Війна північноамериканських колоній за незалежність і утворення США

Створення американських колоній Англії. Англія пізніше від інших європейських держав приступила до колонізації Америки. Англійці, на відміну від іспанців, не шукали багатих родовищ золота і срібла або — як португальці й голландці — ринків для купівлі й вивозу до Європи рідкісних і цінних товарів. Вони прагнули знайти вільні землі, придатні для обробітку. Північна Америка стала саме тим місцем, якого шукали англійці. Місцевий клімат нагадував європейський; були тут і багаті землі, ліси. Басейни річок Міссісіпі та Св. Лаврентія давали змогу великим суднам досягати районів континенту, віддалених від узбережжя на тисячі кілометрів. Крім того, тут не було осілого тубільного населення, як в іспанських колоніях. Англійцям довелося зустрітися з нечисленними (200 тис. чол.) племенами, головним заняттям яких було полювання, тому англійські колоністи своєю працею освоювали природні багатства нового континенту.Перше постійне поселення англійці заснували 1607 р. у гирлі річки Джеймс (Віргінія). Згодом нові поселення виникли на півночі і півдні, уздовж узбережжя—від іспанської Флориди до Нової Англії. Кожна з цих колоній виникла незалежно одна від одної, зі своїм виходом до моря.Засновниками колоній попервах були торговельні компанії, що брали на себе перевезення колоністів та їх облаштування на нових територіях, а також великі власники, які купляли чи отримували землі в дар від короля.Компанії та власники призначали губернаторів, збирали податки. Колоністи користувалися правами англійських громадян.

Соціально-економічний та політичний розвиток колоній. Як англійські громадяни, колоністи почувалися вільніше, ніж у самій Англії. Тут, на нових землях, не існувало тих традиційних норм, що оплутували життя звичайного англійця. Будь-хто міг за незначну орендну плату отримати земельну ділянку чи оселитися в неосвоєних районах. Будь-які здобутки колоністів були результатом їхньої наполегливої праці, тому дуже швидко вони ставали незалежними від компаній і лордів-власників. У вирішенні якихось проблем віддавали перевагу самоорганізації, а не сподівалися на заступництво губернатора, компанії тощо. Такий стан справ швидко призвів до демократизації всіх аспектів суспільного життя. Збори, представництва, обговорення розпоряджень губернатора, законів, прийнятих англійським парламентом, стали нормою життя.

За наявності таких спільних тенденцій розвитку кожна колонія мала свої порядки і звичаї. У південних колоніях був значний прошарок негрів-рабів, завезених туди для роботи на великих плантаціях. У північних переважала вільна праця, але пуританська мораль суворо регламентувала поведінку колоністів: заборонялись азартні ігри, суворо слідкували за дотриманням релігійних норм, влаштовувалися страти чаклунів, відьом тощо. А втім, існували колонії, де церква була відокремлена від держави і всі громадяни мали рівні права.Різним було ставлення колоністів і до місцевого (тубільного) населення — індіанців. У деяких колоніях, особливо пуританських, відбувався процес їхнього повного винищення: пуритани, вважаючи себе богообраними, дивилися на тубільців як на людей, заражених духом сатани, котрих необхідно знищувати. В інших колоніях ставлення до тубільців було лояльнішим: з ними укладалися торговельні угоди, союзи і т. ін.

В економічному розвитку колонії також суттєво різнилися. Так, південні колонії, де природні умови дозволяли розвивати плантаційне господарство, стали постачальниками тютюну, цукрової тростини, рису, бавовни тощо. У північних колоніях розвивалися фермерське господарство та різні промисли. Економічний розвиток колоній стримувався метрополією. Англійський уряд, починаючи з Навігаційного акта, послідовно впроваджував політику меркантилізму. Це призвело до того, що англійські колонії перетворилися на сировинний придаток метрополії. Приміром, продукти з колоній дозволялося вивозити лише до Англії, а все необхідне колонії мали отримувати або з метрополії, або за її посередництва. Колоністам заборонялось обробляти залізо та хутро. Англія стримувала розвиток мануфактур. Торгівля з колоніями давала величезні прибутки метрополії. Вона стала основним двигуном тогочасної англійської промисловості.

