Стадії доказування в адміністративно- судовому процесі

В адміністративно-судовому процесі та й будь-якому іншому процесуальному праві, головною метою судового розгляду справи є встановлення об’єктивної істини по справі. Методом досягнення цієї мети є саме процес доказування, який в повній мірі характеризує та деталізує всі можливі обставини по справі, проливає світло на певні факти та події, що мали значну роль при скоєнні правопорушення.

Процес доказування, як вже раніше зазначалось включає в себе багато елементів, на яких він базується – фактичних даних по справі, на основні яких сторони доводять обставини справи, на які посилаються при судовому розгляді справи.

Але, важливим структурним компонентом інституту доказування в процесуальному праві, включаючи адміністративно-судовий процес є саме певна структура цього процесу, іншими словами його етапи чи стадії.

В адміністративно-судовому процесі є своя структура стадій доказування, що різниться з іншими видами процесів лише за змістом, тобто способами «проходження» чи виконання таких стадій[22].

Слід сказати, що вчені-адміністративісти дуже часто спорять стосовно того, скільки саме стадій у процесі доказування в адміністративному процесі. Треушніков М.К., аналізуючи багатоетапність та нормативну складність даного процесу включає до неї чотири наступних стадії:

1. Визначення кола фактів, що підлягають доказуванню;

2. Збирання й процесуальне закріплення фактів;

3. Дослідження доказів, включаючи їх перевірку;

4. Оцінку доказів.

Таку класифікацію він вбачає зі своєї точки зору, а також його власного аналізу процесуальних норм права, що регулюють даний процес на практиці, під час доказування певних обставин в судах.

З такою систематизацією можна погодитись, але лише від часті. На нашу думку в даній класифікації перший та другий елементи стадій є таковими, що йдуть разом з точки зору їх процесуального змісту і тому, такі елементи скоріше треба об’єднати для більшої систематизації процесу доказування.

Відомо, що на практиці, кожна зі сторін притримується певного порядку збору доказів для процесу доказування, а також у встановлені законом строки та порядок подає до суду докази, на які вона посилатиметься під час процесу доказування у суді.

В інституті доказування доцільним буде виділити дві основні групи стадій процесу доказування – досудова та судова. Тобто іншими словами, одна група стадій має місце при підготовці до судового розгляду справи. Тобто це збір доказів, встановлений згідно з нормами Кодексу про адміністративне судочинство, обробка, предметний та структурний аналіз доказової інформації, а також його систематизація щодо вимог закону та своєчасна та законна подача таких доказів до суду у встановленому порядку.

З іншого боку, якщо Треушніков М.К., в своїй системі робив більший акцент на те, щоби деталізувати стадії як можна коротше, виділив в доказуванні всього чотири основних стадії на його погляд, то Штефан М.Й. систематизував стадії доказування з урахуванням всіх аспектів процесу, як досудового збору інформації, її обробки та подання, так і до розгляду інформації в суді.

Він подає наступну класифікацію з огляду на свій аналіз:

1. Твердження про факти. Тобто при подачі вимог на захист прав, сторони процесу повинні вказати ті факти, на які вони посилаються, що є доцільним з боку процесуального аспекту всього процесу. Так, при подачі позовних заяв, позивачі повинні чітко викласти всі факти, при яких вони вважають за вірне посилання на свої обставини, та вважають їх вірними.

2. Сторони та інші учасники по справі повинні зазначити докази, що підтверджують позов. І на справді, в усіх позовних заявах, кожна зі сторін та учасників зазначають саме ті обставини, на котрі вони посилаються при розгляді справи в суді, а також для того, щоб під час процесу доказування ефективно поставити свою лінію захисту та доводів.

Але не можна також не зауважити, що за змістом, ця стадія дуже схожа на попередню та об’єднує однакові процесуальні норми та особливості Єдину різницю, що виділяє в даному випадку Штефан є зазначення засобів доказування на цій стадії доказування. Але знов таки, нічного не заважає об’єднати дану стадію з попередньою, враховуючи єдину розбіжну, на нашу думку, особливість даної стадії.

3. Подання доказів сторонами та іншими учасниками, що беруть участь у справі. Дана стадія вже зумовлює перехід від досудової групи стадій процесу доказування до судової. Дана стадія має важливе процесуальне значення з огляду таких ознак як належність доказів та процесуальні строки.

