Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Аудиторна та позааудиторна виховна робота.

Читайте также:
  1. ВНЕАУДИТОРНАЯ САМОСТОЯТЕЛЬНАЯ РАБОТА СТУДЕНТОВ
  2. Внеаудиторная самостоятельная работа № 8
  3. З ЯКИМ ПРОВОДИТЬСЯ ІНДИВІДУАЛЬНА ВИХОВНА РОБОТА
  4. Команды РОБОТА.

Виховна Аудиторна робота – це лекції, семінари, круглі столи, колоквіуми, кворуми, конференції, диспути, збори, засідання, зібрання, в контексті виховання відповідального ставлення до себе, інших та природи вцілому.

Позааудиторна робота студентів — це процес, в якому домінує елемент самореалізації. Вона дає змогу студентам гармонізувати внутрішні та зовнішні фактори формування професійної культури, створює додаткові умови для реалізації внутрішнього потенціалу, задоволення тих потреб, які в процесі аудиторної роботи не задовольняються. Позааудиторна робота має бути орієнтована на особистість студента.

Зростання ролі позааудиторної та самостійної роботи є однією з провідних ланок перебудови навчання — виховного процесу у вищій школі.

Самостійна позааудиторна робота — це не лише засіб зростання інтелектуального потенціалу, професійної культури, а й платформа формування відповідальності, оволодіння засобами самоактуалізації, самовиховання, самоосвіти.

Розвитку творчості студентів сприяють різні форми та види позааудиторної навчально-виховної роботи (організація дискусійних студентських клубів, клубів за інтересами, індивідуальні консультації та ін.).

У сучасній педагогічній літературі майже не узагальнено нові підходи до організації самостійної роботи студентів, різноманітних форм і видів позааудиторної роботи. Без самостійної роботи фахівець сформуватися не може.

Дуже важливо, щоб у ВНЗ на кожній кафедрі функціонували гуртки, проводилися додаткові диспути, семінари, консультації. Добре, коли ці процеси мають усталений, організований характер, а студентське самоврядування значною мірою намагається вирішувати організаційно важливі питання.

На нашу думку, до основних форм позааудиторної роботи студентів належать виконання домашніх завдань, науково-дослідна робота, безпосередня участь у конференціях, змаганнях, іграх, педагогічна практика, участь у роботі гуртків, робота в літньому таборі відпочинку дітей, керівництво гуртком або секцією в школі, будинку творчості, організація змагань, диспутів, круглих столів, допомога соціальним службам, страхування в державних закладах тощо.

Чи потрібні якісь додаткові засоби контролю за самостійною позааудиторною роботою студентів? Лише частково.

Контроль за самостійною та позааудиторною роботою студентів може бути опосередкованим або органічно вписаним у навчальний процес. До основних форм та засобів контролю можна віднести передсемінарські консультації, семінарські заняття, колоквіуми, індивідуально-теоретичні співбесіди, письмові контрольні роботи, передекзаменаційні опитування студентів за допомогою комп'ютера, державні іспити, вивчення основних інтересів, вад, настроїв студентів. Ефективність навчально-виховного процесу у ВНЗ залежить від діяльності кураторів студентських груп.



43. Планування та організація діяльності куратора групи.

Функції і завдання куратора академічної групи

 

На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог з урахуванням профілю підготовки фахівців та специфіки діяльності факультету, стажу викладацької роботи у вищому навчальному закладі. Обов'язковою умовою його перебування на цій посаді є викладання лекційного курсу чи ведення семінарсько-практичних занять в академічній групі.

Діяльність куратора здійснюється на підставі Статуту закладу, Концепції виховної роботи з огляду на особливості й традиції закладу. Зміст його діяльності визначається Законом України «Про вищу освіту», Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), «Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти», «Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті», відповідними інструктивно-методичними документами Міністерства освіти і науки України, а також положеннями, розробленими структурними ланками.

Загрузка...

Згідно зі своїм соціальним статусом і функціональними обов'язками куратор академічної групи у своїй діяльності реалізує конкретні виховні функції. Результати його діяльності систематично обговорюються на засіданнях кафедр, радах факультетів, ректоратів та вченій раді згідно з планом роботи навчального закладу.

Діяльність куратора визначається планом виховної роботи, розробленим на навчальний семестр, рік згідно з перспективним та річним плануванням вищого навчального закладу. Адміністративне куратор академічної групи підпорядкований заступнику декана факультету і погоджує свою діяльність з деканом та завідуючими кафедрами.

Куратор академічної групи виконує аналітичну, організаторську та соціальну функції (О. Дубасенюк). Аналітична функція передбачає планування та організацію виховної роботи з урахуванням міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров'я, результатів навчання тощо. Організаторська функція полягає у залученні студентів до різних видів діяльності: пізнавальної, суспільне корисної, ціннісно-орієнтаційної, художньої та ін. Вона забезпечує також надання необхідної допомоги студентському самоврядуванню, творчим групам, радам тощо. Функція соціалізації реалізується у гуманістичноорієнтованій взаємодії «педагог — студент». Куратор академічної групи допомагає вихованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовного повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого колеги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями. Водночас сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, оскільки переймає та переосмислює соціальний досвід, но­сієм якого є студентство.

 

44 Аналіз державних документів, що стосуються виховання студентської молоді.

 

Діяльність куратора здійснюється на підставі Статуту закладу, Концепції виховної роботи з огляду на особливості й традиції закладу. Зміст його діяльності визначається Законом України «Про вищу освіту», Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), «Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти», «Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті», відповідними інструктивно-методичними документами Міністерства освіти і науки України, а також положеннями, розробленими структурними ланками.

 

НОРМАТИВНО-правові документи

щодо організації виховної роботи

І. Нормативно-правові акти:

§ Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10.12.1948 р.

