Під покровом Пречистої Діви Марії

- Простіть, отче, це сльози радості і подяки Господу Богу і Пречистій Ліві Марії за опіку і відвернення нещастя від моїх внуків. Вже третій рік у цей день я наймаю подячну службу Божу і цілий день присвячую молитві, - співрозмовниця, витираючи сльози радості, продовжувала розмову.

- Всечесний отче, я, жителька гірського села Лужки Долинського р-ну, - того села, в якому народився борець за Христову віру і Україну, мученик отець Ярослав Лесів, Олена Кобилинець, прийшла до Вас, щоби засвідчити про те чудо яке Пречиста Діва Марія створила у нашій сім'ї. Усім, хто бачив цю подію, здавалося, що вона без трагедії не скінчиться.

А було так. Мати шестилітньої Іванни, трьохлітньої Марійки і Віталика, щоб проіснувати у вільній Україні (про яку забули усі ожирілі депутати, які лише на словах так любили і люблять її і тих, хто їм довірив свою долю, а насправді - патріоти своєї кишені і живота, бо не мають віри в Бога і не думають про слова Господні: "Кому більше дано, того більше спитають"), була змушена виїхати за кордон заробити якусь копійчину, щоб вдягнути і нагодувати дітей.

- На Божу Матір і на вас, мамо, залишаю своїх дітей-ангелят, -через сльози промовляла схвильована мама - Слухайте бабці і тата, - цілуючи дітей, промовила вона, дивлячись на образ Покрови.

Прийшла весна. Хоч дуже тяжко, але треба обробити карпатську землицю, яка так щедро засіяна камінням. Ще звечора молодий господар, батько дітей положив на віз плуга, колісницю, а наверх - дві борони. Найбільше переживав за те, як впорається з молодими кіньми, які в упряжі майже не ходили, а цілу зиму простояли у стайні. З тривогою у серці ліг, з тривогою піднявся, бо всілякі тяжкі сни снилися. Запріг коней, забувши про обережність, посадив на сидіння спереду Іванку і Марійку, поставив коло них батога, а сам пішов, щоб взяти в'язку сіна, харчі, та їхати в поле. Тільки відійшов тато від воза, як коні в момент зірвались з місця і галопом помчали по сільській гірській дорозі. Брезкіт плуга, колісниці і борін нісся через ціле село і страшним гримотом відбивався між горами.

- Мамо, на возі діти!.. - крикнув переполошений тато і кинувся наздоганяти воза. Пробігши зо п'ятсот метрів, впав на дорозі, в роті і горлі зі страху все пересохло.

Односельці, дивлячись на цю страшну картину, затулювали очі і кричали: "Гей люди, на возі діти!"

- Я, отче, - через сльози радості промовила Олена, -зрозуміла, що крім Матері Божої, ніхто їх не спасе. Забігла до хати, здоймила образ Пречистої Діви Марії, вибігла на дорогу, впала на коліна і через сльози благала про опіку над внуками.

Вибігши за село, як розповідали очевидці, коні ще вдвоє додали швидкості.

- Марійко, як хочеш, а я скакаю з воза, - мовила Іванка до сестрички і, перехрестившись, скочила з воза.

Переполошена трирічна Марійка по лавочці-сидінню старалась присунутись до краєчка драбини, щоб зіскочити. Та лавочка вискочила з-під неї і впала на спід воза.

Великий страх огорнув дитину, коли побачила залізні зуби борін, які скакали над нею. Зібравши всі сили, маленькими рученятами вчепилася за драбину і перевалилась головою вдолину. Падаючи з воза, на щастя, зачепилася кишенею балонової куртки за щабель драбини. І так, висячи головою донизу, ще зо сто метрів несли її коні.

Коли підбігла Іванка, а за нею і люди, до Марійки, вона стояла край дороги, плакала і, хлипаючи, промовляла: "Я курточку подерла, я не хотіла, я зачепилась за драбину. Бабця буде бити". Щасливі односельчани оглядали неушкоджену дитинку, передавали її з рук у руки і потішали дівчинку. Коні змучилися від гальопу, та ще й назустріч їм їхав трактор з села Слобода Болехівська Вони стали.

- Воістину чудо - промовив хтось з гурту.

- Це Матір Божа вислухала молитву бабусі Олени, яка серед дороги навколішки молилась за спасіння внуків, - промовила одна із жінок.

