Тема 4. Політичні партії, взаємодія їх з громадськими організаціями і рухами. Партійні та виборчі системи.

Оскільки будь-яке суспільство є неоднорідним, воно поділяється на певні структурні елементи. За класичного підходу до розуміння політики, де домінантним визнається інтерес та людська раціональність, політичні утворення виникають навколо спільного інтересу та/або бачення шляхів досягнення певної мети чи реалізації поставлених завдань. Якщо реалізація завдань чи досягнення мети сполучене з необхідністю використовувати державну владу, то структурні утворення спільноти набувають всіх ознак політичних партій.

Політична партія – це добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Питання щодо походження та ролі політичних партій в політичному процесі є предметом жвавої теоретичної полеміки. Чи партії є наслідком втілення природного для людини духу суперечності (Т.Гоббс); чи є випадком політичних асоціацій, що формуються на основі вільного вибору людини (А.Товкіль); чи вони прагнуть підпорядкувати собі всі прояви політичної активності людини чи ж постають механізмом просування до влади лідерів (М.Вебер). Ці, як і десятки інших питань, є предметом гарячих теоретичних дискусій. Більше того, не існує одностайності щодо їх соціальної значущості. Відомо, наприклад, що послідовники теорії про загальне благо Ж.-Ж. Руссо розглядали партії як зло, засіб роз’єднання суспільства, своєрідний вплив домінування інтересів певних соціальних груп над загальнонародними, загальносуспільними. Схожу позицію займали й творці американської Конституції Дж. Вашингтон, Т.Медісон, О.Гамільтон та ін.

Слово „партія” латинського походження (від лат. pars (partis) – частина, група) й означає частину більшої спільноти. Для позначення політичних організацій як виразників певних інтересів термін „партія” вживався вже у стародавньому світі, зокрема в стародавній Греції. Так, Арістотель писав про боротьбу між трьома партіями – жителями морського побережжя, жителями рівнини і жителями гір в Аттіці в УІ ст. до н.е. Історики згадують діяльність в Стародавній Греції партії великих землевласників (падеї), торгово-ремісничої поміркованої партії (парії), партії народу (діакрії). У Стародавньому Римі словом „партія” позначали політиків, прибічників того чи іншого політичного лідера (партія Цезаря, Сулли і т.ін.), групу людей, які керували державою, сенат, на противагу народу (плебчу). Середньовіччя теж знало певні політичні утворення, які репрезентували інтереси тих чи інших ворогуючих сторін. Наприклад, в Італії ХІІ-ХУ ст. діяли партії гвельфів (прибічників влади папи, які боролися проти намагань Священної Римської імперії утвердитися на Апеннінському півострові) і гібелінів, яка підтримувала німецьких імператорів у їхній боротьбі з панством. Масові політичні партії, здебільшого соціал-демократичного спрямування, виникають у другій половині ХІХ ст. Першою масовою політичною партією була ліберальна партія Англії (рік заснування – 1861).

Сьогодні, втілюючи право людини на політичну асоціацію (від лат associo – приєдную, з’єдную) з іншими людьми, політичні партії відображають загальногрупові інтереси й цілі різноманітних соціальних, національних, конфесійних та ін. верств населення, їх ідеали й цінності, утопії й ідеології.

Найістотнішими ознаками політичних партій є наступні:

· Наявність чітко означеної системи політичних цінностей, поглядів, переконань тобто ідеології, що визначає політичну платформу, загальну стратегію і тактичні прийоми й засоби політичної партії.

· Партія є впорядкованим складним соціальним інститутом зі своєю внутрішньою структурою, що охоплює всі рівні політичного життя (від місцевого до міжнародного) й визначає принципи членства та її внутрішню субординацію.

· Спрямованість партії на завоювання (виборювання), формування, зміцнення, збереження влади.

· Здатність забезпечити собі широку соціальну підтримку (базу), партійний електорат тобто тих, хто буде за неї голосувати на виборах.

Функції політичних партій:

· Ідеологічна - полягає в розробленні ідейно-політичної доктрини чи ідейно-теоретичної концепції партії, яка є сукупністю взаємопов’язаних і систематизованих принципів, ідеалів, цінностей, цілей, намірів, що лежать в основі діяльності партії і які вона відстоює публічно.

· Політичної соціалізації громадян - партії забезпечують своєрідний зв’язок широких верства населення з державними інституціями, інституціалізацію політичної участі громадян, заміннють стихійні форми їх суспільно-політичної активності формами формалізованим, упорядкованими, які підлягають контролю з боку партійного активу та лідерів партій.