§ Декларація прав дитини. Проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20.11.1959 р.

§ Конвенція про права дитини. Прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 20.11.1989 р.

§ Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 р.

§ Сімейний кодекс України. Прийнятий у 2002 році, вступив у силу з 10.01.2004р.

§ Декларація принципів толерантності. 26.10 – 16.11.1995 р.

§ Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття)

§ Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти. Затверджена колегією Міністерства освіти України 28.02.1996 р.

§ Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності. “Педагогічна газета”, № 6 (72), червень 2000 р.

§ Концепція загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2010рр.”

§ Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.

ІІ. Закони України:

§ Закон України “Про освіту” від 23.03.1996 р. № 100 / 96 – ВР (зі змінами і доповненнями)

§ Закон України “Про охорону дитинства” від 26.04.2001 р.

§ Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15.11.2001 р.

§ Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (від 1.12.1998р.)

§ Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” (від 23.04.1991р.)

ІІІ. Укази Президента України:

§ “Про національну програму “Репродуктивне здоров’я 2001 – 2005 рр.” від 26.03.2001 р.

§ “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей” (2005р.) Прийнята на виконання Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки.

§ “Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя” від 15.03.2002 р. № 258 / 2002

§ “Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей” від 12.02.1999р.

§ “Про військово-патріотичне виховання молоді” від 29.10.2003р.

ІV. Постанови Кабінету Міністрів України:

§ Державна програма відпочинку та оздоровленню дітей (від 16.01.2003р.)

§ Національна програма патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства від 15.09.1999 р. № 1697

V. Накази Міністерства освіти і науки України

§ “Про завдання реалізації програми “Сприяння просвітницькій роботі “рівний-рівному” серед молоді України щодо здорового способу життя” № 426 від 22.07.2002 р.

§ “Про впровадження комплексної програми формування навичок здорового способу життя серед дітей та підлітків (за проектом “Діалог”)” № 445 від 15.08.2002 р. Наказ управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації № 197 від 04.07.2003 р.

§ Протокол № 3 засідання Комісії з проблем виховання дітей та учнівської молоді науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України від 24.02.2003 р. “Про впровадження міжнародної програми профілактики ВІЛ / СНІДу, наркотичної залежності “Життя на роздоріжжі”

§ Інструктивно-методичний лист МО і Н України щодо героїко-патріотичного виховання учнівської та студентської молоді у навчальних закладах освіти України

VІ. Розпорядження обласної державної адміністрації:

§ “Про затвердження обласної програми патріотичного виховання населення. Формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства” № 145 від 21.03.2001

§ “Про затвердження Київської обласної програми “Здоров’я нації на 2003 – 20004 рр.” № 247 від 06.05.2003 р.

VІІ. Міжгалузева комплексна програма “Здоров’я нації на 2002-2011 роки”.

VІІІ. Наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства України у справах молоді та спорту від 17.08.2005р. № 479 “Про впровадження фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів України “Козацький гарт”.

ІХ. Спільний наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров’я України від 21.04.2005р. № 242/178 “Про посилення роботи щодо профілактики захворювання дітей у навчальних закладах та формування здорового способу життя учнівської та студентської молоді”.

 

45. Інтеграція навчальної і наукової

Впровадження інтеграції в навчальний процес актуальне, тому що дає змогу:

· "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів навколо однієї теми, усувати дублювання у вивченні ряду питань;

· ущільнити знання, тобто реконструювати фрагмент знань таким чином, засвоєння якого вимагає менше часу, проте породжує еквівалентні загально навчальні та технологічні уміння;

· опанувати з учнями значний за обсягом навчальний матеріал, досягти цілісності знань;

· залучати учнів до процесу здобуття знань;

· формувати творчу особистість учня, його здібності;

· дати можливість учням застосовувати набуті знання з різних навчальних предметів у професійній діяльності.

Проблема інтеграції навчання і виховання важлива і сучасна як для теорії так і для практики. Її актуальність зумовлена змінами у сфері науки, виробництва, новими соціальними запитами.

Значущість проблеми інтеграції знань учнів пов’язана також зі створенням нових технологій та матеріалів із заданими властивостями, з поширенням високопродуктивних методів обробки матеріалів із заданими властивостями, таких як електронно-променевий, плазмовий та інші, які мають опанувати сучасні фахівці.

Знанням з фізики і хімії в розумінні цих сучасних технологій належить провідне місце, оскільки дослідження властивостей речовини як виду матерії є одним із головних об’єктів цих предметів, а вивчення їх – одним із завдань навчання цих дисциплін. Якість цих знань визначає фундамент для вивчення предметів професійно – теоретичної підготовки у вищому професійному училищі.

В чому полягає інтегративний підхід до навчання? Як сказано в "Енциклопедії освіти" "інтегративний підхід в освіті веде до інтеграції її змісту, тобто доцільного об’єднання його елементів у цілісність".

Суть інтегрованого навчання полягає в тому, що це така будова навчального курсу, в якому:

· окремі розділи тісно поєднані;

· можливості такого поєднання використовують максимально.

Слід пам’ятати, що інтеграція – це не поєднання, а взаємопроникнення двох або більше предметів. Це не просто поєднання частин, а об’єднання їх у єдине ціле на основі спільного підходу. Інтегрований урок (від лат. integеr - повний, цілісний), тобто органічне поєднання в уроці відомостей інших навчальних предметів навколо однієї теми, що сприяє інформаційному збагаченню сприйняття, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що також дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.