Причини конфлікту між колоніями та метрополією Що багатшими й багатолюднішими ставали колонії, то важче було утримувати їх в економічній залежності. У середині XVIII ст. колонії вже були майже незалежними. В обхід англійських законів сюди контрабандним способом завозилося 9/10 необхідних товарів. Залежність від Англії колоністи визнавали лише тому, що вважалися англійськими підданими і метрополія захищала їх від зовнішніх ворогів (французів, іспанців).

У середині XVIII ст. ситуація змінилася. По-перше, після Семилітньої війни, внаслідок якої Англія за підтримки своїх колоній захопила французькі колонії в Північній Америці (Квебек), у колоністів зникла зовнішня загроза. По-друге, лояльна політика метрополії змінилася жорсткішою. Так, англійський парламент вирішив перенести частину державного боргу, що виник під час Семилітньої війни, на колонії. Першим кроком до цього стало введення незначного гербового збору. Всі документи в колоніях належало оформляти в англійських чиновників. Це нововведення мало створити прецедент, щоб у подальшому на колоністів можна було накладати нові податки.Введення гербового збору призвело до вибуху невдоволення населення. Гербовий папір навіть не дозволили і вивантажити, а метропольних чиновників виганяли з колоній. Тоді англійський парламент пішов на поступки:касував гербовий збір, але ненадовго. Через деякий час було запроваджено мито на деякі товари, що ввозилися до колоній.Це спричинило новий вибух невдоволення. Колоністи відмовлялися купувати товари, привезені з метрополії. У відповідь губернатори за допомогою англійських військ розпочали репресії, що призвело до збройних сутичок. Колоністи пояснювали несплату нововведених податків тим, що не мали свого представництва в англійському парламенті, який виносив ці рішення. Вони виступали під гаслом «Жодного податку без представництва».

Зрештою, парламент скасував і цей закон, залишивши тільки мито на чай. Проте й це викликало опір колоністів. а - ` кта, послідовно впроваджував політику меркантилізму. Це призвело до того, що англійські колонії перетворилися на сировинний придаток метрополії. Приміром, продукти з колоній дозволялося вивозити лише до Англії, а все необхідне колонії мали отримувати або з метрополії, або за її посередництва. Колоністам заборонялось обробляти залізо та хутро. Англія стримувала розвиток мануфактур.Торгівля з колоніями давала величезні прибутки метрополії. Вона стала основним двигуном тогочасної англійської промисловості.

«Бостонське чаювання». Привід до війни Конфлікт між Англією та її північноамериканськими колоніями, зрештою, призвів до відкритого протистояння та війни. Приводом до неї стало «Бостонське чаювання». Восени 1773 р. до портів Америки вирушили кораблі Ост-Індської компанії з чаєм. Чай — єдиний товар, що обкладався митом. Тим часом комітети, які фактично взяли владу в колоніях, змусили агентів Ост-Індської компанії відмовитися від вантажу. Проте бостонські агента рішуче відмовилися виконати розпорядження комітету. Тоді бостонський комітет постановив заборонити вивантаження чаю, повідомивши про це англійський уряд і комітети інших міст. Упродовж 20 днів натовп у порту не дозволяв розвантажити кораблі. Зрештою, декілька чоловік в одязі індіанців проникли на корабель і на очах натовпу викинули ящики з чаєм у море.

В Англії ці події сприйняли як оголошення війни. Парламент ухвалив рішення закрити порт, відшкодувати збитки Ост-Індській компанії та передати управління колонією Массачусетс, де знаходився Бостон, головнокомандувачеві англійських військ в Америці генералові Хейджу. Війська увійшли в Бостон. Англійська окупація паралізувала економічне життя міста й колонії. Одначе її мешканці вирішили боротися до кінця. Законодавчі збори (конвент) Массачусетсу ухвалили низку рішень: Хейджа звільнили з посади; замість губернатора, якого призначав Лондон, було створено тимчасовий уряд; обрано скарбничого, якому сплачували податки. Збори винесли рішення про скликання континентального конгресу. Розпочалося створення збройних загонів (міліції), відбувалися перші сутички з англійцями.

