Зміст,мета,завдання і логіка курсу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Рівненський державний гуманітарний університет

Музично-педагогічний факультет

Кафедра гри на музичних інструментах

Теорія і методика викладання гри на музичному інструменті

Методичні матеріали

для магістрів напряму підготовки

0101 «Педагогічна освіта» та

0202 «Мистецтво»

Рівне − 2011

УДК 681.81:371.32

ББК 85.310.7-7

Я 47

Теорія і методика викладання гри на музичному інструменті. Методичні матеріали для магістрів спеціальностей 8.020207 «Музична педагогіка і виховання» та 8.010103 «Педагогіка і методика середньої освіти. Музика». – Рівне: РДГУ, 2011. – 47с.

Розробник:

Яковенко Л.П., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри гри на музичних інструментах РДГУ.

Рецензенти:

Тарчинська Ю.Г., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри гри на музичних

інструментах РДГУ;

Ярмак Т.М., доцент кафедри гри на музичних інструментах РДГУ.

Друкується за рішенням науково-методичної ради РДГУ (протокол №1 від 31.08.2010 р.).

@ Рівненський державний гуманітарний університет

Короткий виклад теоретичного матеріалу для підготовки до державного екзамену

Зміст,мета,завдання і логіка курсу

Серед найважливіших якостей особистості майбутнього музиканта-педагога є високий рівень професіоналізму, що виявляється у комплексі різноманітних знань, умінь та навичок, високому рівні музично-виконавської майстерності, музично-теоретичної освіти, професійно-орієнтованої методичної підготовки.

Сучасний музикант-педагог повинен не лише добре знати власний предмет, орієнтуватися в різних музично-педагогічних концепціях, але й бути здатним в умовах розвитку мистецтва, педагогічної науки, психології здійснювати творчу за змістом художньо-педагогічну діяльність на основі накопиченого педагогічного досвіду й особистісної професійної позиції. На виховання такого фахівця зорієнтовані навчальні дисципліни підготовки магістрів за спеціальностями 8.020207 “Музична педагогіка і виховання” та 8.010103 “Педагогіка і методика середньої освіти. Музика”.

Важливою складовою інтегрованого курсу “Теорія і методика викладання музичних дисциплін у вищому навчальному закладі” для магістрантів є курс “Теорія і методика викладання гри на музичному інструменті”.

Пропонований курс охоплює теоретичні й методичні проблеми викладання гри на музичному інструменті у вузі.

Мета курсу – узагальнення й теоретичне обґрунтування сучасних тенденцій розвитку музичної педагогіки, методичних і виконавських проблем вивчення музичних творів,забезпечення майбутнього спеціаліста знанням принципів та методів інструментального навчання, загальної методики викладання основного музичного інструмента (бандури, баяна, скрипки, фортепіано), вмінням планувати та прогнозувати процес навчання гри на музичному інструменті.

Завдання курсу – сприяти підвищенню ролі теорії у практичній діяльності майбутнього викладача-музиканта.

Предметом розгляду курсу є дидактичні основи навчання в класі музичного інструмента; особливості реалізації розвиваючого навчання у викладанні музики; особистісно-орієнтований підхід у розвитку індивідуальності студента-музиканта; шляхи реалізації стильового підходу в класі гри на музичному інструменті; організація навчального процесу в інструментальному класі; проблеми вивчення музичних творів; методи розвитку музичних здібностей студентів та ін.

У результаті вивчення курсу магістранти повинні знати методики інтенсивного розвитку музичних здібностей, сучасну методику навчання гри на музичних інструментах, теорію інтерпретації музичного твору, педагогічний репертуар в обсязі програми вузу, принципи організації навчально-виховного процесу, спрямованого на виховання творчої особистості; вміти проводити творчі заняття на музичному інструменті, застосовувати індивідуальні методики виховання відповідно до особистості студента, проводити цілісний інтонаційний, жанровий, стильовий та виконавсько-педагогічний аналіз музичних творів, гармонійно розвивати комплекс виконавської майстерності студента.

