Тема 3. Політичні та громадські інститути. Особливості їх формування та функціонування.

Формалізація, закріплення та забезпечення тяглості і відтворюваності відносин, що існують в сучасній політичній сфері відбувається за допомогою політичних інститутів, зокрема держави та політичних партій, інших політичних інституцій, таких як конституція, тощо.

Держава є багатоаспектним суспільним утворенням, незалежне політико-територіальне утворення. Як політичний інститут держава має власні ознаки, функції та сутність, з якою пов’язується її існування. Щодо останнього, то воно сполучене з концепціями виникнення держави:

· теологічна;

· патріархальна;

· договірна;

· теорія завоювання;

· соціально-економічна.

Серед вище перерахованих велику роль у розвитку політичної думки й демократичної державності відіграла договірна, або конвенціональна, теорія походження держави, творцями якої були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін. За цією теорією держава виникла в результаті свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували у природному, додержавному стані, а потім для того, щоб надійно забезпечити свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Головним завданням держави є турбота про спільне благо. Наділивши державу владними повноваженнями, люди свідомо пішли на самообмеження своєї свободи на користь спільних інтересів.

Зрештою, сучасна держава перетворилася на самостійний віртуальний об’єкт політики, від імені якої виконують функції та здійснюють діяльність органи державної влади: центральні, регіональні та місцеві. Центральні органи держави як правило представлені главою держави, урядом та парламентом. За формою устрою сучасні держави поділяються на унітарні, федеративні та конфедерації.

Трьома основними складовими елементами держави є територія, населення і незалежна (суверенна) політична влада. Територія — це просторова основа держави. Територією є та частина суші, земних надр, повітряного простору і територіальних вод, на яку поширюється влада даної держави. Межі території держави визначаються її кордонами, встановленими здебільшого формально-договірним шляхом.

Другим складовим елементом держави є населення, тобто людська спільнота, яка проживає на її території і підпорядковується державній владі. Населення держави може складатися з однієї нації або бути багатонаціональним. Багатонаціональні держави здебільшого мають федеративний устрій або містять у своєму складі автономні утворення. Існують мононаціональні, але поліетнічні держави, населення яких складається з однієї корінної нації і кількох національних меншин — представників тих націй, які проживають в інших державах і виступають там суб'єктами державотворення.

Третім складовим елементом держави є політична влада як відносини панування та підкорення, керівництва й підпорядкування, які існують між органами державної влади та наділеними владними повноваженнями посадовими особами, з одного боку, і рештою суспільства — з другого. Виокремлення та аналіз інших, крім території і населення, ознак держави пов'язане саме з цим її складовим елементом і є безпосереднім завданням політології.

Однією з найважливіших характеристик держави є її суверенітет. Суверенітет (від франц. souverainete — самостійність, верховна влада) держави — це верховенство влади держави всередині країни та її незалежність у зовнішніх зносинах. Суверенітет є необхідною політичною та юридичною ознакою держави. В сучасному світі він не має абсолютного характеру. Похідними від суверенітету і його виявами є три важливих ознаки держави: право на монопольне застосування примусу; право на видання законів; право на встановлення і стягнення податків. Лише держава має право застосовувати примус, причому не тільки стосовно своїх громадян, а й щодо всіх, хто перебуває на її території. Для цього у неї є певні правові, матеріальні та організаційні можливості, спеціальний апарат примусу.

Примусовість полягає і у встановленні державою загальнообов'язкових правил поведінки, тобто права. Тільки держава наділена правом видання законів та інших нормативних актів, дія яких поширюється на всю її територію і які є обов'язковими для всього населення. Створена таким чином система права є атрибутивною характеристикою держави. Держава не може існувати без системи права, а право встановлюється, охороняється та забезпечується державою.

Право — це система встановлених або санкціонованих державою і спрямованих на регулювання суспільних відносин загальнообов'язкових норм, дотримання й виконання яких забезпечується шляхом переконання і державного примусу.