Слухаючи розповідь щасливої бабці, пригадалось священикові декілька розповідей про силу молитви і віри, які розповідали прихожани. Син, років чотирнадцяти-п'ятнадцяти, просив відправити подячну Службу Божу за вислухання молитов. Він на протязі трьох років відмовляв дев'ятниці до Пречистої Діви Марії і Юди-Тадея за налогового п'яницю-тата, котрий збиткувався з усієї сім'ї, забороняв дітям ходити до церкви і навіть молитися. Коли тато зневажав всіх у сім'ї, син у його присутності клякав перед образом і вголос молився за нього.

Щира молитва була вислухана Одного вечора тато-п'яниця скликав усю сім'ю, засвітив дві свічки, поставив святе письмо і хрестик. Довго стояв на колінах, все тіло здригалося від плачу. Витер очі, глибоко зітхнув і промовив:

- Боже, прости мені за всі мої гріхи, і ви, діти та рідні -простіть. Присягаюсь, з сьогоднішнього дня я пити не буду.

Слова додержав.

Віра і щирі молитви мури ламають. Інтелігентна, побожна сім'я. Та от горе. Син зійшов з праведного шляху - більше десяти років коловся наркотиками. Виключили з інституту. Здавалося все пропало. Та й лікар-нарколог говорив його родичам: "Хочете мати дитину - народіть нову, а про нього забудьте". Та щира молитва, віра і надія на Бога потішили їх і їхнього сина. Три місяці кожного дня ходив син на молитву і до святого Причастя. Кожного дня правилася св. Літургія і, от наслідок: більше року він в рот не бере ні спиртного, ні наркотиків. Відвідує св. храм, молиться, працює.

Ще один приклад відвернення від алкоголю налогового п'яниці Остапа. Заробляв великі гроші у Сибіру. "Друзі-п'янички" так вивчили час його повернення, що вже не по днях, а по годинах зустрічали його на вокзалі. Грошей додому ні жінці з сином, ні рідним батькам майже не давав. Постійні п'янки, зневаги, а потому і побої не витримала ланка, набридло вночі через вікна тікати. Покинула Остапа. Щоб заспокоїти нерви, почав знущатись з батьків, та не тільки словом, а й побиттям. У нападах білої гарячки брав з собою матрац і біг містом до священика, щоб поміг йому розправитись з чортом, який вилазив з матраца і дразнив його. Остап з такою силою бив його, що з обох рук від ударів потріскала шкіра. А жінка з дитиною і батьки не кляли йому. Не проклинали, а щиро молились і наймали Служби Божі за відвернення від алкоголю.

За дві неділі сконали три "друзі" від алкоголю. У хвилини тверезого розуму задумався Остап над майбуттям, тим більше вигнали з роботи, і знову пішов до священика, вже не воювати з чортом, а просити поради.

- Сину, кожній людині Бог дав той великий дар - трійцю: розум, пам'ять і свобідну волю. Не керуйся тільки свобідною волею, але і розумом. Пізнай добро і зло, і тікай від зла, та пам'ятай: де горілка - там диявол. Якщо ти сам захочеш, то й Бог тобі поможе.

Прощаючись, священик поблагословив знедоленого і дав багато настанов.

В неділі і свята спішив Остап на святу Літургію, а в будні дні вночі йшов під Місійний хрест, клякав на коліно, відмовляв молитви і в сльозах благав про поміч. Так було багато разів. Але повністю не міг опанувати себе. Помогла Пречиста Діва Марія. Коли образ чудотворної Зарваницької Матері Божої з великими почестями носили від парафії до парафії, Остап повірив, що Вона поможе йому. В присутності одинадцяти священиків, сестер-монахинь і тисяч народу серед дороги впав на коліна і заридав, як мала дитина, благаючи допомоги. І, о чудо!..

З того дня став людиною, а не людською подобою. Повернулася дружина, народилась дочка. Радіють сином батьки, який був помер, але знову ожив. Тепер Остап порядний селянин, люблячий чоловік, тато і син. За ради каяття, віри і сили волі, Божа Мати змилувалась над ним.

