Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Безпосередній аналіз тексту, з поясненням думок Августина Блаженного

Читайте также:
  1. Аналіз виконання виробничої програми промисловими підприємствами
  2. Аналіз виконання доходної частини загального фонду бюджету
  3. Аналіз виконання сільського бюджету по доходах загального і спеціального фондів та обґрунтованість внесення до них змін.
  4. Аналіз виконання спеціального фонду бюджету за доходами
  5. Аналіз виробничого травматизму та стану фінансування заходів з охорони праці
  6. Аналіз витрат на збут
  7. Аналіз динаміки розподілу видатків державного бюджету.

Августин Блаженний, або Святий Августин у своєму творі «Сповіді» порушує величезну кількість проблем, які ми кожного дня можемо спіткати у своєму повсякденному житті, проблема буття, проблема віри та швидкоплинності часу, усі ці проблеми та свої думки щодо них Августин детально та глибоко досліджує.

На мою думку центральною проблемою «Сповіді» є питання віри, а зокрема питання на які у нас немає відповідей, хто нас створив? Чи існує Бог? Августин у своїх сповідях дуже відверто відкриває перед Богом свою душу, виливає всі свої переживання та думки, з усіх сил що в нього були він старався відшукати те, що принесе йому незрівнянну радість та щастя, адже таким щастям розкаявшись він вважав тільки бога, забувши про всі земні блага, які радували його тіло до того. Бог для Августина це вершина віри, найблаженніша радість, яка розповсюджується на тих хто вірить. Августин не одноразово порушує проблеми тілесних похотей, розповідає про свої пристрасті до перелюбу, до грошей, розповідає про крадіжки не заради вигоди вкраденого, а заради того, що сам процес приносив йому незрівнянне задоволення.

Як колись сказав Франческо Петрарка «рівних Августину немає і не було за його часів у всіх площинах [ Петрарка Ф. Естетичні фрагменти.- М., 1982.- С. 301]. Ніодин писар до нього не наважувався порушувати настільки глибокі проблеми як проблема віри, Августин описує в своїй сповіді слова людей, які казали що повірять тільки тоді коли побачать, і це він категорично заперечує, тому що віра базується на духовному баченні всього, коли б ми побачили Бога то наша віра не мала б сенсу, бо ми б були впевнені в тому що Бог існує, це свого роду ніби загадка для людства, але люди які твердо вірять , знають, що Він існує. Августин категорично стверджує що сліпа віра це теж саме що й безвіря, вірити потрібно свідомо.

На мою думку основною проблемою яку перед собою ставить Августин це проблема прагнення до щастя та родості, її шукають усі, хтось її знаходить не в тому вигляді який для Августина є правильним тобто радості в Бозі. Августин говорить що єдина радість, єдине найневимовніше та найобширніше щастя це Бог, коли ми живемо в Бозі, то наше життя сповнене духовних радостей. Августин розповідає та навчає як потрібно жити щоб наше життя було сповнене Божої радості, Августин закликає величати та прославляти Бога, стверджує що нас створив Бог і ми як маленька частина його творіння шукаємо радощів у його похвалах, насправді це дуже глибокі думки, адже абільшість наших молитов та благань до Бога несуть в собі прозьби про допомогу, або ж подяки за якесь щастя та радість якою Бог наповнив наше життя.

Хіба людина яка описує Бога такими словами може сумніватись в тому що Бог це єдине джерело «правильного щастя та вічної душевної радості?

«О найвищий, найліпший, наймогутніший, всемогучий, наймилостивіший та найсправедливіший, найбільш укритий і всюди присутній, найгарніший і найсильніший, сталий і непохитний, незмінний і такий що все змінює, ніколи не новий і ніколи не старий, той, хто все відновлює, Ти той хто до старості приводить гордих, а вони про це не знають».



Summe, optime, potentissime, omnipotentissime, misericordissime et iustissime, secretissime et praesentissime, pulcherrime et fortissime, stabilis et incomprehensibilis, immutabilis mutans omnia, numquam novus numquam vetus, innovans omnia et in vetustatem perducens superbos et nesciunt (I, 4, 4).

