ТІЛО ТА ДУША

Тіло не відрізняється від душі, будучи її частиною, і обидва вони – це частина єдиного цілого.

Фарідуддін Аттар

Плоть людини неможливо відокремити від її Душі, бо те, що вважається Плоттю, насправді становить собою частину Душі, яка сприймається п'ятьма органами чуття, які для сучасної людини є головними вхідними каналами для Душі.

Вільям Блейк

Ідея нашого існування в якомусь «навколишньому середовищу» абсолютно абсурдна... Світ, який нас оточує, тобто перебуває навколо нас, є і всередині нас. Ми зроблені з нього, його ми їмо і п'ємо, їм дихаємо, це кістка від нашої кістки та плоть від нашої плоті.

Уенделл Беррі

Стародавні йоги вважали прийом їжі священнодійством, під час якого одна частина живої природи поглинає і засвоює іншу.

У наше століття експрес-закусочних харчування втратило священну складову, стало задоволенням насущних потреб тіла, але не душі. Нам здається, що живити тіло і приносити йому задоволення – означає тішити наш тваринний початок, тоді як дух – це щось набагато витонченіше.

Ця думка вкоренилася тому, оскільки у переважних наукових і релігійних вченнях у нашому суспільстві матерія незмінно відділена від духу, а тіло – від душі. Існування останньої наша наука категорично заперечує, а релігія вважає тіло вмістилищем, будинком для душі, яка на деякий час наповнює його життям, а потім переноситься в інший світ. У найбільш чистому вигляді науковий погляд висловив Річард Докінс: «Світ, який ми бачимо, володіє саме тими властивостями, яких слід було б очікувати, якби у ньому не було ані задуму, ані мети, ані добра, ані зла – нічого, крім сліпої, нещадної байдужості»[1]. Згідно з цією точкою зору, дух не має ніякого відношення до світу, навіть якщо він існує. У релігії переважає думка про височини та відокремленість духовного, а також про те, що світське відволікає від нього. Іншими словами, світ і дух майже ніяк не пов'язані. У цьому питанні наука та релігія сходяться.

Це відгалуження тіла від душі людини відображає ще одну розбіжність – між людиною та природою. Нам уявляється, що ми населяємо своє середовище так само, як душа населяє тіло: по суті справи, ми відділені від середовища, в якому живемо, і разом з тим задоволення наших практичних потреб залежить від нього. І справді, багато людей мріють, що коли-небудь людство покине Землю заради колонізації нових планет, як душа покидає тіло після смерті. А поки що, вважаючи себе існуючими поза природою і займаючи більш високе положення у порівнянні з нею, ми вважаємо, що маємо право керувати нею і вдосконалювати її – впливом цієї думки пронизана вся сучасна медицина.

Так було не завжди. Віддалення людини від природи почалося, ймовірно, з появою землеробства, коли ми почали домагатися їжі від природи, а не задовольнятися збиранням. Можливо, в інакомовній формі про ці зміни оповідає притча про Едемський сад: спочатку ми куштували від усього, що у ньому росло, не обираючи, які види рослин і тварин будемо розводити, а які – ні. З появою землеробства ми скуштували плодів від Древа пізнання добра та зла, стали вважати їстівні рослини та домашніх тварин корисними, а бур'яни та хижаків – які не приносять нічого, крім шкоди. Ми високої думки про те, ніби нам краще природи відомо, що слід вирощувати у тих чи інших місцях[2]. І звичайно, щоб земля не опинилася під владою природи, її потрібно обробляти – іншими словами, відбулося вигнання з райського саду до світу, де їжу доводилось добувати у поті чола.

Подібним чином відбулося відділення матерії від духу, але лише завдяки науково-технічній революції цей процес підійшов до логічного завершення. До тих пір Бог і Природа практично не відрізнялись. Планети переміщалися по небу через те, що їх рухав Бог. Тварини жили через те, що Бог вдихнув у них життя. Бог керував погодою. Але з'явилися Галілей, Ньютон, Декарт, для таємниць природи знайшлося розумне або гадане розумним пояснення, і Бог став непотрібним, абстрактним, був витіснений у небесні сфери. Бог більше не мав відношення до природи: його замінили «природні науки».

До науково-технічної революції релігія відала не тільки внутрішнім життям духу, але й питаннями космології та поясненнями, як улаштований світ. Наука узурпувала ці функції, і релігія відступила перед науковими поясненнями світобудови за допомогою експериментів і логіки. А до сфери духу було віднесене все те, що не відносилося до світського.

З огляду на віру в матеріальність природи та світу не дивно, що у нашій культурі релігія рішуче відділена від матеріального, тобто світського життя[3]. Саме слово «духовність» передбачає існування «недуховних» боків життя і заперечує життя як духовний процес. Поділ життя на «світське» та «духовне» посилює ту саму роздвоєність, яку покликане усунути прагнення до духовності. Але через брак кращого слова і заради зручності протягом усієї цієї книги я буду користуватися словом «духовність».

Відгалуження тіла від духу, а людини – від природи зробило згубний вплив на наш світ. Відводячи духу невідчутну, гіпотетичну роль життя, ми маємо на увазі, що інше світське життя бездуховне. Оскільки ми не наділяємо матерію душею, власне тіло ми вважаємо вмістилищем скверни, а слово «світське» вживаємо як антонім «святого». Тому ми не цінуємо свою планетою і власним тілом і не відчуваємо каяття. А оскільки святості ми їм не приписуємо, то і наші блюзнірства виключно практичної властивості, причому цей практицизм відрізняється крайньою обмеженістю і недалекоглядністю.

Десакралізація тіла та матеріального світу – це не тільки опіум для людства, але й криклива брехня. Бо тіло – це не вмістилище духу, а сам дух, який набув фізичну форму. І світ – це не небесне творіння, а саме божество, що дане нам у відчуттях. Принаймні, така передумова цієї книги. Питання опіки, довіри до себе і вдумливості навіть у такій суто фізичній сфері, як харчування, сповнені духовним сенсом. Річ у тому, що життя у цьому світі – це священна подорож, а плоть – це потенційне знаряддя духовного перетворення.

Виходячи з цієї передумови, криза здоров'я у сучасному світі насправді є кризою духовності, і разом з тим – сприятливою можливістю. Біль та хвороба тіла недвозначно вказують на те, що має значення у житті, і допомагають нам усвідомити цінність самого життя. Біль та хвороба допомагають нам знайти себе. Слабке здоров'я також служить сигналом тривоги для безлічі рівнів сприйняття. З точки зору механістичної науки тіло – це несправний механізм, який лагодити повинен фахівець: той же технологічний підхід до вирішення екологічних проблем критикують екологи. Але якщо тіло та душа нероздільні, отже, за своєю суттю зцілення тіла – це завдання душі, а ми, прислухаючись до тіла і навчаючись у нього, зближуємось з власним «я»[4].

Загальноприйняте розмежування тіла та духу – це тимчасова міра, що спричинена їх видимою відособленістю. У міру вивчення взаємозв'язку тіла та духу їх глибинна єдність стає дедалі більш очевидною. Якщо тіло і справді матеріальне втілення душі, а не просто посудина, отже, харчування відноситься до питань духовності. Харчування обумовлює елементарний зв'язок між «я» і світом, є засобом життєзабезпечення та турботи. Харчування – це відчутний прояв елементарних відносин «давати-брати». Розглядаючи ці відносини, ми знайдемо відповіді на запитання «Який спосіб існування у цьому світі я вибираю?» і «Яким я волію бути?».

Дата добавления: 2015-09-03