СИЛА ВІРИ І МОЛИТВИ

Надворі була весна. Травневий запах квітів, цвітіння садів, наповнене свіжістю повітря, щебетання птахів, - усе злилося в одну гармонію, яка на струнах легенького вітру пливла над нагрітим сонечком карпатським краєм.

Раділи весні літні люди, які пережили таку тяжку зиму, раділи недужі, вийшовши погріти зболілі кості та рани, раділа дітвора.

І лише одна сім'я Дроздів з невеличкого села Буковець (колишньої німецької колонії Лямерстан) Долинського району не зауважувала того дива Божої краси. От уже третій рік, як їхній синок Ігор приніс у сім'ю тяжкий смуток. Не знати з якої причини, протягом місяця вилізло все волосся. І голова, і брови, і руки-все вкрилося однотонним блиском. Засмучені родичі шукали порятунку у різних інститутах, клініках, їздили до знахарів, але намарно. А в душі хтось говорив: "Шукайте поради у Бога. Він нас створив, Він нам допоможе".

- Отче, лише одна надія на вас. Допоможіть нашому горю, -звернулися до священика.

- Не на мене, а на Господа Бога, бо я - лише засіб у Його руках.

З тривогою в душі дивився священик на рясні сльози матері й тата. Його очі вловили погляд Ігорчика, який не промовив ні слова, лише всім єством благав про допомогу.

Коло Розп'яття священик засвітив дві свічки. Клякнули родичі дитини і всі спільно щиро благали Царя Небесного про прощення гріхів і допомогу.

Ігорчик стояв на колінах і дивився у Святу Чашу, а священик відмовляв молитву до всіх святих "Над недужими і несплячими", потім уділив Єлеопомазання.

Родичам, які трохи заспокоїлися, священик порадив кожного дня протягом місяця о півдев'ятої ранку молитися до Господа Бога, бо в цей час за здоров'я Ігоря буде правитися Свята Літургія. Мати з сином ще три рази протягом тижня приїжджали на молитву.

Цілий травень і червень, по закінченні молебнів, які відправлялися кожного дня, всі вірні спільно молилися за одужання Ігоря, а також Тарасика з м. Стрия, якому львівські лікарі давали один відсоток на життя, за молоду маму Лесю, яку Пречиста Діва Марія повернула уже з моргу по Єлеопомазанні (вона, будучи безмовною, у душі просила прощення гріхів).

Проминуло літо. Про Ігоря ніхто нічого не знав. І ось 8 грудня 1996 року вірні у храмі звернули увагу на незнайому родину, яка протягом всієї Святої Літургії, клячучи, молилася перед образом Пречистої Діви Марії, їх обличчя сяяли радістю. Мама, молячись, час від часу витирала заплакані очі.

-Отче, ви впізнали нас?

-Напевно...

-А Ігорчика? Певно, що ні.

Перед священиком стояв гарний хлопчина з чорними густими бровами і пишним волоссям на голові. Його великі очі радісно дивилися на священика, а усміхнені уста промовляли:

- Щиро дякую вам. - Не мені, дитино, а Богові.

Щасливі родичі попросили відправити подячну Службу Божу за вислухання молитов.

- Пам'ятай, дитино, пам'ятайте, родичі: у Бога нема нічого неможливого. "І ми, грішні, хоч і недостойні, маючи надію на твоє милосердя, просимо...", - вголос промовляв він молитву, якою півроку тому починав перепрошувати Бога.

Священик уділив благословення для втішеної родини, зокрема, для Ігоря:

- Ваша віра спасла вас і потішила.

Дата добавления: 2015-10-30