Метою інтегрованого навчання є:

· формування в учнів цілісного уявлення про навколишній світ, системи знань і вмінь;

· досягнення якісної, конкурентоздатної освіти;

· створення оптимальних умов для розвитку мислення учнів в процесі вивчення загальноосвітніх предметів і предметів професійно - теоретичного циклу;

· активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках;

· ефективна реалізація розвивально-виховних функцій навчання.

Переваги інтегрованого навчання:

· інтеграція пожвавлює навчальний процес;

· економить навчальний час;

· позбавляє від перевтоми.

Інтегровані уроки більш цікаві, тому що не кожний день на уроці присутні два викладачі одночасно, вони допомагають вирішувати більшу кількість задач, використати різні методи і форми навчання, інформаційно-комунікаційні технології, педагогічні програмні засоби навчання.

Застосування в навчальному процесі інтегрованих технологій та інтерактивних форм і методів навчання сприяє формуванню навичок і вмінь учнів, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, активної взаємодії учнів. Це така організація навчального процесу, за якої не можлива не участь учня в колективному процесі пізнання, співнавчання, взаємонавчання.

У вищому професійному училищі ми використовуємо такі форми інтегрованого навчання:

· урок та його різновиди;

· семінари, лекції, лабораторні заняття, факультативи, заліки,

· конференції, екскурсії, практичні заняття та ін.

Новими організаційними формами навчання є інтегровані уроки, комплексні семінари, а також інтегровані навчальні дні.

Інтегровані уроки можна здійснювати між різними навчальними дисциплінами, навіть такими, які, на перший погляд, здаються несумісними.

На інтегрованих уроках формуються наступні компетенції:

· ціннісно-смислові (розуміння мети уроку, важливості вивчення теми);

· загальнокультурні (культура мовлення, почуття патріотизму, історичні дані про рідне місто);

· інформаційні (робота з комп’ютером, вміння самостійно підбирати необхідний матеріал);

· комунікативні (вміння працювати в групах, вислуховувати, спілкуватися, лояльно відноситися до людей з іншою точкою зору).

Інтегровані уроки бувають цілісні і фрагментарні. Але частіше можуть проводитися фрагментарні інтегровані уроки, що пояснюється повністю об’єктивними причинами:

· неспівпаданням загальних навчальних тем з різних навчальних предметів за часом вивчення;

· неможливість провести цілий урок інтегрованим, тому що на цьому уроці необхідно проходити і інший програмний матеріал, який не може бути інтегрованим з цим предметом (наприклад, в темі БЖД "Техногенні небезпеки" порушуються питання глобальних екологічних проблем, з курсу ж хімії необхідно повторити розділ "Неметали" про хімічну речовину озон, його властивості, значення, знаходження в природі та проблеми його розпаду).

Ми, викладачі-однодумці, визначаємо тему, мету, задачі уроку, спільні для обох предметів та специфічні для кожного. Проведення уроку доцільне лише за умови наявності спільної мети. Залежно від теми, мети та завдань уроку визначаємо його тип. У відповідності до теми, задач, типу уроку добираємо фактичний і дидактичний матеріал. Обираємо найбільш ефективне поєднання методів і прийомів - відповідно до поставленої мети, змісту навчального матеріалу. Обмірковуємо структуру уроку.

Акцент робимо на самостійній пізнавальній діяльності учнів (а не заучуванні готових висновків), створенні проблемних ситуацій з урахуванням логіки навчальних дисциплін. Визначаємо ступінь участі кожного з викладачів: або обидва працюють на рівних (відбувається діалог), або хтось із них "включається" в урок епізодично.

Ми практикуємо проведення бінарних уроків (від лат. binaries - подвійний) – тобто такий різновид інтегрованого уроку, що органічно поєднує вивчення двох предметів, наприклад, хімії та електроматеріалознавства, екології та безпеки життєдіяльності, біології та охорони праці.

Звичайно, проведення бінарних уроків потребує серйозної підготовки, поєднаної з подоланням таких труднощів:

· не завжди теми в програмах навчальних предметів, які варто інтегрувати, сформульовано однаково;

· часто уроки, які можна інтегрувати відповідно до вимог програми, мають проходити з великим проміжком часу, а це ж вимагає вносити корективи до навчального плану.

Залежно від дидактичної мети інтегровані уроки поділяють на:

· уроки вивчення нового матеріалу;

· уроки систематизації та узагальнення знань;

· комбіновані уроки.

Структура інтегрованих уроків може бути різною. Це залежить від мети, завдань, змісту уроків, способів діяльності. Наприклад:

· вступ (формулюється мета, завдання уроку, аналізуються опорні знання);

· основна частина (розкривається зміст навчального матеріалу);

· завершальна частина (підведення підсумків, оцінювання роботи учнів, повідомлення домашнього завдання).

Для ефективного проведення інтегрованих уроків необхідні наступні умови:

· правильне визначення об’єкту вивчення, ретельний відбір змісту уроку;

· високі професійні якості викладачів, що забезпечать творчу співпрацю викладачів і учнів при підготовці уроку;

· включення самоосвіти учнів в навчальний процес;

· використання методів проблемного навчання, активізація розумової діяльності на всіх етапах уроку;

· продумане поєднання індивідуальних і групових форм роботи;

· обов’язкове врахування вікових психологічних особливостей учнів.

 

46. Базовий і варіативний компоненти у змісті освіти.

На рівні теоретичного уявлення про зміст освіти базовий компонент - це оптимальний мінімум соціально значущих знань, умінь та навичок, цінностей і норм поведінки, які створюють базу для багатостороннього розвитку особистості. До складу базового компонента входять також універсальні прийоми мислення й діяльності, зокрема прийоми конструювання, проектування, дослідження, аналізу, тобто ті, які необхідні для розв'язання задач в основних сферах діяльності.

