Частина друга сила молитви

ГОШІВСЬКА МАТІР БОЖА ПОВЕРНУЛА ЗІР

Цілу ніч при засвіченій свічці мама відмовляла вервички до Пречистої Діви, Юди Тадея, Філомени і всіх святих за повернення зору її улюбленому і так доброму для всіх синові Михайлові. Одне її тішило, що син не повірив лікарям, що він більше світла не побачить. Та віра, яку змалечку прищепила до Бога, тепер давала йому впевненість, що Бог змилосердиться над ним.

Вже не один водій зупинявся пропонуючи свої послуги мамі і молодому чоловікові у воєнній формі, який паличкою стукаючи по асфальтній дорозі, тримаючись мами за руку з речовим мішком за плечима йшов до Гошівської Матері Божої. Михась відмовився. Дорога з Калуша до Гошова не була такою важкою, як від каплички під горою до храму, але Михась не зупинявся.

-Дорогу, дорогу дайте, - благали прочани один одного-йде молодий сліпий чоловік. Ще трошки, ще трошки дитино, вже видно святий храм.

Перед сходами храму Михайло зупинився, витираючи спотіле і забруднене обличчя від тяжкої дороги.

- Мамо... мамо... - знаючи хворе серце мами, син спокійним голосом, хоч увесь тремтів, пригорнув маму до грудей тричі поцілував в обличчя, взяв її зашкарублі руки з потрісканими мозолистими долонями і цілував, цілував, цілував.

- Приклякнім, мамо, отут, на сходах. Я хочу подякувати Матінці Божій. Карбуючи кожне слово син спокійно продовжував. Мамо будь спокійна, радій, я бачу все. І мама заридала сльозами радості.

Уже у вітальні після короткого відпочинку і перекуски щаслива мама з сином розповідали ігуменові Іванові Шмадили, як син повернувшись з війська скупався в одному з кар'єрів хімічного комбінату. І того ж таки дня втратив зір.

І в Калуші і в Франківську лікарі твердили одне - "Спалена рогівка. Одна надія на інститут Філатова, або на Бога". В інститут хворий не поїхав, не було грошей. Та до найсильніших лікарів Триєдиного Бога і Матері Божої звертався постійно і в день і в ночі.

Велика віра і сила молитви в одну мить оздоровили Михайла.

Вірмо і надіймось на Бога у нього немає нічого неможливого.

ПОКАЯННЯ

Така Твоя доля, як в тої вдовиці, моя люба Ненько - Україно моя!

Чи є ще у світі така держава, як Ти, Україно? Напевне, нема... Яка Ти багата, і яка убога. Чому так? Тебе розпинали, Тебе грабували, голодом морили всі орди й навали, війни і роздори пройшли через Тебе, а Ти все жива. І будеш жити! Бо Тебе перші князі-християни віддали під покров Божої Матері, яка у найтяжчі часи лихоліття брала Тебе під Свій покров.

Але ти, мій народе, ще не повністю очистився від гріха, братовбивства, зради і зневаги Бога. Син Божий простив за покаяння розбійникові на хресті, Савлові-Павлові, Петрові, невірному Тому, Марії Магдалині, Марії Єгипетській - явній грішниці-розпусниці, а мільйонам грішників і тепер прощає після щирого покаяння.

Навернімося до Бога, впадімо у покаянні на коліна, піднімімось з колін рабства, станьмо стіною у боротьбі проти телевізійно-диявольської розпусти і бандитизму, що псує нашу молодь, наших дітей і внуків. Якщо наш уряд цього не встидається, то повстидаймося ми. До цього нас прикликають скалічені дитячі душі, яких уже, напевне, більше половини.

Покайся, мій український народе, єднайся, братайся, навернись до Бога, пам'ятай, що жоден наїздник не приніс і не принесе тобі щастя-долі. Бо не тільки твоє, тобі Богом дане багатство грабував і грабує, а навіть з допомогою псевдопатріотів, які не мають Бога в серці, хоче викрасти найбільший твій скарб-мову; хоче написати твою, кров'ю і сльозами обмиту, тернистим шляхом пройдену, славну на ввесь світ історію.

Покайся так, як покаявся нищитель славетної статуї Матері Божої одного із сіл Подільського краю (Наддністрянщина).

Багато старожилів після сибірських "курортів" померло, багатьох знищила червона комуна. Та найбільшим ворогом став час, якого не повернеш. І досі розповідають люди про величаву скульптуру Пречистої Діви Марії з Ісусом на руках-з білого граніту-мармуру, висотою п'ять з половиною метрів.

