Матінко Божа, змилуйся наді мною!

-І тепер, як видите, отче, я жива і здорова... Матінка Божа оздоровила, - так закінчила свою розповідь Анна Лесів із села Лужки Болехівського деканату.

Більше місяця пролежала Анна в Долинській районній лікарні. Медики змінювали ліки, та, замість видужання, стан здоров'я слабої з кожним днем погіршувався.

її відправили в обласну лікарню, але поліпшення не було.

У лютому 1967 року приїхали всі Аннині діти і благали лікаря врятувати маму. А її стан був майже безнадійним, бо ноги не те, що опухли, а й посиніли: хвороба нирок.

Щоб заспокоїти Анну, яка з жалем дивилася на своїх дітей, котрі, ридаючи, благали про поміч, лікар "потішив" дітей, що дасть ліки і їх мама видужає. Попросив дітей залишити маму і йти за ним, мовляв, випише ще один рецепт закордонних ліків. Вийшовши в коридор, сказав до дітей:

-Діти, будьте мужні: медицина тут безсила, лише Бог може врятувати вашу маму. Майже цілком відмовили нирки. Не плачте. Візьміть маму додому, щоб менше мали клопоту по смерті, їй залишилося жити два-три дні.

Через втворені двері чула тяжко слаба Анна не лише співчутливі слова лікаря, але й хлипання своїх дітей.

Того ж дня забрали маму додому. Цілу дорогу молилася Анна до Матінки Божої за своїх добрих дітей, стримуючи сльози, які підступали до очей, стискаючи горло.

І лише вночі, коли змучені діти поснули, вона дала волю сльозам. Цілу ніч молилася Анна на вервичці до Матері Божої за оздоровлення. Не через страх перед смертю, а за своїх діточок.

Вранці, коли всі діти розійшлися з хати (старші - щоб уже труну замовити, а молодші - до рідних, щоб поділитися горем, про яке сказав лікар), Анна промовила до найменшої дитини, яка на печі бавилася з котиком:

- Скажи усім, що я поїхала до Гошева, на Ясну Гору, до Чудотворної Матері Божої.

Перемагаючи біль, з двома палицями, Анна дійшла до автобусної зупинки...

Та не допомогли й палиці. Нестерпний біль у всьому тілі примусив Анну стати на перших кроках під горою. Клякнувши на снігу, вона щиро молилася до Матері Божої і Святого Духа. Не пам'ятає Анна, скільки часу підіймалася на гору, бо лізла на ліктях і колінах. Спам'яталася лише перед відкритими дверима святого храму.

Якась сила відірвала її від землі, поставила на рівні, уже не тремтячі ноги. Пропав біль у всьому тілі. Натиснула цілим тілом на двері, щоб увійти до храму, і, о, лишенько! уздріла величезну купу мінерального добрива. На хвилю стала, потім розплакалася. Піднявши руку до Матері Божої, в сльозах благала: "Матінко Божа, Заступнице, Покровителько і Утішителько усіх знедолених, вірую в Твою силу і ласку. Змилуйся наді мною, не ради мене грішної, а ради моїх діточок, прости мені мої гріхи, оздорови моє тіло і душу, а я очищу Твій святий храм".

Знайшла покинуті порвані мішки, кусень дроту і дощинку, прив'язала до ще недавно зболілих стегон мішок і взялася за очищення храму...

Коли мішком вимітала останні порошини, які залишилися від семи тонн міндобрива, уже темніло. Втома брала своє. Анна замкнула двері і у притворі сіла на мішку, щоб трошки спочити і обсохнути від поту.

Пробудилася аж вдосвіта. Не відчувала холоду, ні болю у тілі, лише дуже хотілося їсти. Пройшлася ще раз по храму і підібрала все, що було розкидане, потім відмовила усі щоденні молитви. Поцілувавши стіни і двері храму, заквапилася уже здоровими ногами до автобусної зупинки, щоб добратися додому у с Лужки.

У рідному селі на зупинці уздріла плачучих дітей, які збиралися їхати автобусом на Ясну Гору, що домовлялися, як забрати мертву маму. Не вірили своїм очам: з автобуса не йшла, а бігла їх добра матуся, щось з радістю кричала, але крізь сльози діти і односельці лише одне виразно чули: "Віра спасла, Мати Божа змилувалася над вами і наді мною".

Про своє чудодійне оздоровлення Анна часто розповідає людям, коли приходить чи приїжджає до святого храму на Ясній Горі, незважаючи на похилий вік.

А деякі з горе-віруючих сект називають Пречисту Діву, Матір Божу - просто жінкою...

БАЙДУЖІСТЬ

Ольга К. стояла на Богослужінні й уважно слухала проповідь священика, яка скрушувала її душу й серце. А ще б не розривалося: її єдина кровиночка, єдиний син, якого вимолила й виплакала у молитвах на вервиці до Пречистої Діви Марії, у той тяжкий для нього час, коли стояв однією ногою в могилі, не покаявся, не навернувся до Бога, не подякував Пречистій за її ласку й чудодійне виздоровлення.

Миттєво пригадала ту страшну хвилину, коли професор медицини полковник Троїцький сказав страшні слова: "Мамо, будьте мужньою: у вашого сина тяжка форма менінгіту, себто гостре запалення мозку. Із цієї хвороби на сотню виживає один, і той залишається калікою на все життя. Тут лише Бог може спасти Своїм чудом".

