Забезпечення доказів в адміністративно-судовому процесі

У 6 главі Кодексу адміністративного судочинства, ст. 73, 74 встановлено положення про те, що якщо сторона судового процесу обгрунтовано вважає, що надання доказів до суду згодом стане не можливим або ускладненим, то вона має право просити суд забезпечити ці докази.

Суд, в залежності від ситуації, а також характеру справи та причини, яку обґрунтовує сторона заявник може використати такі засоби забезпечення доказів, як:

1) Допит свідків;

2) Призначення експертизи;

3) Витребування або огляд письмових або речових доказів за місцем їх знаходження.

Законодавством встановлений чіткий порядок процедури забезпечення доказів. Для цього, сторона, яка вважає, що докази по справі згодом можуть бути не отримані або не надані, повинна написати до суду заяву про забезпечення доказів, в котрій вона повинна аргументовано вказати причину, з якої вказані нею докази можуть бути не надані до суду.

Суд, розглянувши дану заяву, вважаючи її аргументованою виносить рішення про забезпечення доказів та призначає провести необхідні міри по забезпеченню вказаних доказів[17;20;21].

Слід сказати, що наукове обґрунтування даної процедури в доктрині права та юридичній літературі адміністративно-процесуального права та адміністративної юстиції знаходиться на доволі ранньому етапі, тому що більша частина наукових робіт, пов’язаних із забезпеченням доказів раніше стосувалась в основному цивільного та кримінального процесів.

Але з початком реформування та розвитку адміністративної юстиції багато науковців стали окреслювати дане питання.

Так можна окреслити, що вагомий внесок в розвиток даного питання зробили так вчені-адміністративісти, як: Комзюк А.Т., Круглов О.М., Шкарупа В.К., та ін. Дані вчені змогли в період з 2005 року не тільки окреслити основні аспекти питання забезпечення доказів в адміністративному процесі, але й створити науково основу всього адміністративного процесу.

Бевзенко та Круглов вказують, що інститут забезпечення доказів в адміністративному судочинстві спрямований на забезпечення нормального здійснення процесу доказування шляхом зби­рання й закріплення доказів, якщо існують обставини, які під час судового розгляду справи можуть унеможливити або ускладнити надання потрібних доказів.

Штефан в свою чергу характеризує забезпечення доказів в адміністративному процесі, як вжиття судом тер­мінових (невідкладних) заходів щодо закріплення у визначеному процесуальному поряд­ку фактичних даних з метою використання їх як доказів при розгляді публічно-правових спорів.

Забезпеченням доказів є збирання судом доказів до відкриття провадження у справі або на стадії підготовчого провадження, якщо на-дання цих доказів до початку судового роз­гляду стане неможливим або ускладненим. Докази може бути забезпечено також у період між судовими засіданнями щодо судового розгляду адміністративної справи, і навіть в апеляційному провадженні.

Процедуру забезпечення доказів в судовому процесі пов’язують із неможливістю надання таких доказів з майбутнім знищенням чи псуванням доказу, очікуваною смертю свідка та інше, а ускладненням в наданні доказів може бути зумовлене екстреними обставинами, що ускладнять надання таких доказів, а також додання додаткових зусиль для цього.

Підсумовуючі вищевказані факти, можна сказати, що при обставинах, за якими сторонам справи буде ясно, що докази, на які вони посилаються у справі можуть бути використаними не в тому обсязі, на який вони очікують, або взагалі не використані, вони можуть подати заяву до суду для того, щоб суд вжив всіх необхідних заходів, що встановлені законом для можливого збереження таких доказів з метою їх подальшого використання в суді належною стороною[90].

Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі. Це означає, що забезпечення доказів здійснюється за заявою про забезпечення доказів особи, яка бере участь – справі, а до відкриття провадження у справі за заявою заінтересованої особи.

Комзюк А.Т. та Мельник Р.С. описують дане питання з боку науково-практичного значення, характеризуючи ст. 110 Кодексу адміністративного судочинства можливість вжиття судом всіх можливих заходів для всебічного та повного розгляду справи ще на стадії досудового розгляду.

Вони характеризують можливість використання забезпечення доказів в положеннях КАСУ з виконанням певних правил:

1. Можливість подати заяву про забезпечення доказів заінтересованою стороною в справі є актуальною як до моменту порушення адміністративної справи, так і після відкриття провадження по даній справі;

2. Заявником в даному випадку, крім сторін справи, може бути люба заінтересована особа, яка за законом може подати заяву на забезпечення доказів;

3. Процес забезпечення доказів може відбуватись, як за місцем їх знаходження, так і в залі судового засідання;

4. Дана заява повинна відповідати нормам КАСу та адміністративно-процесуального законодавства, а також містити в собі пункти та реквізити, що прямо вказані кодексом, законом та судовою практикою.

У заяві про забезпечення доказів слід вказувати:

- докази, які необхідно забезпечити;

- обставини, що можуть бути підтвердже­ні цими доказами;

- обставини, які свідчать про те, що на-дання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим;

- дані про справу, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Докази, які необхідно забезпечити, повинні бути визначені настільки, щоб їх можна було безпомилково ідентифікувати. Наприклад, якщо йдеться про письмовий доказ, то слід вказати відомі заявнику реквізити, які дадуть можливість його відшукати.

Якщо йдеться про забезпечення письмових чи речових доказів, треба зазначити, де вони знаходяться. Якщо докази необхідно забезпе­чити допитом свідка, у заяві необхідно вказати ім’я свідка та місце його проживання (перебування). У разі якщо заявник цього не зробить, суд повинен з’ясувати всі ці відомості це під час розгляду заяви про забезпечення доказів.

Заяву про забезпечення доказів відрізняє від звичайного клопотання про виклик свідка, витребування доказу чи призначення експер­тизи те, що у ній необхідно вказати на ті обставини, які свідчать про небезпеку того, що надання потрібних доказів може стати немо­жливим або ускладненим. Саме ці обставини зумовлюють необхідність забезпечення дока-зів, щоб вони все-таки змогли бути використані для з’ясування обставин у справі.

Отже можна зробити висновок, що інститут забезпечення доказів в адміністративно-судовому процесі має значення для безпечного та всесторонньо повного розгляду справи по суті. Даний інститут є свого роду «страховим інструментом», що використовується сторонами при обставинах, які на їх думку можуть вплинути на процес розгляду справи в суді та задоволення їх вимог[83].

На нашу думку багатосторонність в використанні даного прийому є дуже корисною на всіх стадіях судового розгляду і є свого роду процесуальною гарантією надійного розгляду справи, при якому конституційні права та інтереси сторін в суді не можуть бути чимось обмежені.

Аналізуючи в цілому процес доказування в даному розділі можна висловити думку, що основний базис даного питання може й закладений в кодексі адміністративного судочинства України, але значного доповнення він отримує лише з юридичної літератури, а також судової практики, а не офіційного нормативно-правового акту, який мав би більш широке використання аніж статті та думки вчених та практикуючих юристів, щодо використання тієї чи іншої норми закону. На наш погляд в даному питання існує дуже велика прогалина в адміністративно-процесуальному законодавстві, яка повинна бути виправлена з метою практичного та однозначного правового вирішення адміністративних спорів.

Дата добавления: 2015-07-14