Гарантії забезпечення права громадян на працю

Ст 43 КУ під правом на працю розуміє можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама вільно обирає чи на яку вільно погоджується. ВІЛЬНО: Заборонена примусова праця! Свобода праці: працювати/непрацювати, самостійно чи у роботодавця.

КЗпП:

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

· вільний вибір виду діяльності;

· безоплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;(це не виключає підпр діялн у цій сфері, тобто платні послуги в підборі роботи)

· надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;(стосується насамперед молодих спеціалістів)

· безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;- відбувається з урахуванням суспільних потреб у фахівцях тої чи іншої професії

· компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

· правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Поняття примусової праці та правові обмеження її застосування

Конвенція МОП № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю» - щодо заборони використання примусової праці в Україні «Про примусову чи обов’язкову працю». Конвенція містить перелік робіт, які не класифікуються як примусова чи обов’язкова праця.

В розумінні цієї Конвенції термін примусова чи обов'язкова праця означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

У розумінні практики Європейського суду примусова робота, що виходить за межі трудового договором, не буде визнана обтяжливою і такою, що порушує права, гарантовані статтею 4 Конвенції, у тому випадку, якщо вона є частиною професії особи і теоретично може сприяти її професійному зростанню, а також якщо ця «необов’язкова робота» сприяє дотриманню будь-якого іншого права, передбаченого Конвенцією.

2. Конституція України- Статтею 43 КУ встановлено, що кожен має право на працю, яка включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Таким чином, дотримуючись Головного Закону, примусовою працею не вважається (i) військова або альтернативна (невійськова) служба, (ii) робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або (iii) відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

3. Кодекс законів про працю - згідно із ст. 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Кодексу переведення на іншу роботу на тому ж ПУО, а також переведення на роботу на інше ПУО або в іншу місцевість, хоча б разом із підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника.

Згідно з КЗпП власник або уповноважений ним орган, вимагаючи від працівника виконання роботи, не має права вийти за межі трудового договору, що визначає коло обов’язків працівника, зокрема з урахуванням спеціальності, кваліфікації, посади.

Це питання висвітлено в окремому принципі ТП – принцип заборони примус праці.

Дата добавления: 2015-07-14