Душа може померти

«Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова — Мої вони! Душа*, що грішить,- вона помре». (*В єврейському тексті — нефеш. В декотрих перекладах сказано «людина» або «той»). ( Єзекіїля 18:4 Переклад Огієнка)

«Християнське уявлення про духовну душу, створену Богом і вселену в тіло у період зачаття, щоб зробити людину єдиним живим цілим,- це плід довгого розвитку у християнській філософії. Ця філософська концепція остаточно сформувалася тільки тоді, коли з Орігеном [помер бл. 254 року н. е.] на Сході та Святим Августином [помер 430 року н. е.] на Заході затвердився погляд про душу як духовну сутність… Його [Августинова] доктрина… завдячує багато чим неоплатонізму»

Отож душа може померти тоді коли грішить, а грішить вона тоді, коли тіло тоне в тілесних радощах та розкошах. Це не те що вчив Епікур, адже він стверджував що душа незважаючи на те чи вона жила в бозі чи тілесними радощами всерівно помре. Коли душа живиться духовними радощами, вона житиме вічно в Бозі.

Спів нашої душі, внутрішній стрижень, на якому ми завжди будемо триматися, – це дім Божий, зазначив архієрей. Через нього ми приходимо у світ, приймаючи таїнство Хрещення. Через нього ми оздоровлюємось, очищаємось, усвідомлюємо духовні цінності. Через нього ми відходимо в інший світ, накопичивши дарів Святого Духа. (Митрополит Луцький і Волинський Михаїл)

«Бо я тримався понад ними, але був нижчим за тебе; Це ж ти був би для мене справжніми радощами, коли б я підкорився тобі, це ти підпорядкував мені все те, що створив нижчим за мене».

Superior enim eram istis, te vero inferior, et tu gaudium verum mihi subdito tibi et tu mihi subieceras quae infra me creasti.(VII, 7,11)

Тут звучить цікава думка про те, що людина знаходиться на проміжному рівні між Богом і всім нижчим. Бог керує нами, але це відносна фраза, Бог дав нам вільну волю, щоб ми могли вибирати кому підкорятись, і кому приносити радість, Йому, чи дияволу. Це безперечно найважливіший аспект того хто отримає вічну радість в Бозі. Августин розуміє це і каже що Бог був би для нього безмежною та єдиною радістю, якщо б він підкорився Йому, а що мішало Августину? Августину заваджала його гріховність, та надто велике забруднення його душі, яка не могла вирватись з полону злих духів та гріховності. Осквернена душа билась в конвульсіях і інколи проривалась крізь щит яким злі духи закривали доступ до розуму Августина і давала йому настанови, саме в ці моменти свідомості, Августин усвідомлював такі прекрасні істини як ось наприклад що Бог – це радість.

У восьмій книзі Сімплікіан розповідає Августинові про навернення ритора Вікторина який довгий час блукав, будучи душевно сліпим, славив язичницьких богів, та одного разу попросив завести Сімплікіана його в церкву і охрестити. Усі відвідувачі церкви раділи його наверненню.

«І чути було серед загальних радощів притишені голоси: «Вікторин!Вікторин!», - а коли побачили його, то загомоніли, зраділи голоси, але й ті скоро втихли, щоб краще було чутно його в зосередженій мовчанці. А він виголосив символ віри з такою дивною впевненістю, що всім хотілося б його вхопити і покласти на дно свого серця, бо насправді вони схопили його, а руками які принесли його до них, була їхня любов та радість»

Et sonuit presso sonitu per ora cunctorum conlaetantium, 'Victorinus, Victorinus.' cito sonuerunt exultatione, quia videbant eum, et cito siluerunt intentione, ut audirent eum. pronuntiavit ille fidem veracem praeclara fiducia, et volebant eum omnes rapere intro in cor suum. et rapiebant amando et gaudendo: hae rapientium manus erant (VIII,2,5).

Посяснення цьому ми знаходиму в наступній частині

«Бог і ангели радіють з навернення грішника»

«Боже милий, що діється з людиною, що вона більше радіє спасіню душі, яку вдалося вирвати з більшої небезпеки, коли на це вже не було надії, ніж тоді коли завжди є надія щодо неї, або коли їй не загрожує серйозна небезпека. Бо і ти милостивий Отче наш, більше радієш з одного що покаявся, ніж з девяноста девяти праведників, які не потребують покаяння. (Лк.XV,7) А щодо нас, то нашій радості немає меж, коли чуємо, з якою радістю несе пастух своїх овець, що заблукали, і як радіють усі сусіди, коли жінка віддає назад у скарбницю знайдену нею драхму.(Лк.XV, 5-6,8-9.) І великі радощі урочистого свято Дому Твого (Пс. 26,8), витискають нам сльози з очей, коли читаємо в ньому притчу про молодшого сина Твого що «був мертвий і ожив, що згинув і відшукався» (Лк. XV, 32.)