Завдання виокремлення базового компонента, відображення його в навчальних планах, програмі, підручниках, нарешті на практиці - одні з найважливіших. Друге за важливістю - вирізнення державного загальноосвітнього мінімуму, тобто рівня засвоєння змісту, який має бути обов'язково досягнутий усіма студентами.

Варіативний компонент - це диференціальна частина змісту освіти, що містить обов'язковий зміст, передбачений програмою, але відрізняється від неї наповненням залежно від профілю навчання.

Важливо з перших кроків показати студентам, що розв'язання технічної проблеми може бути досягнуто різними шляхами:

- виявленням в об'єкта нової функції (нове призначення відомого об'єкта);

- виявленням об'єкта в новій галузі;

- у результаті усунення певних елементів та їх функцій з об'єкта (пристрою, способу, процесу);

- додаванням до об'єкта таких елементів, які б забезпечили його нові позитивні якості;

- за допомогою зміни співвідношення елементів об'єкта, що забезпечує нову якість, нову дію;

- внаслідок перестановки частин об'єкта;

- шляхом зміни форми і параметрів об'єкта;

- внаслідок вибору для об'єкта кращого матеріалу;

- шляхом зміни режимів роботи та експлуатації;

- за допомогою збільшення дрібності або цілісності об'єкта тощо.

Натомість зміст творчості як культури діяльності, взятий у цілому, недостатній, щоб визначити зміст навчання. Потрібно в межах творчості знайти більш прийнятне джерело для конструювання змісту навчання. Сучасна дидактика базується на принципі більш цілісного відображення науки у змісті навчання: як системи знань, як діяльності, в єдності теорії й методу і як системи її відносин з іншими формами суспільної свідомості та практики (В.В. Краєвський, І.Я. Лернер, М.М. Скаткін).

Наука - це результат пізнання і діяльність з метою здобуття нових знань. Якщо взяти в цілому весь ланцюг, який зв'язує педагогічну науку і педагогічну практику, виявиться, що вона відповідає тим самим структурним ланкам, які пов'язують в одне ціле науку й виробництво.

Визначимо ці ланки:

1) методологічні дослідження;

2) фундаментальні дослідження;

3) прикладні дослідження;

4) дослідно-конструкторські розробки;

5) винахідницька і раціоналізаторська діяльність;

6) власне виробнича діяльність - кінцева ланка, яка поєднує науку й виробництво.

У технічних дисциплінах наявні всі перераховані вище дослідження. Дослідна робота надає пізнавальній (у процесі навчальних занять) і практичній (у процесі виробничої практики) діяльності студентів пошукового творчого характеру.

47. Методика використання комп’ютерів у навчально-виховному процесі вищої школи.

Впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у роботу ЗНЗ регіону регулюється наступними документами:

· Законом України "Про освіту",

· Законом України "Про загальну середню освіту",

· Законом України "Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки",

· Указом Президента України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку в Україні",

· Концепцію профільного навчання в старшій школі, тощо.

Актуальною нині стала фраза "Хто володіє інформацією, той володіє світом". Сучасний стан застосування інформаційних технологій у всіх галузях потребує розширення їх впровадження в освітній діяльності. Кількість показників, що визначають рівень досягнень у цій галузі, достатньо велика і включає в себе такі:

· Забезпеченість науки і освіти технічними засобами (кількість комп’ютерів на одного учня, процент навчальних закладів і бібліотек, що мають доступ до мережі Інтернет тощо);

· Показники використання ІКТ (процент учнів та відвідувачів бібліотек, які використають Інтернет в процесі навчання тощо);

· Інтенсивність використання ІКТ * (середня кількість годин, які проводить учінь за комп’ютером у мережі Інтернет на тиждень або місяць);

· Показники якості лінії доступу до спеціалізованих освітніх мереж.

Особливостями цієї системи показників є акцентування уваги на якості доступу до освітніх мереж. Одним з головних є швидкість надання послуг, які доступні між та у межах національних дослідницьких та освітніх мережах.

Крім того, важливим індикатором розповсюдження ІКТ в освіті є частка викладачів, які не пов’язані с інформатикою.

Як показує практика, застосування комп’ютера на уроках у початковій школі має декілька режимів:

· демонстраційний (демонстрація певної навчальної інформації);

· індивідуальний (організація індивідуальної роботи учнів);

· комбінований (застосування на одному уроці і демонстрації, і індивідуальної роботи).

Для роботи в демонстраційному режимі вчителю достатньо мати на уроці один комп’ютер і мультимедійний проектор, за допомогою якого потрібна інформація виводиться на екран, як правило, у вигляді слайдів.

Як показує сучасна педагогічна практика, використання комп'ютера в навчальному процесі спрямоване переважно на розв'язання таких п’яти типів дидактичних завдань.

1. Комп'ютер використовується як допоміжний засіб для ефективнішого розв'язання вже існуючої системи дидактичних завдань. Змістом об'єкта засвоєння в комп'ютерній навчальній програмі цього типу є довідкова інформація, інструкції, обчислювальні операції, демонстрації тощо.

2. Комп'ютер може бути засобом, на який покладено вирішення окремих дидактичних завдань при збереженні загальної структури, мети і завдань без машинного навчання. При цьому сам навчальний зміст може не закладатися в комп'ютер, а формуватися в діалогових навчальних системах.

3. Використовуючи комп'ютер, можна ставити і вирішувати нові дидактичні завдання, не розв'язувані традиційним шляхом. Характерними є імітаційно-моделюючі програми.

4. Комп'ютер може використовуватися як засіб, що допомагає засвоювати складні абстрактні теоретичні поняття. Таке засвоювання досягається шляхом моделювання поняття.

5. Вищою формою застосування комп’ютерів є їх використання у науково-дослідницькій діяльності школярів через висунення гіпотез, їх перевірку і різноманітні узагальнення.

