Зовнішня політика Англії на початку ХХ ст.

Початок століття стало віхою кардинального значення в британській зовнішній політиці. На міжнародному рівні йшов процес оформлення блоків дер жав в умовах жорсткої конкурентної боротьби за сфери впливу ня в колоніях, в атмосфері нагнітання військової небезпеки. «Велика мати - імперія», як писав про Англію канадський мі ністр, - залишалася до кінця XIX в. «Блискуче ізольованою», тобто зберігала свободу рук в будь-яких обставинах. Кінець «блискучої ізоляції» припав на початок XX в. У 1902 р. британський міністр закордонних справ Г. Ленсдаун підписав до - говір з Японією. Договір скріплював військово-політичний союз, спрямований проти США, Німеччини, Росії. Союзники обя залісь дотримуватися нейтралітету за умови, якщо однією зі сторін буде протистояти у війні один противник, і надавати воєн ву допомогу іншій стороні при двох супротивників. У договорі гарантувалися поділ сфер впливу в Китаї та інтереси Японії в Кореї.

Нова стратегія британської дипломатії - відмова від «виблискуючи щей ізоляції» - проявилася і в ув'язненні в 1904 р. угоді ня з Францією. Широкого характеру документ містив гаран тії розділу сфер впливу: Англія закріплювалася в Єгипті, Фран ція - в ​​Марокко; йшлося також і про інших територіях (Сіам, Мадагаскар, Ньюфаундленд та ін.) Нарешті, в 1907 р. в обста новки наростання англо- німецького антагонізму і російсько -гер ​​манских протиріч британський посол в Росії А. Ніколсон оформив угоду Англії та Росії. Воно стосувалося терито рий, які були об'єктами найбільш гострих суперечностей між двома країнами. Тибет за угодою оголошувався поза сфер впливу цих держав. Іран ділився ними на три зони: англійського впливу, російської та нейтральну. Афганістан осту вався під пануванням Англії. Таким чином, Англія включи лась в «потрійну Антанту» разом з Францією і Росією.

Зовнішня політика Англії Б 900 -ті роки добре ілюструє тенденцію, яка виявилася ще в кінці XIX ст.: Посилення функцій виконавчої влади, кабінету міністрів, прем'єрка ра. Представницький орган - парламент - був відсторонений від виробітку зовнішньої політики. Парламентарів ставили в извест ність вже після результату секретних переговорів і укладання угод. Уряд використав тактику «доконаних фактів». Договір про Японією, наприклад, з'явився повної неожі даністю для англійських законодавців.

Одночасно з визначенням своєї позиції в міжна ної розстановці сил Англія серйозно зміцнювала свою обороно здатність і власну військову міць. У 1903 р. був створений Комітет імперської оборони. Військовий бюджет країни за 1904 - 1914 рр.. зріс у три рази. Пильна увага приділялася

військовому флоту. Поєднання зростаючої економічної потужності Гер манії, антибританской спрямованості її зовнішньої політики і її сильного військово -морського флоту викликало крайнє турбуй ство Англії (Німеччина приймала «морські закони» в 1900, 1906, 1908, 1912 рр..). Британський уряд постійно заботілось про збереження принципу «два кіля проти одного». У 1906 р. на воду був спущений новий потужний англійський військовий корабель - дредноут. На початку століття в Британській імперії проживав 71 % населе ня колоній всіх держав. Рухома прагненням і далі розширювати свої володіння в Південній Африці, Англія почала агрессивная кровопролитну війну проти ще не скорених наприкінці XIX в. бурських держав. Спрямувавши на Трансвааль і Помаранчеву республіку свою військову міць, вона вдавалася до репресій проти мирного населення, створювала концентраційні табори (один з перших дослідів у світі!). В результаті трирічної боротьби Англія підкорила республіки, заволодівши багатющими запасами алмазів і золота. У 1900-1901 рр.. англійці в числі колонізаторів 8 дер жав брали участь в інтервенції в Китай і придушенні там антиімперіалістичного повстання Іхетуань («боксерського»). Англійський уряд активно пригнічувало також революцію в Ірані (1905-1911). В Індії був встановлений режим репресій. Водночас Англія пішла на поступки Індії, видавши в 1909 р. закон, кілька що розширив політичні права буржуазних верхів індійського суспільства в законодавчих радах провин ций: склад цих рад, що володіли дорадчими функція ми, був збільшений за рахунок виборних членів з числа індійців, хоча більшість у радах і раніше представляли члени, що призначаються колоніальною владою. Враховуючи збільшену тен денцію до самостійності тих колоній, де відтворювалася соціально-економічна структура метрополії - зміцнювався капіталізм, росла національна буржуазія, пробуджувалось її самосвідомість, Англія надала статус домініону Австралії (1900), Нової Зеландії (1907), Південно- Африканському союзу (1910).

Дата добавления: 2015-08-21