Інший приклад сили святої Літургії і молитви. Хто з порядних батьків не думає про щастя своїх дітей. Навчаючись в одному інституті Львова, Марта була для других не тільки взірцем у навчанні і природній красі, якою її Бог обдарував, а й в дівочій поведінці, культурі і охайності. У вільні хвилини брала до рук вервичку і щиро молилась. Цього дня у Марти в грудях стояв камінь. Чомусь не знаходила місця. З вервичкою в руках лягла у ліжко. Та на жаль у вузи попадають й інші діти, в котрих у серці немає Бога, немає контролю совісті, ні батьків. Вночі напали на сонну дівчину, щоб збезчестити її. Честь дитина свою захистила, але психіку нарушила. На невизначений час студентку виключили з вузу. Лікування залишилось без наслідків. Тоді батько дає обітницю перед Богом - відвідувати кожного дня св. Літургію, і кожного місяця наймати Службу Божу. Після трьохмісячної обітниці Господь Бог і Пречиста Діва Марія змилосердилися над татом і його донечкою. В повному розсудку, немовби збудилась зі сну, Марта закінчила інститут, а батько кожного дня дотримує своєї обітниці: уже роками відвідує святий храм.

"І ЦВІТ СПАДАТИМЕ ДО ТВОЇХ НІГ"

Бишів - невеличке, але мальовниче село, що розкинулось на схилах двох горбів недалеко від лісу, за 14 км від райцентру -м. Галича. Перша згадка про село датується XV ст.

У давні часи тут був монастир. Древня легенда, що передається із покоління в покоління, розповідає про жорстоку татарську навалу. Напад ворогів був цілком несподіваний. В монастирській церкві відбувався шлюб. В паніці люди почали вибігати з церкви і одразу потрапляли під нещадні удари татарських шабель. Один з ворогів стяв голову молодій нареченій. На тому місці виріс барвінок у формі вінка і стрічок, його можна і тепер побачити. Село і монастир були знищені вщент. Вцілілі жителі переселилися в інше місце, де якраз розташоване село сьогодні. З останків монастиря була збудована дерев'яна церква, яка існує й донині.

Жив у селі побожний чоловік - Василь Карпяк. Був людиною дуже убогою. Він умів добре пошивати дахи соломою, тож цим і заробляв собі на хліб. Коли п. Василь постарів, люди подавали йому допомогу-хліб, молоко, одяг. І так доживав чоловікового віку. Правда, допомоги ніколи не просив: односельчани самі приносили йому харчі, дивлячись на його вбогість.

Пан Василь завжди ходив до лісу на те місце, де стояв монастир, там молився, а пізніше збирав гриби чи ягоди.

Було це на початку 60-х рр. Якось між святами Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці п. Василь пішов, як завжди, помолитися на улюблене місце, потім збирав гриби. Раптом побачив сяйво перед собою. У тому дивному світлі стояла Пречиста Діва Марія. Була зодягнута у білу сукню та блакитну накидку. Стояла на хмаринці босими стопами. Побачивши чудову з'яву всього один метр над землею, п. Василь впав навколішки, охоплений великим страхом. Зненацька почув: "Не бійся!" Після цих слів переляк зник безслідно. Богородиця заговорила:

- Збираєш гриби? Збирай. Отець Небесний дав їх людям на поживу... Я прийшла напімнути вірним, щоб змінили своє життя, щоб так тяжко не ображали Господа. Передай, щоб багато і щиро молилися, каялися, дотримувалися постів, давали милостиню. І якщо хтось тобі подасть допомогу, то буде мати велику ласку від Бога. Скажи людям, нехай почистять монастирську криницю, бо там вода цілюща, допоможе при різних недугах. Також на місці, де був монастир, треба побудувати капличку, а на місці об'явлення - хрест. Передай людям, щоб образ Ісуса Христа, який був колись в монастирі, а зараз знаходиться у церкві, перенесли з процесією назад, на місце, де був монастир... Ти будеш багато страждати після того, як розкажеш про те, що бачив... Помреш на дуже велике свято... На твоєму похороні буде дуже багато людей... І цвіт буде спадати до твоїх ніг...

Чутка про видіння миттю рознеслася по Бишеві та навколишніх селах. Незабаром монастирську криницю було розчищено. Люди руками наносили цегли для будівництва каплички. Поставили хрести на місці з'яв та на місці колишнього монастиря, розпочалися Богослужіння. З кожним днем все більше і більше вірних приходило на місце з'яви Пречистої Діви. Люди з навколишніх сіл добиралися різними видами транспорту. Невдовзі про це паломництво дізналася комуністична влада і почала вживати всіх заходів, щоб припинити прощу.