Бог це радість, яка не принесе людині шкоди за будь-яких обставин. Також розповідає Августин про свої дитячі роки, що коли його щось турбувало, чи боліло, на його очах зявлялись сльози, а коли все було добре то він посміхався це чистий приклад дитячої та ще незайманої радості. (I, 6,7), (I,6,8).

Августин вважає що жодна наща емоція не вмирає, вона залишається навіки в тому хто нам їх дарує, тобто в Бозі, уся наша радість живе в Бозі, чим більше її ми йому даруємо тим більше Бог нами задоволений, так як ми його творіння, ми діти Божі, і він нами керує.

Загрузка...

Святий Августин асоціює добро з радістю, та щастям, він стверджує що людина ніколи не буде щасливою коли вона робить щось всупереч своїй волі, тобто щось що її змушують робити, в такі моменти потрібно відшукати в собі цей вічний вогонь Божий який завжди горить інколи міцним полумям а інколи маленькими жаринками, але він вічний і постаратись розпалити його ще більше, той вогонь віри, і віра в Бога принесе нам радість, ось така позиція Августина.

Августин зумів не повіністю віддатись гріховності, він домагається свого хрещення (I, 11,17-18) але одночасно розповідає про земні радощі, Зокрема любов до ігрищ, ( I,10, 16), дуже гарно описує як тілесні захоплення які ми сприймаємо оком приносять нам тілесну радість, в тій же частині розповідає як тілесні радощі можуть спокусити навіть найсильнішу душу, яка живе в Бозі.

Дуже влучно Августин описує епізод (I, 13,21) «Бо чи є щось жалюгідніше від нещасливця, який немилосердиться над собою й оплакує смерть Дідони, спричинену любовю до Енея, а не плаче над своєю власною смертю, що її спричинила нестача любові до Тебе Боже, Світло серця мого, «хлібе внутрішній уст душі моєї»(Ів. VI, 35;48;59), Сило, що запліднюєш мій розум і лоно думки моєї?».

Quid enim miserius misero non miserante se ipsum et flente Didonis mortem, quae fiebat amando Aenean, non flente autem mortem suam, quae fiebat non amando te, deus, lumen cordis mei et panis oris intus animae meae et virtus maritans mentem meam et sinum cogitationis meae?

Тобто цими словами він стверджує що любов це радість, бо радість це протилежна сторона нещастя, далі в цій самій частині Августин говорить «Я не любив Тебе, і «вдалині від Тебе вів розпустне життя» (Пс. 73, 27.) а серед тієї розпусти я чув як з усіх боків лунали оклики «Славно!Браво!»(Пс. 40,16.), бо приязнь цього світу це розпуста – невіра в тебе. (I, 13, 21)

Non te amabam, et fornicabar abs te, et fornicanti sonabat undique: 'euge! euge!' amicitia enim mundi huius fornicatio est ...

Розпуста це тілесна радість, яка веде то занепаду душі і зчасом і тіла людського, людина настільки може глибого вгрузнути у болоті розпусти що вибратись можна буде лише за довгі роки розкаяння та молитов до Бога, розпуста є одним з найбільших земних гріхів, і Августин поєднює тут радість земну з розпустою, і в нього виходить гарний приклад на свому житті, варто підкреслити те що Августин в тому зізнається, і нічого не приховує.

Августин розповідає що радощі та веселощі які допомогли йому вивчити Латинську та Грецьку мови, він не знав ні слова по грецьки чи латинськи, адже його змушували на силу вивчати ці мови, загрожували страшними карами, а потім коли змінили підхід до цього питання то з няньками які його веселили та радували, йому з легкістю вдавалось запамятовувати латинські слова «без жодного страху та муки серед пестощів няньок, серед жартів і веселощів мого оточення, що сміялося з мене і бавилося зі мною, і я справді завчив латинські слова без покарань і погроз з боку тих, хто наполягав і без покарань, бо моє серце вже само змушувало мене висловлювати свої думки». (I,14,23)

Utique nulla noveram, et tamen advertendo didici sine ullo metu atque cruciatu, inter etiam blandimenta nutricum et ioca adridentium et laetitias adludentium. didici vero illa sine poenali onere urgentium, cum me urgeret cor meum ad parienda concepta su...

