ДВА ЧУДА В ОДНУ МИТЬ

- Не пам'ятаю, отче, скільки разів ходила я молитися до Гошівської Чудотворної Матінки Божої. Ходила і вдень, і вночі, і в дощ, і в спеку, в мороз і сніженицю. Ходила упродовж п'яти років і вірила, що лише вона мені допоможе.

Я постановила не сваритися, не клясти Федорові, а молитися до Господа Бога за прощення його гріхів і навернення на дорогу християнського життя. Коли приходив чоловік п'яний і починав дебоші, я одного благала у Бога - щоб щасливо допоміг мені з Надійкою і Васильком втекти з хати, чи то вікном, чи то дверима І ми пішки з діточками - іноді голодні, або напівголодні йшли з Болехова до Гошівської Божої Матері і просили прощення за гріхи нашого тата і чоловіка. Ці подорожі дуже скріпили духовно моїх дітей. Бо протягом цілої подорожі ми щиро відмовляли всі щоденні молитви і вервички: спочатку я - вголос, а діти повторювали, а через пару місяців, коли діточки вивчили всі молитви напам'ять, ми відмовляли почергово. Тяжко доводилося з синочком Васильком, слух у нього був дуже притуплений. Як твердили лікарі, слух у нього всього 45 процентів. І запевняли мене, щоб я даремно не витрачалася, бо це вроджена вада.

І от, отче, сталося велике чудо. Якось дітям не вдалося втекти разом зі мною, і я сама пішла до Гошева. Цілу дорогу щиро молилася і дуже плакала, чомусь бажала сама собі смерті, і тут же перепрошувала у сльозах Матінку Божу, бо тривожила доля моїх дітей. І чомусь як ніколи я жаліла чоловіка. На молитві я цілу ніч перебувала у Гошеві. Прочани, які нишком спостерігали за моїми слізьми, котрим я дала повну волю, старалися розрадити і потішити мене, але своєї кривди я нікому не розказала.

Коли я зі сходом сонця підняла руку до неба і благала Матінку Божу молитвою "Під твою милість", якесь невидиме тепло опустилось на мене і так мене зігріло, що я ненароком подумала, що, певно, умираю, і миттю схопилась на ноги. Мені здавалось, що я не встаю, а злітаю, ніби пір'їна, піднята вітром.

Хтось невидимий лагідно шептав: "Іди, дитино, додому, твої молитви вислухані".

У хату я зайшла якось рвучко і сміливо. Не встигла закрити за собою двері, як Федір упав передо мною на коліна, цілуючи мої руки, а потім ноги, поливаючи їх ревними сльозами, благаючи: "Прости, прости мені, цю так довго кривдив і мучив тебе та дітей. Перед Богом клянусь, що більше в рот не візьму горілки".

- Мамцю, мамуню... Ти чуєш?! Ми вже не будемо втікати з дому, тато вже не буде пити, - радісно щебетав Василько.

-Дитино, а ти віриш татові? Він вже не раз обіцяв нам.

- Вірте, діти, вірте, - зі сльозами благав батько, - я перед Господом клянуся.

І Федір якось незвично спокійно повернувся до стола, взяв у руки хрест з Розп'яттям, і виразно, щоб усі чули, почав молитву, якої діти ще не чули: "Вірую, Господи, і визнаю, що ти є Син Бога живого. Вірую у все те, що Ти вчив, і проповідували апостоли, що подає до віри свята Католицька Церква. В тій вірі хочу жити і вмерти. Надіюся від Тебе всіх ласк для спасіння моєї душі і моєї родини. Господи, будь зі мною і допоможи мені дотримати слова".

Леся - дружина - додала: "Ти ще, Федоре, пропустив: "Люблю Тебе, Ісусе, з любови до Тебе щиро жалую за всі гріхи, якими я Тебе образив через ціле життя до сьогоднішнього дня".

-То що, діти, повіримо блудному синові? - уже усміхаючись, голосно запитала щаслива мати і жінка.

Підбігли діти до мами і тата, які стояли побіч, і притулилися до них.

- Мамо, а чого ти так свариш на мене?

- Ні, Васильку, я не сварю, я так голосно говорю до тебе, бо ти погано чуєш.

- Мамо, ану говори тихіше, чи я буду чути.

І щаслива мама стишила голос майже до шепоту. А синок радісними очима дивився то на маму, то на тата і благав маму, щоб ще тихше говорила до нього, і усміхався: "Чую!"

- Мамо, а, може, то Господь повернув мені слух за те, що ми так часто і багато молилися, коли ходили в Гошів?

У тата тремтіло підборіддя, з очей котилися тяжкі сльози: -Так, дитино, то ваші молитви і віра дали це велике чудо. Давайте, діти, з нинішнього дня жити по-новому, по-Божому. Завтра всі йдемо до сповіді, і так кожного місяця у цей день, у п'ятницю...

З того часу сім'я Уханських, яка проживає в Болехові, кожної п'ятниці йде до сповіді, щоб подякувати Богові за ті два чуда, що стались одного дня й одної миті.

Дата добавления: 2015-10-30