У системі дисциплін “Теорія і методика викладання гри на музичному інструменті” вивчається з опорою на знання магістрантів з методики музичного виховання, історії та теорії музики, гармонії, поліфонії, аналізу музичних форм, світової художньої культури. Курс методики органічно поєднаний з навчальними дисциплінами психолого-педагогічного циклу – загальною педагогікою, педагогічною і музичною психологією, педагогічною практикою, а також професійно-орієнтованими дисциплінами – аналізом музичних творів, поліфонією, гармонією та ін. За такого підходу зміст кожної окремої дисципліни виступає не як самостійна галузь, а як органічна частина всього процесу виконавсько-методичної підготовки.

2.Дидактичні основи навчання в класі гри на музичних інструментах.

Різнобічна навчальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння знаннями, вміннями і навичками, розвивається особистість учня, здійснюється відповідно до певних принципів, притаманних навчальному процесу.

Загальна педагогіка виробила загальнодидактичні принципи, які поширюються на вивчення всіх дисциплін і визначають їх зміст, форми організації і методи навчання.

До головних принципів навчання належать:

– принцип науковості;

– принцип систематичності та послідовності;

– принцип доступності викладання;

– принцип зв’язку навчання з життям;

– принцип свідомості й активності учнів;

– принцип наочності;

– принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок;

– принцип індивідуального підходу до учнів;

– принцип емоційності навчання.

Музика як навчальний предмет, який представляє освітню галузь “Мистецтво”, через свою природу повинна мати і власну дидактику – художню дидактику, тобто принципи і методи, які розкривають її специфіку і повинні відрізнятися від принципів загальної дидактики. Художня дидактика (“художня педагогіка”, “педагогіка мистецтва”) відстоює право мистецтва мати адекватні способи розкриття свого змісту і форми побутування, тобто викладання мистецтва як мистецтва. Зараз спостерігається тенденція здійснювати освіту в єдності принципів і методів викладання основ науки і мистецтва.

Розглянемо дидактичні принципи в аспекті музичного навчання.

Принцип науковості. Реалізація принципу науковості вимагає впровадження у навчання найповніших досягнень педагогіки, психології, методики, передового педагогічного досвіду; систематичного інформування учнів про нові досягнення в галузі культури і мистецтва, пов’язуючи їх з системою знань, яку в них формує вчитель і встановлюючи зв’язки музики з іншими видами мистецтва.

Принцип систематичності та послідовності. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань учнів. Як і в інших дисциплінах, в музичній педагогіці послідовність і систематичність мають важливе значення для формування музичних знань, вмінь, навичок, розвитку музичних здібностей і музичного мислення. Суть цього принципу в послідовному поглибленні і розширенні галузі музично-теоретичних знань та

Принцип доступності матеріалу передбачає відповідність змісту, характеру і обсягу матеріалу, який вивчається, віковим та індивідуальним особливостям учнів. В музичному навчанні доступність пов’язана не лише з віком, але й з рівнем музичної обдарованості, загальним і музичним розвитком учнів, здатністю до засвоєння музичного матеріалу.

Принцип зв’язку навчання з життям полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, умінь, навичок, застосуванні їх у практичній та виконавській діяльності учнів.

Принцип свідомості й активності учнів виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Він виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини і передбачає широке використання у навчанні проблемно-пошукових методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.

Принцип свідомого музичного навчання вимагає від учня вміння самостійно розбиратися в нотному тексті і змісті виконуваного твору. Застосування цього принципу пов’язане з рівнем музичного і загального розвитку учня, його потенціальними і віковими особливостями.

Принцип активності визнає провідну роль педагога в музичному розвитку і необхідність активної діяльності учня на всіх стадіях навчального процесу.

Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні відчуття. Наочні засоби поділяються на натуральні, зображальні, схематичні; аудіовізуальні (звуконаглядні) і словесно-образні (художні образи).

У музичній педагогіці використовуються два основні види наочності: показ (ілюстрація) і пояснення. Метою показу є створення уяви про музичний образ на основі конкретного виконавського варіанту. Розрізняють педагогічний і виконавський (художній) показ. Педагогічний показ, на відміну від виконавського, супроводжується аналізом ігрових прийомів і вказівками щодо способів оволодіння ними, поясненням і обговоренням важливих сторін виконавського процесу.

Принцип міцності знань, умінь і навичок передбачає тривале збереження в пам’яті набутих знань, умінь і навичок. У музичній педагогіці – це послідовне накопичення знань і вмінь учня, формування власного фонду прийомів розумової роботи і виконавських рухів. Він вимагає ретельного опрацювання кожного твору і основних виконавських навичок, впевненого вивчення музичного твору напам’ять, необхідного рівня підготовленості до концертного виступу.