· Політична – реалізується в ході практичної участі партії в боротьбі за владу, в її формуванні, в ухвалі політичних рішень і в контролі за їх виконанням.

· Організаційна функція політичних партій пов’язана з практичною реалізацією ними своїх програмних завдань і цілей, що актуалізується, цілком природно, після успішного завершеного виборчого марафону.

Аби бути ефективним політичним інструментом, партія має відповідати за своєю суттю, змістом і формою сучасним вимогам: вірність демократичним ідеалам і життєстверджуючим принципам, іноваційністі й еврістичність в ідеях та здатність до саморозвитку, схильність до організаційного й ідеологічного плюралізму, наявність високого конкурентного потенціалу й здатність до своєчасного компромісу, продукування політичної еліти, оперативна рефлексія соціальних проблем, своєчасність корекції політичного курсу та ін.

Із появою значної кількості різноманітних партійних утворень, виникає й достатньо складна типологізація (від грец. typos – відбиток, зразок, форма) партійних інститутів, в основі яких лежить різний критерій. Наприклад, ліберальна традиція суттєвого характерною рисою партії вважає її ідеологічну спрямованість; марксизм в якості основи типології висуває соціально-класову сутність партії; з позицій інституціалізму такою основою має бути організаційний критерій. У залежності від того, очолює партія (блок партії) уряд країни чи ні, має більшість представників серед членів законодавчого органу чи ні, із огляду на місце в системі державної влади, партії поділяють на: а) правлячі (самостійно або в коаліції); б) опозиційні; в) позасистемні або нелегальні. За співвідношенням основних засобів і методів політичної діяльності виокремлюють партії: 1) парламентські; 2) непарламентські або авангардні. Перші, як правило, обмежують свою політичну активність участю у передвиборчих кампаніях, роботою своїх представників у представницьких органах влади. Партії авангардистського типу, не обмежуючись участю у передвиборчих марафонах і працею в державних органах влади, діючи в межах правового поля своєї держави, широко використовують й інші форми політичної участі: організацію пропагандистських заходів, демонстрацій, мітингів, маніфестацій, пікетувань тощо.

Серед критеріїв типологізації партій своє місце займають й ідейні основи їхньої діяльності, які дають можливість поділити партії на ідеологічні (доктринальні), прагматичні і харизматичні. Програми перших ґрунтуються на певному, чітко означеному світогляді й зорієнтовані здебільшого на захист своєї ідеологічної чистоти. Прагматичні або партії „ділових інтересів” чи „патронажні” (від франц. Patronage - опікунство) за З.Ньюменом, ґрунтуються на економічному забезпеченні певних соціальних груп тобто спрямовані на практичну доцільність своїх дій. У світ багато політичних угруповань, які формально інституціоналізувалися у вигляді партії аби ефективніше захищати інтереси певних груп громадян, що об’єдналися лише навколо певних суто ситуативних, тимчасових цілей, здебільшого економічного характеру (наприклад, у країнах СНД – „партії ошуканих вкладників у трасти”). Партії харизматичні теж не пропагують будь-якої відносно стабільної та логічно побудованої ідеологічної системи, а в них люди об’єднуються навколо авторитетного лідера.

У сучасній політології набула поширення й класифікація французького дослідника М.Дюверже, який виокремив залежно від умов набуття партійного членства партії масові, кадрові, централізовані й децентралізовані. Масові політичні партії – централізовані утворення, добре організовані й дисципліновані, побудовані, здебільшого, за адміністративно-територіальним принципом, з офіційно оформленим тобто фіксованим (статутним) членством. Не дивлячись на важливу роль лідерів і центрального апарату партії, особливого значення в партіях такого типу надається спільності поглядів, ідеологічній єдності партійців. Масові партії як правило, формуються знизу в особі первинних партійних організацій. Такі партії ведуть політичну роботу серед населення постійно, а не лише в період виборчих кампаній. Вони виступають своєрідною єднальною ланкою між членами партії, обраними до представницьких органів, і суспільством в цілому. Враховуючи різноманіття форм політичної діяльності, спрямованості й інших аспектів функціонування масових політичних партій, окремі політологи (Ж. Блондель) виокремлюють серед них представницькі партії західного типу, комуністичні й популістські. До масових належить переважна більшість політичних партій країн Європи та Латинської Америки.

