Мрії про щастя. Жебрак

Інший аспект щастя Августин вміло описав на прикладі міланського жебрака, який на його думку вже був на підпитку і був незмірно щасливим. Жартуючи і бажаючи щастя перехожим він нажебрав грошей за які купив собі радість, тобто випивку. Проходячи повз Августин помітив, що якийсь безталанний жебрак знайшов те чого він так давно шукав - радість, і за що йому таке він запитав, і почав розважатись з своїми друзями. «Я зітхнув і почав розважатись із своїми приятелями, що йшли зі мною, у яке велике нещастя кидає на наше власне божевілля. Невже всі ми тоді, ледве тагнучи під жалом похотей тягар безвіря, який зростав щохвилі, не бажали нічого іншого, як тільки добрести до тієї радісної безжурності у якій нас випередив цей старець-жебрак, і куди ми мабуть не дійдемо ніколи»

Quendam vicum Mediolanensem animadverti pauperem mendicum, iam, credo, saturum, iocantem atque laetantem. et ingemui et locutus sum cum amicis qui mecum erant multos dolores insaniarum nostrarum, quia omnibus talibus conatibus nostris, qualibus tunc laborabam, sub stimulis cupiditatum trahens infelicitatis meae sarcinam et trahendo exaggerans, nihil vellemus aliud nisi ad securam laetitiam pervenire, quo nos mendicus ille iam praecessisset numquam illuc fortasse venturos.

Й справді так є, з точки зору філософії, людина має свої потреби і коли вони їх всіх задовільняє вона щаслива, коли Августину не вистачало чогось він це робив, і тим самим отримував земне щастя. Якщо перекладати дослівно, то Августин почав спілкуватись з своїми друзями, а як я вже згадував навіть сам процес спілкування Августину приносив безмежну радість. Під власним божевіллям Августин розуміє погоню за земним щастям, те на які жертви люди готові щоб лише на хвилину забутись і відчути радість життя на землі, ніхто в той час не думає про вічне життя в Бозі та прославляння його, ніхто не приносить йому радість, коли їхні душі захоплює радість земна. Чим довше людина живе в такому стані, тим більший тягар безвіря як говорить Августин Блаженний, це те з чим у рай не впускають, тільки найщиріше розкаяння, таке як ось Августин пише перед Богом, свої переживання та просить прощення яке здатно зменшити цей тягар. Старець жебрак випередив Августина і його друзів в набутті щастя, щастя, яке августин називав «радощі хвилинного щастя»

Laetitiam scilicet temporalis felicitatis (VI,6,9)

Хвилинне щастя це не щастя, а швидше смуток, адже людина готова проміняти на цю хвилину щастя усе своє життя. Щастя обгрунтоване, стає справжнім внаслідок володіння справжніми, дійсними благами. До них належить усе те, що, породжуючи задоволення, сприяє здоров'ю людини, його самовдосконаленню, і навіть сприяє інтересам і користю суспільства загалом, не перешкоджає його самозбереження і прогресивному розвитку. Таке визначення справжніх благ дозволяє відрізнити щастя від ілюзорного щастя, від ейфорії і добробуту людей, які наживаються за чужий кошт.

Люди з усіх сил стараються досягнути щастя на землі, більшість з тих спроб закінчуються хвилинним щастям, а коли вони зможуть знову його відчути ніхто не знає, може через хвилину, може через рік, і всі пробують будь-яким чином його осягнути. Наше життя це погоня за щастям, крок вліво або в право, і ми вже збились з правильної дороги. Ніколи не потрібно гнатись за щастям, воно саме до нас прийде, потрібно вичікувати свого часу, віддавати всю радість Богу, а він в свою чергу вже в десятикратному розмірі пошле нам свою радість і ми будемо радіти не хвилинним щастям, а вічним.