«Декларація незалежності». Перебіг воєнних дій Наприкінці 1774 р. зібрався І континентальний конгрес, який ухвалив рішення про бойкотування англійських товарів.II континентальний конгрес (1775) в умовах війни, що фактично розпочалася, перебрав функції центрального уряду, констатував стан війни і виніс рішення про організацію спільної армії колоній. Очолив об'єднане військо Джордж Вашингтон (1732-1799).Конгрес запропонував усім колоніям створити власні уряди. Першою це зробила Віргінія. У червні 1776 р. вона проголосила Декларацію незалежності. Слідом за нею це зробили й інші колонії.Ці події відбувалися на тлі бойових дій, що розгорталися. Англійські війська прагнули ізолювати північні колонії від південних, де англійці зберігали сильні позиції. Армія Вашингтона в 1776-1777 pp. відчувала значні труднощі з постачанням і зазнавала поразок. За цих умов більшість членів конгресу не наважувалася на остаточний розрив з Англією. Конгрес звернувся до Георга III з петицією про примирення і припинення війни. Замість відповіді король надіслав до колоній нові війська. Це поклало край ваганням конгресу. Він створив комісію, яка підготувала Декларацію про незалежність. її авторами стали видатні американські політичні діячі Томас Джефферсон (1743-1826) і Джон Адамс (1735-1826).4 липня 1776 р. Декларацію незалежності з виправленнями, внесеними комісією, було затверджено конгресом. Декларація проголосила створення нової незалежної держави — Сполучених Штатів Америки.Тим часом бойові дії розгорталися не на користь американців. У серпні 1776 р. англійці захопили Нью-Йорк та Філадельфію. Армія Вашингтона не мала ні гармат, ні достатньої кількості рушниць і набоїв. Спроби організувати регулярну армію замість добровільної наражалися на спротив населення.За таких умов навіть вороги Англії (Іспанія, Франція, Голландія) не наважувалися на відкритий союз зі США. Проте до Америки прибували добровольці, надходили гроші, зброя. Значну допомогу надавала Франція, де знаходився Б. Франклін як представник північноамериканських колоній. У квітні 1777 р. один із палких прихильників боротьби англійських колоній 18-річний маркіз Лафаєтт спорядив на власні кошти фрегат і разом зі своїми друзями вирушив до Америки воювати за незалежність, захищати ідеали демократії. В Америці Лафаєтт став одним із помічників генерала Вашингтона. На допомогу американцям прибули, зокрема, поляк Тадеуш Костюшко і прусський генерал Вільгельм Штейбен.Першу значну перемогу американська армія здобула в битві поблизу Саратоги (штат Нью-Йорк) восени 1777 р. Після цього нову державу визнали Франція, Іспанія, Голландія. Росія оголосила збройний нейтралітет. Отримавши допомогу від союзників, американська армія перейшла в рішучий наступ і під Иорктауном оточила головні сили англійців, які 1781 р. капітулювали.

Версальський мир. Наслідки війни З вересня 1783 р. у Версалі (Франція) між Англією та США було підписано мирний договір. Англія визнала незалежність США і віддала їм територію від північного кордону Массачусетсу до південного кордону Джорджії, а на заході — до річки Міссісіпі. Після війни молода держава опинилась у тяжкому становищі. Економіку було підірвано тривалою війною та втратою зв'язків із колишньою метрополією. Не вистачало золота і срібла. Зате було вдосталь знецінених паперових грошей. Південні штати страждали від нестачі робочої сили. Зросла вартість життя. Майже не було людини, яка б не мала боргів. За таких умов розгорнулася жорстка політична боротьба, загострилися соціальні проблеми.Радикально налаштована частина населення вимагала подальших змін і прагнула майнової рівності. Люди консервативних поглядів почали шукати порозуміння з колишньою метрополією. У військах, які впродовж тривалого часу не отримували платні, відбувалися заворушення, зріла змова з метою встановлення монархії.

Почалися виступи фермерів і мешканців міст. Найбільший виступ стався у 1786-1787 pp. в Массачусетсі під керівництвом героя визвольної війни Деніела Шейса (1747-1825).Конгрес США, не маючи реальної влади, відчайдушно нукав виходу із ситуації, що склалася. Було конфісковано землі англійської корони, англійців-землевласників та їхніх прихильників; армію розпущено; солдатам у рахунок платні видавалися сертифікати на земельні ділянки.Подібні заходи були тимчасовими і не могли вивести суспільство з кризи. Молода країна потребувала сильної центральної влади, єдиного захищеного ринку.