Тут Авгутин радості протиставляє страх, страх з точки зору психології є емоційним процесом. В теорії диференціальних емоцій К. Ізарда страх віднесений до базових емоцій, тобто є природженим емоційним процесом, з генетично заданими фізіологічним компонентом, строго певним мімічним проявом і конкретним суб'єктивним переживанням. Причинами страху вважають реальну або уявну небезпеку. Страх мобілізує організм для реалізації уникаючої поведінки, утікання ( Ізард, Керрол Элліс Теория дифференциальных эмоций., Питер, 2007. — С. 54)

Можна зробити висновок що коли людина боїться, вона втікатиме доки не відчує себе в безпеці, тільки в безпеці, коли нам нічого не загрожує ми можемо відшукати радість, під впливом якої налагодити контакт з Богом. Августин стверджує що необхідність змусить робити і подобатись те, що раніше не подобалось і не приносило радості, тим самим він намагається донести до людей ідею того, що коли ми робимо те, що хочемо робити, спілкуємось на мові якою ми хочемо спілкуватись, віримо в Бога , віру в якого нам не навязують, то ми вільні, а свобода це можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству.

Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). У цьому значенні, поняття «свобода» протилежно поняттю «необхідності» ((Костенко О. М. Культура і закон у протидії злу. —Київ: Атіка, 2008. —352 с.) «Необхідність» - поступальний рух, розвиток у жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами.

Коли людина вільна то вона щаслива, і змушена будувати своє життя в Бозі тобто на основі його вчень.

Частково розпустне виховання Августина зіграло поганий жарт з його душею, він вдався до крадіжок, підкупів і ошуків. Безбожне дитинство заморозило душу Августина, яка чекала на потепління яке пошле йому Бог, бо душа наша створена Богом і прагне його славити й приносити йому радість і самому тілу зокрема , не тілесну, а душевну радість. Із плином часу Августин починає усвідомлювати і дякувати Богові за фізичні, інтелектуальні та духовні дари.

На початку другої книги Августи пригадує всі свої мерзенні вчинки і тілесні зіпсуття його душі не тому що він їх любить , а тому що він любить Бога, і утотожнює поняття любові з поняттям радості. «Роблю це з любові до твоєї любові» Аmore amoris tui facio istuc (II, 1.1) Августин описує як в думках долає перешкоди на шляху щоб скуштувати Божих солодощів та необманної насолоди (II,1,1). Взявши за мірило Божу радість, можна зробити висновок, що наше життя в небезпеці, занадто мало часу люди приділяють своїй душі і Богу зокрема. Ісус Христос сказав: «Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю його, і об’явлюсь йому Сам». Саме такі слова ми можемо знайти в святому писанні (від Івана 14:21)

Як же нам потрібне постійне об’явлення Спасителя у нашому щоденному житті, але занадто мало ми любимо Бога і занадто мало приносимо йому радості, щоб він нам показався.

У другій частині Августин засуджує свої похоті зрілості, він картає себе за те, що не зберіг тієї межі у взаємовідносинах з душею де є світлий поріг приязні. «А я , безталанний, у бурхливості своїх пристрастей, кинувся за хвилями свого внутрішнього гону, а вони підхопили мене і понесли далеко від Тебе, і я порушив усі Твої закони , але не втік від Твого Бича. Бо якому ж смертному це вдастся? Адже ти завжди був біля мене, Ти милостивий у суворості своїй, і Ти розливав гіркоту найбільшого обурення над усіма моїми недозволеними втіхами, щоб я таким чином шукав радощів без неприємностей. І де ж я міг їх знайти як не в Тобі.

Sed efferbui miser, sequens impetum fluxus mei relicto te, et excessi omnia legitima tua nec evasi flagella tua. quis enim hoc mortalium? nam tu semper aderas misericorditer saeviens, et amarissimis aspergens offensionibus omnes inlicitas iucunditates meas, ut ita quaererem sine offensione iucundari, et ubi hoc possem, non invenirem quicquam praeter te, domine, praeter te..(II,2,4)

Августин зновуж таки нагадує що коли ми порушуємо закони Божі то Бог гнівається на нас і посилає нам покарання та нещастя, тим він хоче сказати що ми самі собі завдаємо шкоди коли грішимо, коли чинимо щось всупереч Божим заповідям. Тіло це земна субстанція, а душа – творіння Боже і радість одного може стати занепадом та смутком для іншого, так найчастіше й відбувається, земні радощі та похоті відбиваються ранами на нашій душі, а смертельно поранені душі в рай не впускають. Але не все безнайдійно, Бог приймає всіх, потрібно лише чистосердечно розкаятись, ось наприкладі Августина, наша душа після таких ран прагне відновлення в Бозі і лише таким чином її рани можуть загоїтись. Важливо вчасно зупинитись, адже на хвилях цих земних радощів можна заплисти занадто далеко, і попасти в болота з яких буде дуже важко вибратись.

