Основні етапи Об*єднання Німеччини та утворення німецької імперії. Бісмарк

Національне об'єднання та утворення єдиної держави було головним завданням революції48-49 pp. у Німеччині. Національна ідея була присутня в більшості суспільних рухів. Однак у пореволюційні роки вони ще не розвинулися, а монархи найбільших німецьких держав Австрії та Пруссії боролися за панування в роздробленій Німеччині. Перша спроба Пруссії об'єднати Німеччину під своєю владою у 1849-1850 pp. завершилася поразкою внаслідок протидії Австрії.

Пореволюційний період для більшості німецьких держав виявився добою політичної реакції. її провідником став Німецький союз. Створений ним спеціальний комітет слідкував за тим, щоб із конституцій німецьких держав було усунено всі зміни, запроваджені в роки революції. В усіх державах посилили урядову владу й поліцію, закрили опозиційні газети,, клуби, політичні товариства, встановили суворий нагляд за школою. Через це багатьом діячам демократичного і робітничого руху довелося емігрувати. Але остаточне повернення до дореволюційних порядків виявилося неможливим.Німеччина рухалася власним, особливим шляхом у становленні індустріального суспільства Це був шлях реформ, які поступово перетворювали її на провідну індустріальну країну Європи.

У розвитку Німеччини 50-60-ті pp. XIX ст. відзначалися бурхливим економічним розвитком. За десятиліття промислове виробництво збільшилось удвічі. Цих успіхів було досягнуто завдяки впровадженню парових машин, зміцненню митного союзу як основи для формування загальнонімецького ринку, дешевій робочій силі, наявності обов'язкової початкової освіти, що давала елементарні знання, необхідні для кваліфікованої праці, прогресові в наукових знаннях і запровадженню їх у виробництво. Наприкінці 60-х pp. у німецьких землях налічувалося більш як 1 млн промислових робітників. Рейнська область, Сілезія, Берлін стали індустріальними центрами. Досягнуті успіхи дали можливість Німеччині перетворитися на промислово розвинену державу, частка якої у світовому виробництві наприкінці 60-х pp. XIX ст. становила 13% (Англії - 32%). Наприкінці століття Німеччина випередила за розвитком промисловості Францію і на рівних суперничала з Англією.

Головною передумовою швидкої індустріалізації країни стала ліквідація феодальних порядків у сільському господарстві. У 1850 р. прусських селян було звільнено від феодальної залежності за викуп. Сума викупу становила 18-кратну вартість щорічних платежів. Селяни сплачували викупну суму землевласникам за допомогою спеціальних банків частинами, протягом 41-56 років. На початку 50-х pp. аграрні реформи було здійснено і в інших німецьких державах.Спроби Пруссії в пореволюційне десятиріччя посісти провідне місце в Німецькому союзі завершилися поразкою. Щоб утримати свій вплив у Німеччині, Пруссія спрямувала всю енергію на відновлення митного союзу і досягла успіху. У 1853 р. Митний союз економічно об'єднав під зверхністю Пруссії значну кількість держав Німецького союзу.

Успіхи італійців в об'єднанні країни надихали німецьких патріотів. У 1859 р. представники північнонімецьких держав утворили Німецький національний союз. Його метою було проголошено об'єднання німецьких держав під головуванням Пруссії. У програмі союзу наголошувалося, що Австрія до складу майбутньої Німецької імперії входити не повинна.У 60-х pp. питання про об'єднання Німеччини стало головним. Перехід до практичних дій стосовно його реалізації розпочався після призначення на посаду канцлера (голови уряду) Пруссії Отто фон Бісмарка (1815-1898). "Залізним канцлер", як стали його називати, упевненою ходою рушив до своєї головної мети - німецької єдності. У дні революції 1848 р. він, озброївши своїх селян, прийшов у Берлін на придушення повстання. Його помітили, і в 1851 р. він - знову на державній службі. Бісмарк став представником Пруссії в союзному парламенті. У 1859-1862 pp. - посол у Росії та Франції. Під час перебування в Росії Бісмарк відмовився від пропозиції царя перейти на російську службу.У 1862 р. Бісмарк став головою уряду Пруссії. Він очолив уряд саме тоді, коли між парламентом (ландтагом) і королем спалахнув гострий конфлікт із питань воєнної реформи, переозброєння та збільшення армії. збільшив армію вдвічі, оснастив її новими рушницями та швидкострільними гарматами

Реформа армії давала можливість удатися до рішучих дій Саме тоді нагодився привід до війни проти Данії.