Бо ти радієш у нас і ангелах Твоїх, яких освячує свята любов. Бо Ти залишаєшся вічно таким самим Тим Самим і те, що не існує вічно або в тому самому способі, Ти знаєш усе те, вічно, і в тому самому способі.

Отже що діється в душі що вона радіє більше відшуканим або поверненим предметам, які любить, ніж тоді, коли б їх постійно мала на оці? Усе свідчить про це. І є безліч прикладів цього, які волають до нас: так воно і є! Переможний воєначальний тріумфує. Але він не переміг би коли б не боровся, та чим більшю була небезпека в бою, тим більші радощі у тріумфі. Буря кидає мореплавцям, загрожує розбити корабель, усі бліднуть (Енеїда, IV,644) перед обличчям смерті, відчуваючи її наближення (Вергілій. Енеїда, IV, 644). Небо розпогоджується, море втихає, і немає меж їхнім радощам, як було й з безмірним страхом, що огортаав їх. Дорога нам істота лежить хвора, її пульс віщує небезпеку, усі, що прагнуть її одужання, хворіють у своїй душі одночасно із нею. Їй покращало, і ось вона вже прогулюється, хоч ще й не одужала повністю, і вже постає така велика радість, якої не було ніколи, коли вона була здорова і сильна.

І ті самі почуття радості виникають у людей не лише внаслідок несподіванок, що спадають на них мимохідь, а й у наслідок турбот, що підготовані самохідь. Немає найменшої радості ні від їжі ні від напоїв, якщо не відчувалося перед тим сильного голоду або спраги.

Тому й пяниці їдять солоне й гостре, щоб збудити спрагу, а потім пють, щоб її погасити, і саме це справляє їм радість та розкіш.

І таке саме діється з огидною, допустимою й дозволеною, мерзенною радістю і з приязню цілком чистою, як і в тому випадку, коли син, що був мертвий і ожив що пропав і був знайдений, більшим радощам завжди передує більше страждання.

Що ж це, Господи Боже мій? Це ж Ти, так, Ти Сам для Себе є вічною радістю, а ті істоти що оточують Тебе, знаходять свої радощі в Тобі.

Deus bone, quid agitur in homine, ut plus gaudeat de salute desperatae animae et de maiore periculo liberatae quam si spes ei semper adfuisset aut periculum minus fuisset? etenim tu quoque, misericors pater, plus gaudes de uno paenitente quam de nonaginta novem iustis quibus non opus est paenitentia. et nos cum magna iucunditate audimus, cum audimus quam exultantibus pastoris umeris reportetur ovis quae erraverat, et drachma referatur in thesauros tuos conlaetantibus vicinis mulieri quae invenit, et lacrimas excutit gaudium sollemnitatis domus tuae, cum legitur in domo tua de minore filio tuo quoniam 'mortuus erat et revixit, perierat et inventus est.' gaudes quippe in nobis et in angelis tuis sancta caritate sanctis. nam tu semper idem, qui ea quae non semper nec eodem modo sunt eodem modo semper nosti omnia.

Quid ergo agitur in anima, cum amplius delectatur inventis aut redditis rebus quas diligit quam si eas semper habuisset? contestantur enim et cetera et plena sunt omnia testimoniis clamantibus, 'ita est.' triumphat victor imperator, et non vicisset nisi pugnavisset, et quanto maius periculum fuit in proelio, tanto est gaudium maius in triumpho. iactat tempestas navigantes minaturque naufragium: omnes futura morte pallescunt: tranquillatur caelum et mare, et exultant nimis, quoniam timuerunt nimis. aeger est carus et vena eius malum renuntiat: omnes qui eum salvum cupiunt aegrotant simul animo: fit ei recte et nondum ambulat pristinis viribus, et fit iam tale gaudium quale non fuit cum antea salvus et fortis ambularet. easque ipsas voluptates humanae vitae etiam non inopinatis et praeter voluntatem inruentibus, sed institutis et voluntariis molestiis homines adquirunt. edendi et bibendi voluptas nulla est, nisi praecedat esuriendi et sitiendi molestia. et ebriosi quaedam salsiuscula comedunt, quo fiat molestus ardor, quem dum exstinguit potatio, fit delectatio. Ubique maius gaudium molestia maiore praeceditur. quid est hoc, domine deus meus, cum tu aeternum tibi, tu ipse, sis gaudium, et quaedam de te circa te semper gaudeant. (VIII,3,6-8)

