Поняття і види прав державних службовців

Лекція: Правовий статус державних службовців

План

1. Поняття і види прав державних службовців

2. Поняття і види обов'язків державних службовців

3. Поняття і види обмежень при проходженні державної служби

4. Декларування доходів державних службовців

Поняття і види прав державних службовців

Під правами державного службовця мають на увазі обумов­лені Конституцією України, Законом «Про державну службу», іншими законами і підзаконними нормативними актами можли­вості і свободи професійної діяльності, які охороняються дер­жавою. Державні службовці мають права, як громадяни Укра­їни (суб'єктивні громадянські права) і права, як особи, що займають посади в державних органах (службові права). Служ­бові права суттєво відрізняються від суб'єктивних громадянсь­ких прав своїми цілями і завданнями. У свою чергу, службові права державних службовців можна поділити на два види: загальні (передбачені статтею П Закону «Про державну служ­бу») і спеціальні, які передбачаються в професійно-кваліфіка­ційних характеристиках посад державних службовців та в поса­дових положеннях та інструкціях, які затверджуються керів­ником державного органу у межах закону і компетенції.

Дещо іншу класифікацію прав державного службовця пропо­нує В. Я. Малиновський і виділяє:

а) загальногромадянські права: конституційне право брати участь в управлінні державними справами; права і свободи, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

б) загальнослужбові права, якими володіє кожен державний службовець: брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; отримувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, які належать до їх компетенції; відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов'язків підприємства, установи, орга­нізації незалежно від форми власності; на повагу особистої гід­ності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку керів­ників, співробітників і громадян; безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, які стосуються проходження ним держав­ної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби у будь-яких інстанціях;

в) особисті права, які пов'язані з:

—кар'єрою державного службовця (участь за власною іні­ціативою у конкурсі на заміщення посади більш високої категорії; просування по службі з урахуванням кваліфіка­ції та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків; перепідготовка і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету);

—реалізацією його права на матеріальне забезпечення,відпочинок, пільги (оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, особливих умов державної служби, якості, досвіду та стажу роботи;грошове утримання та інші виплати, передбачені норма­тивно-правовими актами; щорічну оплачувану відпустку терміном не менше як ЗО календарних днів, додаткову
відпустку за наявності відповідного стажу державної служби; здорові, безпечні для високопродуктивної роботи умови праці; медичне обслуговування державного служ­бовця і членів його сім'ї у державних закладах охорони здоров'я; пенсійне забезпечення за вислугу років і грошо­ву допомогу; обов'язкове соціальне страхування на випа­док захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби);

—реалізацію його прав на соціальний захист (вимагати служ­бового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на соціаль­ний і правовий захист відповідно до його статусу; захи­щати свої законні права та інтереси у вищестоящих дер­жавних органах та у судовому порядку.

Як зазначалося вище, державні службовці користуються правами і свободами, які гарантуються громадянам Конститу­цією України і законами України. Основні права і свободи людини і громадянина закріплені в Конституції України і їх перелік не підлягає обмеженню. Разом з тим необхідно зазна­чити, що реалізація окремих прав є обмеженою при зайнятті посади державного службовця. Так, державний службовець не має права займатися підприємницькою діяльністю, права на страйк тощо.

Для забезпечення належного виконання своїх посадових обов'язків державний службовець має право брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рі­шень. Дане право забезпечується обов'язком керівника дер­жавного органу чітко окреслити коло питань, які відносяться до повноважень державного службовця, інформувати державно­го службовця про наради, засідання, семінари, на яких обгово­рюються питання, які відносяться до його компетенції; надавати йому можливість висловити свою точку зору з приводу питан­ня, яке обговорюється; вносити відповідні пропозиції. Право прийняття рішень в межах своїх повноважень тісно пов'язане з персональною відповідальністю державного службовця за виконання своїх посадових обов'язків. Оскільки державний службовець є, як правило, суб'єктом державного управління, його управлінська діяльність може проявлятися у формі прий­няття управлінських рішень. Дане право одночасно кореспон­дується з обов'язком прийняття таких рішень тільки в межах своїх повноважень. Рішення державного службовця можуть мати як письмову, так і усну форму.

