Найстрашніший біль

Ніби ритми серця, стукотіли колеса вагонів, навіваючи на пасажирів задумливість.

Старенька бабця, закривши очі, щиро відмовляла вервичку, двоє дівчаток плели теплі шкарпетки, напівшепотом розповідаючи свої пригоди. За їхніми плечима сиділо четверо вояків. Один з них вихвалявся, скільки він на "гражданці" випив спиртного. Час від часу з його уст вилітали брутальні слова.

-Дитино, - звернувся до нього літній священик. -І тобі не встидно? Дивися. Навколо люди сидять, які в родичі тобі годяться, діти, дівчата, а ти так плюгавиш свою мову. Мені кривдно за тебе. Хоч ти на вроду файний, але дівчата не будуть тебе любити, - жартівливо закінчив він.

На деякий час у вагоні запанувала тиша її порушив чоловік середнього віку:

- Перепрошую, то у вас Біблія в руках?

- Ні, "Молитвослов".

- Не чув я про таку книжку. Ви, напевно, батюшка, як я зрозумів?

-Так, я священик.

- Я вибачаюся, а до Моршина ще далеко?

- Рівно дві години їзди. Ви на курорт? Шлунок турбує?

- І так, і ні. Ось уже більше року не можу знайти ліків від моєї рани і того болю, який дуже тяжко мучить мене. Може, ви мені допоможете, батюшко?

- Простіть, пане добродію, але я не лікар. Я зцілюю не тілесні, а душевні рани. Хоч, правда, собі даю раду і з тілесними недугами, але то собі, - усміхнувшись, промовив священик.

- О, якраз ви мені підходите. Можна поговорити з вами щиро і відверто?

- Прошу, коли ваша ласка

Співрозмовник розщепив ґудзик на сорочці, тяжко зітхнув, озирнувся і стиха почав:

- Я викладач вузу. Маю дружину і двоє дівчаток - старшій двадцять, а молодшій вісімнадцять. Є машина, трикімнатна квартира - словом, все є. Та от Бог тяжко покарав мене за мої гріхи. А грішив я своїми частими зрадами дружині. Як лише мені подобалась якась студентка, я не ставив їй оцінку за іспит до того часу, поки вона не вип'є зі мною шампанського. А в шампанське я заздалегідь підсипав порошок, після якого дівчина собою не володіла, а я нею володів.

Після таких вчинків були і сльози, і розпач, а декотрі пішли хибним шляхом і стали справжніми повіями. Все було: і знищення плоду, і безпліддя після одруження. Але я над цим не задумувався, вважав себе Дон-Жуаном і щасливчиком.

Співрозмовник на хвилину замовк, витер сльози. Підборіддя його дрібно тремтіло, все обличчя покрилося потом. Трохи опанувавши себе, тремтячим голосом продовжив:

- На канікулах ми з жінкою на вихідний поїхали в село до родичів. У неділю дістаємо телеграму: "Терміново приїжджайте".

Ще й не доїхали додому, як дізнались, що обидві доньки зґвалтовані і в нервовому шоці знаходяться в лікарні. Дружина втратила свідомість.

Я думав, що не переживу цей встид. Через місяць зґвалтували і дружину, та ще й на пам'ятку "нагородили" венеричною хворобою. І лише тоді я зрозумів, що це відплата за мої вчинки, або Божий палець. Вже рік я не можу глянути у вічі ні донькам, ні дружині, бо мені здається, що це я їх зґвалтував.

По тих сімейних нещастях перед моїми очима постійно постають ті дівчата, яких я привів до безчестя. Вже рік, як я втратив сон, апетит, душевний спокій. А що буде зі мною? Не знаю...

Друзі по роботі та й дружина з дітьми жаліють мене, стараються про путівку на курорт, а мене от тут болить, -співрозмовник декілька разів ударив себе в груди, - і ліку немає, бо вперше відкриваю вам свою таємницю. Найстрашніший біль -душевний біль. Виразку можна вирізати, гангренну ногу відтяти - і жити. А чим вилікувати мій біль, цю рану?.. Цьому нема ліку.

- Є. Коли ви з дружиною у церковнім шлюбі, підіть до священика, щиро висповідайтеся, як не в шлюбі - одружіться. Своє каяття і біль, нехай під чужим іменем, напишіть у пресу, застережіть від такого негідного вчинку інших, запросіть когось, хай прочитає лекцію про чесність для подібних вам, а потім -про гідність дівчини - студентам. Часто моліться, ходіть у храм Божий, лийте сльози, як оті зведені вами дівчата, і Бог зніме цей душевний біль. Ну, а за гріхи ви мусите колись спокутувати. Бо сказав Господь: "Той, хто зведе одне із цих невинних, краще, щоб узяв жорновий камінь, прив'язав до шиї і кинувся в море". Все, що робиться свідомо і навмисне, є гріхом.

От і моя станція. Через півгодини - Моршин. А вам раджу подумати над моїми словами.

- Батюшко, мені вже легше на душі. Дякую!

Дата добавления: 2015-10-30