Фактори впливу на процес соціалізації особистості дитини.

Розвиток людини при взаємодії і під впливом зовнішнього середовища

можна визначити як процес і результат її соціалізації, тобто засвоєння і відтворення культурних цінностей і соціальних норм, а також саморозвитку і самореалізації в суспільстві. Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання норми, цінності, ідеї, соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.

Ми виділяємо як зміст і результат процесу соціалізації визнаються засвоєння системи знань, норм і цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соціальних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки (дод.1. Феномени соціалізації людини) (Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. — К.: Каравела, 2004. — 456 с., ст.129-130).

Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві Примуш М.В. Загальна соціологія:[Навч. Посібник[ / М.В. Примуш. - К.: Професіонал, 2004. - 590 с. [Електронний ресурс], - Режим доступу — http://pidruchniki.ws/15840720/sotsiologiya/zaqalna_sotsiologiya_-_primut_mv .).

Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння в подальшому оптимально випробовувати взаємини з оточенням.

Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі, називається вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

На певних етапах життя людини роль агентів соціалізації виконують: дошкільні установи, неформальні організації, навчальні заклади, трудовий колектив. Деякі інститути соціалізації мають вплив на формування особистості протягом усього її життя. Це — засоби масової комунікації, громадська думка. Слід звернути увагу на те, що схвалення оточення, референтної групи необхідне людині для того, щоб вона змогла пройти успішно етап соціалізації. (Примуш М.В. Загальна соціологія:[Навч. Посібник[ / М.В. Примуш. - К.: Професіонал, 2004. - 590 с. [Електронний ресурс], - Режим доступу — http://pidruchniki.ws/15840720/sotsiologiya/zaqalna_sotsiologiya_-_primut_mv .)

У будь-якому суспільстві соціалізація людини має особливості на різних етапах. У найзагальнішому вигляді етапи соціалізації можна співвіднести з віковою періодизацією життя людини. Існують різні періодизації, і що приводиться нижче не є загальноприйнятою. Вона досить умовна (особливо після етапу юності), але досить зручна з соціально-педагогічної точки зору.

Людина в процесі соціалізації проходить наступні етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10 - 12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 року) віку, молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55 років), похилий вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожительство (понад 70 років) (Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн. І: Соціальна психологія особистості і спілкування. - К.: Либідь, 2004. - 576 с. ст 160).

На наш погляд досить відомою є концепція американського психолога Еріка Еріксона, який виділяє вісім фаз життєвого циклу людини.

І фаза — немовля. Головне завдання — створення умов для забезпечення у дитини почуття “базової довіри”, шляхом забезпечення якої є батьківська любов та турбота. Коли “базова довіра” не виникає, то у дитини з'являється почуття недовіри, тривоги, яке в майбутньому може перерости у замкненість та озлобленість.

ІІ фаза — раннє дитинство. На цьому етапі у дитини формуються почуття незалежності та самоцінності, або навпаки сорому. Завдяки своїй самостійності дитині у майбутньому притаманні почуття відповідальності, повага до порядку та дотримання дисципліни.

ІІІ фаза — вік гри. Під час проходження цього етапу у дитини формується відчуття ініціативи. Дитина робить спроби виконувати щось самостійно, але якщо їй в цьому мішатимуть це викличе в неї почуття провини. Важливе значення на цьому етапі має гра, завдяки які2й дитина має змогу приміряти на себе різні ролі. У майбутньому це супроводжується почуттям справедливості.

ІV фаза — шкільний вік. Формуються почуття ефективності та здатності для досягнення поставлених цілей. В протилежному випадку у дитини виникає відчуття неповноцінності через недостатню успішність по навчанні. На цьому етапі дитина усвідомлює своє ставлення до праці.

V фаза — юність. Притаманним для цього етапу є формування своєї ідентичності та неповторності, або навпаки — рольова та особиста невизначеність. Характерним також на цій фазі є “програвння ролей”, тобто коли дитини не обирає остаточної певної ролі для себе а лише приглядається до неї.

VІ фаза — молодість. Даний етап характеризується потребою до інтимної близькості з іншою людиною, включаючи сексуальну близькість. В разі не задоволення цих почуттів, людина відчуває себе самотньою та закривається у собі.

VІІ фаза — дорослість. Головне завдання — творча діяльність та відчуття продуктивності. Характеризується не лише працею, а також турботою про інших з метою передачі власного досвіду. В протилежному випадку — з'являється відчуття застою.

VІІІ фаза — зрілий вік, або старість. Формує почуття задоволеності, завдяки виконанню свого обов'язку, а також повноти життя. У негативному випадку виникає відчай та розчарування. На цій стадії людина підбиває підсумки влас­ного життя й ефективності всіх попередніх етапів.

Подана концепція етапів розвитку особистості не вик­лючає можливостей для подальшого вдосконалення. Проте без­сумнівна перевага цієї концепції, на наш погляд, полягає в окреслен­ні стадій соціалізації та основних її завдань для кожної стадії, що дає змогу коригувати людину протягом її життя, орієнтуючись на вимі­рювання емпіричних ознак на кожній зі стадій, визначати їхню вагу і значення, виявляти основні та додаткові фактори, форми й механіз­ми їхнього впливу на життєдіяльність особистості (Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. Посіб. - 2-ге вид.,доп. І випр.- К.: МАУП, 2003. - 168 с. ст.89-91).

Первинна соціалізація — охоплює дитинство, юність та молодість та характеризується тим, що особистість формується на цих етапах через вплив свого найближчого оточення (батьки, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та навчальні заклади.

Вторинна соціалізація — охоплює зрілість і старість та характеризується тим, що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних інститутів та соціальних груп. Інститутами соціалізації виступають засоби масової інформації, культура, економіка, право, а також виробництво (Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн. І: Соціальна психологія особистості і спілкування. - К.: Либідь, 2004. - 576 с. ст 160)

Дата добавления: 2015-08-18