Право є одним із головних засобів організованості й порядку в суспільстві. За допомогою права держава регулює суспільні відносини і надає своїм рішенням загальнообов'язкового характеру. Сукупність політико-правових зносин, що мають місце на території держави закріплено в правовій системі, а головні моменти існування та функціонування держави і суспільства зафіксовано в конституції.

Функції держави Головне призначення держави полягає в тому, що вона надає організованості суспільству, управляє його справами, забезпечує цілісність, узгоджує багатоманітні соціальні інтереси. Це загальне призначення держави конкретизується в її багатоманітних функціях як основних напрямах діяльності держави, ЇЇ впливу на суспільство всередині країни та на Інші держави. Є різні підходи до розрізнення функцій держави. Найпоширеніший у науковій літературі поділ їх на внутрішні та зовнішні.

Основні внутрішні функції держави, у свою чергу, розрізняються залежно від сфер суспільного життя. Такими функціями є економічна, соціальна, політична й культурно-виховна, до яких додається ще правова.

В розвинутих сучасних демократіях функціональне навантаження політичних інститутів узгоджується з функціональною навантаженістю громадського суспільства, що виконує роль певної противаги політичним інститутам, особливо по напрямкові їх схильності до уніфікації членів спільноти.

В основі ідеї громадянського суспільства лежить проблема відносин людини з політичною владою, суспільства з державою. Концептуального оформлення ідея громадянського суспільства набула у творчості Т. Гоббса. Він одним із перших почав протиставляти природне й суспільно-політичне в людині. Природне в людині є некерованим і тому неполітичним, тоді як суспільне підпорядковується законам суспільства, а політичне — владі, державі. Вважаючи свободу природним станом, Т. Гоббс водночас обґрунтовував необхідність підпорядкування владі держави нічим не обмеженої свободи, яка веде до загальної ворожнечі й насильства. Так природному суспільству (societas naturalis) було протиставлене громадянське суспільство (societas civilis) як сукупність членів суспільства, співгромадян, підпорядкованих владі держави. За Т. Гоббсом, громадянське суспільство — це одержавлене суспільство, яке є результатом переходу від природного до суспільно-політичного стану. Держава творить громадянське суспільство, закладаючи його основи, встановлюючи порядок, цивілізуючи суспільство та його членів.

Принципово важливий внесок у розвиток концепції громадянського суспільства зробив Г. В. Ф. Гегель. На відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, він розглядав їх як окремі утворення. На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є сферою матеріальних умов життя, в якій індивіди пов'язані інтересами. Це суспільство філософ розглядав як сукупність індивідів, котрі за допомогою праці задовольняють власні потреби й потреби інших, фундаментом громадянського суспільства є приватна власність. Перехід від громадянського суспільства до держави відбувається тоді, коли окремі члени суспільства об'єднуються в органічну цілісність, тобто в державу. У взаємовідносинах суспільства й держави Гегель віддавав перевагу останній, вважаючи, що в ній представлена загальна воля громадян, тоді як громадянське суспільство є сферою реалізації часткових, приватних інтересів окремих осіб.

Поступово склалася концепція громадянського суспільства як сфери недержавних суспільних відносин, що так чи інакше співвідноситься і взаємодіє з державою як політичним інститутом. Під громадянським суспільством почали розуміти все те в суспільстві, що не є державою і державним.

Громадянське суспільство – це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин. До структури громадянського суспільства входять багатоманітні суспільні відносини – економічні, соціальні, політичні, соціокультурні, а також їх суб’єкти за винятком держави. Соціальну структуру громадянського суспільства складають різноманітні соціальні спільноти: класові, етнічні, культурно-духовні, професійні та відносини між ними. Елементами політичної структури громадянського суспільства виступають недержавні політичні інститути: громадські організації та соціальні (суспільні) рухи. Таким чином, громадянське суспільство — це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин.

Політичні партії та органи місцевого врядування посідають своє особливе місце в структурі громадянського суспільства, оскільки так чи інакше вони виконують функції також політичних інститутів, пов’язаних з функціонуванням держави.

Взаємозв'язок держави та громадянського суспільства Громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Громадянське суспільство — це не тільки школа і церква, а й громадянська війна, протистояння соціальних інтересів, антисуспільна поведінка, мафія тощо, з якими може впоратися лише держава. Зрештою, сам сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою.

