Соціалізація особистості: основні поняття.

Розділ І. Теоретико - методичні засади дослідження процесу соціалізації дитини.

1.1. Соціалізація особистості: основні поняття.

1.2. Фактори впливу на процес соціалізації особистості у сучасній Україні.

1.3. Соціалізація особистості як результат впливу умов соціокультурного середовища.

Висновки до Розділу І.

Розділ ІІ. Соціокультурне середовище як фактор впливу на процес соціалізації особистості дитини.

2.1. Сутність та основні елементи соціокультурного середовища.

2.1.1. Поняття і сутність культури.

2.1.2.Засвоєння культури: соціалізація та інкультурація.

2.2. Сучасні цінності сімейного виховання та їх вплив на розвиток особистості дитини..

2.3. Соціальні служби як агент змін соціокультурного середовища.

Висновки до Розділу ІІ.

Розділ ІІІ. Дослідження ролі сім'ї та соціальних служб в процесі соціалізації особистості дитини в сучасних умовах

3.1. Програма емпіричного дослідження.

3.2. Інтерпретація результатів дослідження дітей.

3.3. Інтерпретація результатів дослідження фахівців..

Загальні висновки.

Розділ І. Теоретико - методичні засади дослідження процесу соціалізації дитини.

Соціалізація особистості: основні поняття.

Процес становлення Людини - складний і багатогранний. Важливу роль у формуванні особистості відіграє дорослий, який має створити сприятливі умови для гармонійного розвитку дитини, входження її у світ собі подібних – світ людей, її адаптації в соціумі. Забезпечити права дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально й психологічно захищеною – основні функції усіх виховних інститутів (сім’я, дошкільний виховний заклад, школа, позашкільні установи, засоби масової комунікації тощо).

Варто зазначити, що процес соціалізації відбувається протягом усього життя людини – від дитинства до старості. Тому, соціалізація є головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між суспільством та особистістю, завдяки якому індивід стає повноправним членом суспільства.

Таким чином, соціалізувати дитину — означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, готовність працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, навчити жити з відкритим серцем, умінням гармонійно «вписуватися» в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.

Соціалізація визначається як процес, в ході якого людська істота набуває якостей, необхідних їй для життєдіяльності в суспільстві, який включає як біологічні передумови, так і безпосередньо саме входження індивіда в соціальне середовище, що передбачає: соціальне пізнання, соціальне спілкування, оволодіння навичками практичної діяльності, включаючи як предметний світ, так і всю сукупність соціальних функцій, ролей, норм, прав та обов’язків тощо, активна перебудова навколишнього (як природного, так і соціального) світу, зміна й якісне перетворення самої людини, її всебічний та гармонійний розвиток. Отже, сім’я є першим і єдиним на певному етапі формування особистості інститутом соціалізації (Мироненко В. П. Сім’я як головний інститут соціалізації дитини / В. П. Мироненко. // Юридична наука. – 2013. – №2. – С. 52.)

Слід зауважити на те, що процес соціалізації особистості триває все життя, проте її основа закладається з перших днів народження дитини. Тому процес соціалізації можна умовно розділити на планомірний, цілеспрямований вплив, тобто на свідоме виховання і навчання та на стихійне, хаотичне пристосування до соціального порядку, засвоєння всієї доступної інформації.

Проаналізувавши наукові джерела, ми звернули увагу на те, що це поняття вперше було описане в роботах американських психологів і соціологів О. Парка, Д. Долларда, В. Уолтера та ін. Т. Парсонс і Р. Мертон,де вони під соціалізацією розуміють процес повної інтеграції особистості в соціальну систему шляхом пристосування або адаптації до неї. В результаті соціалізації розуміється різний рівень адаптованості особистості до різноманітних ситуацій членом яких є індивід (Розум С. И. Психология социализации и социальной адаптации человека./ С. И. Розум. – СПб.: Речь, 2006. – 365 с..(с.27).

Свого часу І. Кон розглядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом соціального досвіду, під час якого створюється конкретна особистість, як процес засвоєння певної системи соціальних ролей та культури (Кон, И. С. Ребенок и общество: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / И. С. Кон. – М.: Издательский центр “Академия”, 2003. – 336 с., с. 134).

