Тайпіни: соціальна утопія в Китаї у 19 ст.

У XIX ст., на відміну від Індії, Китай не був перетворений на колонію, проте при владі в країні знаходилася маньчжурська династія Цін. Маньчжури були сусідами китайців і в середині XVII ст. китайські феодали покликали їх допомогти придушити селянську війну в Північному Китаї. Вони допомогли, але не пішли додому, а їхній правитель проголосив себе китайським імператором нової династії Цін. Сталося це в 1644 р. На знак покірності Ціни примусили всіх чоловіків поголити голову спереду, а волосся, що залишилося на потилиці, заплітати в косу, як це було заведено у маньчжурів. У наступні десятиріччя маньчжури здійснювали всю повноту влади в Китаї, хоча в основному зберегли китайські закони, звичаї, порядки. Імператор вважався «сином неба», найвпливовіші посади займали маньчжури, вони ж були найбагатшими. У ХVIII ст. Пінська династія вела завойовницькі війни зі своїми сусідами, що стояли на нижчому етапі розвитку. Завойовані народи змушені були платити данину, це ще більше підносило їхню велич у власних очах. Маньчжурські імператори, як і їхні попередники, вважали Китай «піднебесною» імперією, що відіграє провідну роль у світі, а всі інші народи - «варварами». Під деспотичною владою Цінів Китай дедалі більше відставав у своєму розвитку від країн Європи та Америки. Китайська армія була озброєна луками і стрілами, селяни обробляли землю найпримітивнішими знаряддями. Хоча кXVIII - п XIX ст. з'являються перші паростки капіталізму: майстерні з найкатура маними працівниками, мануфактури тощо.

Прогресивному розвитку Китаю заважала закритість у відносинах з іншими державами. 1757 р. імператор видав указ, що забороняв торгівлю і зносини з іноземцями. Для торгівлі з ними залишався лише один порт Гуанчжоу. Проте, незважаючи на заборону, англійці контрабандно ввозили до Китаю свої товари, і головним з них був наркотик - опіум, який постачали з Індії. Китайці охоче купували його, приносячи тим самим величезні прибутки англійським торговцям. На п 40-х XIX ст. китайська влада заборонила ввіз опіуму до Кантону, а ті партії товару, що вже були ввезені, вилучила і знищила. Це викликало величезне обурення англійських торговців, які змусили уряд Великої Британії оголосити Китаю війну. Протягом 1840—1842 pp. тривала перша «опіумна» війна. Вона закінчилася поразкою Китаю, який зобов'язали сплатити англійцям контрибуцію і відкрити п'ять портів для безмитної торгівлі. Англійці також отримали в оренду острів Гонконг. У наступні роки Китай змушений був укласти такі ж нерівноправні договори з США та Францією. Остання разом з Великою Британією розпочала в Китаї другу «опіумну» війну, в ході якої було захоплено Пекін і отримано значні поступки. У Китаї навіть дозволили відкриту торгівлю опіумом. Почалося перетворення Китаю на залежну від капіталістичних держав країну.

У сXIX ст. у Китаї загострилася соціальна напруга. Ремісники та перші китайські підприємці не витримували конкуренції і розорювалися від потоку дешевих фабричних товарів, що ринули до Китаю за договорами про безмитну торгівлю. Селяни потерпали від збільшення податків, які уряд ввів, бажаючи перекласти виплату контрибуції на плечі народу. Мільйони людей ставали жебраками. Закабалення Китаю іноземними державами прискорило початок селянської війни. У 1850 р. у Південному Китаї розпочалося повстання селян, яке мало релігійне забарвлення. Керівник та ідеолог повстання Хун Сюцюань ще на п 40-х XIX ст. розробив релігійне вчення, в якому пропагував ідею рівності. Він мріяв про створення держави, де люди будуть співчувати і допомагати один одному в біді, жити за принципами моралі. Хоча християнські місіонери не визнали цього вчення і не охрестили Хун Сюцюаня, сам себе він назвав молодшим братом Ісуса Христа.

