Процес становлення особистості

Становлення особистості являє собою складний і суперечливий процес, що включає в себе ряд взаємопов'язаних рівнів. Можна виділити рівні біологічного, психологічного, соціального і світоглядного становлення людини. Кожен з них характеризується своїми специфічними рисами й особливостями. Проте всі вони нерозривно пов'язані один з одним і утворюють єдине ціле. Краще сказати, що на різних тимчасових етапах той чи інший рівень набуває домінуюче значення. Мабуть, в дитячі роки найбільш інтенсивно відбувається фізіологічний розвиток людини, тоді як соціальні та світоглядні компоненти виражені слабше. Потім починають домінувати соціальні і світоглядні компоненти, а фізіологічна відступає на задній план.

Абсолютизація якоїсь однієї з цих компонент створює спотворене уявлення про формування особистості. Цю помилку роблять багато дослідників намагаються простежити становлення людської особистості через призму якого-небудь одного компонента. Так виникають однобічні уявлення про особистість і створюються ілюзії, які часто можна виявити в сучасній літературі. Тому коли говорять про гармонійний розвиток особистості, мова повинна йти про цілісний розгляд всіх зазначених аспектів.

Специфіка взаємозв'язку окремих компонентів в ході розвитку особистості відбивається і в характері діяльності. Скажімо, ігрова діяльність зазвичай не вимагає високого рівня соціалізації та сформованості світогляду (хоча вони і не виключаються повністю). Навчально-виробничий діяльності супроводжує зростання ролі соціального чинника, а творчо-перетворювальна діяльність передбачає наявність зрілого світогляду.

Якщо в ході розвитку особистості окремі фази, з якихось причин випадають, процес виявляється необоротним. Такий індивід вже ніколи не зможе сформуватися як повноцінна людина. Про це свідчить випадки, коли дитина виростала серед диких тварин.

По всій імовірності, становлення особистості в рамках того чи іншого суспільства (соціальної групи) задається деякою загальною схемою взаємодії людини і природи, людини і суспільства, людини і людини. Схема ця виявляється досить жорсткою і специфічної, строго регламентованою у часі й просторі і тим самим являє собою сукупність упорядкованих у часі і просторі ланок. Така упорядкованість регулюється і забезпечується на соціальному рівні традиціями, звичаями, ритуалами, системами виховання, навчання та ін.. Зрозуміло, ця схема розвитку допускає відомі варіації, але останні небезмежні.

У сучасному суспільстві індивід постійно збагачує свої взаємозв'язки з природою і суспільством. Для дитини спочатку визначальним є контакт з матір'ю чи батьком, потім ці контакти поширюються на кількох людей у межах сім'ї; через деякий час виникають групи однолітків; ще пізніше ці зв'язки простягаються на дошкільні заклади, школу, вуз, виробничий колектив і т. д. Потім число контактів людини з іншими людьми різко розширюється за рахунок оволодіння опосередкованими зв'язками через мистецтво, засоби масової інформації і т. д. Причому роль опосередкованих зв'язків у формуванні людини постійно зростає, і ці зв'язки накладають свій відбиток на характер особистості, на її структуру світогляду.

У кожної період свого життя людина орієнтується на ті чи інші види діяльності. Все його життя являє собою потік змінюючих у часі актів діяльності, пізнання, творчості, перетворення соціальних відносин, спілкування. І орієнтованість людини, і його спосіб життя, в кінцевому рахунку, визначаться тим, на яку діяльність вони будуть спрямовані.

Дата добавления: 2015-07-11