Оскільки державний службовець є представником держав­ного органу і наділений часткою державно-владних повнова­жень даного органу, він має право на одержання від держав­них органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, які належать до його компетенції. Важливо зазначити, що мова йде не про одержання будь-якої інформації, а тільки тієї, яка стосується питань, що належать до його відання. Право на таку інформацію покликане забезпечити можливість сумлінного вико­нання ним своїх посадових обов'язків, підвищити ефективність діяльності державного органу. Реалізація даного права гаранту­ється обов'язком керівників державних органів, підприємств, установ і організацій надавати відповідну інформацію на вимо­гу державного службовця у строки, передбачені чинним законодавством. У ряді випадків чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність за порушення даного положення. Так, згідно зі статтею 166 КпАП України «ненадання, несвоє­часне надання інформації посадовими особами органів виконав­чої влади... Антимонопольному комітету України тягне накла­дення штрафу».

Ефективне та добросовісне здійснення державним службов­цем своїх посадових обов'язків можливе при реалізації ним права на повагу особистої гідності, справедливого і шаноб­ливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян. Дане право є похідним від конституційного поло­ження про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Вчинення державним службовцем право­порушень може бути підставою тільки для притягнення до юридичної відповідальності, однак не може бути підставою для приниження людської гідності, грубого поводження з боку керівника чи інших осіб. Виконуючи свої посадові обов'язки, державний службовець представляє державу, що зумовлює шанобливе відношення до нього з боку інших осіб.

Державний службовець має право вимагати затвердження керівником державного органу чітко визначеного обсягу служ­бових повноважень за посадою, який повинен забезпечити ефек­тивність діяльності державного службовця, посилити його пер­сональну відповідальність за виконання своїх повноважень і не допускати дублювання у їх виконанні. Обов'язок щодо чіткого визначення обсягу службових повноважень покладається на керівника державного органу, який повинен затвердити посадо­ву інструкцію чи положення. Така посадова інструкція (поло­ження) є своєрідним паспортом службової посади. Вона розроб­ляється на основі типових професійно-кваліфікаційних характе­ристик посад державних службовців, які забезпечують єдність у визначенні посадових обов'язків державних службовців і квалі­фікаційних вимог щодо певних категорій і посад. Типові профе­сійно-кваліфікаційні характеристики визначають перелік тільки основних робіт, які притаманні тій чи іншій посаді у даному органі виконавчої влади. Конкретний перелік посадових обов'яз­ків визначається посадовими інструкціями державних службов ців, виходячи із завдань, функцій та повноважень, встановлених відповідними нормативно-правовими актами та штатним розпи­сом, затвердженим у встановленому порядку.

Важливим правом державного службовця є право на оплату праці залежно від посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи. Оплата праці має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компе­тентними і досвідченими кадрами, стимулювати сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплат за ранги, надбавок за вислугу років на державній службі тощо.

Державний службовець має право безперешкодно знайоми­тися з матеріалами, які стосуються проходження ним держав­ної служби, а в необхідних випадках давати особисті пояс­нення. Всі матеріали, які стосуються проходження державної служби, зберігаються в особовій справі державного службовця. Дане право повинно виступати гарантом захисту державного службовця від свавілля керівника. Важливо зазначити, що питання реалізації цього права державним службовцем у чин­ному законодавстві про державну службу врегульоване недос­татньо. Так, у статті 11 Закону мова йде про ознайомлення державного службовця тільки з «матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби», а не з «особовою спра­вою». Окрім цього, Порядок ведення особових справ держав­них службовців в органах виконавчої влади, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р., також не передбачає права державного службовця на ознайом­лення з особовою справою. Попри це, назване право держав­ного службовця повинно забезпечуватися певними обов'язками керівника державного органу, зокрема: повністю відображати в особовій справі проходження особою державної служби; забез­печувати гласність і об'єктивність в оцінці діяльності держав­ного службовця; своєчасно і особисто ознайомлювати держав­ного службовця про заходи стимулювання і примусу (стосовно останнього — обов'язково в наказі під розписку).