В цій частині Августин дуже глибоко пояснює людям в чому полягає проблема набуття радості, і в чому вона вимірюється. Людина справді радіє чистою радістю тоді коли знаходить щось втрачене, коли той хто давно відвернувся від неї, приходить до неї з вибаченнями. Також описує тілесні спокуси як голод та спрага, і це треба розуміти що потрібно жити в міру, усе має бути рівномірно. Коли чого у людини забагато, то чогось протилежного в неї замало, можна навести простий приклад з життя, якщо людина багата, то в неї не вистачатиме часу на сімю, не вистачатиме якихось духовних якостей які натомість матимуть люди бідніші. Радість завжди є в Бозі, і Бог двічі більше радіє від навернення грішника ніж з через людину яка живе в Бозі все життя. Бог також незмірно радіє з навернення великих людей, які вже своєю наукою звабили досить багато своїх учнів на сторону зла, а потім повертаються до Бога це показує його силу.

«Але коли вони на загал менш відомі, то й радощі менші з них для тих хто їх знає. Бо велика спільна радість стає ще більшою для кожного зокрема, адже тоді один одного зігріває та запалює. А далі відомі й високоповажні люди можуть повести за собою до спасіння багато інших, вони йдуть попереду, а юрба щільною лавою йде за ними, ось чому так дуже радіють ті, що випередили їх на тому шляху, бо вони радіють не тільки з їх навернення».

Sed si minus noti sunt populis, minus de illis gaudent etiam qui noverunt eos. quando enim cum multis gaudetur, et in singulis uberius est gaudium, quia fervefaciunt se et inflammantur ex alterutro. deinde quod multis noti, multis sunt auctoritati ad salutem et multis praeeunt secuturis, ideoque multum de illis et qui eos praecesserunt laetantur. (VIII.4,9)

І справді Бог більше радіє наверненню людини яка є впливовою серед інших людей адже вона наверне разом з собою інших громадян які слухають його вчення.

«Бери читай»

Саме такі слова Бог спустив на землю через дитячий крик, який Августин зрозумів і почав читати книгу Апостола – першу главу.

«Не живіть у бенкетах, пияцтві, ні в перелюбстві й розпусті, ні у сварках й заздростях, а одягніться Господом нашим Ісусом Христом і не доходжайте тілу в похотях»

Non in comessationibus et ebrietatibus, non in cubilibus et impudicitiis, non in contentione et aemulatione, sed induite dominum Iesum Christum et carnis providentiam ne feceritis in concupiscentiis. (VIII, 12, 29)

Августин зрозумів ці слова правильно, все те що згадувалось в посланні переповнювало його нікчемне життя, сповнене тілесних радощів та похотей, він негайно підійшов до матері і все розказав.

«Вона дуже зраділа»

«Gaudet» (VIII,12,30)

А коли він розповів як саме це все сталося

«зраділа ще дужче, вона тріумфувала»

«Еxultat et triumphat» (VIII,12,30)

«Я здригнувся з переляку і одночасно відчув радісний вогонь надії на твоє милосердя Отче»

Іnhorrui timendo ibidemque inferbui sperando et exultando in tua misericordia, pater (IX,4,9)

«І зрадівши в вірі прославив Імя твоє»

Еt gaudens in fide laudavi nomen tuum. (IX, 4,12)

Тут Августин вже більше описує радість духовну, яку приносить йому єднання з Богом, а не як раніше тілесні потяги.

«Чиможе цей спогад подібний до того як ми пригадуємо радість?Може й так. Бо я будучи навіть сумним пригадую свою радість, і так само в нещасті мрію про блаженне життя

А тієї радості я ніколи не відчував тілесними відчуттями, ні зором, ні слухом, ні нюхом ні смаком ні дотиком, я відчував її в моїй душі, з того часу, коли радів, а знання її врізалося в мою память так, що можу це пригадати або з погордою, або з тугою, залежно від роду предметів моєї радості, які я запамятав. Бо бувало й так, що я розсипався радощами, навіть від гидоти, яку сьогодні згадую з відразою та прокльонами, а інколи від добрих і благородних речей, спогад про які викликає тугу. А може я сумую згадуючи колишню радість, тому що для мене вони тепер розвіялись»

