Поняття і сутність культури

Міжкультурна комунікація, як і будь-який інший науковий напрямок, здійснює свої дослідження за допомогою ряду понять і категорій, які розкривають зміст і специфічні особливості досліджуваних процесів і проблем своєї предметної області. Природно, що центральне місце серед них займає поняття "культура". Щоб отримати саме загальне уявлення про те, що таке культура, необхідно перш за все звернеться до етимології терміну, що означає цей складний феномен.

У сучасних гуманітарних науках поняття "культура" відноситься до розряду фундаментальних. Серед величезної кількості наукових категорій і термінів навряд чи знайдеться інше поняття, яке мало б таку безліч смислових відтінків і використовувалося б у таких різних контекстах. Теоретичний розгляд питання про походження самого терміну "культура" широко представлено в численних роботах як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, наприклад, Ц. Арзаканьяна, А. Арнольдова, С. Артановского, А. Клосковской, М. Кагана, Е. Маркаряна, Е. Соколова та ін. Згідно цим роботам, терміни "cultio" і "culte" з'явилися в латинській мові і спочатку означали обробіток і обробку земельних ділянок для сільськогосподарських цілей. Етимологічно в латині більш древнім вважається дієслово "Colere", первинним значенням якого також було "обробляти грунт", "обробляти землю", доповнивши пізніше значенням "почитати", "поклонятися".

Проте вже в рамках давньоримської цивілізації змістовне значення терміну "культура" розширюється і доповнюється новими смислами. Вперше в літературі слово "культура" як теоретичний термін зустрічається в роботі знаменитого римського оратора Марка Тулія Цицерона "Тускуланські бесіди" (45 р до н.е.) і вживається не як агротехнічний термін, а в переносному сенсі - як обробіток розуму і душі людини. У контексті цього нового сенсу словом «культура» стали позначати все створене людиною на відміну від створеного природою. Таким чином, поняття «культура» протиставлялося іншому латинському поняттю - «натура» (природа). З тих пір світ культури сприймається не як наслідок дії природних сил, а як результат діяльності людей, спрямованої на обробку і перетворення того, що створено безпосередньо природою.

Аж до кінця XVII ст. поняття "культура" застосовувалося тільки в цьому сенсі. Однак до кінця епохи Просвітництва склалася нова, оціночна інтерпретація культури, відповідно до якої це поняття набуває оціненого значення: культура стала ототожнюватися з комфортабельними і зручними умовами життя.

У такій інтерпретації в XVIII ст. це поняття приходить до Німеччини, де досить скоро отримує нове значення, стаючи синонімом освіченості. Заслуга нової інтерпретіціі терміну "культура" належить німецькому юристу Самуелю Пуфендорфа, який у своїй роботі "Про природнє право" відійшов від цицеронівського вживання і вперше характеризував культуру як сукупність позитивних якостей, підносити людину, як результат власної людської діяльності, яка доповнює його зовнішню і внутрішню природу. У цьому значенні поняття "культура" вживається у всіх європейських мовах.

У вітчизняну лексику поняття "культура" увійшло в середині XIX ст. В перше його фіксують в 1846-1848 рр. в "кишеньковому словнику іноземних слів" М. Крилова. У словнику В. Даля це поняття є характеристикою розумового і морального розвитку людини. Словник під редакцією Д.М. Ушакова уточнює перше значення терміна, зберігаючи протиставлення культура - природа: "Культура - сукупність людських досягнень у підпорядкуванні природи, в техніці, освіті, суспільному ладі" (Ушаков Д.Н. Словарь. Т.1. М., 1935. С. 1546.).

