Євросоюз к ХХ-п ХХІ ст.

На рубежі XXI ст. Європейський союз вступає в новий, безпрецедентний етап свого розширення. Число його членів станом на сьогоднішній день нараховується 28 країн.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття «Європейський Союз» з'явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні «три колони» Європейського Союзу:«перша колона» — Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви «Європейське Економічне Співтовариство»). Причому Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить «наднаціональний феномен»; «друга колона» — спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);«третя колона» — співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ. В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п'ятий — найвищий рівень економічної інтеграції).

На рубежі ХХ-ХХІ ст. ЄС помітно нарощує свій ресурсний потенціал, збільшуючи територію та населення, перетворюється на найбільший у світі ринок з багатомільйонними. споживачами, зберігає динаміку інтеграції. Політично складається гегемонія Євросоюзу на основній частині Європи, що надає йому вже зовсім іншої міжнародну вагу, статус і позиції.

На сучасному етапі розвитку ЄС відбувся новий перерозподіл функцій між її інститутами та національними урядами. Європейська комісія підготувала три програмних документа - Зелену книгу "Альтернативи для Союзу", присвячену європейській соціальній політиці (листопад 1993 р.), Білу книгу "Європейська соціальна політика: шлях для Союзу" (Липень 1994) і "Середньострокову програму соціальних дій, 1995-1997" (квітень 1995 р.). У цей перелік неодмінно повинна бути включена також Біла книга про зростання, конкурентоспроможності та зайнятості (грудень 1993 р.), в якій сформульовано принциповий підхід ЄС до взаємозв'язку економічної і соціальної політики в цілому, і в першу сприянням підвищенню конкурентоспроможності та економічному зростанню і забезпеченням високого рівня зайнятості людського ресурсу.

Довгострокова політика зайнятості названа пріоритетом № 1 у всіх найважливіших документах EC, опублікованих в 1993-1997 рр.. Цей курс спрямований на досягнення двох взаємопов'язаних цілей - по-перше, ефективно використовувати людських ресурсів, підняти рівень політичної підтримки населенням планів подальшого об'єднання Європи.

Новий підхід до проблеми зайнятості найбільш чітко сформульований в Білій книзі про соціальну політику: Довго Європа концентрувала основні зусилля на регулюванні безробіття, тоді як вищим пріоритетом має стати стимулювання створення нових робочих місць. Розв'язання такої задачі потребує узгодження цілого ряду напрямів економічної і соціальної політики, оскільки необхідно стимулювати економічне зростання і виробничі інвестиції, що створюють нові робочі місця, збільшити вкладення у підготовку робочої сили нової якості. Цей підхід знайшов відображення у стратегії зайнятості, затвердженої на сесії Європейської ради в Брюсселі в грудні 1993 р. У ній було виділено сім основних напрямків дій: Вдосконалення системи освіти та професійної підготовки; Більш гнучка політика на рівні підприємств і на ринку праці в цілому; Організаційна перебудова роботи на рівні окремих підприємств; Цілеспрямований курс на зниження непрямих витрат на робочу силу; Більш ефективне використання державних фондів, створених для вирішення проблем безробіття; Реалізація спеціальних програм з метою професійної підготовки молоді; Сприяння зростанню зайнятості з урахуванням нових вимог. Така переорієнтація стратегії зайнятості нерозривно пов'язана з вирішенням задачі створення єдиного ринку робочої сили в ЄС.

2 жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Амстердамська угода внесла зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відіграв вступ у силу Шенгенської угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу (укладена 1985 року). На сьогоднішній день до цієї угоди приєднались 13 держав Європейського Союзу — Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція, Фінляндія та Швеція. Поки не приєднались до Шенгенської угоди Велика Британія, Ірландія та 10 держав, які стали членами ЄС у 2004 році. 26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів. Положення цього договору на сьогодні вступили в силу і є чинними принаймні до 2009 року.

1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС — євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС — найвищого етапу інтеграції. Зараз євро перебуває в обігу на території 12 країн-членів ЄС. Велика Британія та Данії вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором. 10 держав, які приєдналися до ЄС у 2004 році, поки що не змогли виконати усіх необхідних критеріїв «зони євро». 17-18 червня 2004 року на Самміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу. 29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі. Конституція ЄС складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов'язки всіх європейських органів управління, а також напрямки діяльності організації. 29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу для розмірковувань про майбутнє Євросоюзу.

В результаті цих об'єднавчих процесів, у Європі утворився могутній союз, який все більше стає подібним до самостійної держави з своїм апаратом державних органів, основним законодавчим актом та іншими рисами незалежної держави

Дата добавления: 2015-08-21