Територіальна експансія СРСР на поч. ДСВ

Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом (пакт Молотова - Ріббентропа) - підписаний 23 серпня 1939 року главами відомств у закордонних справах Німеччини та Радянського Союзу. Сторони угоди зобов'язувалися утримуватися від нападу один на одного і дотримуватися нейтралітету. Передбачався взаємний обмін інформацією про питання, які зачіпають інтереси сторін. До договору додається секретний додатковий протокол про розмежування сфер обопільних інтересів у Східній Європі на випадок «територіально-політичної перебудови». Протокол передбачав включення Латвії, Естонії, Фінляндії, Східної Польщі і Бессарабії до сфери інтересів СРСР. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року договір, так само як і всі інші радянсько-німецькі договори, втратив чинність.1 вересня 1939 Німеччина почала вторгнення в Польщу, а 17 вересня 1939 року на територію Польщі увійшли радянські війська. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 року був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу і кордони. Згідно з домовленістю, кордон пройшов по так званій “лінії Керзона”. Переважна частина території Західної України увійшла у межі СРСР.

У 1939-1940 роках, спираючись на ліві політичні сили в цих країнах, сталінське керівництво встановило контроль над Латвією, Литвою та Естонією, а в результаті військового конфлікту з Фінляндією, теж віднесеної секретним протоколом до сфери інтересів СРСР, відібрала від цієї країни частину Карелії і прилеглі до Ленінграда (нині Санкт-Петербург) території.

Радянсько-німецьке співробітництво, яке Гітлер називав “шлюбом за розрахунком”, дало можливість вирішити і бесарабське питання. 26 червня 1940 року СРСР звернувся до Румунії з заявою про повернення Радянському Союзові Бесарабії, а також передачу йому Північної Буковини, населеної переважно українцями. Вимога обгрунтовувалась прийнятим Народним вічем Буковини в листопаді 1918 року рішенням про возз’єднання з Радянською Україною. Німеччина, побоючись того, що в разі збройного конфлікту СРСР з Румунією, вона втратить радянські поставки продовольства, сировини і нафти, порадила Румунії піти на поступки. 28 червня 1940 року румунський уряд заявив про свою згоду передати СРСР Бесарабію і Північну Буковину, а вже 2 серпня вони були включені до складу УРСР (Північна Буковина і Південна Бесарабія).

Процес консолідації української нації вступав у завершальний етап. Однак досі серед істориків немає єдності в оцінці суті та характеру цього процесу, і тому різні дослідники по-різному називають факт входження українських земель до складу УРСР: “анексія” (Д.Боффа), “включення” (Н.Верт), “формальне інкорпорування” (АЖуковський, О.Субтельний), “возз’єднання окупаційного типу” (С.Кульчицький) і ін.Наступ радянських військ на територію Західної України і Західної Білорусії був неоднозначно сприйнятий населенням. Одна частина вітала Червону Армію як визволительку, інші – сприймали її як окупанта. У 1939 р. в Західній Україні була заборонена діяльність українських національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торго-вельних та промислових товариств і установ. Свою діяльність припинили, зокрема, «Просвіта», Наукове товариство імені Т. Шевченка, їхні часописи. ОУН продовжувала залишатися в підпіллі. На території Західної України було створено шість областей: Львівська, Станіславська, Волинська, Тернопільська, Рівненська й Дрогобицька, яку в 1959 р. було об’єднано з Львівською. Аналогічно вирішилась доля Зх Білорусії, яка увійшла до складу Білоруської РСР.

Тим часом бойові дії спалахнули на півночі Європи. Тривалий час між Фінляндією та СРСР велися переговори, у ході яких Радянський Союз вимагав від фінської сторони поступитися на користь останнього значними територіями в районі Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі, що ніяк не компенсувало втрату Виборга і стратегічно важливої лінії Маннергейма (система фінської оборони, споруджена в 1927-1939 рр.). Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію. На світанку 30 листопада 1939 р. значні сили радянських військ розпочали воєнні дії проти Фінляндії. Угруповання радянських військ налічували 240 тис. військових, 1915 гармат, 1131 танк та 967 бойових літаків. Сорокатисячна фінська армія мала на своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків. Поспіхом розроблений план агресії і райдужні настрої призвели до того, що радянські дивізії у повному складі потрапляли в оточення. 30 грудня наступ радянських військ припинився. Зазнав поразки і Балтійський флот. Й. Сталін ужив жорстких заходів для наведення порядку у військах. Почалися тривалі бомбардування фінських міст. Безперервним потоком на фронт надходило озброєння та спорядження. Маленька Фінляндія фактично опинилася наодинці з могутнім агресором. Англія і Франція обмежувалися лише закликами продовжувати опір і обіцянками висадити на півночі десант. Проти цього була Норвегія. її уряд не бажав порушувати нейтралітет і пропускати через свою територію війська союзників. На допомогу Фінляндії прийшла Швеція. Німеччина висловила готовність надати допомогу СРСР і навіть стала на перешкоді Італії, яка хотіла направити до Фінляндії ешелони зі зброєю. СІЛА також усунулися від надання Фінляндії прямої військової допомоги. 11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ радянських військ, який завершився проривом лінії Маннергейма. У наступальних діях брали участь 1,5 тис. танків і 3 тис. літаків. Ціною великих втрат (234 тис. осіб убито, поранено, обморожено і взято в полон) радянські війська домоглися перемоги і головнокомандуючий фінською армією К. Маннергейм змушений був дати згоду на початок мирних переговорів. 12 березня за посередництвом і під тиском німецької дипломатії СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, згідно з яким жертва агресії втрачала значну частину своєї території, де до війни мешкало 450 тис. осіб, тобто 1/8 частина населення країни. Тяжкими були міжнародні наслідки війни й для СРСР. Ліга Націй виключила СРСР зі свого складу, ускладнилися його відносини практично з усіма європейськими країнами та США. У листопаді 1940 р. нейтральна напередодні конфлікту Фінляндія приєдналася до агресивної «осі» Берлін—Рим—Токіо. З нападом Німеччини на СРСР у червні 1941 р. здобуті такою дорогою ціною території знову були відвойовані військами гітлерівської Німеччини та Фінляндії.

Наступним об’єктом експансії СРСР стали країни Балтії. 28 вересня 1939 р. у Москві між СРСР та Естонією було підписано пакт про взаємодопомогу, згідно з яким СРСР одержав право ввести на її територію свої війська. Подібні договори було підписано також із Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов’язання не втручатися у внутрішні справи країн Балтії. Улітку 1940 р. СРСР розпочав другий етап територіально-політичної перебудови в Прибалтійських республіках, пред’явивши їхнім урядам необгрунтовані ультиматуми про порушення зобов’язань, а також надіславши туди своїх спеціальних емісарів. Відповідно до ультиматумів на територію Литви, Латвії та Естонії увійшли додаткові радянські війська. У країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. країни Балтії увійшли до складу СРСР. У 1940 р. ускладнилися відносини і з Румунією.Поки головні сили вермахту були зайняті на заході, радянські війська після ультиматуму в червні того ж року зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини. Це викликало обурення в Берліні, оскільки територія Буковини не значилася в таємному протоколі як зона впливу СРСР, до того ж радянські війська підійшли занадто близько до румунських нафтових родовищ, які постачали німецьку армію пальним.

Дата добавления: 2015-08-21