Масонські ложі та таємні радикальні дворянські гуртки на українських землях у першій чверті ХІХ ст.

У той час розвиток країн Європи відбувався під знаком Великої французької революції. Ця революція справила помітний влив і на царську Росію, де з ідеями радикальної реформації суспільства виступили ідеологи просвітництва М. Новиков, і О. Радіщев. На Україні їх однодумцями були відомі громадські і культурні діячі В. Капніст, В. Каразін, І. Котляревський та ін. Українські просвітителі були гуманістами і виступали за здійснення ідеалів французьких революціонерів – свободи, рівності й братерства – в самодержавно-кріпосницькі Росії та на Україні.

В роки наполеонівських війн, в яких російська армія промарширувала від Москви до Парижа, багато офіцерства і солдат мали змогу побачити Західну Європу й переконатися, що там, у знищених війнах і революцією країнах народ живе краще і вільніше, ніж у переможній Російській імперії. Їх повернення із Західної Європи, як і їхній власний досвід, відіграв важливу роль у підсиленні опозиційності до існуючого ладу. Багато офіцерів, вихідців із дворянства, повернулися з Європи з ідеями Французької революції про свободу, рівність і братерство. Вони, як і рядові солдати, побачили в Європі життя без примітивного рабства, що ще більше увиразнювало питання: як народ-переможець після такої грандіозної перемоги має повертатися у панщину?

Невдоволення самодержавно-кріпосницькими порядками змушувало організовувати таємні товариства, в яких можна було б дискутувати й шукати, принаймні теоретично, виходу із кризового стану. Як вияв незадоволення з існуючого політичного й економічного стану в Росії дворянство-шляхта почала організовувати різні протиурядові таємні товариства.

В Україні незадоволення виявилося в організаціях масонських лож, які появилися в середині ХVІІІ ст. Перша на українських землях масонська ложа була заснована в 1742 р. польськими шляхтичами у Вишнівці на Волині, а друга в 1758 р. у Львові. На Лівобережну Україну масонство поширювалося з Росії, але ідеї масонства приносили в Україну також сини козацької старшини, які студіювали в Західній Європі.

Масонські організації – ложі – виникали переважно в містах та містечках, оскільки до їх складу входили насамперед елітні верстви населення. Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. масонські ложі існували в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Дубно, Львові, Самборі тощо. Особливо масонський рух посилився після війни 1812 р. Вже в 1817 р. у Харкові з’явилася масонські ложа «Вмираючий сфінкс», а наступного року в Одесі починає діяти ложа «Понт Євксінський», у Києві – «З’єднані слов’яни», у Полтаві – «Любов до істини». Членами цих об’єднань були військові, чиновники, поміщики, діячі культури. До полтавської ложі, наприклад, входили поміщики С. Кочубей, В. Тарнавський, переяславський предводитель дворянства В. Лукашевич, письменник І. Котляревський та ін. Полтавська ложа намагалася залучити місцеве дворянство до активної громадсько-політичної діяльності, до опозиційного всеросійського руху.

Масонство на українських землях розрізняють польське, російське й українське. Діяльність польських масонських лож була просякнута політичними мотивами, оскільки вони об’єднували тих, хто шукав засоби для боротьби проти поневолювачів. Метою польських масонів було відновлення Речі Посполитої в межах, що вона мала до її поділів. Російські масони спершу не втручалися в політичне життя імперії. Проте після завершення російсько-французької війни 1812 р. у них посилюється опозиційне ставлення до влади метою російських масонів було вдосконалення імперських порядків на принципах масонської ідеології. Для українського дворянства участь у діяльності масонських лож була формою прояву власних опозиційних настроїв в умовах імперського панування. Українські масони поступово еволюціонували від способів морального вдосконалення людини до спроб їх поєднання з пошуком шляхів вирішення українських проблем.

Особливістю українського масонства було переважання інтернаціонального над національним. І це не випадково, адже основною масонства було створення всесвітнього, наднаціонального братства. Частина українських масонів пропагувала ідеї визволення слов’янських народів від національних і політичних утисків та їхнє об’єднання в загальнослов’янську федерацію. В. Лукашевич та його прибічники по «майстерні» обстоювали ідею відокремлення України від Росії та її входження до складу Польщі.

Відчуваючи потенційну загрозу масонів, російський уряд у 1822 році видав указ про заборону всіх таємних організацій та гуртків, насамперед масонських лож. Але масонський рух в Україні був значно слабшим, ніж у Європі. Масони на українському ґрунті діяли досить пасивно, неузгоджено, концентруючи свої зусилля в межах лож, без чіткої ідейної основи, приділяючи недостатню увагу національним проблемам тощо. За цих обставин їм не вдалося, як і європейським масонам, виконати роль консолідуючого осередку, виробили єдину концепцію майбутнього устрою України.

Політична опозиція елітних верств населення російському самодержавству, яка відчувалася в ідеології масонства, але досить абстрактно і непослідовно реалізувалась масонами на практиці, більш рельєфно виявила себе у декабристському русі.

Оформлення справжньої політичної опозиції було пов’язане з появою декабристських організацій. У Кам’янці-Подільському група офіцерів утворила таємну організацію «Залізні персні», що діяла у 1815-1816 рр. Лідером цього опозиційного утворення був В. Раєвський. Члени організації перебували на антикріпосницьких, республіканських позиціях. Під загрозою викриття група саморозпустилася.

У 1816 р. у Петербурзі виник «Союз порятунку», що являв собою дворянську таємну політичну організацію, яка ставила за мету шляхом воєнного державного перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. До «Союзу порятунку» входило 30 осіб, найактивнішими серед яких були брати Муравйови, С. Трубецький, П. Пестель, Ф. Глінка та ін. Та невдовзі серед членів організації виникли суперечності щодо форм діяльності. Гостра полеміка між радикалами та поміркованими провели до розпаду організації.

Члени «Союзу порятунку» зініціювали створення нової таємної організації – «Союзу благоденства» (1818-1821 рр.), до складу якої входило більше 200 осіб. Організація мала відділення (філії, управи) в Кишиневі, Тульчині, Полтаві та ін. містах. Головною метою члени організації визначили не лише державний переворот, але й підготовку народних мас до революційних перетворень. У відповідності із метою визначилась і форма організації: вона діяла напівлегально і діяльність охоплювала всі сфери суспільного життя – армію, чиновництво, освіту і т. д. Під загрозою репресивних заходів і через суперечки щодо тактики діяльності «Союз благоденства» саморозпустився.

Дата добавления: 2015-08-21