Кадрові партії відрізняються тим, що вони діють не через широкі партійні маси, а через вузьке коло професійних політиків й елітарні кола суспільства, які й забезпечують їм фінансову підтримку. Вони формуються, як правило, зверху, на основі різних парламентських груп тиску, об’єднань партійної бюрократії. Їм не властиві інститут фіксованого членства, що й обумовлює відповідну аморфність партійної організації. Здебільшого, такі партії активізують свою політичну діяльність лише під час виборів, коли виникає необхідність організувати підтримку електорату. Між виборами зв’язок депутатами і виборцями забезпечує, насамперед, професійний партійний апарат (лідерів, активістів). Класичними прикладами кадрових партій – Республіканська і Демократична партії США, або партія С.Берлусконі „Вперед, Італіє”.

Для централізованих партій М.Дюверже вважав характерним перетворення ідеологічної складової в основоположну, своєрідне синтезуюче начало даного партійного утворення. Партіям такого типу притаманний високий рівень обов’язковості рішень центральних органів для первинних організацій та рядових членів партії, ретельний партійний контроль за діяльністю членів партії, вибраних до представницьких органів чи призначених на посади в органи виконавчої влади. Як правило, високим рівнем централізації відрізняються масові політичні партії з комуністичного та фашистською ідеологією. Кадрові партії, на відміну від масових, децентралізовані.

Партії одного й того ж типу, в свою чергу, можуть поділятися на різні види залежно від способу ідеологічного оформлення інтересів соціальної групи, яку вони репрезентують тобто від базової ідеологічної доктрини. Наприклад, серед партій, які захищають інтереси панівних верств західноєвропейських країн, можна виокремити консервативні, ліберальні, клерикальні. Із огляду на ідеологію як базову систему цінностей, партії можуть бути також комуністичні, соціалістичні, фашистські, анархічні, національні, екологічні тощо. В історичній ретроспективі людства можливо прослідкувати генезис політичних партій, як в світовому масштабі, так і в національному.

В залежності від того, як функціонують політичні партії та які з типів політичних партій представлені в політичній сфері, має партійну систему суспільства. Партійна система – це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення. Політичні партії взаємодіючи між собою і з державою, її владними інституціями, так чи інакше впливають на ухвалення важливих загальнодержавних рішень, виявляючи таким чином своє місце і роль у суспільно-політичному житті. Стійкі між партійні зв’язки і відношення у межах єдиного політичного простору утворюють партійні системи.

Партійні системи, як правило, класифікують у першу чергу за якісними аспектами партійно-державних відносин, а також за їх кількісним складом. Так, французький вчений М.Дюверже та його послідовники в залежності від кількості партій виділяють однопартійні, двопартійні й багатопартійні (плюралістичні) партійні системи.

До основних ознак однопартійної системи відносять: 1) наявність однієї політичної партії, що відіграє визначальну роль у державному й суспільному житті; 2) зрощення партійного апарату з державним; 3) авторитарний або тоталітарний політичний режим. Позитивним аспектом (своєрідною справою) однопартійної системи є її здатність мобілізувати основі виробничі й людські ресурси країни в критичні для держави й суспільства часи. А до недоліків слід віднести: 1) байдужість до конкретної рядової людини, її інтересів та потреб; 2) перенапруження й виснаження матеріальних, людських ресурсів суспільства. Прикладом однопартійної системи може бути Італія, Німеччина 30-х років ХХ століття. СРСР, Куба, Лівія тощо.

Характерними ознаками двопартійної системи є: 1) наявність двох потужних політичних партій; 2) формування уряду однією з двох партій, що одержала перемогу на виборах; 3) впливова опозиція з боку однієї з партій, що програла вибори; 4) демократичний політичний режим. Така система, як правило, гарантує певну суспільну стабільність, оскільки відсутні внутрішні конфлікти в уряді, який формує партія переможець, на виборах. Такі партії системи мають місця у США, Великобританії, Австралії тощо.

Для багатопартійної або плюралістичної партійної системи, яка може мати кілька різновидів, у найбільш загальному контексті притаманні такі риси: 1) наявність багатьох партій за рідною якістю впливу на суспільство; 2) коаліційний уряд; 3) гостре ідеологічне розмежування між партіями різних ідеологій; 4) гостре протистояння між владою й опозицією. До партійних систем такого ґатунку можна віднести системи Росії, України, Грузії тощо.

Італійський політолог Дж. Сарторі дещо розширив типологізацію партійних систем за кількісними характеристиками, запропонувавши більш складнішу класифікацію, що базується на ідеологічній полярності між партіями. На його думку, існує сім різновидів (типів) систем, дві з яких полярно приближені – „однопартійна” (ідейно різнорідна), а решта п’ять – проміжні типи – гегемоністська, з домінуючою партією, двопартійна, обмеженого плюралізму і радикального плюралізму.