Звернення до досліджень ХХ ст, присвяченим феномену "культура", переконує, що досі немає єдиного його трактування; існують різні підходи до розуміння цієї сфери людського життя. На міжнародному філософському конгресі в 1980 р проводилось більше 250 визначень цього поняття. Таке розмаїття визначень породжує прагнення впорядкувати їх, підводячи під різні класифікації, серед яких можна виділити наступні:

- соціологічні, коли культура розуміється як фактор організації суспільного життя, як сукупність ідей, принципів, соціальних інститутів, що забезпечують колективну життєдіяльність людей. Прикладом такого розуміння може бути наступне визначення: "Культура - це те, що визначає соціальний аспект людської особистості з точки зору засвоєної і придбаної поведінки. Культура динамічна, так само як і особистість, яка прийняла дану культуру, і обидві вони (як особистість, так і культура) змінюються під впливом обставин і часу "(Hofstede G. Culture and Organizations (Intercultural Cooperation and its Importance for Survival) Software of the Mind. L., 1991.)

- історичні, коли акцент робиться на те, що культура є продуктом історії суспільства і розвивається шляхом передачі придбаного людиною досвіду від поколіеня до покоління, наприклад: "Культура є рузультатом спільної життєдіяльності, і основними складовими культури є чітко окреслена група людей і певна історіях їх існування. Культура визначає способи, за допомогою яких різні суспільства стандартизують і канонізують схвалені норми поведінки, а також методи, за допомогою яких суспільство виражає неприйняття невідповідних моделей поведінки" (Walton C.C. The Moral Manager. N.Y., 1988.)

- нормативні, згідно з якими зміст культури складають норми і правила, що регламентують життя людей. Наприклад, у словнику "Культурологія. ХХ століття" культура представляється як "сукупність штучних порядків і об'єктів, створених людьми на додаток до природніх, завченим формам людської поведінки та діяльності, придбаних знань, образів самопізнання і символічних позначень навколишнього світу" (Культурология. ХХ век: Словарь. СПб., 1997). До цього ж класу можна віднести визначення культури як "системи знань і норм для сприйняття, уявлення, оцінки та дії. Це система соціально засвоєних моделей поведінки, яка служить для взаємодії людей з навколишнім світом. Вона розвивається в часі і постійно, хоч і повільно, еволюціонує (Fatehi K. International Management: A Cross-Cultural and Funktional Perspektive. Upper Saddle River. N.Y., 1996).

- психологічні, які грунтуються на взаємозв'язку культури з психологією поведінки людей і бачать в ній соціально зумовлені особливості людської психіки, наприклад: ". Культура - це спосіб життя, той контекст, в якому ми існуємо, думаємо, відчуваємо і спілкуємося один з одним. Це той " клей ", який з'єднує в одне ціле групу людей. Це програма, закладена з раннього дитинства, яка керує поведінкою людей в суспільстві і допомагає зрозуміти, що від них очікується і що трапиться, якщо ці очікування не будуть виправдані. Культуру можна визначити як ідеї, звичаї, навички, методи та приклади, що характеризують дану групу людей в даний період часу "(Richard-Amato P.A., Snow M.A. The Multicultural Classroom. N.Y., 1992.)

- дидактичні, які розглядають культуру як сукупність якостей, які людина отримує в процесі навчання і які не успадковуються нею генетично, наприклад: "Культура складається з ідеалів, цінностей і уявлень про життя, властивих людям і визначають їх поведінку. Культура виховується і засвоюється з дитинства та передається з покоління в покоління "(Brislin R.W. Understanding Culture's Influense on Behavior.Fort Worth Harcourt Brace College Publishers, 1993)

- антропологічні, які основний сенс культури вбачають у діяльності і розуміють її як "сукупність результатів діяльності людського суспільства у всіх сферах життя і всіх факторів (ідей, вірувань, звичаїв, традицій), складових і обумовлюють спосіб життя нації, класу, групи людей в певний період часу" (Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация. М.,2000.). При такому підході до розуміння культури в ній підсумовуються цінності, норми і системи символів якого-небудь суспільства, які відображаються на мисленні, уявленні, сприйнятті і особливості поведінки її носіїв.