Августин розповідає ще коли він був у лоні матері, Бог почав будувати в її серці світлицю, яка не дасть злим силам зруйнувати його душу, ця історія про те як його батьки раділи його статтевому дозріванню, «Батько задурманений невидимим вином згубної волі що звертається тільки до низьких речей»... «і зраділа моя мати побожним страхом і тремтінням( Пор:, II Кор. VIII, 5.), і хоч я ще не був вірним однак вона лякалася крутих шляхів , якими ходять ті, що повернулись до Тебе плечима а не обличчям».(Єр. II, 27) (II, 3,6)

De vino invisibili perversae atque inclinatae in ima voluntatis suae....Itaque illa exilivit pia trepidatione ac tremore et, quamvis mihi nondum fideli, timuit tamen vias distortas in quibus ambulant qui ponunt ad te tergum et non faciem.

Четверта книга носить назву Радощі з капостей. Історія однієї крадіжки. Тут Августин описує як він отримував насолоду з крадіжок, про те що він крав і чому крав, а крав він без жодної причини, у нього було все те що він крав, навіть краще в багато разів і більше за кількістю, насолоду йому приносив сам процес крадіжки, коли вони з друзями під час злочину ділились враженнями та розповідали про свої подвиги, це приносило Августину незмірну радість, так що він не міг зупинитись, але вирішив він про це розповісти Богові, і розкаятись. «я радів самою крадіжкою спокушений гріхом»

...Quam furto appetebam, sed ipso furto et peccato.(II,4,9)

Вся радість Августина та задоволення походило від того, що красти було заборонено.

Цим прикладом Аврелій Августин демонструє як людське тіло може чинити коли його душа живе без Бога. Гріх, заборона, тілесне задоволення – це все протилежні почуття до почуття духовної радості в Бозі, людські похоті за побажання які виконує людське тіло заганяють нашу душу в безвихідну ситуацію, в якій вона мусить прислухатись до побажань тіла і виконувати його вказівки, отримувати задоволення від того ж самого від чого отримує задоволення й наше гріховне тіло, тим самим руйнуючи себе. Цей процес самознищення Аврелій Августин описує в своїх сповідях, і просить в Бога прощення за те що його серце та душа слухали саме його тіло а не Бога, як це має бути на його думку. Радість яку ми отримуємо від того що робимо щось заборонене в десятки разів міцніша за звичайне почуття радості, але це щастя оманливе, це так зване тілесне або земне щастя, яке не приносить користі душі, і не славить Бога, Творця нашого. Така радість підсилена злими силами, які кожен день чатують на слабких людей які зхильні до безбожного життя, щоб забрати їхні душі в царство вічних мук. Не зважаючи на важкість гріха, Августин доброчесно та чистосердечно розкаюється і каже що «мерзенна та душа яка відривається від Твоєї підпори щоб перетворитися на руїну», а в ганьбі не бажає нічого іншого ніж ганьби, а коли людина живе в ганьбі то вона аж ніяк не радітиме і не приноситиме радості Богові.

Turpis anima et dissiliens a firmamento tuo in exterminium, non dedecore aliquid, sed dedecus appetens.( II,4,9)

Августин згадавши про причини земних гріхів, розповідає про те яку радість нам приносять дружні стосунки, одночасно ми грішимо, і покидаємо найвеличніше джерело спасіння та радості тобто Бога, і віддаємо себе джерелу земному, тлінному, невічному. Я особисто повністю погоджуюсь з тим твердженням Августина, бо і сам можу з впевненістю розповісти шо коли ми з друзями проводимо час то про Бого люди згадують вкраї рідко, ато й в останню чергу. Все зло, яке ми робимо в нашому житті, ми робимо його не безпідставно, у всьому є своя користь, тут Аврелій згадує Катіліну, який коїв злочини не через те що він любив це робити, а тільки через мету, яка приносила йому радість, люди стають заручниками власного его, яке не відпускає їх, коли людина звикла щось отримувати , мати чогось вдосталь, і коли в неї це все забирають то вона готова на будь-що щоб повернути це, так само і мораль цієї частини така що люди стають заручниками земного майна, яке змушує їх чинити зло, а зло це прямий антонім до радості, саме до божої радості, тому що зло яке б воно не було тим людям які його чинять приносить радість тілесну, або вигоду, а тілесна вигода і є тілесною радістю.

