Гра перед уявною аудиторією.

На заключних етапах роботи, коли твір вже готовий, він програється цілком від початку до кінця з уявленням, що граєш перед дуже вимогливою комісією або слухацькою аудиторією. Музичний твір може бути записаний на магнітофон. Замість слухачів може бути виставлений ряд стільців і на них посаджені ляльки та іграшки. Під час виконання слід бути готовим до будь-яких непередбачуваних моментів і при зустрічі з ними не зупинятися, а йти далі, грати як на концерті.

Цей прийом допомагає перевірити ступінь впливу сценічного хвилювання на якість виконання, попередньо виявить слабкі місця, які проявляються в ситуації, коли хвилювання посилюється. Повторні програвання твору з використанням цього прийому зменшують вплив хвилювання на виконання.

Медитативне заглиблення. Цей прийом пов’язаний з здійсненням принципу “тут і зараз”, який практикується в буддизмі і гештальт-терапії. Виконання на основі цього прийому пов’язане з глибоким усвідомленням і відчуттям процесу видобування звуків з музичного інструмента, концентрацією уваги на теперішньому моменті, який протікає зараз, в дану мить як неповторна частка буття, яка ніколи вже не повториться. При фіксації уваги на слухових відчуттях вловлюються усі переходи звуків з одного в інший, всі інтонації, які виникають з поєднання звуків між собою. Звуки ніби пробуються на смак, на твердість і м¢якість, вдихаються як аромат пахощів, сприймаються як забарвлені у різні кольори. Зуміти повторити вокально ноту за нотою, звук за звуком – весь твір від початку до кінця дає змогу зосередитися на об’єкті.

Заглиблення в звукову матерію відбувається при виконанні таких вправ:

– проспівування (сольфеджування)без підтримки інструмента;

– проспівування разом з інструментом, причому голос йде ніби попереду реального звучання;

– проспівування про себе (подумки);

– проспівування разом із мисленнєвим програванням.

При фіксації уваги на рухових відчуттях усвідомлюється характер дотику пальця до клавіші або струни, перевіряється свобода рухів і наявність в м¢язах непотрібних затиснень, які моментально повинні бути скинуті.

Медитативне програвання твору з повним заглибленням в нього спочатку здійснюється в повільному темпі з установкою на те, щоб жодна стороння думка в момент гри не відвідала виконавця. Якщо тільки стороння думка з¢явилась у свідомості, а пальці в цей момент грають самі, слід плавно привернути увагу до виконання, стараючись при цьому не відволікатися.

Глибоке заглиблення у виконання утворює те саме коло уваги, яке К.Станіславський рекомендував акторам, схильним до сильного хвилювання на сцені. Уявлення, що крім тебе і музики нікого на сцені немає, зосередження лише на стихії звуків є основним при медитативному виконанні.

Повільна гра з динамікою (pp) тренує не тільки навик медитативного заглиблення, але й посилює гальмівні процеси. Їх ослаблення під час публічного виступу провокує надмірно гучну і некеровану гру у швидкому темпі. Терпляче програвання твору від початку до кінця з повним контролем кожного взятого звука подібне до вправ на концентрацію уваги, в яких необхідно відділяти зернятка рису від зерен проса.

Обігрування. У цьому прийомі психологічної підготовки музикант-виконавець поступово наближається до ситуації публічного виступу, починаючи від самостійних занять і закінчуючи грою в колі друзів. Обігрування твору або програми слід робити часто і постаратися досягти того, щоб, за словами К.Станіславського, складне стало звичним, звичне – легким, легке – приємним.

Рольова підготовка. Суть цього прийому полягає в тому, що виконавець, абстрагуючись від своїх власних особистісних якостей, входить в образ добре йому відомого музиканта, який не боїться публічних виступів і починає грати ніби в образі іншої людини. В психології цей прийом називають імаготерапією, тобто терапією за допомогою образу.

В експериментах психолога О.Запорожця перевірялась дія уяви на ігри дітей. В одному експерименті їх просили пограти в зайчиків, які перестрибують через струмок. У другому експерименті дітей просили уявити, що вони спортсмени-стрибуни, і їм треба стрибнути в довжину якомога далі. У другому випадку результати виявились набагато вищими, ніж у першому.

Відомий лікар-психотерапевт В.Райков, навіюючи своїм пацієнтам образи великих людей – художників, виконавців, шахматистів – добивався того, що у стані навіювання певного образу талановитої людини у досліджуваних підвищувався рівень творчого потенціалу.

Суть рольової підготовки полягає в тому, що виконавець, який надмірно хвилюється, всупереч своєму стану починає грати роль людини, яка впевнена в собі і нічого не боїться. Молодому музиканту можна порадити уявити собі впевненого і сміливого концертанта, на якого йому хотілось би бути подібним. Далі слід з максимальною повнотою постаратися вжитися в цей образ, виконуючи для цього відповідну систему дій. Необхідно скопіювати манеру триматися цієї людини, розмовляти, сміятися, манеру сидіти за інструментом. При цьому внутрі буде народжуватися новий психічний стан, у якому будуть переважати настрої впевненості і мажорного світовідчуття. Якщо боязкий і сором’язливий піаніст або скрипаль під час аутогенного заглиблення буде достатньо довго і впевнено, а головне – з великим переконанням говорити собі: “Я першокласний виконавець, у мене вільні і невимушені рухи, мені подобається грати при великому скупченні публіки”, “Я отримую величезну насолоду від своєї гри”, то він значною мірою звільниться від гнітючого почуття вразливості під час публічного виступу.

Передконцертне самопочуття студента значною мірою залежить від психічного стану його педагога. Вчитель повинен вміти вселяти бадьорість і ентузіазм в серця своїх учнів, тобто бути для них своєрідним психотерапевтом.

Дата добавления: 2015-07-24