Культура як об'єкт дослідження культурної антропології досить глибоко вивчена представниками цього наукового напрямку. Так, для прихильників когнітивної антропології культура існує як система знань, тобто як якісь розумової категорії у свідомості індивідів. Наприклад, один з найбільш відомих прихильників даного напрямку В.Х. Гудінаф вважає: «Культура - не матеріальний феномен: вона не складається з речей, людей, поведінки або емоцій. Це скоріше форма організації всього цього. Це форма того, що люди мають на увазі, це модель їх сприйняття і розуміння, відносини і її інтерпретації »(Goodenough W.H. Cultural anthropology and linguistics/P.L. Garvin (ed.)//Report on the Seventh Annual Round Table Meeting on Lingguistics and Language Study. Washington, D.C., 1957.).

Протилежної точки зору дотримується К. Гіртц, для якого культура не знання, закріплене у свідомості людей, а репертуар контрольних механізмів: «... планів, способів, правил, інструкцій», за допомогою яких стає можливим управління поведінкою людей (Geertz С The Interpretation of Cultures. N. Y., 1973.). Слова розуміються як символи, за допомогою яких передаються наміри і очікування.

Крім того, культура може розумітися і як надзвичайно індивідуальний процес пізнання символів і значень, який дає індивіду уявлення про ті чи інші явища навколишнього світу. Цей процес, у якому попередні знання та уявлення завжди відіграють важливу роль, спрямовує розвиток значень у кожної людини. Створені завдяки цьому процесу значення впливають на наступний за ними досвід, який в свою чергу сприяє новій інтерпретації вже наявного значення. Таким чином, явища навколишнього світу розуміються весь час по-новому. Тому культура - це «постійно розвиваваюче сприйняття світу, як індивідуальне та неповторне» (KaikkonenA Interkulturelle Kommunikation aus nordischer Sicht Munchen, 1991).

Інша точка зору на сутність культури виражена в роботах Р. Керролл. Тут також поняття «культура» співвідноситься з поняттям індивіда, однак трактується як логіка, відповідно до якої індивід впорядковує свій світ. Цими критеріями упорядкування є такі соціально значущі явища, як мова, жести, принципи виховання та оцінки, які не завжди усвідомлюються, але латентно діють у багатьох сферах життя людини.

Нарешті, одне з найбільш поширених в сучасній західній культурній антропології визначень культури належить А. Кребер і К. Клакхон, які стверджують, що «... культура може бути визначена як всі види діяльності, а не фізіологічні результати (продукти людських особин, які не є безумовно рефлекторними або інстинктивними). Це далі означає, висловлюючись мовою біології та фізіології, що культура складається з умовно-рефлекторних і придбаних навчанням видів діяльності, а також їх похідних продуктів. У свою чергу ідея навчання знову повертає нас до того, що є соціально переданим, тобто переданим за традицією, що придбано людиною як членом суспільства »(KroeberA L, Klukhon С Culture A critical review of concepts and definitions // Harvard Umv Papers 1952 Vol XLVII, № 1).

У сучасній науці про культуру можна виявити ще досить велику кількість визначень, що розрізняються тими чи іншими методологічними аспектами. Якщо порівняти їх з наведеними вище, то можна виявити найбільш загальні характеристики культури, які властивим всім цим підходам і визначенням:

- культура - це універсальне явище людського життя, тому не існує жодного людського співтовариства або соціальної групи без властивої їм культури;

- культура - це продукт спільної життєдіяльності людей;

- культура знаходить своє вираження в цінностях, правилах, звичаях, традиціях;

- культура не успадковується генетично, а засвоюється з допомогою навчання;

- людство не є єдиним соціальним колективом, різні популяції людей створили різні етнічні, регіональні, соціальні культури;

- культура динамічна, вона здатна до саморозвитку і самооновлення, постійному породженню нових форм і способів задоволення інтересів і потреб людей, які адаптують культуру до мінливих умов свого буття;

- культура є результатом колективної життєдіяльності людей, але її носіями виступають окремі особистості;

- культура функціонує в якості підстави для самоідентифікації суспільства і його членів, усвідомлення її носіями свого групового та індивідуального Я, розрізнення «своїх» і «чужих» у взаємодії з іншими культурами і народами.

