Самостіна робота № 9

На тему «Місце України в світовій економіці»

Україна як член ООН входить до держав світового співтовариства. Це означає, що вона визнає і виконує Статут ООН, міжнародне право, які регулюють міждержавні, політичні, соціальні, культурні і, безумовно, економічні міжнародні відносини. Останні мають важливе значення для економічного розвитку України. Але раціональне використання переваг міжнародних економічних відносин можливе лише у разі інтегрування економіки України у світове господарство.

Розгляд проблеми розвитку України у системі світового господарства свідчить, що її економіка має значний інтеграційний потенціал, усі підстави і значні можливості для поступового входження у світову економіку. Україна традиційно займає одне з провідних місць серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлено тим, що в нашій країні існують вагомі об'єктивні матеріальні передумови, які, виступаючи як інтеграційний потенціал, сприяють розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків: природні й трудові ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, географічне розташування, транспортне забезпечення, геополітичне становище.

Опираючись на ці передумови, Україна досягла певних результатів у розвитку експортного виробництва. Зіставлення показників, які характеризують місце України у загальному експортному потенціалі країн, що входили до колишнього СРСР, показує значну роль України у цьому процесі. Так, частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзного експорту. Він направлявся з України у 123 країни світу, об'єктами міжнародних зв'язків були понад 1400 підприємств України. Частка України у колишньому загальносоюзному експорті по окремих видах продукції досягала 50-100 відсотків.

Регіональні можливості експортного потенціалу України залежать від рівня розвитку окремих економічних районів, серед яких, безумовно, виділяється Донецько-Придніпровський, на який припадає 2/3 експорту України. Належне місце у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України посідає прикордонне співробітництво, в першу чергу економічні зв'язки західних областей з відповідними прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Існують, наприклад, достатньо тісні зв'язки між Чернівецькою областю України і Сучавським повітом Румунії. Але в цілому прикордонне співробітництво у загальному обсязі зовнішньої торгівлі невелике, має місцеве значення і потребує подальшого розвитку.

Незважаючи на значні потенціальні можливості входження України у систему світового господарства, нині існують об'єктивні причини, що стримують її рух до світового ринку. По-перше, треба мати на увазі, що Україна, як молода суверенна держава, ще не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світового співтовариства. Це стримує процес інтеграції національної економіки у світову. По-друге, значною перешкодою є те, що Україна, як частина, що входила у минулому до складу СРСР, певною мірою ліквідувала структури, за допомогою яких здійснювалася загальносоюзна зовнішньоекономічна діяльність. Але нових органів, які можуть проводити на всіх рівнях національну зовнішньоекономічну політику України, ще недостатньо. Відбувається формування відповідних структурних елементів на рівні міністерств, відомств, об'єднань підприємств, територіальних органів державної влади, які мають сприяти виходу на міжнародну арену. Сьогодні Україна як суверенна держава є членом таких міжнародних економічних організацій, як МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД та ін. У цих організаціях Україна не тільки може проводити політику захисту своїх економічних інтересів, але й сама впливати на хід подій у світовій економіці. Але головні причини стримування руху України до світових ринків сьогодні - це, насамперед, наслідки глибокої загальної кризи, яка сьогодні долається інтегрування з державами СНД (які теж знаходились у стані економічної кризи), що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних зв'язків між ними; низький рівень якості продукції, яка випускається та неконкурентоспроможність її на світових ринках; недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами і відсутність чіткої й сталої правової бази для них; відсутність кваліфікованих кадрів.

Україні на її нелегкому шляху становлення реальної господарської самостійності та суверенітету, створення ефективної ринкової економіки, вкрай необхідно забезпечити нову якість зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на швидке її входження до світового господарства. Ще зовсім недавно, в умовах надзвичайної політизації всього зовнішньоекономічного співробітництва колишнього СРСР, шлях на міжнародні ринки, особливо передових країн, Україні був закритий. Внаслідок цього вона постійно відставала від рівня розвитку передових держав. В останні роки країна крокує у напрямі відкритості зовнішньому світові, проте процес становлення національного зовнішньоекономічного механізму йде суперечливо і з великими труднощами. І це пояснюється не лише внутрішніми проблемами самої України, а й наявними у світі складними зовнішньоекономічними умовами, гострою конкуренцією на світових ринках. Щоб успішніше витримати значну конкуренцію, зберігати та історично розширити ринки збуту своєї продукції, Україні насамперед необхідно:

- нарощувати ефективність економіки, що базується на ринкових відносинах;

- вдосконалювати концепцію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків держав;

- забезпечити впровадження ціноутворюючих принципів на базі світових цін;

- всіляко підсилювати експортну спрямованість у зовнішній торгівлі, особливо у сфері поставок продукції машинобудування, галузей високих технологій;

- вдосконалювати механізм валютно-фінансових відносин з іншими державами;

- приділити серйозну увагу підготовці кадрів для зовнішньоекономічної сфери.

