг виготовити лише стільки товару, скільки дозволяли його фізичні та інтелектуальні здібності. Але будь-які негаразди —хвороба, помилка, відсутність потрібної сировини та ін. — могли призвести до втрати замовника, а відповідно і засобів до існування. Для вирішення деяких основних проблем вони почали об'єднувати свої зусилля, організовуючи цехи — замкнуті організації ремісників однієї спеціальності у межах одного міста, створені з метою захисту виробництва і прибутків.Члени цеху допомагали один одному освоювати нові способи ремесла, але при цьому охороняли свої секрети від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху перебували приблизно в однакових умовах, щоби ніхто не збагачувався за рахунок іншого, не переманював замовників. З цією метою вводилися суворі правила, в яких чітко вказувалося, скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників використовувати. Порушників виключали з цеху, а це означало втрату засобів до існування. Існував також суворий контроль за якістю товару. Крім виробництва, цехи організовували і побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, відзначали разом свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, інваліди. У випадку облоги міста члени цеху під власним прапором створювали окремий бойовий підрозділ, що повинен був обороняти певну ділянку стіни чи вежі.Лише майстри були членами цеху. Вони обирали голову і раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважались, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власну справу. Щоби стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти тонкощами і секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, що засвідчував би його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «роботою рук». З часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра. Нижче від підмайстра за ієрархічною драбиною були учні, яких іще в дитинстві віддавали майстрам на вишкіл. Спершу вони виконували роль прислуги. Якщо навчання йшло успішно учень міг стати підмайстром.

Розвиток торгівлі, як і ремесла, став однією з передумов виникнення міст. Торгівля в басейні Середземного моря не припинялася ніколи, навіть після загибелі Римської імперії. Престижні товари мали попит, особливо серед верхівки варварських королівств. Дорогі тканини, посуд, зброя, прянощі — це те, на чому грунтувалась європейська торгівля перших століть середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали Середземним морем і річками. Не дивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок.Для ведення міжнародної торгівлі потрібні були не тільки великі капітали, але й відвага. Далекі подорожі були небезпечними: пірати на морях чи розбійники на суходолі грабували купців.

Для захисту своїх інтересів купці, як і ремісники, об'єднувались у гільдії. Згодом вони створили торговельні компанії— об'єднання купців з різних міст зі своїми представництвами. Основні операції здійснювалися на ринках міст або на сезонних ярмарках. Протягом усього середньовіччя головні торговельні шляхи пролягали Середземним морем. Найпопулярніші товари — східні прянощі та предмети престижного споживання — від портів півдня Франції й півночі Італії через альпійські перевали потрапляли в район верхньої течії Рейну, а далі Рейном і суходолом розвозилися по Європі для продажу на ярмарках і ринках. к XIII ст. у напрямках основних торговельних шляхів сталися зміни. Генуезці відкрили морський шлях на Пн Європи через Ґібралтар. Це дозволило здешевити перевезення товарів.

Будь-які значні фінансові операції неможливі без системи позичок. Людей, які позичали гроші під проценти, називали лихварями. Лихварство стало досить поширеним явищем від часу появи грошей. У середні віки основна маса платежів здійснювалася готівкою. Враховуючи те, що тоді у грошовому обігу було чимало різних золотих і срібних монет, які чеканились у різних містах Європи та Азії, актуальною стала професія міняйл. Крім обміну монет, вони також контролювали і їхню якість, бо фальшиві гроші (з домішками неблагородних металів) і зіпсуті (вага не відповідала номіналові) траплялися доволі часто. УXIV cm. лихварі та міняти стали засновниками банків. Перші банки надавали дві основні послуги: зберігали гроші й надавали кредити, тобто позичали гроші за винагороду (під проценти). Розвинулася нова система розрахунків — вексельна.Вексель — це документ, за яким одна особа доручає іншій виплатити певну суму і в певному місті третій особі, вказаний у документі.

Дата добавления: 2015-08-21