Право на просування по службі (право на службову кар'єру) є невід'ємним правом державного службовця. Воно логічно випливає з права громадянина на участь в управлінні державою на професійній основі (тобто, через державну службу). Просу­вання здійснюється шляхом:

а) зайняття більш високої посади;

б) присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Просування державного службовця може мати місце за таких умов: а) наявності вакантної державної посади;

в) наявності необхідної професійної освіти, підготовки, спеціалізації, досвіду роботи; наявності необхідного стажу державної служби; проход­ження конкурсу тощо.

Важливим є те, що прямих заборон на просування по служ­бі законодавством не передбачено. Разом з тим, виходячи з окремих правових положень, можна стверджувати, що держав­ний службовець не має права на просування по службі: під час випробування на заміщення державної посади; в період дії дис­циплінарного стягнення, порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування; у рамках граничного віку для перебування на державній службі тощо.

Право державного службовця на просування по державній службі є об'єктивним, а не суб'єктивним правом. Іншими словами, державний службовець може його реалізувати з ура­хуванням кваліфікації, здібностей, сумлінного виконання своїх посадових обов'язків тощо. Однак він не має ніяких правових підстав вимагати просування по службі, оскільки призначення на посаду належить до компетенції державного органу або посадової особи. Основним принципом вирішення питання щодо просування по службі є: державний інтерес до опти­мального заміщення посад державних службовців повинен мати пріоритетне значення перед особистим інтересом державного службовця, який бажає просунення по службі. На державний орган покладається обов'язок, враховуючи професійні якості службовця, не перешкоджати його просуванню по державній службі в межах державно-службових і фінансових можливос­тей державного органу.

Важливим для державного службовця є право вимагати про­ведення службового розслідування з метою спростування без­підставних, на його думку, звинувачень або підозри щодо нього.

Дане право покликано гарантувати захист державним службов­цем своєї ділової репутації в ході виконання службових повно­важень. Проведення службового розслідування регулюється Порядком проведення службового розслідування стосовно дер­жавних службовців, затвердженим Постановою Кабінету Мі­ністрів України від 13 червня 2000 р. Для проведення служ­бового розслідування створюється комісія, склад якої затверд­жується керівником державного органу, або вищою посадовою особою, яка призначила державного службовця на посаду. На час проведення службового розслідування державний службо­вець, за рішенням керівника державного органу, може бути відсторонений від виконання своїх посадових обов'язків, або не відсторонений. У разі відсторонення за державним службов­цем зберігається заробітна плата.

Державний службовець, стосовного якого проводиться служ­бове розслідування, має право у будь-який момент узяти в ньому участь, пояснювати факти, робити заяви, подавати від­повідні документи і порушувати клопотання про залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень осіб, причетних до справи.

За результатами службового розслідування члени комісії складають акт, який ними підписується і подається на розгляд керівника державного органу, який призначив службове розслі­дування. За результатами розгляду керівник державного органу приймає в десятиденний термін рішення, з яким ознайомлюєть­ся державний службовець. У разі незгоди державного службов­ця з рішенням за результатами службового розслідування, воно може бути оскаржене в суд.

Сумлінне виконання державним службовцем своїх посадо­вих обов'язків можливе лише за наявності здорових, безпеч­них та належних умов праці, на які він має право. Саме ство­рення таких умов є одним із важливих обов'язків керівника державного органу. Мова йде про створення безпечних і здо­рових умов праці в нормальній соціально-психологічній обста­новці згідно з нормативами, передбаченими чинним законо­давством і з урахуванням специфіки особливостей управлінської діяльності. Досить важливим є створення таких умов, які виключають нераціональне використання його сил і часу. Оскільки для державних службовців характерний ненормований робочий час, важливим є належне регулювання часу його відпочинку. Слід зазначити, що система безпечних і здорових умов праці включає як правові, так і соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілак­тичні та інші заходи.

Державний службовець має право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку. Таким чином, чинним законодавством передбачаються два види захисту державним службовцем своїх прав: а) право на судовий захист; б) право на адміністративне оскарження. При цьому, державний службовець самостійно вирішує, в якому порядку захищати свої права та інтереси. Судовий порядок захисту цих прав та інтересів передбачений в статті 55 Консти­туції України, яка є статтею прямої дії. Адміністративне оскар­ження здійснюється на підставі Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Дата добавления: 2015-08-05