Соціалізація особистості як результат впливу умов соціокультурного середовища.

Процеси модернізації, які поширюються на всі сторони українського суспільного життя, мають універсальний характер. Перед країною постає проблема формування суспільства сучасного типу з необхідною внутрішньою динамікою та конкурентоспроможністю (Пестель Э. За пределами роста: Пер. с англ./Общ. ред. и вступ. ст. Д.М. Гвишиани. — М.: Про- гресс, 1988. - 272 с. С 99).

Процес модернізації в Україні пов’язаний з приведенням політичних, економічних, і соціокультурних показників до рівня стандартів сучасних розвинутих держав.

Часто модернізацію пов’язують зі змінами та удосконаленням техніки та виробничих технологій. Це справедливо, але недостатньо. Важливими аспектами модернізації є соціокультурні процеси, такі як життєві цілі і ціннісні орієнтації, мотиви діяльності, естетичні смаки тощо. У соціокультурі відображається процес становлення зміненої свідомості (Урсул А.Д. Переход стран к стойкому развитию. Ноосферная стратегия. – М.: Изд. дом «Ноосфера», 1998. - 500с. ст.36).

Так, у суспільстві, що модернізується, соціальний тип особистості характеризується: прагненням до змін, освіченістю, раціоналізмом, мобільністю, самовдосконаленням. Для модернізаційного мислення характерні: конструктивність, діловитість, опора на науку та спонукальні мотиви управління, системний підхід, гнучкість мислення, вміння своєчасно враховувати нові обставини, творче, новаторське ставлення до вирішення завдань (A. Peccei. The Human Quality. — Oxford; New York: «Pergamon Press», 1977. — ISBN 0-08-021479-7. (В русском переводе: А. Печчеи. Человеческие качества. — М.: «Прогресс», 1985. — 312 с. с. 215).

Щодо України, слід підкреслити думку про те, що трансформаційні процеси ускладнюються тим, що наше суспільство живе одночасно в чотирьох світах, чотирьох епохах: традиційній, індустріальній, епосі модернізації і постмодернізації. Трансформація суспільства містить у собі одночасно складні моменти модернізаційні, постмодернізаційні і традиційні (Катаев С.Л. Витруальная парадигма изучения современного общества // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоряжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2002)

У системі цінностей українського соціокультурного середовища особливою, абсолютною цінністю є людина з її інтересами як родової та соціальної істоти

До ціннісних вимірів людського життя належить “здоров’я”. В традиційному українському суспільстві, фізична витримка, сила, краса вважались проявом не тільки фізичного здоров’я, але й душевного стану, який характеризувався проявом у характері особистості вольових якостей, прагненню до свободи, відповідальністю перед обов’язком. Тобто у національному соціокультурному просторі здоров’я – це стан організму, при якому має місце гармонія тіла і душі (Корсун І.В. Соціалізація старшокласників у сфері вільного часу. – Луганськ.: ЛДПІ, 1996. – 201 с. 23с). Серед цінностей сучасного українського соціокультурного середовища одне з чисельних місць посідає феномен творчості. Кожна молода людина здійснює у своєму житті пошук ідеального та прекрасного, тому для кожного юнака чи дівчини характерний власний творчий потенціал. За своїми засадами творчість – соціальний феномен. Творчість визначається як “продуктивна людська діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніколи не було” (Антонова Н. Культурно-дозвіллєва діяльність як засіб соціалізації особистості. // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості. Наук.-метод. Видан. – Суми.: ВВП “Мрія”, 1994. – С.387). У творчості людина виявляє себе в соціокультурі, демонструючи власну природну сутність. Тому з-поміж різних тлумачень цього феномену переважає діяльнісний підхід. Творчість – це діяльність, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей. Внутрішнім підгрунтям творчості молодої особистості є діяльність, активність, пізнання.

Ще одним важливим різновидом творчої діяльності є вміння бути творцем самого себе і свого життя, тобто розвивати свої здібності, реалізовувати свій потенціал, знаходити свій шлях у житті. (Тарасенко Н.Ф. Природа, технология, культура.: Философско-мировоззренческий анализ. – К.: Наукова думка., 1985. – 225с.)

Сучасне соціокультурне середовище характеризується як середовище інформації, тому володіння різними комунікативними навичками та уміннями, з використанням різних, в тому числі і високотехнологічних інформаційних технологій, є одним з проявів освіченої, соціальної сформованої особистості.

Морально-етичні цінності, трансформуючись у переконання і якості особистості, починають виконувати функцію регулятора соціальної поведінки особистості.