Зазначена різноманітність визначень, інтерпретацій, смислів і методологічних підходів, ймовірно, цілком закономірна, оскільки обумовлена тим, що культура являє собою в край складне і багатогранне явище, що виражає всі сторони людського буття. З цієї причини культуру вивчають багато наук - семіотика, соціологія, історія, антропологія, аксіологія, лінгвістика, етнологія та ін. Кожна з наук виділяє як предмет свого вивчення одну з її сторін або частин, що підходить до її вивчення зі своїми методами і способами, формуючи власне розуміння і визначення культури.

При цьому, на нашу думку, всім аспектам дослідження культури та її смисловим значенням притаманний єдиний загальний методологічний недолік: у всіх науках культура аналізується без урахування сутності людини. Справа в тому, що у всіх культурологічних теоріях, концепціях і методологічних підходах культура розглядається як даність, як реально існуючий феномен, в них не пояснюються причини виникнення культури, без чого неможливо зрозуміти її суть. На користь такого методологічного підходу говорить очевидна обставина, що культура не існує поза людиною. Вона спочатку пов'язана з людиною, так як породжена нею. Тому вірне і повне уявлення про сутність культури можна скласти тільки виходячи з потреб та інтересів людини. Саме в цьому і слід шукати головні детермінанти культури.

Природознавство давно довело, що поведінка всіх тварин ґрунтується на одних і тих же принципах. При більш пильному розгляді поведінки людини і тварин виявляється багато схожих у своїй основі факторів - більше, ніж передбачалося раніше. Ці подібні риси дозволяють зробити висновок, що людина являє собою лише один з видів живих організмів в загальному ряді біосфери, в результаті чого в його поведінці виявляються багато біологічних законів, властивих всьому тваринному світу.

Відповідно з цими законами будь-яка жива істота має пристосовуватися до навколишнього середовища. Але у тварин є інстинкти, що регулюють його поведінку в кожний момент життя. Одні тварини, що живуть у відносно стабільному та незмінному середовищі, діють за строго запрограмованим способам і канонам. Інші, існуючи в умовах постійно мінливого оточення, повинні вміти відхилятися від стандарту і вибирати одну з кількох альтернатив поведінки. Але і в тому і в іншому випадку кожна тварина знає, як діяти, світ його сприйняття і світ практичних дій поєднані.

На відмінну від всього тваринного світу людина позбавлена ​​набору інстинктів, навіть в задоволенні своїх потреб як живої істоти вона не пов'язана жорстко зумовленими вимогами, оскільки її діяльність грунтується головним чином на свідомості. Це означає, що у людини світосприйняття й світ дій розділені соціальними умовами життя. В силу даної обставини людина може потрапити в ситуацію, коли вона дійсно не буде представляти, що їй потрібно робити і як поступати.

З цієї причини в процесі свого пристосування до навколишнього середовища людина створює свій штучний світ - другу природу, що складається з матеріальних предметів, духовних цінностей, норм поведінки та символів свідомості і яка покликана задовольняти її потреби. Однак нова природа створюється людиною не тільки як середовище її проживання. Створюючи матеріальні і духовні предмети і явища, норми поведінки, розвиваючи вміння та навички, людина тим самим створює саму себе. У зв'язку з цим вона постає як продукт своєї власної історії, власної діяльності, власної свідомості. По суті культура або культурне оточення людей являють собою специфічний спосіб адаптації людини до існуючої фізичної та біологічної середовищі існування, що грунтується на свідомої діяльності. Звичаї, традиції, загальноприйняті норми поведінки, необхідні для виживання і розвитку, передаються в кожному народі з покоління в покоління. Завдяки цьому культура зберігає, полегшує і захищає життя людини, встановлюючи моделі її взаємин з природою, іншими людьми і самим собою.