Пана Василя забрали до району. Віз його дільничий на тачанці. По дорозі жорстоко бив, домагаючись, щоб відмовився від своїх слів. Знущалися над чоловіком і в районі, і в міліції. З'явилася замітка в районній газеті, яка заперечувала усі слова п. Василя. Пізніше він згадував, що зазнав дуже великих страждань, принижень, однак фізичного болю зовсім не відчував.

Через деякий час ліс був оточений міліцією, і туди нікого не пускали. Людей лякали пострілами в повітря, записували номери транспорту, штрафували.

На місці, де був монастир, комуністичні активісти почали чинити свою диявольську справу. Вирішили засипати криничку цеглою, яку люди наносили для побудови каплички. Та дивна річ. Цілюща вода все одно просочувалась крізь купу каміння та цегли, якою комуністи хотіли прикрити святе джерело. Безбожники палили хрести, образи, рушники. Відбирали у людей молитовники, пісенники і кидали їх у вогонь.

Один з чекістів витягнув пістолет і розрядив цілу обойму в образ, який принесли з церкви, а потім кинув у вогонь. Активну участь у цьому диявольському розгулі, а особливо в засипанні кринички, брав Голова Деліївської сільської Ради, до якої входило село Бишів.

Комуністичній владі через певний час таки вдалося зменшити потік прочан.

Хрести спалювали, а на ранок виростали нові - то бишівські патріоти дбали про це. З часом люди стали рідше приходити сюди, видно, тут добре попрацювали атеїсти та комуністична влада. Але в свята та неділі впродовж усіх років Бишівці приходили на місце об'явлень, молилися, співали, приносили квіти.

А п. Василь помер на самий Великдень. На третій день свят був похорон. Людей прийшло дуже багато. Тоді стояла прекрасна весна Яблуні, груші, черешні зацвіли майже одночасно. День похорон був теплий, ясний. Коли везли п. Василя на цвинтар, напротязі усього шляху вітерець підіймав опадаючий цвіті котив валами на процесію... "І цвіт буде падати до твоїх ніг..."

Так було, аж поки не поховали праведного чоловіка. Отже, пророцтва здійснилися.

Пройшли роки. Але вчинки атеїстів не минули безслідно. Зненацька втратив зір Голова Деліївської сільської Ради. Його помічники, які особливо відзначилися у фальсифікації подій у Бишові, закінчили життя самогубством.

Ніякі ліки не допомагали голові сільради від сліпоти. Він знав, чого осліп. Просив, щоб його привозили на місце об'явлення, там лягав під хрестом і плакав, каючись у своїх гріхах. Односельчанин, який перебував із головою у лікарні, згадує його слова: "Якби мені, Василю, твої очі, я б побіг і почистив криницю, яку засипав, і молився б, молився, аби лише Пречиста Діва простила мені і повернула зір... Знаю, за що терплю. Бив я Василя Карп'яка, копав ногами, зневажав... Якби можна було повернути ті часи... Я б того вже ніколи не робив..." Так і помер незрячим, але відкрилися його духовні очі... Богородиця виявила своє велике милосердя в такий спосіб...

Божа ласка зійшла на нашу Україну. І накази Небесної Матінки через Василя Карп'яка стали втілюватися у життя. Піднялася капличка, відновлюються хрести на місці об'явлень, розчищено монастирську криничку. Вже недалекий той час, коли тут зберуться тисячі людей, духовенство, щоб спільно опуститися на коліна і просити прощення і відпущення наших і чужих гріхів.

Зміст об'явлення знаходить відгук у серцях все нових і нових християн... Молитва, покута, піст, жертва, добре християнське життя... Просто і доступно... Як і всі інші веління Богоматері у різних частинах світу - у Фатімі, Люрді, Междугор'ї. А тепер і в Бишеві. Вона не наказує, а закликає до поправи нашого життя, як Мати своїх любих, але неслухняних дітей. Від того, чи відгукнемося ми на Її прохання, залежить наше майбутнє.

С Мислюк, П. Стрембіцький

Дата добавления: 2015-10-30