Василь ріс здоровим і безтурботним, зігрітий материнською ласкою. А коли прийшов час служби в армії, мати відправляла його зі сльозами на очах. Материнське серце передчувало щось недобре.

Доля закинула Василя аж у Саратовську область у місто Енгельс, де й служив у льотній частині. Аж раптом одного дня страшна телеграма: "Приїжджайте. Ваш син дуже хворий..." В очах потемніло...

Разом з донькою та зятем мати добралася, нарешті, до того далекого міста. Якою була ця дорога для хворого материнського серця і що вона передумала й пережила за цей час, - один Бог лише знає...

По відвертій розмові з професором, коли уздріла нерухомого сина, у її сповненому жалю й смутку серці ожила надія й віра, яку викликали сказані задля годиться слова професора, що її сина лише Бог може спасти Своїм чудом.

З далекого приволзького міста полетіла в рідне бойківське село на Прикарпатті телеграма: "Доїхали добре. Хай священик відправить Службу Божу за здоров'я Василя... Тяжко слабий. Будемо ще тиждень. Ольга".

У храмі Свята Літургія наближалася до завершення. Як все, в неділю після Служби Божої священик разом з вірними відмовляли "Отче наш" і "Богородице Діво" за всіх тяжко хворих, хто в дорозі, далеко від дому, хто у війську тощо, щоб їх оберігала Божа ласка. Якраз у той час священикові передали телеграму з далекого російського міста Енгельса.

Прочитавши її, священик миттєво пройнявся болем і співчуттям за долю молодого юнака і його родини. Господь так дав, що колись у далеких 50-х роках і він служив у цій же частині, де так само втратив своє здоров'я, і лише образок Божої Матері, подарований тоді ще живою мамою, оберіг його від смерти...

Відмовивши три рази "Отче наш" і "Богородице Діво", священик пообіцяв, що впродовж тижня коленого дня буде відправлятися Св. Літургія за здоров'я Василя. А від винагороди, яку зібрали миряни, відмовився.

У палаті військового шпиталю коло тяжко слабого Василя от уже третій день постійно чергували рідні. Мати не зводила очей із сина, реагуючи на кожний його Щонайменший порух.

До палати зайшов професору супроводі медперсоналу на черговий обхід. Раптом Василь розімкнув очі і встав з ліжка. Уздрівши своїх рідних, він, здивований, почав запитувати, чого вони тут і чого всі плачуть, чому він у лікарні і що з ним сталося? Всі були приголомшені такою різкою зміною в поведінці Василя. Першим оговтався професор.

- А ти, Васильку, сам розкажи нам, що з тобою сталося? А коли тобі тяжко пригадати, то не затруднюй себе...

- Ні, ні, не тяжко, - став заперечувати Василь. І, на превелике здивування всіх, через шість днів, проведених без пам'яті, Василь став детально розповідати, як по обіді їх повели в лазню, а звідти на відкритій машині - на аеродром. Там у нього раптово дуже розболілася голова й почалася блювота Далі він втратив свідомість.

Вислухавши Василеву розповідь, професор порадив йому лягти й заспокоїтися, і без його дозволу більше не вставати з ліжка.

Приписавши Василеві ліки, професор попросив усіх вийти з кімнати. Хоч не хотілося матері залишати сина, але вона, заплакана, вийшла услід за професором до його кабінету.

У кабінеті стурбований професор мовив до матері:

- Або то криза, по якій він помре, або то - Боже чудо.

- Ні, ні, не помре, - усміхаючись через сльози промовила мати. - То є дійсно чудо Боже.

-Яке чудо? Я не розумію... Поясніть.

- Я дала телеграму додому, щоб за його здоров'я відправили Службу Божу. Я вірила, що Бог і Матінка Божа, до Яких я щоденно молюся на вервичці, врятують мого Василька.

- Якщо так, зворушено промовив здивований професор, -то радій, мамо! Віра твоя спасла твою дитину!

Василь від того дня скоренько поправлявся, а ще через три дні мама з донькою й зятем поїхали додому. За місяць мати знову приїхала до сина, щоб забрати його, комісованого з війська (але, з Божої ласки, цілком здорового) додому.

Невдовзі Василь оженився, одне за одним з'явилося двоє здорових діточок. Здавалось би, радій, бабцю, внукам і щасливій долі! Але чому в такій тривозі материнське серце й на очах виступають сльози під час Святої Літургії, а особливо - в час проповіді священика? Через невдячність сина до Бога... Забув син, кому повинен завдячувати своїм чудним виздоровленням і, замість навідуватися до святого храму, частіше навідується туди, де продають "міцну". Спішить туди, де панує диявол, де запродується людська душа.

Пам'ятай, дорогий сину, що Бог милосердний, добрий, довготерпеливий, але справедливий. Він все прийде тобі на допомогу, коли ти Його щиро попросиш у своїх молитвах. Але Він відвернеться від тебе, коли ти у хвилині скороминуших і гріховних утіх життя забудеш про Нього, щоб знову згадати Його ім'я, коли прийде біда. Бо сказав Ісус Христос "Іди у світ і більше не гріши, щоб тобі гірше не сталося".

Дата добавления: 2015-10-30