Г.Сковорода вважав, що тільки постійна праця кожної людини над собою, її моральне самовдосконалення можуть зробити її кращою. Високоморальною, духовно розвиненою людиною в Україні історично вважали таку, котра багато знає і ще більше розуміє, у своїй діяльності спирається на почуття й поняття істини, добра і краси, у якої переважають духовні потреби, якій притаманні безкорисливі почуття любові та милосердя, здатність відчувати свою причетність до людства, співчувати в біді кожній, навіть незнайомій людині (Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К.: Рад.шк., 1985. – 312с).

Виховання духовно розвиненої особистості відбувається в процесі соціалізації. Найважливішими соціалізуючими чинниками є звичаї та традиції соціокультурного середовища, у світі якого людина живе (Капська А.Й. Соціальна педагогіка. – К.: КДЦССМ, 2000, – 264с).

Соціалізація дитини здійснюється під впливом факторів, які умовно можна поділити на три групи: макрофактори (суспільство, держава); мезафактори (етнокультурні умови, тип населення, де живе і розвивається дитина); мікрофактори (сім’я, освітній заклад, позашкільне середовище, релігійні установи, товариство однолітків тощо).

Важливим надбанням сучасного визначення цілей системи дошкільної освіти є визначення важливих для розвитку та саморозвитку дитини механізмів соціальної адаптації та творчого втілення в умовах життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Розуміння соціалізації, де адаптація є тільки складовою частиною загального процесу і неможлива без механізмів творчої активності дитини, підкреслює наукове визначення соціалізації у широкому розумінні цього феномену. „У широкому розумінні під адаптацією розуміється цілісна система активних і спрямованих дій індивіда, що сприяють не тільки підтримці динамічної рівноваги в конкретних умовах, а й забезпечують можливість еволюції при їх зміні” (Кадикова Т. А. Ціннісні орієнтації та їх значення у структурі спрямованості особистості // Науково – методичний збірник. – Слов’янськ, 2001. – Вип. 15. – С. 198 – 206, с.23). Соціокультурний простір життя сучасної дитини є надзвичайно динамічним і набуває змін, як позитивного, так і негативного характеру.

Підвищення в останнє десятиріччя рівня життя дитини (підвищення життєвого комфорту, розвинена дитяча індустрія розваг – фільмів, іграшок, віртуальних ігор, доступ до інтернету і т.д.) парадоксально поєднується із зниженням якості життя в сфері фізичного, психічного, морально-духовного здоров’я. А це суб’єктивне задоволення дитини умовами буття у вузькому сімейному та широкому соціопросторі, її психоемоційне благополуччя, оптимізм. Цей особистісний вимір оцінки якості освіти вказує на здатність країни вирощувати свій людський капітал, спираючись на таких цінностях як толерантність, справедливість, взаємодопомога, пошана до культурної різноманітності і довкілля, що особливо важливо в умовах глобалізації світу. Важливість раннього розвитку у дітей потенційних сил, задатків і здібностей виступає в сучасних умовах стратегічним державним завданням.

Соціальне середовище як система суспільних матеріальних та духовних умов існування й діяльності людини характеризується багаторівневістю структури. На макрорівні соціальне середовище визначає важливе значення для соціалізації дитини: способу життя, тобто сукупності умов, які забезпечують життєдіяльність на всіх рівнях розвитку потреб, установок, диспозицій особистості; умов, що забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості (екологічних, житлово–побутових); умов, що забезпечують самоствердження, самовиявлення особистості на рівні соціальних потреб (розвиток, становлення, задоволення культурних запитів тощо).

Процес входження особистості в етнокультурні відносини, національну систему виховання та освіти сприяє соціалізації дитини на мезорівні. Поєднуючи сукупність багатьох елементів, мезорівень забезпечує: освітні орієнтації, властиві для суспільства; формування культурних цінностей та відповідність їх загальнолюдським; збереження і відтворення генофонду нації і розвиток її інтелектуального потенціалу. (Т. Піроженко. Становлення ціннісних орієнтацій дітей дошкільного віку в сучасному соціокультурному просторі. Стаття. Електроний ресурс http://lib.iitta.gov.ua/4622/1/Документ_Microsoft_Office_Word_(1).Pdf )

Таким чином, найкращі історично сформовані та сучасні соціокультурні надбання можуть виступати вагомими умовами виховання та формування особистості дитини. Серед них можна виокремити:

- залучення системи цінностей соціокультурного середовища та морально-етичних переконань і засад, закладених на народних традиціях, обрядах та звичках у процеси виховання та формування молодого покоління;

- використання феномену творчості як соціокультурного надбання у процесі самоствердження молодої особистості;

- залучення сучасних комунікативних засобів для формування стандартів спілкування, поширення та обміну інформації;

- використання у виховному та формуючому процесі державно-правових норм, знання та дотримання яких є шляхом формування громадянської позиції молодої особистості на засадах правознавства та правової культури (Капська А.Й. Соціальна педагогіка. – К.: КДЦССМ, 2000, – 264с).

Дата добавления: 2015-08-18