Культуру як особливу сторону людської життєдіяльності не можна побачити, почути, відчути або спробувати. Реально можна спостерігати тільки її окремі прояви у вигляді відмінностей у людській поведінці, тих чи інших типах діяльності, ритуалах, традиціях, матеріальних предметах. Людина в змозі фіксувати окремі прояви культури, але ніколи не в змозі бачити всю її цілком. Спостерігаючи значення різних культурних предметів у житті і поведінці людей без особливих труднощів можна прийти в висновку, що в їх основі лежать культурні відмінності. Констатація цього факту породжує інтерес до культури і стимулює процес її вивчення.

Вивченням питань становлення і розвитку як культур окремих народів, так і культури людини в цілому займається культурна антропологія. Вона являє собою фундаментальну науку, предметом якої є сукупність результатів і способів діяльності людського суспільства у всіх сферах його життєдіяльності та всіх факторів, складових і обумовлюють своєрідність способу життя і поведінки народів, етнічних спільнот, груп та індивідів у той чи інший період часу. Культурна антропологія досліджує розвиток культури в усіх її аспектах: спосіб життя, бачення світу, менталітет, етнічна психологія, результати та форми духовної діяльності людини. Крім того, вона вивчає також унікальну здатність людини розвивати культуру через спілкування, через комунікацію, розглядає величезну різноманітність людських культур, їх взаємодія і конфлікти.

Культурна антропологія представляє культуру як продукт спільної життєдіяльності людей, систему узгоджених способів їх колективного співіснування, впорядкованих норм і правил задоволення їх групових та індивідуальних потреб. Таке розуміння грунтується на тому, що спільне довге проживання груп людей на певній території, їх колективна господарська діяльність, оборона від зовнішніх нападів формують у них спільний світогляд, єдиний спосіб життя, манеру спілкування, стиль одягу, специфіку кулінарії. В результаті дії перерахованих факторів формується самостійна культурна система, яку прийнято називати етнічною культурою даного народу. Але кожна етнічна культура не є механічною сумою всіх актів життєдіяльності людей відповідного етносу. Її ядро ​​становить набір «правил гри», що склалися в процесі їх колективного співіснування.

На відміну від біологічних властивостей людини ці «правила гри» не успадковуються генетично, а засвоюються тільки за допомогою навчання. З цієї причини неможлива єдина універсальна культура, яка об'єднує всіх людей на Землі. Таким чином, незважаючи на свою очевидну реальність культура постає в деякому розумінні абстрактним поняттям, бо насправді вона існує тільки у вигляді безліч культур різних епох і регіонів, а в середині цих епох - у вигляді культур окремих країн і народів, які в культурології прийнято називати локальними культурами.

Наявність локальних культур є також закономірною формою існування всієї людської культури в цілому. Завдяки взаємодії локальних і етнічних культур виникає система спілкування, підтримуються різні стилі і типи поведінки, ціннісні орієнтації, зберігається їх етнічна самобутність. Це спілкування протікає як через взаємне з'ясування стосунків, чвари, конфлікти, так і через взаємну адаптацію і розуміння культурної своєрідності сусідів. Як правило, характер міжкультурних контактів визначається ступенем близькості і спорідненості взаємодіючих культур. Справа в тому, що деякі локальні культури схожі одна на одну в силу їх генетичного споріднення і подібності умов їх виникнення. Інші культури розрізняються настільки, наскільки різняться умови життя народів, які створили ці культури. У всьому розмаїтті локальних культур немає жодної «нічиєї» культури. Кожна культура втілює специфічний досвід соціальної практики якоїсь конкретно-історичної спільноти людей. Цей досвід надає кожній культурі свої неповторні риси, визначає її своєрідність.

