Наукові погляди на суть та процес доказування в адміністративному процесі в доктрині права України

Слід сказати, що процес доказування в кожній судовій справі составляє основу всього процесу, а також оказує дуже сильний вплив на винесення рішення суддею на користь тієї чи іншої сторони. Але даний процес має свої певні нюанси, а його суть в доктрині права багато науковців виявляють доволі неоднозначно.

З одного боку доказування в адміністративно-судовому процесі, як і в кожному іншому має чіткий регламент, тобто порядок закріплений законом, і дотримання якого є необхідним для правильного та всестороннього розгляду справ без порушення прав чи інтересів учасників процесу чи окремих фізичних чи юридичних осіб[5].

З іншого боку багато науковців не згоді з даним регламентом на основі практичних поглядах і вносять в доктрину права певні ідеї та погляди щодо цього процесу.

Відомо, що в доктрині права присутній такий термін, як «правова психологія». Такий термі виділяє Скакун у своєму підручнику з держави та права і який означає: «психологічне ставлення індивіда чи групи людей до певних правових явищ чи подій». Коротше кажучи можна сказати, що правова психологія – це ставлення громадян до певних аспектів правовідносин в державі[9].

На даному етапі реформування системи права в державі та ланок органів державної влади, уряд ставить намір довести систему органів державної влади, а також судову систему України до рівня Європейських стандартів права, але аналізуючи цей процес всесторонньо можна впевнено казати про високий рівень недовіри до старої системи та здатності нового уряду повністю реформувати цю систему.

Якщо аналізувати суть проблеми інституту доказування в адміністративно-судовому процесі та погляди на суть цього інституту права всесторонньо, то спочатку треба проаналізувати звідки йде сама проблема.

Доказування в адміністративних справах має ряд специфічних моментів. Зокрема це пов’язано саме з процесуальними правами та обов’язками сторін, що закріплені в кодексі адміністративного судочинства. Слід сказати, що в деяких адміністративно-процесуальних справах обов’язок доказування не завжди покладається на позивача[12].

Як зазначає Демський Е.Ф. у своєму посібнику: «в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача (ч. 2 ст. 71 КАСУ).

Бiльше того, у випадках, коли особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, суд сприяє в реалізації цього обов’язку і витребовує необхідні докази (ч. 3 ст. 71 КАСУ), адже тягар збирання доказів, на відміну від цивільно­го судочинства, лежить не лише на сторонах процесу.

В адміністратив­ному судочинстві позивачем, як правило, є фізична чи юри­дична особа, а значна частина доказового матеріалу знахо­диться у відповідача—суб’єкта владних повноважень, що не сприяє позивачеві у збиранні необхідних доказових матеріалів. До того ж необізнаний у бюрократичному механізмі громадя­нин погано орієнтується у тому, які докази можуть підтверди­ти обставини, на які він посилається. У зв’язку з цим на суб’єкта владних повноважень покладено обов’язок надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі»[14].

Виходячи з вищевказаного вже можна зробити невеликий висновок про те, що більшість населення не володіючи знаннями в області права роблять певні помилки в розумінні суті процесу доказування.

Якщо порівнювати процесуальні аспекти, які частіше за все в повній мірі зустрічаються на практиці, то можна сказати, що багато науковців, не володіючи достатнім об’ємом практичної інформації також часто роблять помилки, коли описують суть цього процесу в доктрині права.

Аналізуючи сам процес доказування в правовій доктрині можна зробити декілька зауважень. По-перше процес доказування за всіма своїми елементами, включаючи види правовідносин, що виходять з них, зустрічається саме в процесуальному праві. Норми матеріального права скоріше описують лише перелік прав та обов’язків сторін в даному процесі і не більше того[10].

Із цього можна зробити висновок, що процес доказування зі всіма його елементами описується в Кодексі адміністративного судочинства, а також постановах Верховного суду України, щодо практики застосування норм доказового процесу.

Цю частину доказування в правовій доктрині України ретельно описує законодавство і майже всі основні питання по цьому розділу відносяться вже до складу нормативно-правових актів та того, в якій манері вони написані. На даний момент ця частина правової доктрини України страждає в основному із-за відсутності обіцяних владою реформ в судовій сфері та процесуального толкування таких актів, що відноситься до доктрини в цілому.

