Основні принципи роботи над сонатною формою

1) особливості структури сонатного аллегро;

2) тональний план, ладотональний контраст;

3) багатотемність, характеристика тематичного матеріалу, об’єднуюча функція контрасту;

4) виражальне значення різних за змістом кульмінацій;

5) виконавські засоби виразності, особливості їх фіксації в нотному записі;

6) характеристика різних редакцій;

7) динаміка та агогіка;

8) технічні засоби втілення виконавського задуму;

9) принципи роботи над подоланням технічних труднощів.

Виконання варіацій потребує вміння чітко виявити характер теми, зіграти її переконливо, особливо рельєфно, оскільки вона повинна ясно закарбуватися у пам’яті слухача. У варіаціях потрібно підкреслити те нове, що з’являється у тематичному розвитку і водночас не перетворити кожну нову варіацію в окрему п’єсу, тобто не забувати виявляти спільні з темою риси її музичного розвитку.

Сприймати і відтворювати цикл варіацій як єдину форму допоможе і пошук спільної для цієї форми кульмінації: вона як правило припадає на останню варіацію, або переміщується на передостанню, коли в кінці циклу ще раз проводиться тема як кода. Тривалість цезур між варіаціями повинна дозволити вчасно переключитися з настрою попередньої на образність наступної: виконавець повинен дати можливість дослухати попередню частину і не запізнитись з настанням наступної, щоб вона не сприймалась як щось нове.

У роботі над варіаційною формою виконавська увага студента спрямовується на осягнення художньо-образної, піаністичної і структурної сторін всього твору, окремих варіацій або їх циклів. У варіаціях студент повинен виявити елементи зміни музичної тканини в поєднанні з їх повторністю. У строгих варіаціях, в основному, зберігаються структурні властивості теми. У вільних варіаціях немає тотожності в прийомах варіювання.

Для варіацій класичної, російської та вітчизняної музики властива форма вільного викладу у поєднанні зі строгістю письма. Деякі варіації в образному відношенні бувають настільки віддалені від теми, що часто мають вигляд окремих невеликих п’єс, які відрізняються своєю жанровою характерністю (мазурка, скерцо, токата). Менш складним і найбільш доступним для сприйняття є такий тип варіацій, у якому знайома народна мелодія теми варіюється то з інтонаційною близькістю до теми, то набуваючи нового образного відтінку.

Основні принципи роботи над варіаційною формою:

особливості побудови;

строгі та вільні варіації;

тема, прийоми розвитку мелодії;

прийоми розвитку супроводу;

виконавські засоби втілення художнього змісту;

технічні засоби реалізації виконавського задуму;

Найважче виявити загальну лінію розвитку у рондо. Часто рефрен у студентів звучить монотонно. Щоб уникнути цього, потрібно поміркувати, десь можливо і пофантазувати на тему: як змінюється сприйняття одного й того ж музичного тексту в залежності від попередніх епізодів. Завдання з виявлення форми як єдиного цілого тут теж передбачає пошук спільної кульмінації і спрямованість розвитку твору до неї.

У виявленні будови таких творів великої форми як балада, фантазія, рапсодія потрібно спиратися на досвід виконання сонат, варіацій, оскільки цим розгорнутим композиціям нерідко притаманні риси зазначених творів.

---

Дата добавления: 2015-07-24