Ефективність застосування нових інформаційних технологій на уроках обумовлена наступними факторами:

· різноманітність форм представлення інформації;

· висока ступінь наочності;

· можливість моделювання за допомогою комп’ютера різноманітних об’єктів і процесів;

· звільнення від рутинної роботи, що відвертає увагу від засвоєння основного змісту;

· можливість організації колективної та індивідуальної дослідницької роботи;

· можливість диференціювати роботу учнів у залежності від рівня підготовки, пізнавальних інтересів та ін., використовуючи сучасні інформаційні технології;

· можливість організувати комп’ютерний оперативний контроль і допомогу з боку вчителя;

· можливості комп’ютера дозволяють учню активно приймати участь у процесі пізнання.

При розв’язуванні задач за допомогою комп’ютера у залежності від дидактичних цілей і рівня підготовки класу учні можуть:

· використовувати готову програму для розв’язування задачі;

· самостійно складати алгоритм розв’язування задачі;

· самостійно складати програму для розв’язування задачі.

Впровадження інформаційних технологій в освітній процес здійснюється перш за все через комп’ютерно-орієнтований урок, а потім через навчальну комп’ютерну програму.

Використання комп’ютерів розширює можливості учителя під час підбору матеріалу до уроку і форм навчальної роботи, робить уроки яскравими та цікавими, інформаційно та емоційно насиченими. При роботі з навчальними програмами, можна побачити переваги цих програм, а саме:

· діалог з програмою має характер навчальної гри, що у більшої частини учнів підвищує мотивацію до навчальної діяльності;

· збільшення кількості тренувальних завдань за одиницю часу;

· скорочення часу для відпрацювання необхідних технічних навичок в учнів;

· полегшення визначення рівневої диференціації навчання;

· учень стає суб’єктом навчання, бо програма потребує від нього активного керування;

· виникає можливість моделювання процесів;

· з’являється можливість забезпечити урок матеріалами з віддалених джерел, користуючись засобами телекомунікацій.

Можна виділити деякі педагогічні завдання нових інформаційних технологій навчання:

· Інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності та якості.

· Розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативних дій.

· Розвиток умінь експериментально-дослідницької та пізнавальної діяльності.

· Формування інформаційної культури учня.

Основні напрямки використання Інтернет-технологій:

· дистанційна освіта;

· інтерактивне спілкування;

· використання мережевих методичних ресурсів;

· співробітництво.

Всі напрямки використання Інтернет-технологій мають і переваги і недоліки. Дистанційна освіта має таке застосування при викладанні математики:

· Робота з обдарованими дітьми.

· Випереджуюче навчання.

· Підготовка до ЗНО.

· Тестування.

Застосування при викладанні математики інтерактивного спілкування:

· Робота з обдарованими дітьми.

· Робота з дітьми, які обмежені в пересуванні.

· Організація колективних заходів по схемі один до багатьох (майстер-класів, відкритих уроків); багато до багатьох.

48Організація навчальної діяльності студентів з використанням методів проблемного навчання.

. Проблемне навчання- це не просто один із засобів активізації розумової діяльності студентів, а інтеграція різних прийомів, методів, принципів навчання, спрямованих на розвиток умінь мислити, вчитися, адекватно оцінювати себе й обставини. Воно потребує від викладача системних дій, які викликають розумову пошукову діяльність студентів. Проблемне навчання - це система методів, побудована з урахуванням логіки мисленнєвого процесу та закономірностей пошукової діяльності, тому воно забезпечує розвиток розумових здібностей студентів, активізує пізнавальний інтерес.

Основними категоріями проблемного навчання є проблема, проблемне завдання, проблемна ситуація.

Проблема(від гр. утруднення, завдання) - це об'єктивна суперечність; суперечлива ситуація, що постає у вигляді протилежних позицій у поясненні будь-яких явищ, об'єктів, процесів і потребує адекватної теорії для її розвивання; в широкому розумінні - складна теоретична або практична суперечність, що потребує вивчення, дослідження.

Проблемне запитання, завдання,що виникло чи поставлене перед суб'єктом, потребує відповіді, яка заздалегідь невідома і має бути знайдена шляхом творчого пошуку, для здійснення якого у студента є певні придатні вихідні засоби.

Проблемна ситуаціярозглядається в науці як пізнавальне ускладнення для суб'єкта, подолати яке можна тільки шляхом розумового пошуку

Первинна проблемна ситуаціяз'являється тоді, коли студент, наштовхуючись на суперечність, ще не усвідомлює її, хоча й відчуває при цьому здивування, нерозуміння, пізнавальний дискомфорт. Вторинна проблемна ситуаціямає місце там, де проблема усвідомлена та чітко сформульована, тобто суб'єкт бачить, у чому полягає суперечність, і готовий вирішувати проблему. У деяких випадках створення проблемних ситуацій можливе без запитань викладача. Запитання виникають у студентів під впливом побаченого експерименту, реальної події, художнього твору тощо.

Навчальне проблемне завдання має відповідати таким вимогам:

1) містити певні пізнавальні утруднення, пов'язані з об'єктивними суперечностями, властивими досліджуваному предмету, процесу;

2) зумовлюватися логікою пізнавального процесу;

3) передбачати можливість послідовного розподілу проблеми, формулювання часткових проблемних запитань, кожне з яких може бути сходинкою у вирішенні проблеми;

4) спрямовувати студентів на актуалізацію знань, необхідних для вирішення проблеми;

б) спонукати студентів до активного пізнавального пошуку, викликати позитивне емоційне ставлення до процесу пошуку істини, зацікавленість змістом, бути посильним для студентів.

49. Організація самостійної роботи студентів.

