Пересторога, або Божий палець

Капличка, що стояла посеред села, та ще й на найліпшому місці, коло дороги, була для голови Хлібичинської сільської Ради, ніби цвях у серці. Прекрасний заїзд, рівна площа, подвір'я все буде сухим, та найголовніше - сотиків дванадцять-п'ятнадцять землі. А коли ще й добра загорода, то взагалі... Ні, таки ліпшого місця під забудову не знайдеш у цілому Хлібичині.

"А люди? Що скажуть люди? - розмірковував. - Та плювати мені на них! Я - керівник села, голова сільради! Закрию пельку коленому, хто лишень посміє писок роззявити. А коли не я, то органи поможуть. Пройде рік-два, і все забудеться. От лише клопіт: хто би її розібрав? Якби дерев'яна, то легше - піввідра бензину і все. Ато цегляна. Вже п'ятьох вербував, та даремно. Комсомольці називаються! - зневажливо проворкотів. - 3 району давно докоряють, що у всіх селах вже давно навели порядок, а тут посеред села стоїть каплиця, як більмо на оці. За таке і звільнити можуть.

- Здоров, Славку! - ніби з колегою, привітався голова до юнака - Що ж ти й досі без всілякого діла бродиш селом? Скільки: півроку - як ти повернувся з армії?

-Та вже восьмий місяць іде, - хитаючись на ногах, хриплим сп'янілим голосом відповів той.

- Між іншим, як твої справи з інститутом? Ти ж, здається, поступав?

- Не пройшов за конкурсом. Все через атестат, там більшість трійок.

- Мені здається, що твоєму горю можна зарадити. Ти вже обідав? Давай повернемо в буфет, вип'ємо пива, дещо перекусимо і поговоримо. Є робота для тебе... Завклубом хочеш бути?-не дочікуючись відповіді, продовжував голова. - А там через місяць-два і секретарем комсомольської організації станеш. За зиму підготуєшся, буде час у клубі, а атестат постараємось замінити на інший - з "четвірками" і "п'ятірками". Добру характеристику підготуємо з колгоспу, від парторганізації, -і ти вже в інституті. А можна й інакше: заочно вчитися, працювати і діставати платню.

- Гм... Якби то так можна... А завідуючу клубом куди дінете? У неї двоє дітей.

-Але ж вона не справляється з роботою, поганий організатор. Через неї лише докори з району.

- То коли можна приступати до роботи? - хитаючись за столиком, спитав Славко.

- Хоч і цього тижня... Марусю, ще по пиву і сто грам та добру закуску, - звернувся голова до буфетниці. - Запиши в борг, я завтра розплачуся.

- Ти ще можеш, поки підеш на роботу, дістати гонорар, щонайменше півтисячі. Все залежить від тебе. Але про це ніхто не повинен знати.

Славко від здивування і захоплення витріщив сп'янілі очі і роззявив рота:

-Ну, канєшно, могила...

- Слухай уважно, - голова роззирнувся, чи ніхто не чує. -Треба розібрати оту капличку, що в селі. Хрест з неї давно зняли, образи винесли. Лишень стіни треба розібрати. Я би і сам, але... нема часу.

- О, ні, ні, ні, - захитав головою п'яний Славко. - Шукайте дурнішого. Що люди скажуть? А я їм що? Ні!

- Тихше, не "нінікай", а послухай. Не хочеш ти, то інші зроблять, самі просяться. Але яка з них користь? А ти і мудрий, і славний, до посади підходиш. Не втрачай шансу. Завтра одержиш гроші і підписану заяву на завклубом.

Вранці наступного дня голова із власноручно написаною і підписаною заявою підстерігав Ярослава на півдорозі до буфету. -Ти що не вітаєшся, Славку, зі мною?

- Вибачте, голова розвалюється, не помітив.

- Пішли, похмелишся - перестане. Заява вже підписана. -А гроші? Я пам'ятаю, хоч був п'яний.

- Все буде, не переживай. Коли до вечора розбереш - ціла тисяча твоя.

Після доброго похмілля Ярослав з усією завзятістю й ненавистю взявся руйнувати капличку. Ще сонце високо стояло в небі, як на місці каплички виднілася купа потовченої цегли. Ні докази, ні прокльони, ні плач стареньких бабусь не доходили до розуму сп'янілої голови, якою опанував диявол.

Увечері в буфеті Ярослав дістав юдину платню і нове завдання: розібрати гранітний фундамент каплички, поглибити і розширити яму, бо голова буде гасити вапно для своєї новобудови.

Ярослав знову взявся за роботу. Працював, ніби одурілий: не стримували ні плач побожної матері, ні сварки родини, ні людські докори і кепкування товаришів.

А голова не скупився на слова похвальби, в уяві вже мав великий будинок, молодий сад і заздрісні очі людей. Ті, хто воркотів та проклинав його і Славка, - коли не явно, то в душі, -до того часу одні повмирають, а інші забудуть. Та й районна влада допоможе утихомирити "буйних".

Озирнувши місце новобудови, з піднесеним настроєм голова пішов додому. Та не встиг ще й фіртку добре замкнути, як у пітьмі навперебій закричали голоси хлопчаків:

- Товаришу голово, там у яму з вапном упав Славко! Хміль враз вилетів з голови. Переганяючи хлопчаків, голова біг до ями. Коло ями вже стояв переляканий гурт молоді. Збіглися й старші. На мить всі замовкли і звернули погляд на нього. Голова вихопив з рук хлопців ліхтарик і освітив паруюче тіло Славка Хтось з гурту, ніби про себе, тужно витиснув: "Він мертвий...".

А з душі хтось кричав до голови: "То ти, то ти його вбив, разом зі мною!..".

І лише тепер "великий господар" зрозумів, що то був Божий палець.

...Минули десятки років. Мрія про новий будинок так і не здійснилася. Прийшла старість, недуги зігнули колишнього голову, та найгірше гне страх, цю за все скоро треба буде відповідати перед Найсвятішим Суддею.

Дата добавления: 2015-10-30