Принцип індивідуального підходу до учнів означає врахування рівня розумового розвитку, знань та вмінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх інтересів, вольового розвитку, ставлення до навчання. У музичній педагогіці він пов’язаний з завданням максимального розвитку властивих кожному учню рис і особливостей, які складають його творчу музичну індивідуальність. Індивідуальна форма навчання зі спеціальності дає змогу ефективно впливати на музичний розвиток учнів.

Принцип емоційності ґрунтується на тому, що у процесі навчання в учнів виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть сприяти або заважати успішному засвоєнню знань. Він реалізується через образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів.

Принципи навчання тісно пов’язані між собою, зумовлюють один одного. Жоден із них не може бути використаний без урахування інших. Тому у процесі навчання необхідно керуватися всіма принципами. Найбільш оптимальний результат в музичному розвитку учнів можна отримати при творчому застосуванні дидактичних принципів та гнучких методів навчання.

3.Особливості реалізації розвиваючого навчання в класі гри на музінструменті.

Ідея розвитку особистості в процесі навчання завжди була однією з найбільш важливих у педагогіці. Вона фундаментально розроблена в працях Л.Виготського, Л.Занкова, Д.Узнадзе та ін.

Фундаментальну розробку в галузі виконавського навчання ідея розвиваючого навчання отримала в працях Г.Ципіна (докторська дисертація, навчальні і методичні посібники з проблем загальномузичного розвитку учнів-піаністів) і його послідовників.

Музична педагогіка накопичила багато “розвивальних” ідей і багатий досвід їх індивідуально-особистісного втілення в класах таких талановитих педагогів, як К.Ігумнов, О.Гольденвейзер, Ф.Блуменфельд, Л.Ніколаєв, С.Фейнберг, Г.Нейгауз та ін.

Перевагою створеної теорії є те, що в ній вдалося творчо поєднати багатий досвід передової музичної педагогіки з найновішими досягненнями в галузі психології, дидактики і суміжних наук, дослідити специфіку їх використання в практиці виконавського навчання і створити на цій основі цілісну концепцію розвитку учня-музиканта в процесі навчання гри на музичному інструменті.

Перерахуємо основні музично-педагогічні принципи, які системно організовані, складені разом, здатні утворити досить міцний фундамент розвиваючого навчання в музично-виконавських класах, у викладанні музики взагалі.

1. Збільшення обсягу використовуваного в навчально-освітній практиці матеріалу, розширення репертуару в музично-виконавських класах за рахунок звернення до якомога більшої кількості творів, великого кола художньо-стильових явищ, освоєння багатьох творів в ході занять музичним виконавством на противагу звичній в музичному навчанні концентрації на небагатьох творах – такий перший з названих принципів

Збільшенню обсягу репертуару і прискоренню темпів його проходження слугують такі форми роботи, як читання з аркуша та ескізне розучування музичних творів. Інтенсивний розвиваючий вплив їх полягає в тому, що вони:

– забезпечують приплив багатої і різнохарактерної інформації і слугують поповненню знань учнів, “розширенню” їх професійних горизонтів;

– внаслідок особливого емоційного підйому при знайомстві з новою музикою сприяють якісному покращенню процесів музичного мислення;

– вимагаючи максимальної уваги не до відпрацювання деталей, а цілісного охоплення і втілення звукового образу, формують здатність до сприйняття, створюють основу для роботи інтуїції;

– розширюють можливості виконавського спілкування з різними стилями і відповідною їм технікою виконання, збагачують і урізноманітнюють виконавські навички.

2.Прискорення темпів проходження певної частини навчального матеріалу, відмова від надмірно довгих термінів роботи у виконавських класах над музичними творами, установка на оволодіння необхідними ігровими вміннями і навичками в стислі відрізки часу – такий другий принцип / Реалізація цього принципу, забезпечуючи постійний і швидкий приплив різної інформації в музично-освітній процес, також прокладає шлях до розв’язання проблеми загальномузичного розвитку учня, розширення його музичного кругозору, збагачення арсеналу знань.