Як вже було раніше вказано, однією з частин проблематики даного процесу як в практичних аспектах так і в теоретичних є відсутність прямих дій щодо модернізації та реформування даної сфери. Багато хто з сучасних вчених розділяють цю думку. Зокрема що стосується саме адміністративного судочинства, а також всіх процесів що входять до цього терміну разом із доказуванням, то тут можна навести приклад на слова Цімоха М.П. із його роботи «Реформування судової системи України». Він зазначає, що реформування системи адміністративних судів стало провальним по всіх напрямках. Результатом таких реформ став провал роботи на практиці Вищого адміністративного суду України, а також ряду інших адміністративних судів загальної інстанції[8].

Із всього цього можна також зробити висновок, що вже до прийняття так званого основного закону «Про судоустрій і статус суддів», що мав би систематизувати всі гілки судової влади, включаючи системи адміністративних судів, то вже до 2010 року були видні основні прогалини в даній системи, були видні прогалини щодо самого процесу доказування, а також процесуальних норм, що регулюють даний порядок в суді.

Але казати, що саме доказування в адміністративному процесі не є розвиненим інститутом з точки зору теорії права не є доцільним. На цьому неодноразово наголошує Боржецький О., який в своїй роботі описує даний інститут зі всіма його складовими не лише доволі розвиненим, а й більш самостійним та так би мовити вільним в порівнянні з процесом доказування в інших галузях процесуального права.

Оскільки сама адміністративна юстиція є доволі молодим механізмом, то при його створенні в теоретичних основах вже були включені новітні принцип права, що орієнтовані на інтереси громадян над державою, а в даному питанні над інтересами державних службовців.

Процес відображення ключових аспектів доказування в теорії права адміністративної юстиції не має певних недоліків, які б мали суттєве значення на проведення цього процесу на практиці.

Що стосується визначення структури та системи процесу доказування з наукового погляду то тут потрібно підходити з боку аналізу всіх основних норм та принципів, які закріплюють даний механізм в теорії права та на практиці. Тут слід сказати, що конституцією чітко визначаються основи проведення судочинства в нашій країні. Оскільки конституція визначає всі фундаментальні основи судочинства, то можна з повною впевненістю казати про те, що такі основи та принципи стосуються і процесу доказування. Дані принципи в цілому відображаються і в Кодексі адміністративного судочинства.

Стаття 7 Кодексу адміністративного судочинства закріплює основні принципи проведення адміністративного процесу в нашій державі, але деякі науковці не згодні з даною класифікацією на сам перед із-за того, що адміністративна юстиція та сам адміністративний процес є більш складними процесуальними елементами системи права України, тому для даної категорії права на наш погляд необхідно на законодавчому рівні внести певні доповнення, а також додаткові гарантії з боку держави щодо правової дійсності процесу, а також виконання всіма сторонами всіх вимог та норм закону, особливо стороною відповідача, яку частіше за все займають саме державні службовці[34].

Також, якщо казати про важливість процесу доказування, то тут на нашу думку також необхідно створити певні механізми нагляду за збором та аналізом усіх фактичних даних по справі. Кодексом адміністративного судочинства, а саме статтею 71 вже встановлено обов’язок сторони відповідача надати стороні позивача всіх необхідних доказів по справі, так звану презумпцію винності відповідача. Але дана стаття характерна лише для певної категорії справ, а не для всього адміністративного процесу в цілому. В той же час не треба забувати про те, що сторона позивача, тобто фізичні особи та юридичні особи також повинні робити певні дії для доказування своєї позиції. Тобто потрібно створити саме такий інструмент, за допомогою якого можна було б регулювати процесуальні правовідносини між сторонами процесу в сфері процесу доказування. Коротше кажучи доказування представляє собою вже так би мовити фінальну аргументацію своєї позиції стороною в суді. А для того, щоб дана правова дія мала необхідний сенс, а також потрібним образом впливала на хід справи та інтереси сторін потрібно також уділяти особливу увагу саме збору, аналізу та оцінці всіх доказів по справі адже доказування без необхідних доказів є ні чим іншим аніж пустими словами.

Неодноразово було вказано, що доказування є основою всього адміністративного процесу. Так, Дубенко О.М. підкреслює у своїй праці дане ствердження такими словами: «Основним змістом адміністративного судочинства є доказування, яке становить процесуальну і розумову діяльність суб’єктів доказування, що здійснюється в урегульованому порядку і спрямована на з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів з метою встановлення об’єктивної істини по справі і прийняття обґрунтованого і законного рішення»[17].

Із вищевказаного можна зробити висновок, що даний інститут не лише є центральним у всій адміністративній юстиції та процесі, а й найважливішою основою проведення справедливого та законного судового розгляду справи.