Україна як молода незалежна держава має усвідомити себе в геополітичному контексті і в контексті розвитку світової цивілізації, визначити свої геополітичні інтереси з урахуванням складної системи інтересів різних країн та сучасного розкладу сил — економічних, політичних, військових, духовних. Особливо це стосується близького оточення України.

Розташування України в Південно-Східній частині Європи, в місці перетину трьох величезних геополітичних масивів — Євроатлантичного, Євразійського та Ісламського, створює унікальний цивілізаційний простір. У цьому можна бачити певні переваги, але й величезні проблеми.

Визначення національних інтересів України і активізація її зусиль у зовнішньополітичному вимірі відбувається на трьох рівнях: глобальному, регіональному і локальному.

На глобальному рівні можливості України є вкрай обмеженими, враховуючи значне зниження її економічного і військового потенціалу, та те, що вона позбавилася ядерної зброї. Внаслідок глобального геостратегічного програшу Україна на цьому рівні є об'єктом тиску з боку глобальних силових потуг - США та міжнародних фінансових структур, РФ, яка зберігає статус глобальної військово-стратегічної потуги, Європейської спільноти та інших.

Глобальні сили мають певні інтереси в Україні, які можуть бути реалізовані в спектрі можливостей між ситуацією "країна - суб'єкт" та ситуацією "країна - об'єкт". Зниження статусу України як суб'єкта зменшує її можливості опору, зовнішній тиск зростає. І навпаки, підвищення спроможності України як суб'єкта надає більше можливостей для її економічного і політичного утвердження в геополітичному просторі. Жорстока дійсність полягає в тому, що коли країна падає в прірву, це часто не зачіпає інтереси інших, але коли вона прагне зробити хоч малий крок щодо підвищення власного статусу суб'єкта, неодмінно посилюється зовнішній тиск. Ми можемо це бачити на прикладі ситуації навколо будівництва іранської АЕС, танкового контракту з Пакистаном, контракту з південнокорейською фірмою ДЕУ в галузі автомобілебудування тощо.

У субрегіональному вимірі (в просторі найближчого оточення) за Україною залишається статус великої регіональної держави із значним потенціалом, що надає їй шанс для активної політики щодо реалізації власних інтересів. Україна, як спадкоємиця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР у Центральній і Південно-Східній Європі, в Чорноморському регіоні, має відігравати тут значну роль в організації нової системи порядку. Для неї життєво важливим є розв'язання конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров'ї, в Кавказькому регіоні, формування моделей рівноправного партнерства з Польщею, Туреччиною, Росією як потужними регіональними лідерами в цій частині світу. Однак Україна тут частково здає позиції. Втрата контролю над Чорноморським флотом (який має суто регіональне, а не стратегічне значення), втрата ринків на Балканах через тривале закриття Дунайської транспортної мережі, труднощі з розбудовою Кавказького транспортно-енергетичного коридору, Одеського нафтотерміналу тощо — все це знижує можливості регіонального лідерства України.

Україна поступилася Литві 1 місцем в списку країн Європи та СНД за падінням валового внутрішнього продукту. У квітні-червні падіння реального валового внутрішнього продукту (ВВП) України в порівнянні з аналогічним періодом минулого року склало 18%, повідомив Держкомстат. Падіння економіки України в II кварталі сповільнилося в порівнянні з I кварталом. У січні-березні спад реального ВВП рік до року склав 20,3%. За підсумками першого кварталу Україна впевнено зайняла перше місце з падіння валового внутрішнього продукту серед усіх країн Європи та СНД. Однак тепер за темпами падіння нашу країну обігнала Литва. Її "обігнала" Латвія (падіння реального ВВП у другому кварталі на 18,2%), а лідером стала інша прибалтійська держава - Литва (-22,6%). Хоча, ще не всі країни Євросоюзу та СНД оприлюднили дані про динаміку ВВП у другому кварталі.