Августин не перестає картати себе за ту крадіжку яку він вчинив, коли вкрав груші, поїдаючи їх він зїдав не тільки смачні плоди а й беззаконня, яке приносило йому радість, тим самим насичуючи своє тіло та душу тілесними похотями які не дають Божим радостям попадати нам в душу.

З точки зору психології Августин полюбив смак свого злочину не через смачні плоди які він поїдав, а за те що він був співучасником, а під час злочину друзі розповідали про свої крадіжки які вони зкоїли трохи швидше, і Августин у його віці хотів стати таким самим як і його друзі, це ознаки юнацького віку. Лідерство – закономірне соціальне явище, що наймасовіше проявляється у групах. Серед членів будь-якого колективу завжди знаходяться особистості, які виявляють вищий, у порівнянні з іншими його членами, рівень активності, вони більше поінформований, мають добрі організаторські здібності, швидко завойовують авторитет, уміють скерувати групу на виконання спільного завдання. Однак лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер не може існувати наодинці, він завжди існує як елемент групової структури, а лідерство є системою відносин у цій структурі. Варто також зауважити, що існує взаємовплив та взаємовиховання у системі «особистість – група»

Ця радість, яку відчував Августин достеменно інша ніж та яку шукав він все життя, це злий та гріховний бік щастя, яке по словах Августина приносить біль та смуток Богові.

З цього можна зробити висновок що радість поділяється на духовну і земну, земна радість поділяється на гріховну та чисту радість. Наприклад Батьки радіють народженню немовляти, їхня радість чиста, а крадіжка дає радість гріховну, але все дуже відносно, батьки радіють народженню дитини яка була зачата в гріху, що перетворює це щастя на гріховне. Це розумів Августин, і домігся свого хрещення. Хрещення — найперше Таїнство, таїнство духовного перенародження, яке звершується над людьми, що вступають до Христової Церкви. Про його значення Христос сказав Никодимові: «Істинно кажу тобі: хто не народиться від води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже…» (Ів. III, 5). Сам Ісус Христос хрестився від Івана в Йордані. Кого хрестять, тричі занурюють у воду (у католиків, а довший час і в православних, замість занурювання тричі поливають водою, див. обливанці): занурення означає духовне умирання для гріховного життя і зняття первородного гріха Адамового. А виринання з води — духовне народження від води й Духа в нове християнське життя.

Хрещення Августин прийняв лише незадовго до смерті. Мати ж Августина була ревною християнкою. Вона також зарахована до лику святих, і, ймовірно, завдяки цьому історія зберегла нам її ім'я: її звали Монікою.

Духовна радість можлива лише за умов досягнення духовного звязку з Богом, Божа радість є невимірною та незрівнянною ні з чим, чистішою за земну. Коли людина яка живе в земних радощах і з часом починає освідомлювати, що ті радості приносять їй біль, бо це гріховні радості тоді вона готова прийняти Бога.

«Хто входить в тебе, входить у радощі Господа свого» (II,10,18)

Qui intrat in te, intrat in gaudium domini sui.

Августин цитує Святе письмо від Матея XXV,21 «Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого.» В цьому Євангелії йдеться про рабів та пана, пан давав рабам таланти а ті примножували їх, а один раб зваживши те, що пан пожинає, де не сіяв, і визбирує, де не розсипав, той закопав свого таланта і не примножив, це загально відома притча, але в даному нам контексті у сповіді Аврелія Августина можна навести паралель з людським життям, скільки радостей ми посилаємо богові стільки ж і в двічі більше він посилає нам назад, а коли ми беремо і наще щастя закопуємо в шкідливих звичках,в злочинах та гріхах то не бачити нам подяки від Бога за те і не бачити нам щастя та радості Божої.