Своєрідність культури того чи іншого народу може виявлятися у різних сторонах людської життєдіяльності: у задоволенні біологічних, матеріальних або духовних потреб, в природних звичках поведінки, типи одягу і осель, видах знарядь праці, способах трудових операцій і т.д. Так, етнографи давно помітили, що народи, що живуть в східних географічних умовах і по сусідству один з одним, часто будують будинки по-різному. Російські сіверяни традиційно ставлять будинку до вулиці торцем, а російські жителі півдня розташовують свої житла вздовж вулиці. Балкарці, осетини, карачаївці багато століть живуть на Кавказі по сусідству. Однак перші будують кам'яні одноповерхові будинки, другі - двоповерхові, а треті - дерев'яні будинки. Раніше в узбеків по одній лише тюбетейці можна було визначити місце походження її власника, а одяг російської селянки XIX ст. точно вказувала, в якій місцевості вона народилася.

Таким чином, складовими частинами людської культури є локальні культури, носіями яких виступають народи, що їх створили. Кожен народ є самостійною етнічною спільністю, або, як прийнято говорити в етнології, окремий етнос. Етноси існують як стійкі спільності людей, які з кількох поколінь. Люди природним чином поєднуються в етноси з різних причин, в тому числі на основі спільності історичної долі, спільних традицій, особливостей побуту та ін. Найважливішими об'єднуючими факторами є спільність території і мови.

Своєрідність культури будь-якого народу отримує своє завершення в культурній картині світу, яка одночасно формується в процесі виникнення і розвитку самої культури. Культурна картина світу є результатом різного світосприйняття, оскільки в різних культурах люди сприймають, відчувають і переживають світ по-своєму тим самим створюють свій неповторний образ світу, сукупне уявлення про світ, що отримало в науці назву «картина світу». Культурна картина світу - це сукупність раціональних знань і уявлень про цінності, норми, звичаї, менталітет власної культури і культур інших народів. Дані знання і уявлення надають культурі кожного народу самобутність, завдяки чому стає можливим відрізнити культуру одного народу від культури іншого.

Культурна картина світу знаходить своє вираження в різному ставленні до явищ культури. Наприклад, на Мадагаскарі похорон відображають оцінку досягнутого за життя людиною статусу і ступінь поваги до померлого, тому для прощання з одними стікаються тисячі людей, а до інших приходять одиниці. У деяких народів прощання з небіжчиком розтягується на тижні. Навпаки, в сучасній Росії або США похорон померлого займають всього декілька годин. Різне ставлення до одного й того ж події у різних народів можна пояснити тільки відмінностями їхніх культурних картин світу, в яких ця подія має різні цінність і значення.

Дослідження комунікаційного аспекту спілкування культур показує, що відносини між культурами можуть бути різними:

1) утилітарні відносини;

2) відносини неприйняття;

3) відносини взаємодії, коли відносини культур одна до одної розглядаються як відносини між рівноцінними суб'єктами.

Перший тип відносин означає самозречення від своєї самобутності, добровільне підпорядкування іншій культурі. Другий тип передбачає виникнення егоцентричних культур, замкнутих у собі які не бажають взаємодіяти з іншими культурами. Третій тип відносин можна назвати найбільш прогресивним для всієї людської культури, оскільки ґрунтується на наступних принципах:

- будь-яка культура являє собою сукупність неповторних і незамінних цінностей, завдяки яким кожен народ може існувати в світі і взаємодіяти з іншими народами;

- всі народи складають єдине ціле в загальнокультурній спадщині людства, а культурна самобутність народів виявляється й збагачується в результаті культурних контактів з традиціями і цінностями інших народів;

- жодна культура не може претендувати на право бути універсальною для всіх народів, кожен з яких зберігає свою самобутність;

- культурні особливості кожного окремого народу не суперечать єдності загальних людських цінностей, які об'єднують людство і роблять його життєдіяльність плідною та прогресивною.

Зазначені принципи взаємовідносин культур мають важливе методологічне значення, оскільки є основоположними для міжкультурної комунікації та діалогу культур.

Дата добавления: 2015-08-18