Важливим, на наш погляд є твердження В. Сухомлинського, про те, що “у людини її людські риси формуються лише тому, що з першого подиху свого життя вона – істота суспільна. Суспільна сутність людини виявляється в її стосунках, взаєминах з іншими людьми. Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи у стосунки з людьми, які задовольняють її матеріальні та духовні потреби, дитина залучається до суспільства, стає його членом”. Ми погоджуємося із словами В. Сухомлинського: "найтонші, найчутливіші корінці правильної соціалізації знаходяться у почуттях і переживаннях, “вони – ніби малесенький магніт, закладений у дитячій істоті, який притягує її до інших людей, робить її чутливішою, сприйнятливішою до слів, навчань, ідей, настанов” (Сухомлинський, В. О. Вибрані твори: в 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. – К.:Рад. школа, 1976. – Т. 2. – 670 с., с. 451).

Соціалізація, на думку А. Капської, це процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, який супроводжується засвоєнням і відтворенням культури суспільства внаслідок взаємодії людини зі стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах (Соціальна педагогіка: підручник / за ред. А. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.).

Американський соціолог Нейл Смелзер визначає соціалізацію як «процес створення умінь і соціальних установок індивідів, відповідних їх соціальним ролям» (Смелзер М. Соціологія перекл. З анг. М., 1994. с.625). Польський соціолог академік Ян Щепанський визначив соціалізацію як «впливу середовища загалом, які долучають індивіда до брати участь у життя, вчать її розумінню культури, поведінці в колективах, утвердженню себе і виконання різних соціальних ролей » (Щепанський Я. Елементарні поняття соціології. - М., 1969. –109с, с 25).

Дослідження С. Савченко свідчить, що сьогодні соціалізацію слід розглядати як:

– багатоскладний і багатофакторний процес набуття індивідом людських властивостей та якостей, спрямованість яких визначається конкретною соціальною ситуацією;

– явище, сутнісні характеристики якого забезпечують суб’єкт-суб’єктну єдність особистості, що виражається в одночасному засвоєнні і відтворенні соціальних цінностей та норм;

– соціокультурний феномен, який характеризується незмінністю психологічних механізмів та їх неповторністю у контексті становлення конкретної людської особистості;

– рушійну силу, що активізує процеси самоперетворення, які відбуваються на фоні змін соціокультурного середовища;

– соціально-педагогічне поняття, яке відображає перебіг соціального формування особистості в конкретному соціокультурному середовищі;

– процес соціальної ідентифікації типу особистості, на відміну від виховання, що формує внутрішній духовний світ людини;

– невід’ємну частину цілісного навчально-виховного процесу в усіх типах навчальних закладів у системі освіти України (Савченко, С. В. Науково-теоретичні засади соціалізації студентської молоді в позанавчальній діяльності в умовах регіонального простору: автореф. дис. На здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук: спец. 13.00.05 “Соціальна педагогіка” / С. В. Савченко. – Луганськ, 2004. – 61 с., с. 61).

У дослідженні Т. Кравченко було визначено такі основні характеристики процесу соціалізації дітей: адаптація (пристосування людини до соціального середовища і часткове пристосування самого середовища до людини, що забезпечує узгодження взаємних вимог та очікувань); соціальна роль (стереотипізована модель поведінки, яка задається соціальною позицією індивіда в системі соціальних або міжособистісних відносин); соціальний статус (нормативний зразок поведінки у соціальній системі, що охоплює сукупність відповідних прав та обов’язків); соціальні норми (стандарти діяльності і правила поведінки в суспільстві); моральні норми (моральні вимоги до поведінки, які ґрунтуються на прийнятих у певній культурі поглядах на сутність добра та зла, моральних антиномій); соціальні настановлення (суб’єктивні орієнтації на суспільні цінності); соціальна поведінка (поведінка, що регулюється індивідуальною і суспільною свідомістю, соціальними інститутами, правовими нормами, мораллю); цінності (те, що поціновує особистість); ціннісні орієнтації (усвідомлені та інтеріоризовані соціальні цінності, які відповідають потребам індивіда); соціальна свідомість (відображення соціальної дійсності); соціальний досвід (підсумок попереднього розвитку суспільства, в якому зафіксовані суттєві результати діяльності людей); соціальні відносини (відносини між представниками певних соціальних груп відповідно до того, яке становище кожний з них посідає в соціальній структурі суспільства); чинники соціалізації (сили, умови, що впливають на людину у процесі її прилучення до культури певного суспільства); агенти соціалізації (особи, які задають певні параметри уявленням, настановленням індивіда, його ціннісним орієнтаціям); способи соціалізації (конкретні види взаємодії індивіда із середовищем) (Кравченко, Т. В. Теоретико-методичні засади соціалізації дітей шкільного віку у взаємодії сім’ї і школи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук: спец. 13.00.07 “Теорія і методика виховання” / Т. В. Кравченко. – К., 2010. – 40 с.).

Отже, сутність соціалізації може бути визначена як комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільства.

Дата добавления: 2015-08-18