Становлення органів влади Одночасно з війною за незалежність відбувалося становлення державних структур. З 1776 по 1783 pp. в усіх штатах було сформовано уряди й парламенти, діяв загальносоюзний конгрес. Завершення війни поставило на порядок денний проблему співвідношення повноважень загальносоюзних органів і державних органів штатів.

Щоб якось вирішити цю проблему, 1777 р. було прийнято «Статті Конфедерації» (першу Конституцію США). Згідно з ними загальносоюзному конгресові відводилася роль арбітра в суперечках між штатами, передавалося керівництво армією та зовнішньою політикою. За штатами визнавалося право на збирання податків, випуск власних грошей, затвердження митних тарифів, складання торговельних угод. Кожен штат посилав до конгресу одного депутата. Зміни до політичного устрою штатів вносилися лише за їхнім одностайним рішенням.

Конституція США «Статті Конфедерації» мало кого влаштовували. За таких умов у травні 1787 р. у Філадельфії зібралися 55 делегатів від усіх штатів (крім Род-Айленду) з метою виробити конституцію молодої держави. Делегати створили конституційний конгрес, який у гострих дискусіях протягом чотирьох місяців узгоджував основні положення конституції. Нарешті, 17 вересня 1787 р. більшість делегатів прийняла компромісний варіант і підписала текст Конституції США, яка діє й понині.За Конституцією, США з нечіткої конфедерації перетворювались у сильну федеративну державу, її суб'єкти — штати — зберегли за собою значну частину прав, але головні загальнодержавні функції було передано Федеральному (центральному) урядові: він вирішував, зокрема, питання зовнішньої політики, оборони, фінансів, загальнодержавного законодавства.Конституція передбачала принцип поділу влади на гілки (законодавчу, виконавчу, судову) та систему стримувань і противаг, яка не дозволяла посилюватись одній гілці влади за рахунок іншої та попереджала спроби встановлення одноосібної влади.Виконавча влада в країні передавалася президентові США, який обирався строком на чотири роки, був главою держави, уряду, а також головнокомандувачем збройних сил. Він призначав міністрів, яких затверджував Конгрес (парламент), але підпорядковувалися вони лише президентові, а також послів і членів Верховного суду. У випадку хвороби, смерті або нездатності президента керувати державою вводилася посада віце-президента, який одночасно виконував функцію головуючого в сенаті (верхній палаті Конгресу). Конгрес міг висловити президентові недовіру (імпічмент).

Законодавча влада належала Конгресові. Він мав право встановлювати і збирати податки, регулювати торгівлю (зовнішню та між штатами), карбувати гроші, вводити мито, формувати армію і флот.

Складався Конгрес з двох палат. Верхня—сенат—обиралася на засіданнях місцевих законодавчих зборів. Кожен штат, незалежно від розміру й кількості населення, посилав двох представників. Сенат обирався на шість років з обов'язковою заміною третини складу через кожні два роки, затверджував призначення на вищі державні посади, вирішував питання зовнішньої політики, у випадку необхідності виступав як судовий орган вищих державних службовців, аж до президента. Якщо державного службовця визнавали винним, на нього чекали суд або відставка.Нижня палата—палата представників—обиралася терміном на два роки пропорційно до кількості виборців у штаті. Вона обговорювала законопроекти, утверджувала бюджет і податки, але свої рішення мала узгоджувати із сенатом.Право голосу було надано тільки білим чоловікам, які досягай 21-річного віку і мали певне майно. Так у Конституції закріплювався расовий та майновий ценз.

Конституція встановлювала і Верховний суд — вищу судову інстанцію, яка призначалася з 6 (згодом із 9) юристів на довічний термін.

Для свого часу Конституція США була найбільш передовою та демократичною. Вона різко контрастувала з абсолютистськими порядками Європи. Але хоча й гарантувала права власності, в ній були відсутні гарантії демократичних свобод. Цю хибу було усунуто 1789 р. На вимогу всіх штатів Дж. Медісон сформував перші 10 поправок до Конституції — Білль про права. У них проголошувалися свобода зборів, слова, друку, релігії, недоторканність особи, суд присяжних, право кожного американця мати зброю для самозахисту та ін. Білль було затверджено 1791 р.

Дата добавления: 2015-08-21