Водночас держава не може існувати поза суспільством. Вона похідна від громадянського суспільства, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. Громадянське суспільство є противагою державі у її постійному прагненні до панування над суспільством, Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави.

У розумінні ролі держави в суспільстві є дві крайні позиції -анархізм та етатизм. Анархізм відкидає державу взагалі як орган примусу і насильства над людьми. Етатизм, навпаки, всіляко перебільшує роль держави в житті суспільства. Етатизм (від франц. etat — держава) - це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства.

Формою взаємодії держави і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної влади, а різні типи політичних режимів — демократичний, авторитарний і тоталітарний — є різними способами цієї взаємодії.

Оптимальне поєднання правового й соціального принципів у функціонуванні держави іноді позначається терміном «соціально-правова держава».

Завдання та запитання для самостійної роботи та самоконтролю.

1. За яких умов виникає держава? Назвіть 4-5 чинників:

а)______________________________________________________

б)______________________________________________________

в)______________________________________________________

г)______________________________________________________

д)______________________________________________________

2. До найважливіших ознак держави відносять наявність публічної влади та її суверенітет. Що таке суверенітет влади?

3. Прочитайте перелічені функції держави – захист конституційного ладу, управління економікою, захист інтересів держави та її громадян, участь у вирішенні глобальних проблем, регулювання міри праці і споживання, розвиток взаємовигідного співробітництва, охорона і захист усіх форм власності, захист національної безпеки – та класифікуйте їх за мірою загальності.

4. Держава – це форма „легітимного насильства ”, - зазначив Е.Дюркгейм. Як ви б пояснили це судження?

5. Що є спільного і що відмінного у формах державного правління таких країн як Данія, Італія, Іспанія, Йорданія, Греція, Бельгія, Швеція, Чехія, Мароко, Німеччина, Великобританія. Зробіть їхню класифікацію.

6. У чім переваги й недоліки унітарного устрою держави? Отже напишіть:

переваги:____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________;

недоліки: __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

7. Що таке „політична система”? Випишіть основні складові політичної системи та вкажіть їх основні характерні властивості.

8. Напишіть основні ознаки правової держави:

а)_____________________________________________________

б)_____________________________________________________

в)______________________________________________________

г)______________________________________________________

д)______________________________________________________

є)______________________________________________________

е)______________________________________________________

9. Яка держава, на ваш погляд, буде більш стабільною: та, де наявна велика кількість репресивних заходів та високий рівень примусу, чи та, де багато нагород? Який зв’язок між нагородами і покараннями, з одного боку, і добробутом та стабільністю держави, з другого?

10. Україна за формою правління є __________________________,

а за устроєм - _______________________________________.

Поясніть наявність у складі України Автономної Республіки Крим та визначте її реальний статус? Висловіть свою точку зору з приводу наявності в унітарній державі автономії та можливої перспективи змін в даному випадкові.

11. Проаналізуйте, чому пострадянські країни розглядаються як переважно слабкі держави. Скористайтесь такими характеристиками, як відсутність монополії на легітимне насильство та відсутність верховенства права.

12. Спробуйте підтвердити або спростувати твердження про наявність на пострадянському просторі в нових суверенних державах передумов та ознак авторитарного президентського правління.

13. Охарактеризуйте договірну теорію виникнення держави, визначте сильні та слабкі сторони згаданої теорії.

Література

1. Андресюк Б.П. На шляху до громадянського суспільства. – К., 2000.

2. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. – К., 2000.

3. Воронов І. Громадянське суспільство і влада // Людина і політика. – 2003. – №1.

4. Конституції нових держав Європи та Азії. – К., 1996.

5. Мамут Л. Государство: Полюсы представлений // Общественные науки и современность. – 1996. - №3

6. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К., 1996.

7. Тимошенко В.І. Правова держава. – К., 1994.

8. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності. – Харків, 1996.

9. Якушик В.М. Государство переходного типа (вопросы теории). – К., 1991.

Дата добавления: 2015-07-20