4. Витребування додаткових доказів, якщо первісних доказів недостатньо. Дана стадія зумовлена вже судовим розглядом справи, а тому відноситься до групи судових стадій доказування[3].

Диспозиція даної стадія сама говорить за ті процесуальні норми, що використовуються на даній стадії. Так наприклад, якщо одна зі сторін подала певну кількість доказів, при котрому доказової інформації в таких доказах недостатньо та наведені докази не співпадають з ознаками достатності та меж процесу доказування, то тоді судом витребовуються додаткові докази по справі та які у встановленому законом, розумні строки додається до вже раніше поданих доказів.

Можна сказати, що дана стадія скоріше розкриває процесуальний зміст певної групи правових норм, що використовуються при процесі доказування і знов таки виводити дану стадію, як окремий елемент інституту доказування на нашу думку також не має сенсу. Штефан своєю системою скоріше розбирає кожну деталь процесу, характеризує її та відносить до окремої ланки, тоді як набагато легше згрупувати певні елементи (стадії) процесу доказування за характерними ознаками і вже використовувати дані групи для того, щоб охарактеризувати чітко та лаконічно основні стадії процесу доказування.

5. Дослідження доказів. Дана стадія доказування, наведена Штефаном характеризує процес вивчення доказів, та доказової інформації, що зберігається на засобах (джерелах) доказування. Дана стадія доказування є однією з центральних та зустрічається у всіх процесах та практичних коментарях науковців та практикуючих юристів.

Дослідження доказів проводиться судом за допомогою вивчення наданої доказової інформації за допомогою передбачених законом засобів доказування. Суд досліджує матеріали справи до початку судового засідання для того, щоб мати певне уявлення про характер справи, а також порушених правовідносин, дії учасників суду, а також суб’єктів адміністративно-судового процесу. Також можна сказати, що докази можуть додаватись сторонами і під час судового засідання, але тільки при дотриманні чітко встановленого порядку. В такому випадку суд об’являє перерву в судовому засіданні з метою дослідити нові докази по справі.

6. Оцінка доказів. Оцінка доказів є завершальною стадією адміністративного доказування, в якому суддя, згідно ст.. 86 КАСУ, на основі своїх власних переконань, проаналізувавши всі подані до суду фактичні дані по справі, суд повинен оцінити належність, достовірність та достатність поданих доказів, а також те, чи є наведені докази достатніми для меж адміністративного доказування і чи можливо на основі даних доказів винести рішення по справі чи відправити справу на додатковий розгляд.

Можна сказати, що стадія оцінки доказів є вирішальною для всього процесу, адже поєднуючи дослідження всіх основних ознак доказів, суд може не задовільніти вимоги однієї зі сторін з приводу того, що надані ними докази не є належними чи допустимими, або мають неповноту доказової інформації в них.

Проаналізувавши два можливі варіанти систематизування стадії доказування, можна зробити висновки про те, що жодна з цих систем, на наш погляд, не є процесуально прагматичною. Тобто жодна з цих систем не компонує в собі стадії доказування у необхідному вираз, порядку та критеріях, за якими можна використовувати такі варіанти в практичному сенсі.

З огляду на це, майже всі практикуючі юристи при підготовці до процесу доказування скоріше покладаються на судову практику з метою використання тих чи інших норм права, а також вже встановлених обставин та правил судового звичаю для розмежування етапів доказування, а також для систематичного використання необхідних процесуальних норм.

Зважаючи на процесуальні важливість, в законодавстві повинні бути прописані всі елементи стадій процесу доказування, а не лише окремі положення, що частково розкривають зміст цього процесу, бо посилатись на судову практику.

Так, Сахнова Т.В., проаналізувавши дану проблему, пропонує закріпити особливості стадій доказування в процесуальному праві, а також в належних статтях Кодексу адміністративного судочинства. І на справді, систематизував дане питання згідно з нормами кодексу та закріпив його в ньому, багато процесуальних практичних аспектів були б вирішені в більш швидкому та загальновстановленому порядку, який би дозволив сторонам та учасникам судового процесу діяти в межах норм та без певних порушень процесуальних норм.

