Мій хрест терпінь

-Хотіла б розповісти про життєвий хрест терпінь, який випав на мою долю, - тихо почала свою сповідь Катерина Куйбіда -І не для того, щоб пожалітися, а для того, щоб оповісти, як я, молода дівчина, зуміла вижити в тому страшному сатанинському лихолітті 40- 50-х років.

Родом я з Долинщини, із села Сукіль. У 1944 році, як проходив фронт, згоріла наша хата і все, що в ній було. Все знищила стихія: не було де переночувати, ні у що взутися чи одягнутися. Треба було схилити голову і йти у прийми, до чужої хати.

Але ці біди були ще невеликими у порівнянні з тими, що чекало нас попереду.

У 1946 році, у час облави, НКВС забрав мого тата Михайла Мандрика. Тримали його у Болехівській тюрмі три місяці. Там тата дуже били і повідбивали йому все всередині, а коли пустили додому, то він дуже харкав кров'ю. Як зліг, так вже й не встав. Через тиждень тата не стало. У Великодню П'ятницю 1946 року ми його поховали.

А через кілька місяців мені сниться сон: трублять труби, дзвонять дзвони. Я вийшла з хати подивитися, але, замість лісу й поля, виджу нескінченний потік людей, які йшли до Йосафатової долини на Страшний Суд. Я й собі приєдналася до того людського потоку.

Підходимо до широкої й повноводної річки. Люди стали радитися, як її перейти. Коли видимо - коло одного й другого берега є частина кладки, а посередині – прірва.

Порішили, що треба йти до витоку річки, де вона вузька й неглибока.

Лишень ми рушили, як явився Ісус Христос у білосніжних шатах. Він промовив до нас: "Люди, вертайтеся і йдіть за мною. Поправте ту кладку своїми руками і перейдете річку".

Поправили ми кладку й перейшли на другий бік. Тут Ісус Христос розділив нас одних - по правий, а других - по лівий бік. Мені стало дуже жаль, що я опинилася по ліву руку від Спасителя.

Ісус Христос, перехрестившись тричі, наказав нам змовити "Отче наш" і "Вірую". Коли ми це зробили, Він промовив до тих, хто стояв від Нього праворуч:

-Я був голодний, і ви дали Мені їсти. Я був спраглий, і ви напоїли Мене. Я був нагий, і ви одягнули Мене. Я був подорожній, і ви Мене прийняли у свій дім. Я був недужий, і ви Мене відвідали. Я був ув'язнений, і ви Мене викупили. Я був померлий, і ви Мене поховали.

І тоді всі присутні стали дивуватися: "Коли, Господи? Та ми ж тебе не виділи".

А Ісус відповів:

- Коли ближньому моєму добро вчинили, то і Мені - також. Потому повернув голову до тих, хто ліворуч, і промовив: -Я був голодний, і ви Мене не напоїли. Я був нагий, і ви Мене не одягнули...

Тоді ті, що зліва, закричали:

- Коли ж, Господи? Ми ж Тебе не виділи! А Ісус їм відповів:

- Як ви своєму ближньому чинили, то так і Мені.

Ісус перехрестився три рази, змовив "Отче наш" і "Вірую", й знову три рази перехрестився.

Я ж, сповнена жалю, що знаходжуся по ліву руку від Спасителя, стояла тихо і очима шукала свого тата, надіючись його уздріти. І тоді Ісус промовив до мене:

-Дитино, ти дивишся за своїм татом, але його ти не увидиш, бо я скликав людей, щоби молилися й каялися, а ти, дитино, запам'ятай, що через чотири роки, у 1950 році, будеш на Страшному Суді.

Останні слова Ісус промовив три рази. Потім Спаситель зі сльозами на очах почав просити людей, щоб вони каялися й молилися, бо наближається Царство Боже...

Я пробудилася, але цей сон ще довго тривожив мою пам'ять.

Пережила 1948-1949 роки, а коли наступив 1950 рік, я знову пригадала собі той дивний сон.

І от одного дня мене заарештували нелюди з НКВС. Взяли просто з ліжка у спідниці й вишиваній сорочці. Довго не давали їсти, щоб скоріше добитися "зізнання". Так почався для мене "страшний суд" у Болехівській в'язниці. Тут мене так били й знущалися, що нераз приходила страшна думка: заподіяти собі смерть. Я молилася й нераз у думках прощалася зі всіма рідними й знайомими. І коли я одного разу, обезсилена від побоїв, заснула, мені явилася Матір Божа й лагідним голосом промовила: "Дитино, не плач. Молися й терпи, бо така вже твоя доля".

Це вселило в моє побите тіло нові сили, а в душу - надію, що Господь і Пречиста Богородиця допоможуть мені. Зрозумівши це, я стала спокійніше ставитися до всього, що діялося зі мною.

Згодом з Болехова мене перевезли до Станиславівської в'язниці, де у невеличкій камері нас помістили аж тридцять двох "ворогів народу". Тіснота була така, що й не поворухнутися. І знову допити, погрози, побої... нарешті-Сибір. На дорогу одягнули мене в стару прострілену солдатську шинель і військову шапку, а коли прибула на місце, то перебрали в тюремний одяг і причепили на стару куфайку номер В-№-684. Отак і пройшло моє дівування за Уралом у старій куфайці, кирзових черевиках, тюремній сукні й сорочці. Більшість з нас мовчки несли свій тяжкий життєвий хрест і надіялися, що прийде воля для України і для нас, бо на все Божа воля.

Молитви до Пречистої Божої Матері спасли мене, незважаючи на всі нелюдські умови життя й поневіряння. Я нікого не звинувачувала і не проклинала своє життя, лише щиро молилася і вірила в ласку Пречистої Богородиці. І Вона допомогла мені. Я перейшла через той "страшний суд" комуністичного "раю" й повернулася додому.

Упродовж п'ятдесяти років при всіляких потребах я звертаюся зі щирою молитвою до Пресвятої Богородиці, і Вона мені допомагає. Матінка Божа є моя потіха, моя поміч, моя розрада, мій лікар, моя любов, моя Мати.

Дата добавления: 2015-10-30