Приїзд Фавста.

Августин розповідає про головного Маніхейського Єпископа Фавста який прибув до Карфагену, і там же зачіпає цікаву на мою думку тему літератури та красномовства яку вже не вперше згадує в своїх сповідях, нічого так не радує вухо і око як красномовство та література відповідно. Августин називав Фавста «великими тенетами дияволя»

Мagnus laqueus diaboli (V,3.3)

Це навіть не Августинові слова Августин тут цитує Біблію, а саме перше послання до Тимофія «Треба, щоб мав він і добре засвідчення від чужинців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську». І це не пусті слова, Августин демонструє як людина використовує розум даний Богом проти Нього самого. Якщо взяти до уваги те, що ми приносимо Богу радість роблячи добро то напрошується лекий висновок що роблячи навпаки, якщо можна так сказати ми даруємо радість комусь іншому хто тільки чекає шоб вбити нашу душу в свомєу підземному царстві. Фавст був Єпископом Маніхейців, був знайомий частково з граматикою, але пізнання інших наук були для нього закриті, тим не менше він був дуже гучним. Крім Маніхейських творів він читав ще Ціцерона та Сенеку, але теж виключно вибрані твори. Він був обдарованим і жвавим оратором, постійна практика давала йому можливість користуватися живими фразами із захоплюючим красномовством, яке виробляло ще більше враження внаслідок його аскетизму і щирості. Блаженному Августину подобалася відвертість, з якою Фавст зізнався у своїй повній нездатності допомогти Августину в будь-яких більш складних його духовних міркуваннях. Августин розмовляв і читав разом з Фавстом, але, відкривши для себе, що цей поборник маніхейства міг лише вельми небагато сказати на захист істотних пунктів навчання маніхеїв, відмовився від будь-якої спроби проникнути глибше в таємниці релігії. Твір Августина "Проти Фавста", в 33 книгах, написано у відповідь на наполегливі прохання, так як Фавст вважався головним маніхейські учителем свого часу; в цьому творі збереглися дуже значні за обсягом витримки з твору Фавста " Голови". Варто підмітити те, що «Фавст при висловлюванні своїх думок уносив до розмови щасливим добором слів, які пливли з його уст з надзвичайною легкістю»

Disputantis et verbis congruentibus atque ad vestiendas sententias facile occurrentibus (V,6.11)

Свідомість людська надзвичайно велика сила, коли людина свідома того що робить, і того в що вірить то це воістинно правильний спосіб життя, коли людина радіє будь –яким своїм починанням, не засмучується з невдач а впевнено крокує в перед попри всі випробування які зсилає нам бог то це істинно правильний спосіб життя. Коли людина свідомо радіє чомусь доброму це прекрасно. Августин не перестає себе картати за те що отримував задоволення від того що крав, це приносило не аби яку радість йому, і він з усіх сил просить вибачення перед Богом. Це досить складний випадок, він цілком свідомо зневажав Бога, але й ще й отримував задоволення від того, радів процесу крадіжки, що може бути гіршим коли людина дарує богу не радість а смуток. «Нещаслива та людина яка впізнала все те, але не знає Тебе, а щаслива та, що знає тебе, хоча б навіть не знала всього цього».

Infelix enim homo qui scit illa omnia, te autem nescit; beatus autem qui te scit, etiamsi illa nesciat. (V,4,7)

«Але вона не знала скільки втіх ти готуєш для неї моєю відсутністю»

Sed multis multo amplius, et nesciebat quid tu illi gaudiorum facturus esses de absentia mea.(V,8,15)

І вкотре Августин Блаженний згадує свою матір, і каже що вона помилялась коли сумувала та плакала тоді коли він покинув її, Августин впевнений, що Бог підготував для нього саме те чого вона молила його все життя, тобто щастя, там куди він прибуде.Моніка благаючи Бога в сльозах повернути сина занадто сліпо любила свого сина, і не була готовою до такого розриву, як і більшість матерів, її можна зрозуміти. І справді приносячи одним смуток та нещастя інші знаходять на другій стороні моста радості та блаженне життя в Бозі, але Аврелій Августин попав в так звані «тенета диявола» і ще з малих літ не міг ніяк вирватись з них, думаючи що він живе в Бозі. Оманливе інколи буває щастя, ніколи не потрібно втрачати чуйність, бо не встигнемо прожити й дня як якась шкідлива звичка до нас пристане.

«Чого не можна зрозуміти, в те треба вірити» саме так назвав пяту частину шостої книги Мушак Юрій Федорович, автор бездоганного та неповторного перекладу Святого Августина на українську мову, дуже глибока назва, насправді, коли в людей щось стається хорошого, або чи їхні справи йдуть вверх, це все не просто так стається, через їхні старання, це насправді Бог допомагає їм в цьому, багато хто цього не розуміє бо не бачить. «Ти господи своєю лагідною й дуже милостивою рукою почав поволеньки доторкатися до мого серця і вгамовувати його, і я почав помічати що вже не вірю в безконечність речей, хоч я їх і не бачив і не був при тому, як вони творилися»

Deinde paulatim tu, domine, manu mitissima et misericordissima pertractans et componens cor meum, consideranti quam innumerabilia crederem quae non viderem neque cum gererentur adfuissem, sicut tam multa in historia gentium, tam multa de locis atque urbibus quae non videram. (VI, 5,7)

«Бо саме в це треба було непохитно вірити, тому, що в цій софістичній боротьбі наклепських закидів, у цьому конфлікті філософів, творів яких я прочитав багато, мені не стає сили викоренити в собі за один день віри в те, що Ти існуєш хоч я ще не знав чим Ти є».

Idipsum enim maxime credendum erat, quoniam nulla pugnacitas calumniosarum quaestionum per tam multa quae legeram inter se confligentium philosophorum extorquere mihi potuit ut aliquando non crederem te esse quidquid esses.(VI,5,7)

Ці цитати я використав для того, щоб продемонструвати як сильно Августин повірив в Бога, він вірить і знає що Бог є поруч з ним завжди, у всіх його починаннях, в всіх справах, Він не дозволяє Августину збитись з правильної дороги, і віра Августина непохитна, він не розпорошує більше ї на різні філософські трактати та красномовні промови, а повністю зосереджується на писанні своєї сповіді та вірі в Бога.

Дата добавления: 2015-07-17