Отже ми можемо казати, що доказування, граючи головну роль у всьому судовому процесі має багато важливих елементів. Розглядаючи процес доказування з наукової точки зору можна зробити декілька відміток.

По-перше доказування включає в себе елементи теоретичної та практичної діяльності, які в цілому повинні дати один результат - об’єктивну істину в справі. Тобто кінцевою метою доказування є істинне відображення тих правовідносин та дій, які були скоєні однією зі сторін процесу, а також доведення всіх обставин та певних подій, які мали значення при настанні неправомірної ситуації.

По-друге сильну увагу багато науковців, в тому числі Авер’янов В.Б., Ківалов С.В, Бандурка О.М. та ін. уділяють суб’єктам адміністративного процесу, які тим чи іншим образом приймають участь в процесі доказування. Сторони процесу самі по собі відіграють основну роль в процесі доказування в суді, але не слід забувати про інших учасників процесу, адже слід розуміти, що доказування базується на доказах, а доказами можуть бути також і показання свідків, відгуки спеціалістів та експертів і т.ін.

Третім фактором є процесуальні права та обов’язки сторін. Принцип диспозитивності закріплює за сторонами процесу можливість на свій роздум використовувати ті чи інші свої процесуальні права. У всіх судових справах, від того, як сторона процесу ви користатиме свої процесуальні права буде залежати те, яке рішення та в чию користь винесе суд. Адже не слід забувати, що суд при розгляді справи оцінює дії сторін, те, як вони відстоюють свої права, правомірно чи не правомірно вони ведуть себе в процесі доказування, на якого типу докази вони посилаються і т. ін., і, вже з цього всього разом суд виносить своє рішення.

Слід сказати, що в доктрині права існує багато поглядів на процес доказування, та багато вчених висловлюють свої недоліки з приводу існуючих нововведень щодо Кодексу адміністративного судочинства, законів, що регулюють доказову діяльність в адміністративних справах та ін. нормативних актах. Але тут важливо виділяти не лише погані сторони таких нововведень, а й позитивні[67].

Погляди вчених та сама існуюча доктрина права в багатьох випадках дають лише толкування тих чи інших правовідносин чи юридичних фактів, що настають під час здійснення доказової діяльності, але офіційними є лише толкування статей кодексів, а також законів та інших нормативно-правових актів.

Проблеми та шляхи їх вирішення в системі адміністративної юстиції, які вказують вчені та інші науковці є актуальними як такі і там йдуть скоріше переліки варіантів вирішення тих чи інших ситуацій, поради для законотворчої діяльності, і, вже сам той факт, що до деяких таких порад прислуховуються законотворці є плюсом. Також сама доктрина права в контексті інституту доказування в адміністративному процесі виділяє основну мету, завдання, етапи, учасників, їх процесуальні права та обов’язки та характеризує в цілому всі аспекти правовідносин в даному інституті. Тому доцільно буде сказати, що ще одним плюсом толкування інститут доказування в правовій доктрині є розкриття його повного змісту та характеру відносин, що витикають з нього.

Отже підводячи підсумок можна сказати, що погляди науковців в сфері інституту доказування в адміністративному процесі в цілому є доволі різними. Одна група науковців вважаючи, що судова реформа в нашій державі була провалена ще с початку 2010 року з прийняття Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та ряду інших дій, які по суті зв’язали судове самоврядування в діях та відкинули всю судову систему, а разом з нею і всі правовідносини, що до неї відносяться, назад.

Дана група вважає, що це дало змогу суддям, а також іншим суб’єктам права, що відносяться до судової системи України получити новий статус в суспільстві та в системі права, який по суті «розв’язує їм руки» на вибір своєї правової поведінки та можливістю маніпулювати громадянами із-за свого статусу[84].

Із такою позицією можна погодитись, але лише в загальному об’ємі. Не можна казати, що вся судова система разом зі всіма її частинами та інститутами права стала обмеженою та відкинутою у своєму розвитку.

На нашу думку інститут доказування в адміністративному процесі як з боку правової доктрини так і на практиці залишився у площині права, але багато його елементів навіть на даний момент потребують допрацювання. Таке допрацювання можливо не лише державними службовцями, які обіймають пости в законодавчих органах влади в державі, але й науковцями, кандидатами та докторами юридичних наук а також іншими діячами в сфері права, адже саме з теорії права можна підкреслити всі основні недоліки, шляхи розвитку та реструктуризації даної системи. Тому на наш погляд наукові погляди на суть та процес доказування в адміністративному процесі відіграють найбільш важливу роль при розвитку цього інституту на практиці.

Дата добавления: 2015-07-14