Хто висік її і на честь якої події? Вона постала силою вдячної громади села С. По-різному розповідають про неї. Одні старожили твердять, що цілою громадою протягом тижня волами тягли гранітну глибу по кругляках, щоб спорудити статую покровительки України - на знак подяки за те, що відступила хвороба чуми і холери. Інші твердять, що це було зроблено на честь скасування панщини. Одне достовірно відомо, що у всі Богородичні свята, якою б не була погода, всією громадою (а також приходили вірні з навколишніх сіл) з процесією і піснями спішили до своєї Матері і Заступниці, щоб подякувати за всі ласки. Навіть Митрополит Андрей Шептицький та Владика Григорій Хомишин відправляли тут Святу Літургію. А в травневі дні після цілоденної праці збиралась молодь і вірні з навколишніх сіл на Молебні до Матері Божої.

У часі Першої світової війни Січові Стрільці-новобранці складали тут присягу на вірність Богові і Україні. Під час наступу коричневої орди навіть фашисти не ставили близько біля статуї гармати і не рили тут окопів. Матері вояків УПА приходили сюди і благали Пречисту Діву про опіку над їхніми синами і дочками, які боролися в лісах з окупантами, мучилися в катівнях, тюрмах, сибірських снігах і болотах, але не здавалися, бо їхнім гаслом було: "Бог і Україна".

Та от прийшли "визволителі" зі сходу, сталінсько-хрущовсько-брєжнєвські "деоклеціани", які поставили за мету знищити спочатку все святе і Боже, а згодом і Україну. Вони забули, а може і не знали, що нашу Україну князі віддали під покров Пречистої Діви Марії, яку Вона не один раз чудесним способом рятувала...

Час стер з людської пам'яті багато подій. Проте народ не забув і ніколи не забуде тієї темної літньої ночі, коли диявольські діти, наче звірі, нищили преславну статую. Усіх учасників тієї акції диявол давно забрав у своє царство. Половина з них покінчила життя самогубством, інші роками мучились від страшних хворіб тіла і душі. Усі спились.

І тільки одного з них Бог пощадив. Відреклись від нього жінка і діти, але не відрікся Господь. І тепер, коли народ збудував новий пам'ятник з сірого граніту висотою понад шість метрів, він приїзджає машиною-"інвалідкою" і зі сльозами на очах розповідає про ту страшну ніч, коли під його керівництвом руйнували святиню.

— Коли статуя впала і залишилась зовсім неушкодженою, великий страх охопив мене. Я готовий був розірвати собі груди, щоб викинути камінь, ягій не давав мені дихати. Та ще більше я налякався тоді, коли тракторист гусеницями наїхав на голову Матері Божої. З-під гусениць сипались вогняні іскри, а статуя не розсипалась. В ту мить мені самому хотілося кинутися під гусениці. Я зі страху стояв, мов кам'яний. А коли побачив, як один із моєї "бригади" ломом втретє вдарив по голові Матір Божу, я хотів закричати на ввесь голос: "Зупинись!". Та в горлі пересохло і я не зміг видати і звуку.

Не пам'ятаю, як завезли мене додому. Вранці на роботу я не міг іти, був наче паралізований. З ліжка, напевне, так і не підвівся б, якби не нагла смерть одного з нищителів статуї. Приїхав мій водій, блідий, як стіна, і ледве вимовив: "Товаришу голово, там нещастя: загинув агроном".

Уже по дорозі від нього я дізнався, що агроном, очевидно, йшов на господарство у великій задумі, бо різко вийшов з-за рогу, а тут саме на великій швидкості проїзджав "МАЗ". Водій тільки тоді загальмував, коли кров бризнула на скло. Вискочивши з машини, він побачив тулуб людини, без голови, з якого фонтаном била кров.

Після похорону я місяць пролежав у лікарні, потім - на курорті, але той камінь і досі стоїть у грудях.

Усі свої заощадження я віддав на виготовлення нової скульптури. Люди, простіть, якщо Ваша ласка. Сім'я мені так і не простила. Може, заради мого каяття і Ваших молитов Бог простить... І пам'ятайте, що немає більшої муки, ніж мука душевна.

...Коли він так каявся, хтось із людей сказав: "Я вірю, що Бог простить йому, коли щиро покається перед народом через пресу -чи то релігійну, чи світську. А ця історія буде мати величезний вплив на підростаюче наше покоління".

Дата добавления: 2015-10-30