3. Третій принцип безпосередньо стосується змісту уроку в музично-виконавському класі, а також форм і способів його проведення. Збільшення теоретичної ваги занять музичним виконавством, тобто відмова від “вузькоцехового”, суто прагматичного трактування цих занять; використання в ході уроку якомога більш широкого діапазону відомостей музично-теоретичного і музично-історичного характеру, загальна інтелектуалізація уроку в музично-виконавському класі, збагачення свідомості граючого на музичному інструменті розгорнутими системами уявлень і понять, пов’язаних з конкретним матеріалом виконавського репертуару – все це і відображає суть названого принципу.

4. Четвертий принцип вимагає відходу від пасивно-репродуктивних (наслідувальних) способів діяльності, підкреслює необхідність такої роботи з музичним матеріалом, при якій з максимальною повнотою проявились би активність, самостійність і творча ініціатива учня-виконавця.

5. П’ятий принцип має відношення до впровадження сучасних інформаційних технологій, зокрема аудіо- і відеоматеріалу, в музично-освітній процес. Звукозапис, комп’ютерні технології нині є одним з оптимальних шляхів швидкого і різнобічного поповнення багажу знань учнів-музикантів, розширення їхніх художньо-інтелектуальних горизонтів та професійної ерудиції.

6. Шостий принцип стосується усієї системи професійного музичного виховання і освіти. Суть даного принципу: молодого музиканта необхідно вчити вчитися, ставлячи це основним, стратегічним завданням, і чим раніше, тим краще.

Проблема, яка виникає сьогодні перед викладачем, полягає в тому, щоб виробити у випускника музичного навчального закладу комплекс особистісно-професійних якостей і властивостей, який би міг допомогти йому адаптуватися в нестандартних ситуаціях. Виховання активності й самостійності охоплює всі форми і методи навчання. Основна мета його полягає в поступовому і послідовному “самоусуненні” педагога, заміні прямого, безпосереднього керівництва опосередкованим, непрямим. Для цього педагог повинен вчити своїх вихованців знаходити у спілкуванні з ним лише “відправні точки для власних пошуків” (К.Ігумнов), постійно збільшувати долю їх участі в роботі, стимулювати їх власну ініціативу.Практика викладання музичного інструмента у вузі має яскраво виражену специфіку, яка пов’язана зі спрямованістю на розвиток виконавської майстерності студентів, і в той же час вона повинна слугувати моделлю їх майбутньої педагогічної діяльності, давати конкретні педагогічні орієнтири.

4.Особливості реалізації особистісно-орієнтованого підходу в класі гри на музінструменті.

Однією з найважливіших сучасних педагогічних проблем є особистісна орієнтація освіти, яка акцентує необхідність розвитку самостійності, творчої ініціативи, потреби самовдосконалення.

В особистісно-орієнтованій педагогіці студент є творцем власної діяльності, що передбачає включення його особистісних функцій у навчальний процес, розвиток неповторно суб’єктивного, емоційно-особистісного ставлення до світу, самого себе і своєї діяльності, тобто рефлексію. Під рефлексією в психології розуміють звернення свідомості до самого себе, а також розмірковування людини над своїм особистим психічним станом.

Рефлексія проймає всі компоненти професійного виховання майбутнього вчителя музики. Рефлексія у музичному мистецтві – це унікальний комплекс свідомого й несвідомого, обміркованого, відчутого, зафіксованого музикантом-виконавцем; один із шляхів до духовності, до особистого професійного зростання. Найважливіше для викладача-інструменталіста – показати майбутнім виконавцям механізм дії і можливості його рефлексації, розкрити її характер, навчити відповідним технологіям. Знання та вивчення цих процесів дає можливість педагогу з музичного інструмента розробити програму комплексно-індивідуального розвитку студента – сутність особистісно-орієнтованого підходу.

В основі цього підходу – фактор індивідуальної діагностики, що включає в себе три психолого-педагогічні зони: зона актуального розвитку; зона найближчого потенційного розвитку; зона найближчого саморозвитку.

Зона актуального розвитку включає всі знання, уміння студента на сьогодні, всі технічні та виконавські навички, які сформувались під час надбання попереднього професійного досвіду.

Зона найближчого потенційного розвитку визначається ступенем можливостей студента на завтра, тобто що саме зможе знати і вміти студент за допомогою викладача.

Зона найближчого саморозвитку базується на процесі особистісного потенціалу самонавченості та саморозвитку студента.

