Народження і піклування

Бог створив чадо, якого тобі бракувало, аби було кому подавати голос і щоб прибувало молоко.

Джалаледдін Румі

Якщо у дитинстві нам не вистачало повної, всепоглинаючої, безумовної і тієї, що не знає осуду любові, то наша душа буде жадати її. Це дуже глибока потреба, надзвичайно гостра жага. Більшість людей дбайливо зберігають спогади дитинства: хвилини, що проведені з батьками або близькими родичами, коли ми почували себе у повній безпеці, коли все було гаразд.

На жаль, не всі спогади є такими. Нас могли приголубити, коли ми були «хорошими», або покарати, коли вели себе кепсько. Щонайменше, іноді батьківське невдоволення викликало у нас бажання змінитися, стати іншими. Потім до нас почав доходити сенс сигналів однолітків, засобів масової інформації (ЗМІ), вчителів, церкви, і всі вони одноголосно заявляли: «Ти не такий, як треба». Однолітки вчили нас бути такими, як усі, – ховати або міняти наше справжнє «я»; ЗМІ створювали штучні потреби й обіцяли, що ми станемо щасливими, як тільки задовольнимо їх; у школі працю ставили вище гри й обумовлювали самооцінку відмітки; церква запевняла, що наші природні думки та бажання є гріховними. Тисячами способів нам утовкмачували: «Недобре бути таким, який ти є: твоє тіло повинно виглядати ось так, у голові не повинно бути таких думок».

Так кожен із нас більшою чи меншою мірою придбав звичку самовдосконалюватися. Ідея самовдосконалення притягальна, але шкідлива, оскільки змушує відкидати притаманні нам цінні якості. Це означає, що нам доводиться приймати тривожні сигнали і звикати з думкою про свої вади, лінощі та гріховності. Часом люди сідають на жорстку дієту, сподіваючись стати хорошими, гідними, чистими і таким чином створюють тенденцію відмов від задоволення своїх істинних потреб і бажань. І навіть якщо не приймати цю тенденцію до уваги, дієта, що спрямована на самовдосконалення, неминуче перетворюється на дієту-самозречення – оскільки традиційні рекомендації становлять собою неуявну мішанину настанов і заборон, що не мають майже ніякого відношення до потреб нашого організму.

Але самозречення викликає ще більше нагальну потребу в піклуванні. Якщо спогадів про безумовну любов і благополуччя не збереглося, то душа прагне отримати їх ззовні – наприклад, за допомогою їжі. Їжа як прояв безумовної любові та щедрості Матері-Природи викликає відчуття, що нас люблять, що про нас піклуються. Їжа – це найпримітивніше нагадування про блага світу, про те, що ми світу є небайдужими.

Для кожного із нас життя починається з розлуки: нас розлучають з материнським черевом. Цій події передує дев'ятимісячне блаженство у раю, де ми не витрачали жодних зусиль на задоволення потреб. Потім у раю нам стало тісно: виявилося, що материнська утроба має свої межі. Нарешті рай перестав бути раєм і остаточно й безповоротно виштовхнув нас у зовсім незнайомий світ. Вигнання з раю – це один із найпоширеніших психічних архетипів: це шлях героя, вознесіння та відродження. Чим закінчується історія? Поверненням додому, до Єдиного, але на більш високому рівні свідомості. Для немовляти це повернення уособлює груди. І мати. Так-так, процес годування – це найпростіший приклад возз'єднання з Єдиним. Світ вивернувся навиворіт, але як і раніше живить нас. Все буде гаразд[5].

Таким чином, харчування на фундаментальному рівні нерозривно пов'язане з нашим відчуттям комфорту, задоволення потреб і захищеності. В ідеалі немовля дізнається, що всесвіту притаманне благо – доброзичливість, що ріст, зміни і переходи безпечні, отже, нема чого чіплятися за все звичне, яке сковує, якщо час рухатися вперед. Немовля втішає усвідомлення, що світ подбає про нього. Можна уявити собі, що відбувається, коли перше враженням стає не теплі м'які груди, а холодний суворий світ, де немовля шльопають, колють голками, кидають на самоті у палаті пологового будинку, піддають болючим операціях без анестезії (якщо він хлопчик), годують з пляшечки не тоді, коли він зголодніє, а суворо за розкладом. По суті, нам немає потреби «уявляти» подібне, оскільки ми самі пережили все це. Підсумок – невситима жага захищеності, екзистенціальна тривожність у відносинах зі світом, боязнь дорослішання і змін, а також неприродні взаємини з їжею, що вселяють тривогу.

Пам'ятайте: потреба у піклуванні й опіці є природною для людини. Боротися із незадоволеною потребою за допомогою сили волі – це безглузде й даремне заняття. Коли лише затягнуться рани розлуки і ми навчимося любити себе, не осуджуючи, потреба у турботі ззовні поступово зійде нанівець. І одним із проявів цього стане харчування. Наші відносини з їжею зміняться – без застосування сили волі, без жертв і примусу, без заборон і правил.

Не варто недооцінювати у сучасному світі потребу в турботі. Навіть якщо ви народилися у дружній люблячій сім'ї, навіть якщо не отримали психічної травми при пологах і виросли у патріархальному сільському середовищі, далеко від спальних передмість, навіть якщо ви ніколи не чули слів «з тобою щось не так», – потреба у піклуванні закладена у ваших генах. Народжуючись, кожна людина набуває досвід розлуки і, отже, спочатку відчуває хоча б незначну потребу в піклуванні ззовні, у підтвердженні родинних уз. У деяких людей емоціональні потреби виражені яскравіше, ніж в інших. Наша карма, про яку свідчать гени та життєві обставини, зазвичай визначає навіть ступінь біофізичних змін, які ми зазнаємо у житті.

Жага піклування ззовні походить з глибини підсвідомості й слабшає лише після того, як нам удається подолати роздробленість і її джерело, розлуку з самим собою.

Дата добавления: 2015-09-03