Треушніков М.К. не згоден з цією позицією, мотивуючи свої слова тим, що стадії доказування не тільки в адміністративному процесі, а й в будь-якому іншому є дуже важливим з теоретичної точки зору моментом, який є предмет дискусій під час тривалого часу і не може бути охарактеризований однією чи двома статтями. Він характеризує сам судовий процес так: «Мета судового доказування полягає не в механічному наповненні справи доказовим матеріалом, а в отриманні з доказів судом (тобто суб'єктом пізнання й представником влади) точних висновків для обґрунтування рішення, для захисту права».

З даним висловом можна було б погодитись, якщо в кодексі не існувало б зразків як теоретичної частини права так і практичної. І навіть так, якщо ми розбираємо належність стадій доказування до адміністративно-процесуального кодексу, то не можна забувати про те, що фінальна стадія – оцінка доказів має характеристику в даному нормативно-правовому акті і до того ж доволі чітку характеристику.

Тому можна впевнено сказати, що зауваження Треушнікова стосовно того, що стадії доказування відносяться до меж правової доктрини є недоцільним.

Можна аналізувати дане питання з багатьох сторін та багатьох аспектів, але потрібно розуміти переваги процесуального закріплення такого питання над теоретичним, адже, як вказувалось раніше дане закріплення значно облегшило би процес доказування в адміністративних та інших справах.

Проаналізувавши загальну систему стадій доказування, а також досудовий та судовий етапи доказування, можна скласти наступну систему стадій доказування:

- Формування предмета доказування. Дана стадія розкриваючи предметну направленість та особливості справи, визначає сам предмет доказування виходячи з процесуальних відносин, що склалися між сторонами (позовних вимог, заперечень, тощо). Тобто дана стадія формує наступну роботу над фактичними даними і цільову направленість всього процесу доказування;

- Збирання доказів. Дана стадія процесу доказування включає збір та обробку сторонами та учасниками процесу всіх фактичних даних, що мають місце в тій чи іншій спірній ситуації. При чому дана стадія також повинна включати в себе такі терміни як достовірність, повність та належність, адже вони характеризують докази, що збирають сторони та учасники провадження для представлення їх в суді, а згодом і для вирішення процесу доказування в свою користь;

- Подання доказів. Дана стадія доказування вже раніше була визначена та проаналізована в даній роботі, але все ж таки, включаючи її до даного переліку слід детально описати нашу позицію. Перш за все дана стадія є перехідною між досудовою та судовою стадіями процесу, а тому для неї є свої, встановлені законом норми. Це такі, як: порядок подання, строки подання, а також допустимість. Дані фактори характеризують цю стадію, як одну з найважливіших саме з того, що виходячи з неї суд може прийняти докази, що подаються або навпаки постановити ухвалу про відхилення даних доказів, що можна сказати зведе певну частину роботи нанівець. Тому даний розділ є не лише належним, а й необхідним в любій класифікації стадій доказування, як належний для кожного виду процесуального права в цілому;

- Дослідження доказів. Дана стадія має судовий характер, тому що вона може мати місце як під час досудового так і при судовому засіданні і характеризує ретельне ознайомлення судді з поданої інформації та засобами доказування, що включені до справи;

- Оцінка доказів. Як фінальний етап процесу доказування вона має дуже велике значення на те, яке рішення буде винесено суддею, а також які обставини з наведених сторонами мали чи не мали місце в справі, які дії є законними, а які навпаки порушують встановлені конституції права та інтереси певних громадян, або суспільства в цілому[74].

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновки, що:

По-перше, в юридичній літературі не має єдиного розуміння та думки щодо класифікації стадій доказування, а більшість практикуючих юристів покладаються в даному випадку на встановлену судову практику, яка регулює питання, що остались за колом зору кодексу та інших законів та нормативно-правових актів;

По-друге, на теперішній день, незважаючи на догадки певних вчених, на нашу думку, для розвитку адміністративно-процесуального права, а також адміністративної юстиції, потрібно видалити всі існуючі білі п’ятна в законодавстві та сформувати таку систему адміністративної юстиції, в якій не має прогалин і яка відповідає правовим вимогам нашого часу;

В-третіх необхідно внести в Верховну Раду України законопроект щодо доповнення щодо глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України з метою врегулювання всіх існуючих питань пов’язаних з доказовою діяльністю в адміністративних судах.

Дата добавления: 2015-07-14