Самостійна робота студента (СРС) - це самостійна діяльнісгь-учіння студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем науково-педагогічного працівника без його прямої участі.

Важливу роль у вивченні навчальної дисципліни відіграють раціональні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

Під час вивчення навчальної дисципліни виокремлюють такі види самостійного учіння студента:

- слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних і лабораторних робіт;

- відпрацювання тем лекцій та семінарських занять, виконання практичних і лабораторних робіт студентами заочної форми навчання (ЗФН);

- підготовка рефератів і курсових робіт, написання дипломної роботи;

- підготовка до модульного контролю та іспитів;

- робота з літературою та ін.

Кожен із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Насамперед потрібно, щоб кожен студент у процесі учіння дотримувався гігієни розумової праці. Тому їм треба розкрити механізми розумової праці, причини появи втоми, шляхи підвищення працездатності, а також режиму харчування, організації відпочинку та ін. Для цього потрібно провести настановне заняття, особливо зі студентами заочної форми навчання. Довести до них, що добовий ритм організму людини визначається низкою фізіологічних функцій, які постійно змінюються в години активної діяльності та сну.

Навчальні труднощі зумовлені новими формами і методами учіння, особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку науково-педагогічних працівників. Тому науково-педагогічні працівники мають:

- ознайомити студентів із психолого-педагогічними особливостями організації навчання у вищій школі;

- допомогти в оволодінні методами і прийомами навчальної роботи;

- дотримуватися спеціальної методики читання лекцій для студентів-першокурсників у перші два-три місяці, поступово збільшуючи структуру і темп;

- навчити студентів прийомів слухати лекцію, записувати її змісту, методики підготовки до семінарських, практичних і лабораторних занять;

- чітко дозувати завдання на кожне заняття;

- толерантно здійснювати контроль й оцінювання самостійної роботи та ін.

Професійні труднощі, як правило, виявляються в розчаруванні окремих студентів у своєму професійному виборі. Тому науково-педагогічні працівники повинні роз'яснити процес оволодіння спеціальністю, їх перспективністю і значущістю.

50. Використання гри (ігрових прийомів) під час вивчення навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах.

гра – це унікально діяльність, яка не лише здійснює великий вплив на психічний розвиток учня, перетворює навчання в радісний процес, і непомітно для учнів сприяє засвоєнню ними програмного матеріалу, формує уміння і навички. Гра поруч з працею та навчанням здавна привертала увагу вчених, філософів, культурологів, психологів, педагогів. Психологічні механізми ігрової діяльності спираються на фундаментальні потреби особистості у самоствердженні, самовизначенні, самореалізації [1, 139-140]. Вивченням гри саме як психологічного феномена займались Д. Узнадзе, Л. С. Вигодський, Д. Б. Ельконін, О. М. Леонтьєв, Г. Спенсер, З. Фрейд, У. А. Сікорський, Е. Берн та багато інших.

Результативність дидактичних ігор залежить від методики їх застосування. Позитивних результатів можна досягти за умови спрямованості кожної гри на розв’язання програмних завдань. Особливо доречно й навіть необхідні ігрові прийоми в навчанні учнів ПТУ, коли низька мотивація навчання, слабо розвиненні процеси сприйняття, пам’яті, уваги.

Основною метою використання ігрового методу є створення мотивації досягнення успіху в навчанні. Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Як же добитися цього? Як організувати навчання, урок на якому учні вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами, як же знайти такий засіб, що дозволить учневі відчути радість пізнання!

Приклади нетрадиційних прийомів

Інтелектуальна розминка; ігри «Вірю – не вірю», «Так – ні», «Диктант для шпигуна», «Знайди помилку», «Світлофор», «Лото» та ін.; щадне опитування, тихе опитування, діалогічна пара, тест-рейтинг, театр «Мім» та ін..

«Мозковий штурм», «Асоціативні схеми».

«Дивуй», «Фантастична добавка», «Відстрочена загадка», кросворди, читаємо (використання літер), асоціації на дошці (поняття, квітка і т.д.), «Показуха», «Картинна галерея», «Мозкова атака», класифікація, альтернативи.

Кросворди, модель майбутніх знань, асоціативні схеми, кмітливе читання, діалог Ривіна, «На смак і колір», «Сліпий капітан», «Моделі, що ожили», «Пізнайко».

«Крокодил», «Малюнок на скелі», «Фантастичні тварини», ораторські змагання «Логіка й фантазія», «Машина часу», «На шаховому полі», «Доміно», «Аукціон», «Погоня в лабіринті», «Інтелектуальний тир», тези, есе, «Інтелектуальне лото», «Вузька спеціалізація», «Репортери».

Творче завдання, «Знайди завдання», «Безпрограшна лотерея», «Ярмарок-продаж», «Вибери сам», одне завдання на двох, «Заздалегідь».

51. Повторення, контроль і корекція знань і вмінь студентів з навчальних дисциплін.

Контроль є важливим чинником управління навчально-виховним процесом, одним з дієвих засобів підвищення ефективності пізнавальної діяльності.

Інструментом підвищення якості у реформуванні змісту освіти виступає вдосконалення системи оцінювання успішності студентів, кваліфікаційного рівня викладачів, роботи навчальних закладів.

Як і будь-який вид організованої діяльності, система організації навчального процесу повинна підпорядковуватись законодавчим і нормативним актам держави.

На основі нормативних актів в освітній сфері розроблені і діють галузеві освітні стандарти, які повинні забезпечувати високий рівень роботи як навчальних закладів у цілому, так і викладачів на всіх стадіях їх діяльності.

Мета контролю знань: встановлення якості засвоєння студентами певного блоку теоретичного чи практичного матеріалу.