Августин шукав такогож хвилинного щастя яке знайшов цей жебрак, але його шлях був набагато тернистіши та довшим, але Августин впевнений що це не є справжнім щастям, «Немає сумніву, що він не зазнав справжнього щастя, - але ж і я у своїх честолюбних починаннях шукав ще оманливішого щастя»

Non enim verum gaudium habebat, sed et ego illis ambitionibus multo falsius quaerebam.(VI,6,9)

І коли б хтось запитав мене, чи волів би я радіти, чи лякатися, я б відповів: «радіти»; а коли б мене хтось запитав, чи я волів би стати таким, як цей жебрак, чи лишитися таким яким є, то я б вибрав другий варіант, не зважаючи на журбу та тривогу, що зїдала мене».

Et certe ille laetabatur, ego anxius eram, securus ille, ego trepidus. Et si quisquam percontaretur me utrum mallem exultare an metuere, responderem: ' exultare '; rursus si interrogaret utrum me talem mallem qualis ille, an qualis ego tunc essem, me ipsum curis timoribusque confectum eligerem.(VI,6,9)

Тут Августин протиставляє такі поняття як радість та страх, радість та журбу та тривогу, але не згадує нічого про свою душевну сліпоту, яка запаморочила його розумі і він не бачить чого він прагне.

«Нехай же відійдть всі від душі моєї, що кажуть «Важливо хто з чого радіє»,цей жебрак радів з похмілля, а я хотів радіти зі слави, але яка ж це слава, в мені нема слави. Його радість була не справжньою радістю і так само моя слава була несправжньою славою».

Recedant ergo ab anima mea qui dicunt ei, 'interest unde quis gaudeat. gaudebat mendicus ille vinulentia, tu gaudere cupiebas gloria.' qua gloria, domine, quae non est in te? nam sicut verum gaudium non erat, ita nec illa vera gloria et amplius vertebat mentem meam. (VI, 6,10)

Цей випадок показує Августину всю марноту такого щастя, він розуміє що цей жебрак радів з похмілля що це не справжнє щастя, а його радість яка переповнювала його через розмови з друзями це марна радість, слава яка в нього була теж є пустою славою, бо єдина справжня слава яка приносить щастя це слава Бога, тільки прославляючи Бога ми можемо отримати справжню радість - чисту, тобто душевну радість, не тілесну – гріховну. Августин каже «що треба дивитись на те хто чим радіє і радощі надії, що спираються на віру, відрізняються незмірно від цього примарного щастя.І напевно він був щасливішим тоді за мене, не тільки тому що увесь розпливався в радощах, коли мене зїдала журба але й тому, що він придбав собі вина за кошти які виручив за побажання щастя та радості перехожим, тоді як я своєю брехнею шукав пустої слави».

Interest vero unde quis gaudeat, scio, et gaudium spei fidelis incomparabiliter distat ab illa vanitate, sed et tunc distabat inter nos. nimirum quippe ille felicior erat, non tantum quod hilaritate perfundebatur, cum ego curis eviscerarer, verum etiam quod ille bene optando adquisiverat vinum, ego mentiendo quaerebam typhum(VI,6,10)

Незважаючи на те, що жебрак мав несправжнє почуття радості викривлене алкоголем, він ліг спати, проспався і отверезів, і не мав більше того почуття радості, а августин з своїм почуттям марноти та непотрібності та нещастя прокидався кожного ранку. Радість що спирається на віру, незмірно відрізняється від радості жебрака і Августина. В цій частині Августин описує дуже важливий момент усієї його сповіді, на прикладі жебрака він демонструє що людина яка дарує щастя іншим, бажає щастя інших, то вона неодмінно зовсім скоро відшукає і своє щастя. Августин зображує цю істинну в вигляді притчі, в образі жебрака – людство, та кожна людина зокрема, а вино – це радість, яку не можна купити за гроші, чи щось земне, так само як вино пянить тіло людське і викликає примарну радість так і Радість Божа дарує нам незмірне почуття щастя, якого ми ніколи не відчуємо без Бога, цю істинну радість ми можемо здобути лише коли ми будемо жити в Бозі, і повністю віддаватись йому.

Дата добавления: 2015-07-17