Заступниця і покровителька прикарпатського краю

Щастя! Як багато криється у цьому слові. Для одного немає більшого щастя як багатство і слава, для другого - краса і молодість, ще для інших-забави, веселощі, розваги, спокійне і вдале сімейне життя; щастям для злодія є, коли він вкрав, але не попався; для п'яниці - коли роздобув на чарку отрути. А для розумного і Богобоязливого найщасливішим є той день, котрий прожив у здоров'ї і ласці Божій без гріха з чистою совістю.

Так у розважанні над людським щастям, сидячи у саду під гіллястою грушею, думав найбагатший чоловік міста Болехова Теодор Чех. "А яке ж моє щастя?.. І чому воно таке?.. Що мені із того, що всі славлять мене на цілу округу, та й не лише в Болехівщині? Приїжджають за порадою з Станиславівщини, Львівщини, Покуття, навіть через гори пробираються з закарпатської Руси-України, щоб перейняти досвід бджільництва.

За своє життя, здається, нікого не скривдив. Зла не зробив, убогого прошака не відправив з пустими руками, а вдови і сироти так і горнуться до мене.

Ось двоє діточок-сиріт, Катруся і Олесь, покійних Гошовських, яких після смерті батьків узяв за своїх, ходять вбрані не гірше від жидівських дітей. Та й на слуг ніколи не підвищував голосу, хіба що на ледачих і неохайних, і то - щоб надоумити.

А от за який гріх таке горе? Вже третій рік після пологів злягла дружина, і жодні лікарі, навіть зі Львова, не можуть поставити на ноги, навіть не обіцяють видужання. Говорять, хіба Бог змилується над нею і підніме з ліжка.

За які такі гріхи Господь так мене карає? А може, не карає, а випробовує?".

І в пам'яті Теодора та перед його очима постали тяжкі часи міста Болехова. 1848 р. - страшна спустошлива пожежа, коли згоріло більше ста жидівських дворів і частково християнських. Шкоду обраховували 50-60 тисячами ринських золотих.

Було й інше горе, особливо 1855-1856 рр., коли в Болехові та навколишніх селах від епідемії холери вимерло понад 60 відсотків населення. Всі люди, в тім числі і Теодор, ждали якоїсь переміни і ласки Божої.

І (з передання та розповідей старожилів, а особливо сім'ї Пушиків) на свято Трійці (Зелені свята) року 1856 двоє діточок-сиріт, Катруся і Олесь, батьки яких померли від холери, а будинок їх спалили, щоб не ширилася зараза, пасли худобу в урочищі Бучники господаря Чеха, що взяв їх за своїх.

Ще чорніли непорослі травою могили на холерному цвинтарі, а люди вже в піснях оспівували ті події. Пісня "Червона калина білим цвітом цвіла, бодай ся сирота на світ не родила..." так розтривожила брата і сестричку, що вони, пригорнувшись одне до одного, розридались. В часі ридання почули невідомий голос: "Не плачте, діточки, Я беру вас і всіх під свою опіку". Глянувши в той бік, звідки линув ніжний і милий голос, діти побачили на дубі дуже гарну і милу Паню у всьому білому, яка простягала до них руки, тримаючи такий же білий пояс. Від білої одежі весь дуб сяяв, немовби сходило сонце. Здивовані братчик і сестричка побігли до гурту старших пастухів, розповідаючи про дивне видіння на розлогому крислатому дубі.

На жаль, їм не повірили. Засоромлені діти вернулись знову під дуб і побачили, що з-під коріння б'є фонтаном джерело, якого до цього часу тут не було. Про це діти вже не розповідали дорослим, щоб з них знову не насміхались. Старший брат Олесь залишився біля стада, а сестричку послав до доброго вуйця, щоб покликала його подивитися на джерело і розповіла йому про гарну і милу Паню, яка розмовляла з ними. Повіривши словам цієї чесної дитини, Теодор поспішив. Через годину навкруг дуба зібрались усі пастухи, щоб подивитись на живе джерело, яке било фонтаном з-під коріння дуба.

Більше тижня ходили люди з Болехова та навколишніх сіл дивитися на нове джерело та оглядати місце з'яви Пречистої Діви. Багато людей нарікало на жидів, які в будень та суботу ходили до джерела, щоб помитись. І ось Теодор з слугами запрягає воли, бере інструмент та йде в Бучники, щоб зрізати найкращі дуби та збудувати капличку на тому місці, де з'явилося джерело. У поспіху він забув взяти обід, який приготували йому служниці. А коли повернувся додому по їжу, то був здивований: жінка, яка третій рік лежала, не володіючи ногами, разом з служницями поралася біля кухні. Тільки тепер Теодор остаточно переконався у силі віри в Триєдиного Бога і Пречистої Діви Марії.

