Сповідь перед ангелятком

- Бабцю, чуєш... Сховай мене, - зі сльозами в очах шептала чотирирічна Мартуся, ховаючи свою кучеряву голівку під полу светра літньої жінки, голова якої хиталася в такт вибоїнам на дорозі. Роки, втома та духота в автобусі заколисували жінку, як дитятко в колисці. Мартуся переполошеними оченятами поглипувала на страшного вуйця, який стояв навпроти і, як здавалося, дивився тільки на неї.

Його обличчя все було покрите шрамами і фіолетово-червоними рубцями, які, ніби п'явки, звисали по цілому обличчю. Лише голубі очі свідчили про його колишню красу.

- Що ти так суєтишся, дитино? - не відкриваючи очей, сонно воркотіла невдоволена бабця.

- Бабцю, бабцю! Сховай мене.. Я боюся, - вже вкотре шепотіла внучка.

- Чого і кого ти боїшся? - сонним голосом питала жінка.

- Он того, вуйця, - тулилася дитина - Подивися, який він страшний.

-Тихо, безвстидна... Я тебе більше не візьму з собою, як ти будеш такою нечемною. Хіба не видиш, що в нього було якесь горе. Напевно, обгорів, або обморозився.

- Ні, моє ангелятко... Помилилася твоя бабця. Не обгорів я і не обморозився. То Божий палець був наді мною, - дивлячись на дівчинку, лагідним голосом мовив чоловік. - Я хотів би тобі оповісти, дитино, як Бог карає за гріхи і милує каянників. Я тобі розкажу правду, а ти колись виростеш і людям переповіси. Най знають. Будеш слухати мене? То слухай і запам'ятовуй.

- Було це за ворога українського народу Брежнєва, який наказав зруйнувати або спалити всі церкви та хрести. Я тоді в колгоспі був парторгом, і то не яким-небудь, а бойовим, активним. Мені дуже хотілося виконати наказ партії першим. Отож я зібрав усіх комуністів і вночі ми поїхали нищити хрести.

Спочатку ми здіймили хрест, який був встановлений на честь скасування панщини, і на тому хресті я оббив оцей палець. Тоді я сказав, щоб усі йшли по домівках, а наступного дня зранку прийшли в контору. Вранці я заявив, що ми не злодії, щоб по ночах ходити і руйнувати хрести, а чесні комуністи, тому ми зараз беремо потрібну техніку і йдемо до праці. А хто відмовляється -партійний квиток на стіл. Знайшлися такі, що зразу поставили.

Для сміливості ми випили по двісті п'ятдесят, і того дня познімали всі хрести. А ввечері, коли я прийшов додому, мені свербіло і пекло все обличчя. Я обмився холодною водою. На ранок моє обличчя покрилось водяними струпами. З того дня почалось моє поневіряння по лікарнях, науково-дослідних інститутах Одеси, Києва, Ленінграда, Москви. Для мене були відкриті всі двері, але покращення, не було. Ще не загоїлися рани, як відкривалися інші. Так було понад двадцять п'ять років. І без людських докорів я зрозумів, що це - Божа кара.

І от, коли дали волю Церкві, я пішов і щиро висповідався. По сповіді поновив усі хрести і те, що не гоїлося десятками років, загоїлося за тиждень.

Запам'ятала що-небудь, лялечко? Отже, колись розкажеш людям, що з Богом жартувати не можна. А тепер подивись, яким я колись був.

Чоловік вийняв фотографії і показав Мартусі, яка вже не зі страхом, а зі співчуттям дивилася на незнайомого вуйця.

- Правда, гарний я колись був? Дівчинка кивнула головою.

- Даруйте, пане добродію, за запитання. А яка доля інших, що були з вами, - запитала Мартусина бабуся.

- Інших? - ніби сам себе перепитав. - Нас було десятеро, тепер залишилося троє і всі каліки. Інші померли: хто від горілки, хто в результаті нещасного випадку, є й такі, що від розпуки наклали на себе руки. А ті четверо, які здали партквитки, всі живі і здорові.

- А як би ви, пане добродію, жили, якби вам довелося починати все наново? - втрутився у розмову сивоволосий з борідкою інтелігентний чоловік.

- Без сумнівів - так, як мене вчила моя бабця, яка за руку водила до святого храму, - після короткої мовчанки мовив незнайомець. Автобус плавно хитнувся і зупинився.

- Ось і моя зупинка. Будь щаслива, моє ангелятко. Я дозволяю тобі розповісти мою сповідь перед тобою. Люби Бога, а будеш любити Бога, будеш любити всіх.

Коли автобус рушив з місця, старенька жінка, яка досі мовчки сиділа, немов про себе сказала: "Не від віку каліка, не до смерти пан. А який був гордий..."

- Страшної руїни завдав Україні та й цілому світові атеїзм. І не будемо ми щасливі, поки не запровадимо вивчення релігії в школі, - промовив інтелігентний сивоволосий чоловік.

Дата добавления: 2015-10-30