Той хто живе в Бозі не знатиме ні страху ні болі, ні нещасть, Бог захищає від усього, потрібно тільки жити за його законами.

Нажаль Августин знаходився на далекій відстані від Бога, він заплив у води тілесноїх спокуси, вигоди та розкоші, все це приносило йому земну та гріховну радість.

Августин розповідає про тілесні похоті, коли він кохав і хотів бути коханим, змінивши місце проживання переїхав у Карфаген. У словах «ось чому моя душа була хвора і зболена, проривалася на зовні» Et ideo non bene valebat anima mea et ulcerosa proiciebat se foras(III.1.1) Тут Августин знову вдається до цитати з Євангелія від Йова 2:7-8 « І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояком від стопи ноги його аж до його черепа...А той узяв собі черепка, щоб шкребти себе. І він сидів серед попелу...

Пояснити це досить складно але на мою думку Августин цим хоче сказати що ті радості які ми відчуваємо в нашому житті, навіть найкращі які тільки ми собі можемо уявити, ніщо в порівнянню з тими радощами та щастям яке нам може дати Бог. Але Августин із радістю заплутався у згубні сіті «щоб мене згодом бичували залізні різки заздрості, страху, гніву та чварів»

Et conligabar laetus aerumnosis nexibus, ut caederer virgis ferreis ardentibus zeli et suspicionum et timorum et irarum atque rixarum.

Біль одних приносить нещастя іншим, тобто людина влаштована так що коли вона спостерігає за людиною яка страждає, то їй теж неприємно і вона не відчуває радості за ту людину що страждає, люди люблять щастя та радість, Августин говорить що «варто більше шкодувати того хто радіє в ганьбі ніж того хто думає що він нещасливий бо втратив нужденне щастя»

Nunc vero magis misereor gaudentem in flagitio quam velut dura perpessum detrimento perniciosae voluptatis et amissione miserae felicitatis (III.2.3)

Сльози і страждання – це емоції які ми любимо. Але кожна людина любить радість, нещасливим не хоче бути ніхто але похваляє співчуття, і це мабуть єжиний звязок між стражданням і співчуттям. Августин старається нам пояснити що потрібно вміти радіти чимось маленьким і не чекати чогось ще, потрібно навчитись задовільняти себе навіть найменшим промінчиком божої радості який на нас зходить і Бог це обовязково оцінить. Краще радіти в ганьбі чомусь дійсно вартісному для душі ніж на всіх людях вихвалятись чимсь матеріальним та земним. Богу потрібні наші не тілесні та земні радощі а духовні, немаетріальні.

Чому земна радість така небезпечна? Томі що вона раптово може перейти в гордість, а гордість це дуже важкий гріх. «Радість моя переходила в гордість, я бундючився через це верхоглядство»

Et gaudebam superbe et tumebam typho, quamquam longe sedatior.(III,3,6)

Раптово з першими інтелектуальними потягами Аврелій Августин студіюючи красномовство захопився лжефілософією не від Бога, а земними переказами за правилами земного світу. Августина не цікавило що несе в собі та мудрість в діалозі, чи то щось від Бога чи ні він не задумуючись почав вивчати його, а потім перед Богом розкаявся зі совами «І я в той час Ти знаєш це, Світлосте мого серця не знав ще цих слів Апостола тільки одне мене радувало в цьому заохоченні, а саме те, що мене спонукало, запалювало, поривало до любові до того щоб шукати, набувати і посідати і привязувати до себе цілою істотою не до тієї чи іншої філософської системи а до самої мудрості, хоч би якою вона була.

Et ego illo tempore, scis tu, lumen cordis mei, quoniam nondum mihi haec apostolica nota erant, hoc tamen solo delectabarin illa exhortatione, quod non illam aut illam sectam, sed ipsam quaecumque esset sapientiam ut diligerem et quarererem et adsequerer et tenerem atque amplexarer fortiter, excitabar sermone illo et accendebar et ardebam (III,4,8)


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 100 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Частина І | Приїзд Фавста. | Мрії про щастя. Жебрак | Вагання Августина при виборі способу життя | Душа може померти | Висновки | Список використаної літератури та джерел |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Концепт як лінгвокультурологічна категорія| Cмерть друга.

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.019 сек.)