Після смерті датського короля Фрідріха VII (1863 р.) на престол зійшов його родич по жіночій лінії Хрістіан ІХ. Він прагнув успадкувати всі датські володіння. Але в німецьких герцогствах Шлезвіг і Гольштейн, що належали Данії, не допускалося наслідування по жіночій лінії. Цим Бісмарк вирішив скорис- татися як приводом до розв'язання війни. Нехтуючи інтересами інших німецьких держав, Бісмарк запропонував Австрії примусити Хрістіана ІX відмовитися від цих володінь. У 1864 р. австропрусська армія завдала поразки Данії, яка відмовилася від Шлезвігу на користь Пруссії та від Гольштейну на користь Австрії. Залучення Австрії до цієї війни дало змогу Пруссії посварити її з іншими членами Німецького союзу, в якому вона головувала. Домігшись ізоляції Австрії, Бісмарк заходився реалізувати плани остаточного усунення її від німецьких справ. Напередодні війни Бісмарк провів серйозну дипломатичну підготовку. Так, було укладено союз з Італією, яка прагнула відвоювати Венеціанську область у Австрії. Заручився він і прихильністю багатьох дрібних німецьких держав, а також нейтралітетом Франції, натякнувши Наполеонові III на можливість "округлення" французьких володінь на березі Рейну.

Війна розпочалася 1866 р. нападом Пруссії на Гольштейн та на союзників Австрії - Ганновер, Гессен, Саксонію. Противник не був підготовлений до війни і не спромігся на рішучий опір. До того ж австрійську армію було вщент розгромлено під м. Садова. Не врятували Австрію перемоги на італійському фронті під Костоце та на морі біля Ліссе.

Австрія змушена була укласти мир з Італією, віддавши їй Венецію, і з Пруссією. Мирний договір за наполяганням Бісмарка не був принизливим для першої. Австрія не зазнала територіальних втрат, лише мала сплатити 20 млн талерів і вийти з Німецького союзу. Бісмарк навіть заборонив Вільгельмові І в'їхати, як переможцеві, на білому коні до Відня. Пруссія приєднала до себе Гольштейн, Ганноверське ко- ролівство, Гессенське курфюрство, герцогство Нассау ім. Франкфурт-на-Майні. Над Саксонією було встановлено протекторат.Такі дії Бісмарка були далекоглядними. Він розумів, що лише Австрія може бути союзницею Німеччини в Європі завдяки спільності інтересів і національній близькості. Допомігши Італії, він теж перетворив її на свого союзника. Великим досягненням Бісмарка була нейтралізація Росії, яка не втрутилась у ці конфлікти.

У серпні 1866 р. німецькі держави об'єднались у Північнонімецький союз. До його складу увійшли 22 держави і три вільні міста. Велике значення мало встановлення у єдиної економічної системи: свободи пересування, єдиної системи мір і ваг, єдиного карного законодавства. Суттєво змінився баланс сил на континенті. Австрія втратила становище великої держави, що відкрило шлях до завершення об'єднання Італії. загрозу втрати Францією її керівного становища в Європі. Сучасники розглядали події 1866 р. як революцію зверху, революцією канцлера. Його роль в об'єднанні Німеччини виявилася надзвичайною.За межами створеної Бісмарком німецької державності залишалися пд держави. їх суверенітет ревно захищав Наполеон НІ.. Тривала боротьба завершилася франкопрусською війною 1870-1871 pp. Внаслідок перемоги над Францією до" Північнонімецького союзу було приєднано південні держави. 18 січня 1871 р. у Дзеркальному залі Версальського палацу було проголошено створення Німецької імперії. Прусський король став Імператором, а Бісмарк - імперським канцлером

Дата добавления: 2015-08-21