Виздоровлення дружини додало йому сил та енергії. Вперше за своє життя він вважав себе найщасливішим. Цілими днями протягом літа працював з майстрами, яких найняв для побудови каплички. Зі Львова привіз великий годинник і дзвін, який встановили на капличці. Люди ходили постійно сюди, ставили свічки та приносили свої молитви: хто дякував Пречистій Діві за її ласки, а хто благав про порятунок та полегшення свого стану.

Дуже багато людей, особливо дітей, оздоровлялись від різних недуг (так розповідали старожили).

Тільки одне дратувало людей: що тутешні жиди, які висміювали українців за їх віру в Матір Божу, ходили щодня до джерела вмиватися. Та несподівано в одній багатодітній але замоленій жидівській сім'ї осліпла мати (з передання - Кохан або Ноган). Всі члени сім'ї постановили: якщо мати прозріє від джерельної води, то вони охрестяться та приймуть Христову віру. Пішли до джерела та помолились. І сталося чудо: мати знову змогла бачити. Вся сім'я виконала свій обов'язок перед Богом. Правда, ця сім'я змушена була покинути село (за порадою рабина, вони продали свій дім та крамницю і поїхали в невідомому напрямку).

Часті відвідини чудодійного джерела не подобались людям, що мали навколо нього свої нивки (поля). Якийсь Боллюк, заплативши болехівським батярам гроші, попросив, щоб закидали джерело. Та уже на ранок він онімів. Тоді він наймає знову тих хлопців, щоб розчистили джерело, і до нього повертається мова. Та, подумавши, що це просто збіг обставин, він вдруге закидає джерело. Чоловік знову онімів, а через тиждень помер, хоча потім знову розчистив джерело.

Після освячення каплички і джерела, починаючи з 1856 року, кожного року в день Пресвятої Трійці сюди з'їжджалися люди з навколишніх сіл та інших областей. І не тільки на свято: кожного дня сюди приходили люди та оздоровлювались від своїх недуг.

На жаль, книгу, в якій велися записи про оздоровлення та чуда, неможливо зараз віднайти. Вона або згоріла разом з капличкою після приходу комуністичного режиму, або просто десь загубилась. Та кожного року з'їжджаються сюди ще живі свідки, які розповідають про чудодійне оздоровлення.

Туркевич Ганна Юріївна, жителька села Кам'янка Сколівського району Львівської області, 1923 року народження. Коли їй було 12 років, вона випасала худобу у лісі і її вкусила змія. Ні лікарі, ні заклинання місцевих знахарів не допомагали. Навіть при умові ампутації ноги лікарі не гарантували їй життя. Та коли батько привіз її на коні до джерела і обмив водою ногу, дівчинка зразу одужала і вже сама змогла сісти на коня. Ганна попросила відправити Службу Божу з подяки до Матінки Божої.

Савчин Мар'ян Дмитрович, заступник голови братства храму св. влмч. Парасковеї міста Болехова, засвідчив про те, що до п'яти років він не міг ходити, тільки повзав. І вдень Пресвятої Трійці його привезли возом до джерела, обмили водою, і назад він вже сам пройшов пішки п'ять кілометрів.

Блаженної пам'яті Сорока Ольга розповідала, що її вмираюча мама оздоровилася ковточком води на Святий вечір. Після того ще прожила сім років. На знак подяки вона кожного місяця ходила до чудодійного джерела та молилася у капличці.

Хоч почалися комуністичні гоніння на греко-католицьку громаду, люди не переставали ходити до каплички. Тоді влада вирішила остаточно зруйнувати місце, де була капличка Бульдозером вони згорнули на джерело до 4 метрів ґрунту. Але джерело не переставало пульсувати і жива людська ріка не переставала тягнутись угору до каплички.

Після того, як Українська Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля, блаженної пам'яті о. Ярослав Лесів освятив місце і під його керівництвом люди збудували та встановили нову капличку та прочистили джерело.

У 1998 році на пожертви вірних почалося будівництво нової цегляної каплички. На даний час будівництво майже завершено.

Дата добавления: 2015-10-30