Numquid sicut meminimus gaudium? fortasse ita. nam gaudium meum etiam tristis memini sicut vitam beatam miser, neque umquam corporis sensu gaudium meum vel vidi vel audivi vel odoratus sum vel gustavi vel tetigi, sed expertus sum in animo meo quando laetatus sum, et adhaesit eius notitia memoriae meae, ut id reminisci valeam, aliquando cum aspernatione, aliquando cum desiderio, pro earum rerum diversitate de quibus me gavisum esse memini. nam et de turpibus gaudio quodam perfusus sum, quod nunc recordans detestor atque exsecror, aliquando de bonis et honestis, quod desiderans recolo, tametsi forte non adsunt, et ideo tristis gaudium pristinum recolo. (Х, 21,30)

«Отже де й коли я досвіду пізнав своє щасливе життя, яке можу згадувати, любити й тужити за ним? І тут не йдеться тільки про мене одного, чи про якусь невелику кількість обранців, а просто всі ми хочемо бути щасливими.»

Ubi ergo et quando expertus sum vitam meam beatam, ut recorder eam et amem et desiderem? nec ego tantum aut cum paucis, sed beati prorsus omnes esse volumus. (X,21,31)

«Коли б ми запитали двох юнаків чи хочуть вони служити у війську, то, можливо і один із них відповів би «так» а другий «ні». Але запитайте їх чи вони хочуть бути блаженними(щасливими), обидва без жодного вагання дадуть відповідь – «так» і коли один погоджується носити зброю, а другий відмовляється, то тільки тому, що і той і той хочуть бути щасливими.»

Quod si quaeratur a duobus utrum militare velint, fieri possit ut alter eorum velle se, alter nolle respondeat. si autem ab eis quaeratur utrum esse beati velint, uterque se statim sine ulla dubitatione dicat optare, nec ob aliud velit ille militare, nec ob aliud iste nolit, nisi ut beati sint. (X,21,31)

«Всі погоджуються в одному – що хочуть бути блаженними, І так само якби їх запитали чи вони хочуть радіти, вони усі б дали ствердну відповідь. І саме цю радість вони називають блаженним життям, єдину мету, до якої кожен прямує своїм, притаманним йому шляхом, щоб тільки дойти до радості. Виходить нема нікого, хто б міг сказати що він ніколи не зазнавав радості.

Num forte quoniam alius hinc, alius inde gaudet? ita se omnes beatos esse velle consonant, quemadmodum consonarent si hoc interrogarentur, se velle gaudere, atque ipsum gaudium vitam beatam vocant. quod etsi alius hinc, alius illinc adsequitur, unum est tamen quo pervenire omnes nituntur, ut gaudeant. quae quoniam res est quam se expertum non esse nemo potest dicere, propterea reperta in memoria recognoscitur quando beatae vitae nomen auditur. (X,21,31)

Августин цими сповідями старається сказати Богові, що він відчув різницю між радістю земною та радістю Божою. Відчувши її він картає як він тонув в радощах від земної гидоти, яка не зрівняється з чистою, Божою радістю. Також висуває думку про те, що ми можемо згадувати свою колишню радість з тугою, хоч ці поняття не сумісні, або взаємозамінні, тобто коли пройшли Августинові радості, він почав тужити за ними.

Августин наводить дуже гарний приклад з життя про двох юнаків, і справді, кожна людина вибирає свою дорогу, і в ній вона є щасливою, не можна силувати людей, на силу щось заставляти їх, бо це не принесе їм жодної радості, а від так і користі, адже людина сприймає речі на користь собі, тільки тоді, коли вона робить щось в радості, тобто за власною волею.

Кожна людина неповторна, і має свою думку, волю, та бажання, хоч і бажання юнаків категорично різні, зате кожен з них хоче досягнути щастя в тій справі в якій почувається себе впевнено.

В житті все відносно, можливо цей другий хлопець, який не хотів йти до війська стане людиною без якої військо не зможе існувати, або воювати з успіхом, таким чином цей юнак який хотів воюватиз і зброєю буде залежний від того хто ніби-то слабший за нього духовно, але вміло обрав свою життєву позицію.

«Нехай далекого буде, Господи, від мого серця, нехай далеко буде від серця раба Твого, що сповідається перед тобю, та думка, що будь яка радість, може зробити мене блаженним! Бо існує радість, якої не дають безбожникам, а тільки тим, хто відчуває її з любові до тебе, а їхні радощі – це Ти. Радіти Тобою, для Тебе і через Тебе – ось блаженне життя. А хто думає, що є інше, той ганяється за іншими, цілком несправжніми радощами. Але в нього завжди існує якийсь образ радості, за яким без перестанку ганяється його воля».

