Громадівський рух наприкінці 50 – початку 60-х років ХІХ ст.

Розправа російського царизму над членами Кирило-Мефодіївського братства тимчасово загальмувала дальший розвиток національно-визвольного руху в Україні. Але після царської амністії 1855 р. поверталися із заслання кирило-мефодіївці, які скупчуються в Санкт-Петербурзі, де суспільна атмосфера була трохи легшою, ніж у провінції. Столиця Російської імперії перетворилася тоді на духовний центр наступного етапу українського національного відродження ХІХ – початку ХХ ст. Саме у С-Петербурзі була заснована українська громада, яка об’єднала українську інтелігенцію, небайдужу до національного життя. Ядро Петербурзької громади утворили колишні кирило-мефодіївці В.Білозерський, П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко. У різні часи до неї входило 50 осіб, яких зближували спільність походження, взаєморозуміння, світогляд, культура, звичаї, мова. Основними напрямками діяльності громади були такі: освітня справа, видавнича діяльність і культурно-громадські заходи. Громадівці основою своєї діяльності ставили народну просвіту. Громада видала «Буквар южнорусский» Т.Шевченка, «Арифметику або Щотницю» О.Кониського, «Словник української мови» Грінченка. Для просвіти народу потрібні були підручники та інша література. На кошти П.Куліша було видруковано 40 випусків популярної серії «Сільська бібліотека», де публікувалися твори Т.Шевченка, Марка Вовчка, Г.Квітки-Основ’яненка, Д.Мордовця та ін.

Петербурзька громада провела низку громадських акцій, що були спрямовані на підтримку і самовизначення українства. Справжньою маніфестацією став похорон Т.Шевченка у Петербурзі. Прощаючись з великим українцем, палкі промови виголосили В.Білозерський, М.Костомаров, П.Чубинський, П.Куліш та ін. На кошти громадівців було здійснене перезахоронення Т.Шевченка на Україну.

Завдячуючи зусиллям Петербурзької громади, в столичних театрах ставилися українські п’єси І. Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, С.Гулака-Артемовського та ін. Але найбільшою заслугою петербурзьких громадівців було видання журналу «Основа».

«Основа» – це був український суспільно-політичний та науково – літературний щомісячний часопис, що виходив з січня 1861 до жовтня 1862 р. у Петербурзі. Частина матеріалів друкувалася в ньому російською мовою. Видавцями були В.Білозерський (редактор), П.Куліш, М.Костомаров, О.Кістяковський, М.Щербак та ін. «Основа» обстоювала право української нації на вільний і всебічний розвиток. У часописі друкувалися твори художньої літератури, праці з історії, бібліографії, документи, спогади, літературна критика і публіцистика. Було вперше опубліковано багато творів Т.Шевченка (понад 70 поезій), Л.Глібова, С. Руданського, П.Куліша, історичні праці М.Костомарова, О.Лазаревського, Т.Рильського, П.Житецького та ін. Як перший український суспільно-політичний та науково-літературний журнал, часопис справив великий вплив на культурно-літературний процес і сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні. Заслуга «Основи» в тому, що вперше була сформульована національно-культурна програма українського руху, в якій превалювали українські національні інтереси.

Пробудивши національну свідомість, «Основа» в цілому виконала своє завдання і через брак коштів, переслідування цензури, внутрішні суперечки і конфлікт в редакції між П.Кулішем і В.Білозерським; П.Кулішем і М. Костомаровим, тобто між поміркованою і радикальною частинами інтелігенції припинила своє існування. Всього вийшло 22 числа часопису (12 у 1861 і 10 у 1862 р., а 11-е і 1-е числа 1862 р. були набрані, але не надруковані). Видавався він накладом 2000 примірників і став значною подією в культурно-громадському житті України. Журнал сприяв розвиткові національної свідомості та став неофіційним речником українського руху.

Громадівський рух являв собою утворення і діяльність організацій української інтелігенції, котра вела національно-культурну та громадсько-політичну роботу. Громади в Україні – це напівлегальні осередки національного руху, які об’єднували демократично орієнтовану українську інтелігенцію та студентство. Першою в Україні постала у 1858 р. Полтавська громада. Вона співробітничала з «Основою». З «Основою» була пов’язана і Харківська громада, що виникла в кінці 50-х – на початку 60-х років. Активними членами Харківської громади були етнограф П.Єфименко, літератор М.Лободовський, філолог О.Потебня та ін. Утворення громади в Чернігові пов’язане з приїздом у місто в 1859 р. Л.Глібова та С.Носова. Окрім них активними громадівцями були О.Маркович, О.Тищинський, М.Вербицький. Чернігівська громада теж співпрацювала з петербурзькою «Основою», але мала і свій друкований орган «Чернігівський листок», який був другим публічним органом активного українства. «Чернігівський листок», як і «Основа» був двомовним, а зініціював його створення байкар Леонід Глібов. Усього упродовж 1861-1863 рр. вийшло 51-е число «Чернігівського листка», у вересні 1863 р. його видання було заборонено.

На початку 1861 р. постала Київська громада, яка за словами М.Драгоманова у 1862 р. об’єднувала у своїх рядах 250-300 осіб. Провідним ідеологом «хлопоманства» був Володимир Антонович – випускник Київського університету, пізніше професор, видатний український історик. Окрім нього, активними діячами Київської громади були П.Чубинський, Т. Рильський, брати Синьогуби, Б. Познанський, А. Стефанович, П.Житецький та ін. Програма українських громадівців за підписом 21 особи була опублікована в 1862 р. під назвою «Отзыв из Киева». Основним завданням громадівці вважали поширення освіти серед народних мас, вивчення життя, побуту і світогляду народу. Основними напрямами діяльності громадівців була робота в недільних школах та видавнича діяльність. З навчальної літератури громадівцями були видані «Буквар Южнорусский» Т.Шевченка, «Граматика» Пантелеймона Куліша, «Домашня наука. Початки» – буквар К.Шейковського, «Вищі початки» – підручник Деркача, «Українська абетка» М. Гатцука, «Граматика задля українського народу» Л.Ященка та ін.

Київські громадівці з метою вивчення побуту та культури народу використовували практику «ходіння в народ», що була запозичена у діячів хлопоманського руху. Початок «ходіння в народ» розпочинається з кінця 50-х – початку 60-х років, коли київські «хлопомани» (В.Антонович з однодумцями, студентами Київського університету) у селянському вбранні подалися в українські села. Метою таких походів було глибше пізнання народу через вивчення його побуту, психології, світогляду.

Жвава зацікавленість київських громадівців народною культурою та історією, активна освітянська, пропагандистська і видавнича діяльність викликали занепокоєність уряду. Вона розцінювалась як антиурядова і викликала низку репресивних заходів. Першим серед них був указ Олександра ІІ від 10 червня 1862 р. про закриття недільних шкіл та народних читалень. А другим – стало видання міністром внутрішніх справ П.Валуєвим 18 липня 1863 р. циркуляра, який передбачав репресії проти української мови. Валуєвський циркуляр заперечував існування української мови – «ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути». Назвавши її наріччям, циркуляр визначав, що «простолюдом вживається таж сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі». Тому категорично заборонялося друкування українською мовою популярних книжок, релігійної літератури, підручників, посібників для народу. Цим уряд позбавляв громадівців легальних форм роботи серед народу. Громадівський рух пішов на спад і завершився його перший етап.

Дата добавления: 2015-08-21