Завдання контролю знань :

ü з'ясувати готовність студентів до засвоєння нових знань, здійс­нення внутрішньодисциплінарних зв'язків;

ü накопичити інформацію про самостійну роботу студентів під час вивчення теми;

ü корекція набутих знань;

ü визначити ефективність використання форм, методів і прийомів навчання;

ü з'ясувати глибину засвоєння знань, вироблення умінь і навичок, здібностей оперувати ними.

Система контролю та оцінювання

Структурні компоненти контролю Опис структурних компонентів контролю
1. Етапи контролю. 1. Стандартизація: формулювання мети контролю, опис еталона, розробка критеріїв, норм оцінювання, вибір виду, форми і методу контролю, підготовка змісту. 2. Перевірка. 3. Оцінювання. 4. Оцінка. 5. Корекція
2.3авдання контролю Вибіркове - перевірити реалізацію певної мети навчання, знання чи вміння студента, яке він набув у процесі викладання дисципліни; Оцінювальне - встановити рівень реалізації певної мети навчання; Діагностичне - встановити недоліки і помилки у сформованих уміннях, навичках і знаннях; Навчальне - повторити і закріпити пройдений матеріал; Стимуляційне - мотивація студентів до подальшої роботи; Корекційне - вдосконалити деякі знання і вміння студентів, змінити викладацьку роботу для усунення виявлених недоліків і помилок у формуванні певних вмінь і навичок
3. Об'єкт контролю Реальний результат навчальної діяльності чи вміння студента
4. Види контролю Виділяються за місцем контролю в процесі навчання: • попередній—визначення готовності студентів до навчання; • поточний — спосіб оперативного зворотного зв'язку; • періодичний—застосовується після завершення певного навчального етапу (завершення заняття, вивчення теми, розділу); підсумковий — визначення навченості студента -досягнення навчальних цілей
5. Еталон контролю Ідеальний результат навчальної діяльності, зразок, з яким порівнюються реальні (фактичні) результати, що демонструються студентом

 

 

Під час організації контролю знань керуємось такими основними принципами:

об'єктивність - це правильне визначення знань, умінь і навичок студентів і оцінка цих знань. Тільки об'єктивна оцінка дає глибоке моральне задоволення та є дієвим стимулювальним чинником у навчанні, має велике виховне значення;

систематичність - як принцип контролю полягає в регулярному виявлені знань, умінь і навичок, органічно поєднуючись з навчальним процесом та впливаючи на його хід;

цілеспрямованість — встановлює визначений підхід до добору матеріалу, який підлягає перевірці, згідно з вибором форм і методів пере­вірки та оцінювання знань, результатами навчання, урахуванням індивідуальних особливостей студентів;

тематичність - забезпечується під час перевірки знань основних понять кожної теми, які мають бути глибше засвоєні. Студент засвоює навчальний матеріал не безперервним потоком, а визначеними дозами, які повинні бути ним осмислені після активного сприйняття, а потім систематизовані у його пам'яті.

Функції контролю:

• освітня - полягає в систематичному спостереженні викладача за навчальною діяльністю студентів, виявляє її результати і коригує її;

• діагностична - викладач виявляє успіхи і недоліки в знаннях, навичках та уміннях студентів, з'ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності;

• виховна -- систематичний контроль та оцінювання знань виховують у студентів свідому дисципліну, наполегливість у роботі, працьовитість, почуття відповідальності, обов'язку; залучення їх до взаємоконтролю, сприяє формуванню в них принциповості, справедливості, взаємоповаги;

• розвивальна — обґрунтування оцінки викладачем, самооцінки і взаємооцінки сприяє розвитку у студентів логічного мислення, пам'яті, мисленнєвої діяльності, мови тощо;

• стимулювальна - добре вмотивоване і справедливе оцінювання знань студентів є важливим стимулом у навчальній діяльності, який переростає в стійкий мотив обов'язку і на основі контролю викладач отримує інформацію про стан відповідальності;

• управлінська - на основі контролю викладач отримує інформацію про рівень знань, успіхи і недоліки кожного студента, і це дає йому змогу правильно скоригувати навчальну діяльність студентів.

52/ Оцінка якості проведення навчальних занять.

Оцінка якості семінарського заняття

Якість семінарського заняття визначається:

1) доцільністю вибору виду (типу) семінарського заняття;

2) умінням викладача керувати семінаром:

• глибина науково-теоретичного змісту й виховної

спрямованості семінару;

• чіткість структури, ясність постановки конкретних завдань

перед студентами, кваліфікованість і переконливість висновків викладача;

• раціональне використання часу;

• активізація пізнавальної діяльності студентів (застосування

проблем пасти, індивідуалізованих завдань, елементів дискусії);

• створення атмосфери вимогливості й доброзичливості.

3) підготовленістю студентів до семінару;

4) виконання завдань семінару.

Оцінка якості колоквіуму

Якість проведення колоквіумів визначається:

1) підготовленістю студентів до колоквіуму;

2) взаємною активністю участі в бесіді викладача зі студентами;

3) доповненнями відповідей студентів і напрямками їхніх помилок

викладачем;

4) доброзичливістю викладача в процесі колоквіуму.

Результати перевірок семінарських занять колоквіумів доводять до

відомості викладача, що проводив заняття, і завідуючого кафедрою для

наступного аналізу й усунення виявлених недоліків.