До створеного Хун Сюцюаньом Товариства поклоніння богу масово почали вступати селяни. А коли в провінції Гуансі розпочався голод, Хун Сюцюань товариства в 1850 р. закликав своїх прибічників продавати майно і разом з сім'ями вступати до повстанських загонів. На цей заклик відгукнулося більше 10 тис. селян, і їх кількість дуже швидко зростала. У грудні 1850 р. повстанці одержали першу велику перемогу над урядовими військами, а у січні 1851 р. проголосили про початок загального повстання з метою скинення маньчжурської династії та створення «тайпін тяньго» - Небесної держави великого благоденства. З того часу їх почали називати тайпінами. Столицею тайпінів стало м. Нанкін. У повстанні, крім селян, брали участь міська біднота, ремісники, гірники тощо. До них навіть приєдналися дрібні поміщики, незадоволені правлінням маньчжурів. Тайпіни відрізали коси, що символізували покірність, і надівали на голови червоні пов'язки. Поступово рух набрав широкого розмаху селянської війни, спрямованої проти феодального гніту і влади маньчжурів. Він охопив значні території Південно-Східного, Східного та навіть Північного Китаю. У наступні роки тайпіни організовували північний і західний походи. Вони хотіли захопити Пекін - столицю маньчжурів, проте це їм не вдалося. 30-тисячний загін тайпінів був оточений і розгромлений у передмісті Пекіна. На своїй території тайпіни створили державу, де проголосили ідею рівності. Захопивши якесь місто, вони вбивали маньчжурських чиновників, конфісковували майно багатіїв, прилюдно спалювали дорогі меблі та товкли в ступках перли. Тайпіни видали закон про землю, в якому зазначили, що земля має розподілятися за кількістю їдців незалежно від статі. Для втілення закону в життя необхідно було конфіскувати і розподілити поміщицьку землю. Проте реальна політика тайпінів відрізнялася від їхньої програми.

Тайпінська держава була монархією, інші форми державного устрою були невідомі. Хун Сюцюань став імператором, а інші керівники руху отримали князівські титули. Незважаючи на проголошені ідеї рівності, вони оточили себе розкішшю і слугами, як маньчжурські феодали. Невдовзі виникли криваві чвари за першість при особі імператора. Ці суперечки ослабили найбільше надбання тайпінів - боєздатну і слухняну армію, вони привели до загибелі кількох воєначальників, що підняли заколот, і десятків тисяч солдатів. Ватажки тайпінів наївно сподівалися на допомогу західних «братів-християн» у боротьбі з маньчжурськими «дияволами». Велика Британія, Франція і США, домігшись поступок допомогли придушити повстання тайпінів. У 1864 р. маньчжурські війська, підтримані іноземцями, захопили Нанкін і вчинили там страхітливу різанину. Європейське втручання не може не спричинити великих збитків Китаю.

Після придушення селянської війни західні держави посилили свій тиск на Китай. Вони захопили митницю, що дозволяло їм контролювати доходи уряду й діяльність міністерства закордонних справ. 31864 по 1894 р. обсяг торгівлі між Китаєм та іноземними державами зріс майже вдвічі на користь останніх. Англійці почали будувати в Китаї судноверфі, залізниці на вигідних для себе умовах, створювати свої банки і страхові компанії. Поступово англійці та французи отримали в концесію (тимчасове користування) великі території для будівництва підприємств, готелів, житлових будинків тощо. Іноземці жили на китайській території так, як в себе вдома, на них не розповсюджувалися китайські закони, вони не були підсудні китайській владі. Японія посилила свої позиції в південно-східній провінції Фуцзянь.

Таким чином майже всі великі держави отримали зони впливу в Китаї. Тільки США оголосили, що не визнають такого поділу і пропонують проводити політику «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Американські підприємці сподівалися, що, використовуючи свою економічну могутність, зможуть підкорити собі всю країну.

Дата добавления: 2015-08-21