Саморозвиток – найвища мета навчання за умови особистісно-орієнтованого підходу. Якщо у період навчання у студента виробилась потреба і навички до саморозвитку, то це запорука успіху його наступної самостійної діяльності, тому що тільки постійно самовдосконалюючись в особистісному і професійному плані, він може досягти вершин професійної майстерності.

У програмі комплексно-особистісного розвитку студента разом з фактором індивідуальної діагностики є відповідні норми діагностики та оцінювання. Вони визначають якість особистісно-орієнтованого підходу викладача у професійному розвитку студента.

У психолого-педагогічних дослідженнях відомі три норми: предметна, соціально-вікова, індивідуальна.

Спостереження показали, що у музичній педагогіці в основному застосовують дві: предметну та індивідуальну. Застосування соціально-вікової норми є показовим в основному у віковій педагогіці, а не у професійній, тому що вона визначає показники розумового і особистісного розвитку, які адекватні відповідному віковому періоду.

У предметну нормувходять технічні й виконавські навички, що формуються у процесі виконавської діяльності та необхідні в становленні професіоналізму. Необхідно зазначити, що більшість викладачів у своїй практичній діяльності використовують тільки цю норму, абсолютно не застосовують індивідуальну, яка на порядок вища.

Індивідуальна норма базується на співставленні вчорашніх, сьогоднішніх, завтрашніх можливостей та успіхів студента, на актуалізації зон його найближчого розвитку та саморозвитку. І якщо завдання предметної норми – передати суму відповідних знань і сформувати необхідні виконавські навички, то прихильники індивідуальної норми ставлять за мету не тільки сформувати відповідні професійні навички та “наповнити” студента як посудину потрібними знаннями, а найголовніше – розвинути його відповідно до індивідуального потенціалу.

При особистісно-орієнтованому підході за цими параметрами та критеріями складається діагностична карта-характеристика на кожного студента, яка включає в себе:

– особливості психіки студента;

– характеристику технічних та музично-виконавських даних;

– найголовніші недоліки і шляхи їх подолання;

– репертуарний список творів;

– аналіз технічної частини уроку на початку семестру та в кінці;

– аналіз виступу.

Реалізуючи поставлену мету, тобто впроваджуючи в життя цю діагностичну карту-характеристику, викладач використовує різноманітну стратегію, яка повинна діяти на студента. Сьогодні у загальній психолого-педагогічній практиці розрізняють чотири види стратегій впливу: стратегія розвитку, стратегія “жорсткого” формування, стратегія м’якого формування, стратегія корекції.

Проаналізуємо їх з позицій музичної педагогіки відповідно до особистісно-орієнтованого підходу.

Стратегія розвитку – це повага до особистості студента, розкриття і підсилення його здібностей, стимулювання його особистої активності, самостійності, відповідальності, що йдуть ззовні;

Стратегія “жорсткого” формування – дуже “болюча” форма впливу, яка передбачає ломку сформованих і зафіксованих прийомів, навичок, відчуттів, а також критеріїв та норм оцінок слухового сприйняття, внутрішню логіку розвитку;

Стратегія “м’якого” формування – це стимулювання саморозвитку індивідуальності з опорою на вже набуті, вироблені і зафіксовані навички. На перший погляд стратегія розвитку і стратегія “м’якого” формування дуже схожі.

У розумінні специфіки кожної з них важливе значення має наявність або відсутність фактора спадкоємності, коли студент протягом періоду навчання (школа, училище, вуз) знаходиться під керівництвом одного викладача або хоча б одного педагогічного методу, не змінює спрямованості, а розвиток відображається поступово й планомірно у тому ж напрямку. Це можливо тільки за умови спадкоємності передачі досвіду у педагогіці.

Стратегія розвитку має на увазі наявність фактора спадкоємності. Стратегія м’якого формування дуже часто межує з педагогічною бездіяльністю.

Стратегія корекції – це сукупність психолого-педагогічних заходів усунення відхилень, порушень, недоліків, дефектів професійного розвитку як на рівні техніки, так і на рівні виконавської майстерності. Цей підхід передбачає створення умов для вирівнювання, а також м’якої перебудови навичок при збереженні педагогічного методу в цілому. Таким чином, розробка розвиваючої програми студента – майбутнього вчителя музики у класі музичного інструмента у рамках особистісно-орієнтованого підходу дає можливість позитивного вирішення ряду нагальних питань на сучасному етапі.

Дата добавления: 2015-07-24