На формування того чи іншого типу партійних систем впливають характер соціальної структури суспільства, діюче в країні законодавство і в першу чергу виборчі закони, наявні соціокультурні традиції. Суттєво впливають на характер партійних систем і виборчі закони країни. Там, де діють виборчі системи мажоритарного типу, визначають одного переможця за більшістю отриманих голосів, як правило, формуються двопартійні системи або системи з однією домінуючою партією. Пропорційні виборчі системи, навпаки, даючи шанс на представництво в органах влади більшої кількості політичних сил, ініціюють створення багатопартійних систем і партійних коаліцій, полегшують виникнення нових партій.

Досить тісно з партійними системами пов’язані виборчі системи. Виборча система – це сукупність правил і прийомів, які забезпечують участь громадян у формуванні представницьких органів влади (пропорційна, змішана, мажоритарна).

Завдання та запитання для самостійної роботи та самоконтролю.

1. Коли і яка причина появи політичних партій?

2. Послідовники теорії Руссо „ про загальне благо” розглядали партії як зло, засіб роз’єднання суспільства, домінування вузькогрупових інтересів над суспільними. Цю ж точку зору поділяли й батьки американської конституції – Вашингтон, Медісон, Гамільтон. Як би ви прокоментували таку позицію?

3. До функцій політичних партій належить:

а) боротьба за владу, її використання або контроль над нею;

б) виявлення, формулювання та представництво соціальних інтересів відповідних груп та верст;

в)______________________________________________________

г)______________________________________________________

д)______________________________________________________

4. Французький політолог М.Дюверже вперше запропонував свою типологію політичних партій: з одного боку, існують „ партії керівних кадрів ”, із іншого – „ партії мас”. Якби вам прийшлося бути автором такої двополюсної класифікації в умовах України, ви б взяли за основу позицію французького політолога чи українське суспільство є специфічним і поділ має бути за українськими реаліями. Тоді якими? Прокоментуйте.

5. Дж. Вашингтон у прощальному посланні американському народові говорив про небезпечні наслідки „партійного духу”, характеризуючи партії як „готову зброю” для узурпації влади. Як ви вважаєте, чи побоювання Вашингтона мали під собою підстави? Чи можна сьогодні здійснити виборне формування органів влади держави не використовуючи інститут політичної партії?

6. За якими кретеріями можна класифікувати сучасні політичні партії України?

7. Що, на ваш погляд, породжує т.зв. „дитячу” хворобу політичних партій України?

8. Існують різні критерії класифікацій політичних партій. Як правило, за соціальним опертям партії поділяють на:

1)_________________________2)________________________

3)_________________________4)________________________

тощо; за організаційною структурою партії є:

1)_________________________2)________________________

3)_________________________4)________________________;

від функцій і місця в політичній системі суспільства партії бувають: 1)________________________________________________;

2)__________________________3)_______________________;

4)___________________________________________________;

за ідеологічною ознакою партії поділяються на:

1)___________________________________________________

2)____________________________________________________

Література

1. Андресюк Б.П. На шляху до громадянського суспільства. – К., 2000.

2. Воронов І. Громадянське суспільство і влада // Людина і політика. – 2003. -№1.

3. Туренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовий думці. – К., 2000.

4. Кресіна І., Полішкарова О., Громадянське суспільство: відокремити зерна від полови // Віче. – 2002. - №4.

5. Соколов В. Рябіка В. Громадянське суспільство. Дійові особи та виконавці // Віче.- 2003. - №4.

6. Сучасний профспілковий рух в Україні. – К., 1996.

7. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. – К., 2000.

8. Кириченко В. Президент у структурі влади //Віче. – 2003. - №7.

9. Кресіна І., Полішкарова О. Громадянське суспільство: відокремити зерна від полови //Віче. – 2002. -№4.

10. Нижник Н. Верховна Рада і Кабінет Міністрів: правила симетрії //Віче. – 2002. -№3.

11. Соколов В., Рябіка В. Громадянське суспільство. Дійові особи та виконавці.//Віче. – 2003. –№4.

12. Стратегія розвитку України: теорія і практика. –К., 2002.

13. Тертичка В. Державна політика. Аналіз та здійснення в Україні. – К., 2002.

14. Україна: крок ХХІ століття: Соц.-політ. аналіз. – К., 2002.

15. Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. – К., 2000.

Дата добавления: 2015-07-20