Аbsit, domine, absit a corde servi tui qui confitetur tibi, absit ut, quocumque gaudio gaudeam, beatum me putem. est enim gaudium quod non datur impiis, sed eis qui te gratis colunt, quorum gaudium tu ipse es. et ipsa est beata vita, gaudere ad te, de te, propter te: ipsa est et non est altera. qui autem aliam putant esse, aliud sectantur gaudium neque ipsum verum. ab aliqua tamen imagine gaudii voluntas eorum non avertitur. (Х, 22, 32)

Тут Августин цілком переконаний в існуванні двох радостей, одної згубної – земної, та вічної – Божої. Зрозумівши своє покликання, те що він був вибраний Богом, просить його щоб Той не допустив його повернення до гріховного життя, а тримав на відстані від усіх несправжніх земних радостей.

«Та чи справді всі хочуть бути блаженними, якщо ті, що не шукають радощів у Тобі єдиному блаженному житті, тим самим не прагнуть блаженного життя?»

Non ergo certum est quod omnes esse beati volunt, quoniam qui non de te gaudere volunt, quae sola vita beata est, non utique beatam vitam volunt. (X,23,33)

«Запитую всіх, чи воліють радіти правдою чи брехнею, вони без вагання вибирають правду., так само як не вагаються заявити, що хочуть бути блаженними. Бо блаженне життя – це радощі що народжуються з правди. Адже ця радість походить від тебе, що є правдою, о Боже, «Світло моє, спасіння обличчя мого, Боже мій!» Такого блаженного життя, що єдино блаженне, хочуть усі, усі прагнуть радості, що народжується з правди»

Nam quaero ab omnibus utrum malint de veritate quam de falsitate gaudere. tam non dubitant dicere de veritate se malle, quam non dubitant dicere beatos esse se velle. beata quippe vita est gaudium de veritate. hoc est enim gaudium de te, qui veritas es, deus, inluminatio mea, salus faciei meae, deus meus. hanc vitam beatam omnes volunt, hanc vitam, quae sola beata est, omnes volunt, gaudium de veritate omnes volunt. (X,23,33)

«Радість народилася з правди»

Quam de veritate gaudium. (X,23,33)

«Але звідки походить те що «правда породжує ненависть»? – таке твердження це слова Теренція з комедії «Андрія» ввійшли в приказку: «послужливість народжує друзів, правда – лютий гнів» «Звідки походить те, що вони вбачають ворога в людині, яка проповідує імя Твоє, коли люди люблять блаженне життя, що є тільки радощами, які народилися з правди.»

Cur autem veritas parit odium et inimicus eis factus est homo tuus verum praedicans, cum ametur beata vita, quae non est nisi gaudium de veritate

«Так так ось так, чине людське серце.... Та хоч яке воно нещасливе, все-таки воно воліє знаходити радощі, у правді, а не в лицемірстві. Отже, воно буде блаженне тоді, коли без перешкод і прикростей радітиме єдиною Правдою, від якої походить усяка правда.»

Sic, sic, etiam sic animus humanus... ipse non lateat veritatem, ipsum autem veritas lateat. tamen etiam sic, dum miser est, veris mavult gaudere quam falsis. beatus ergo erit, si nulla interpellante molestia de ipsa, per quam vera sunt omnia, sola veritate gaudebit. (X,23,34)

На думку Августина не всі прагнуть бути блаженними, тобто щасливими в Бозі, є люди які шукають щастя в земних забавах, та похотях. Блаженне життя це радощі, що народжуються з правди, а правда це Сам Бог, Отже люди які живуть правдою, живуть Божим життям та Божа радість наповнює їх життя. Брехня, обман, пошуки щастя в хитрощах, підкупі, крадіжках та земних благах це все квиток в один кінець, людина яка живе з цими земними радощами, ніколи не отримає щастя Божого.

Твердження що правда породжує ворогів дуже якісне та правдиве. На свому прикладі можу з впевненістю сказати що люди люблять правду яка підходить їм, а не ту яка насправді є. Люди вбачають ворога в тих людях які говорять правду тобто Імя Боже, від якого походить правда. Тільки на правді можна побудувати дорогу до спасіння та вічних радостей. Але якщо не знаходити на шляху перешкод, то радість не буде такою сильною, як після подолання багатьох перешкод, це як у випадку з грішником який покаявся, Бог радіє його покаянню більше ніж звичайній людині яка ітак живе в Бозі, бо грішник подолав довгу дорогу перед тим як дійти до того до чого він дійшов.

Дата добавления: 2015-07-17