Загроза економічній безпеці України з боку відносин з міжнародними фінансовими організаціями існує не лише в зв'язку з проблемою зовнішньої заборгованості. Отримання кредитів від інституцій супроводжується додатковими, часто досить жорсткими, вимогами стосовно дотримання відповідного рівня інфляції, обсягів приватизації, дефіциту державного бюджету. І світовий банк, і Міжнародний валютний фонд надання кредитів країні пов'язують з вимогами скорочення соціальних програм, зокрема, зменшенням відрахувань до Фонду соціального страхування, стовідсотковою оплатою житлово-комунальних послуг і транспорту, збільшенням пенсійного віку. Україні в цій складній кризовій ситуації, в якій вона знаходиться, дуже важко виконувати ці вимоги повною мірою. Спроби уряду все ж таки дотримуватись умов, що фіксуються кожного року в Меморандумі економічної політики, призводять до руйнації економіки України. Так, проведення жорсткої монетарної політики заганяє національну економіку в стан стагнації. Надмірний вплив на грошовий обіг і слаборозвинений ринок банківських послуг не тільки створює кризу неплатежів, зменшення валового внутрішнього продукту, але й реально погіршує національні конкурентні переваги, оскільки серйозно ускладнюються умови функціонування вітчизняних підприємств як в межах національної економіки, так і на міжнародних ринках.

Головним напрямом національної стратегії розвитку має стати державна підтримка вітчизняного виробника як складова економічної безпеки України. Потрібно орієнтуватись на нарощування експорту конкурентоздатних товарів і послуг, домагаючись позитивного платіжного балансу та еквівалентного товарного обміну на внутрішньому і зовнішньому ринках. Без такої моделі Україна приречена на те, щоб ніколи не бути учасником міжнародного економічного співтовариства.

Інтеграція України у світову економіку можлива лише за умови гарантування національної безпеки держави. Щодо відносин України з міжнародними фінансовими організаціями, це в першу чергу питання гарантії економічної безпеки, оскільки взаємовідносини реалізуються через посередництво надання кредитів та відповідно, зростання державного боргу. Тому очевидно, що, при розробці стратегії взаємовідносин України з МВФ, СБ та іншими фінансовими інститутами, в полі зору уряду має постійно знаходитись проблема зростання боргів та відсотків на них, з тим, аби запобігти виникненню загрози економічній безпеці, а відтак і економічному суверенітету країни.

Подальший розвиток відносин із міжнародними економічними організаціями гальмують дві групи проблем. Перша група включає проблеми, пов'язані із недосконалістю соціальної і економічної політики України, а саме: неефективність системи державного регулювання; непередбачуваність владних рішень; існування значних диспропорцій в економіці; монополізм виробників; криміналізація економіки, велика питома вага тіньової економіки. Друга група проблем стосується організації зовнішньоекономічної діяльності: недосконалість митного регулювання; грабіжницька податкова політика; бартеризація зовнішньої торгівлі тощо. Все це підриває довіру до України як надійного економічного партнера.

Сучасний стан світового сільського господарства з огляду на стрімкий розвиток суспільства, підвищення рівня технологій, продуктивності праці, а також різкого демографічного росту в світі вимагає детального дослідження. Світовий перерозподіл ролей країн у світовому сільськогосподарському виробництві істотно впливає на їх економічне становище. Особливе значення положення в світовій торгівлі і виробництві має для країн, що лише нещодавно стали на шлях ринкових реформ. Такою країною є і Україна. Обравши курс ринкових відносин, Україна тим самим обрала шлях входження до світового економічного простору, що є невід’ємною умовою успішного розвитку будь-якої держави.

Але щоб Україна зайняла належне їй місце у міжнародному поділі праці, в цих сферах національної економіки неминуче доведеться провести велику роботу щодо підвищення конкурентоспроможності всієї виготовленої продукції та послуг. Більше того, сьогодні високим критеріям світового ринку повинні відповідати не тільки окремі товари, підприємства, а й національна виробнича система і господарський механізм країни. Тому на сучасному етапі становлення незалежної держави законодавча та виконавча влади країни повинні у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки бачити одну з найважливіших цілей економічної політики держави на найближче десятиріччя.

Дата добавления: 2015-07-11