Контролю підлягає наступне:

1)планування й організація самостійної навчальної роботи студентів

з кожної дисципліни, виходячи з рекомендованого бюджету часу студента;

2)доведення до відома кожного викладача ліміту часу, відведеного

для самостійної роботи;

3)визначення обсягу навантаження й змісти навчального матеріалу з

кожної дисципліни й приведення його у відповідність із бюджетом часу

студентів;

4)ознайомлення студентів зі специфікою самостійної роботи з кожної

навчальної дисципліни;

5)розробка рекомендацій і інших методичних матеріалів у допомогу

студентам з самостійного вивчення дисципліни;

6)запис найбільш складних тем і розділів теоретичних курсів на

цифрові носії;

7)наявність індивідуального планування (семестрового,

щомісячного, щотижневого) самостійної роботи студентами;

8)здійснення диференційованого підходу в організації самостійної

роботи, що передбачає різний характер завдань (самостійна робота

студента під безпосереднім керівництвом викладача, за індивідуальними

планами студентів, фронтальні й індивідуальні види самостійної роботи,

відпрацьовування пропущених і не підготовлених студентами занять і

т.ін.);

9)організацію самостійної роботи студентів у кабінетах, читальних

залах;

10)наявність заходів щодо поліпшення умов організації самостійної

роботи студентів.

53/ Порядок і форми організації навчального процесу.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

До загальних форм організації навчання належать урочна і позаурочна, у кожній з яких використовують фронтальну, групову та індивідуальну форми організації навчальної роботи. Критерієм такого поділу є не кількість учнів, а характер зв'язків між ними в процесі пізнавальної діяльності.

Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Це сприяє формуванню довірливих стосунків між педагогом та школярами, стійких пізнавальних інтересів. Фронтальна форма може бути реалізована в процесі проблемного чи пояснювально-ілюстративного викладу матеріалу, виконання репродуктивних чи творчих завдань. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, а не націлюватись на абстрактного ідеального учня, запобігати нівелюванню пізнавальних можливостей і рівня сформованості знань, умінь та навичок школярів.

Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи для розв'язання однакових чи різних завдань. Під час поділу на групи слід брати до уваги індивідуальні особливості кожного школяра, його навчальні можливості для виконання завдання. Кількість учнів у групах має становити 3-6 осіб. Результати спільної роботи в групах за вмілого керівництва вчителя, стимулювання пізнавальної діяльності дітей завжди значно вищі порівняно з виконанням цього завдання кожним учнем самостійно. Робота в групі формує колективну відповідальність та індивідуальну допомогу кожному як з боку вчителя, так і з боку однокласників. Групова форма роботи найбільш доцільна під час проведення практичних і лабораторних робіт з природничих дисциплін, формування навичок усного мовлення на уроках рідної та іноземної мов, уроків трудового навчання для розв'язання конструктивно-технічних завдань. Проте під час організовування групової роботи можуть виникнути певні труднощі: сильні учні іноді гальмують ініціативу і самостійність слабших; окремі групи не можуть ефективно працювати без ретельної і постійної допомоги з боку вчителя; робота в групах під час уроку іноді порушує ритм та чітку організацію заняття.

Індивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей завдання для самостійного розв'язання. Такі завдання спрямовані на роботу з підручником, навчальною і методичною літературою, джерелами інформації (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії, карти), на розв'язування задач, прикладів, організацію спостережень та експериментів, написання есе, творів, рефератів, доповідей. Індивідуальну роботу часто використовують у процесі програмованого навчання. У дидактичній літературі розрізняють індивідуальну й індивідуалізовану форми організації навчання. Індивідуальна характеризується тим, що учень виконує спільне для всього класу завдання, не контактуючи з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Індивідуалізована форма спрямована на самостійне виконання специфічних завдань з урахуванням індивідуального темпу навчально-пізнавальної діяльності кожного школяра. Важливими функціями вчителя є стимулювання пізнавальної діяльності, постійний контроль за виконанням завдань, своєчасна допомога у подоланні навчальних утруднень. Індивідуальну роботу можна організовувати на всіх етапах уроку: під час засвоєння нових знань, їх закріплення, формування вмінь і навичок, узагальнення і повторення навчального матеріалу, контролю знань. Та попри значні переваги індивідуальних форм роботи їхнім недоліком є обмеження спілкування між учнями, взаємодопомоги у навчанні.

Конкретними (специфічними) формами організації навчання є: урок, практикум, семінарське і факультативне заняття, навчальна екскурсія, співбесіда, індивідуальна та групова консультація, гурткова робота, домашня робота учнів.

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість усіх її елементів, ознак. Доцільність застосування певної форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи.

54. Форми організації навчання, їх характеристика.

Форма – спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов’язані з методами. Формиорганізації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними формами організації навчання).

Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації навчання).

Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Так, для уроку найбільш характерними є такі ознаки: дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя й учнів, оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.

Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями: кількістю учнів, місцем проведення навчання, тривалістю навчальних занять, дидактичними цілями.

За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), урок-пара (90 хв.). За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов’язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання: індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в XVI-XVII ст.), взаємного навчання (белл-ланкастерська, XVIIІ ст.), індивідуалізованого навчання (дальтон-план, ХХ ст.), лабораторно-бригадне навчання ( 20-ті р. ХХ ст., радянська школа), “план Трампа” (США, ХХ ст.), навчання методом проектів (ХХ ст.).

Класно-урочна система є найбільш поширеною формою організації навчання в багатьох країнах. Її суть полягає в тому, що навчальна робота здійснюється з групою учнів постійного складу, приблизно однакового віку і рівня підготовки (клас), на протязі певного часу і за встановленим розкладом (урок).

Класно-урочна система має низку переваг в порівнянні з іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас, дана форма має деякі вади: орієнтація на “середнього” учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

 


Дата добавления: 2015-07-14; просмотров: 1771 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: B) созылмалыгастритте 1 страница | B) созылмалыгастритте 2 страница | B) созылмалыгастритте 3 страница | B) созылмалыгастритте 4 страница | MindManager |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
А) целлофан сусылы/шелест| Проектна форма навчання.

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.153 сек.)